Постанова

від 10.07.2024 по справі 260/953/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/953/21 пров. № А/857/5041/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівІщук Л.П., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача Качура Р.В., Гаврилюк В.Ю., Гецько В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року, прийняте суддею Микуляк П.П. о 12 годині 06 хвилині у м. Ужгороді, повний текст складено 29.01.2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Закарпатського апеляційного суду, Апеляційного суду Закарпатської області, в особі голови ліквідаційної комісії про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

ОСОБА_1 (надаліпозивач) звернулася з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі ДСА, відповідач 1), Закарпатського апеляційного суду (далі ЗАС, відповідач 2), Апеляційного суду Закарпатської області (далі АСЗО, відповідач 3), в особі голови ліквідаційної комісії про визнання протиправними та скасування наказів ДСА України від 22.02.2021 №41/к «Про звільнення ОСОБА_1 » та АСЗО від 22.02.2021 № 6.3.1.-2 «Про оголошення наказу Державної судової адміністрації України»; поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника апарату апеляційного суду Закарпатської області з 24.02.2021; стягнення з АСЗО середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.02.2021 по день ухвалення судового рішення; стягнення з ДСА України та АСЗО моральну шкоду в розмірі по 50 000 гривень з кожного відповідача; визнання протиправною бездіяльність ДСА України та ЗАС, що полягає у відмові призначити в порядку переведення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду; зобов`язання ДСА України та ЗАС призначити на посаду керівника апарату ЗАС ОСОБА_1 у порядку переведення з рівнозначної посади керівника апарату АСЗО.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 відмовлено в позові.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що на момент попередження про наступне вивільнення (05.10.2018), позивачка відповідно до наказу ДСА України від 20.09.2018 №474 «Про забезпечення виконання Указу Президента України від 29.12.2017 №452/2017» була призначена головою ліквідаційної комісії АСЗО і виконувала ці обов`язки до моменту виключення її зі складу ліквідаційної комісії 14.12.2020. Отже, попередження про наступне вивільнення позивачки (від 05.10.2018) реалізовано не було.

Наказом ДСА України від 15.03.2019 № 257 було оголошеного конкурс на зайняття вакантних посад керівників апаратів, в тому числі ЗАС.

Позивачка взяла участь у вказаному конкурсі, фактично погодившись на зайняття вказаної посади у процедурі проходження відповідного конкурсу, а не в порядку переведення відповідно до ч.5 ст. 22 і п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII). За результатами участі у цьому конкурсі позивачка зайняла друге місце.

Результати конкурсу позивачкою не оскаржувалися. Відомості про таке оскарження відсутні в матеріалах справи.

Для переведення позивачки, як і працівників апарату ліквідованого суду до новоутвореного суду або до будь-якого іншого суду необхідна наявність відповідного погодження голови такого суду.

Таке погодження позивачкою отримано не було та відсутнє в матеріалах справи.

Законодавець фактично максимально спростив порядок звільнення державних службовців.

Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення, що в свою чергу було неодноразовим предметом дослідження судів різних інстанцій.

Згідно з п.4 ч.1 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема за ініціативою суб`єкта призначення.

На підставі наведеного дії ДСА України не суперечать законодавству в частині припинення державної служби позивачки.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд не вірно встановив статус сторін трудових відносин, їх обов`язки та повноваження - в даній справі правонаступником роботодавця - є Закарпатський апеляційний суд, який представляє у зносинах з іншими органами влади голова суду, і саме на цю установу КЗпП поклав обов`язок запропонувати роботу у зв`язку з ліквідацією. Роботодавець/власник - це установа, яка сплачує за працівника обов`язкові податки та збори; також судом помилково наділено суб`єктів владних повноважень дискреційними повноваження в частині погодження чи не погодження заяви про переведення, адже органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; жодним актом не передбачено підстави для відмови у погодженні при переведенні, окрім того спеціальне законодавство не може звужувати конституційні права та суперечити положення Закону про державну служб

Суд першої інстанції не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, оскільки такі мають перевагу над висновками колегії суддів ВС.

Суд порушив принцип «остаточності рішення суду» res judicata.

Суд не надавав відповідь на ключове питання при вирішенні цього спору та наданні оцінки можливим процедурним порушеннями.

Просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позов.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 була звільнена у процедурі ліквідації АСЗО відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах».

Наведеному передувало прийняття Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі Закон № 1401-VIII) та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) від 02.06.2016 № 1402-VIII в рамках реформи системи судової влади метою якої було реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів задля практичної реалізації принципів верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справ незалежним та неупередженим судом.

Законом № 1401-VIII внесені зміни до Конституції України, зокрема, розділ XV «Перехідні положення» доповнено пунктом 16-1 відповідно до якого до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31.12.2017, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом.

Вгрудні 2017 були підписані наступні Укази Президента:

-Указ № 449/2017 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів»;

-Указ № 450/2017 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів»;

-Указ № 451/2017 «Про реорганізацію місцевих загальних судів»;

-Указ № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах»;

-Указ № 453/2017 «Про ліквідацію місцевих господарських судів та утворення окружних господарських судів»;

-Указ №454/2017 «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах»;

-Указ №455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах».

Вказані Укази набрали чинності в січні 2018 та є чинними, не конституційними не визнавалися.

Указом Президента України від 29.12.2017 № 452/2017 разом з іншими ліквідовано і Апеляційний суд Закарпатської області та постановлено утворити апеляційні суди в апеляційних округах, зокрема - Закарпатський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Закарпатську область, з місцезнаходженням у місті Ужгороді.

Повідомлення про початок роботи Закарпатського апеляційного суду (ЗАС) оприлюднено в газеті Голос України 03.10.2018 №185 (6940). Тому саме з 03.10.2018 ЗАС розпочав свою роботу, а Апеляційний суд Закарпатської області (АСЗО) припинив здійснення правосуддя.

Відповідно до наказу ДСА України від 20.09.2018 № 474 «Про забезпечення виконання Указу Президента від 29.12.2017 №452/2017» утворено ліквідаційну комісію АСЗО та затверджено її склад. Згідно з додатком №6 до цього наказу головою ліквідаційної комісії призначено керівника апарату АСЗО Боклах Г.І. за її письмовою згодою.

Листом від 03.12.2020 №2/24354/2020 ЗАС звернувся до т.в.о. голови ДСА України з пропозицією вирішити питання щодо скорочення посади голови ліквідаційної комісії Закарпатського апеляційного суду з одночасним покладанням таких обов`язків на заступника керівника апарату Закарпатського апеляційного суду ОСОБА_2 .

Наказом від 14.12.2020 №538 ОСОБА_1 виведено зі складу ліквідаційної комісії АСЗО та визначено її головою ОСОБА_2 .

Наказом ДСА України від 20.09.2018 № 474 затверджено «План заходів з ліквідації апеляційних судів», яким на ліквідаційну комісію покладений обов`язок щодо здійснення послідовних кроків для вжиття заходів з працевлаштування працівників апаратів ліквідованих судів: від письмового повідомлення працівників про ліквідацію та попередження державних службовців про наступне припинення державної служби до вивільнення, у тому числі здійснення заходів щодо працевлаштування таких працівників до видання наказу про звільнення.

На виконання зазначеного Плану 05.10.2018 ОСОБА_1 було повідомлено про наступне припинення державної служби та вивільнення у зв`язку з ліквідацією АСЗО.

ОСОБА_1 не надала жодних доказів того, що на момент цього повідомлення вона була не згідна з ним та, вимагала перевести її на рівнозначну посаду в новоутворений суд. Це попередження реалізоване не було.

Звільненню ОСОБА_1 з посади державної служби в лютому 2021 передувало її повідомлення в установленому законом порядку про наступне припинення державної служби та вивільнення датоване 21.12.2020.

Цим повідомленням також було запропоновано і ряд вакантних посад як в ЗАС, так і в органах і установах системи правосуддя на території м. Ужгорода (за місцем проживання ОСОБА_1 ) та в інших містах України. Отже їй у встановленому законом порядку було запропоновано рівнозначні посади за її вибором.

Наказом ДСА України від 22.02.2021 № 41/к ОСОБА_1 було звільнено з посади керівника апарату апеляційного суду у зв`язку з ліквідацією державного органу.

Наказом АСЗО від 22.02.2021 № 6.3.1-2 було оголошено вищевказаний наказ ДСА України. Цим наказом також було проведено необхідні розрахунки при звільненні.

Процедура вивільнення державних службовців у зв`язку із ліквідацією державного органу передбачена ч.5 ст. 22, п. 2 ч.1 ст.41, ст. 83 та 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній станом на початок процедури ліквідації АСЗО).

П.1 ч.1 ст.87 Закону № 889-VIII у редакції, чинній до 25.09.2019, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідацію державного органу або реорганізацію державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

При цьому ч. 3 ст.87 Закону № 889-VIII у цій же редакції визначала, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі п.1 ч.1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

п.1 ч.1 статті 40 КЗпП України (у редакції, чинній до 25.09.2019) визначав, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Ч.2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Поруч із цим частиною четвертою статті 40 КЗпП України у цій же редакції визначалося, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст.49-2 КЗпП України у цій же редакції про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до матеріалів справи позивачці 05.10.2018 вручене письмове попередження про наступне припинення державної служби та вивільнення у зв`язку з ліквідацією АСЗО з посиланням на ст. 83, Закон №889-VIII та ст. 40, 49-2 КЗпП України.

На момент попередження про наступне вивільнення (05.10.2018), позивачка відповідно до наказу ДСА України від 20.09.2018 №474 «Про забезпечення виконання Указу Президента України від 29.12.2017 №452/2017» була призначена головою ліквідаційної комісії АСЗО і виконували ці обов`язки до моменту виключення її зі складу ліквідаційної комісії 14.12.2020. Отже, попередження про наступне вивільнення позивачки (від 05.10.2018) реалізовано не було.

Перебуваючи на посаді голови ліквідаційної комісії позивачка погодилася із відповідними умовами праці та реалізуючи «План заходів з ліквідації апеляційних судів», затверджений наказом ДСА України від 20.09.2018 № 474, виконувала, в тому числі, і обов`язки щодо вивільнення інших працівників ліквідованого суду, зокрема і шляхом переведення до новоутвореного суду (ЗАС).

На виконання «Плану заходів з ліквідації апеляційних судів» Голова ДСА України повідомив ОСОБА_1 - керівника апарату суду, як таку, що обіймає посаду державної служби на умовах безстрокового договору, про наступне припинення державної служби та вивільнення у зв`язку з ліквідацією апеляційного суду Закарпатської області 05.10.2018. Із цим попередженням ОСОБА_1 ознайомлена того ж дня 05.10.2018, що підтверджується особистим підписом. ОСОБА_1 фактично і надалі продовжила працювати на займаній посаді керівника апарату АСЗО ще 2,5 роки. При цьому вона отримувала заробітну плату, відбувала в щорічні оплачувані відпустки та користувалась соціальними гарантіями передбаченими розділом VI Закону України «Про державну службу». Отже, таке попередження від 05.10.2018 реалізоване не було.

В даному випадку до спірних правовідносин повинно застосовуватись положення ч.5 ст.22 Закону України «Про державну службу» на момент попередження ОСОБА_1 про наступне припинення державної служби, що мало місце 21.12.2020. На цей момент ч.5 ст.22 Закону України «Про державну службу» діяла в наступній редакції: у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу (зміни внесені Законом №117- IX від 19.09.2019).

Отже, Закон України «Про державну службу» встановив право суб`єкта призначення в особі ДСА України переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду, а не обов`язок, та ніяким чином не заборонив ДСА України приймати рішення про оголошення й проведення конкурсу на вакантну посаду.

Під час виконання обов`язків голови ліквідаційної комісії позивачка отримувала заробітну плату, визначену згідно із посадовим окладом керівника апарату АСЗО, яку вона займала.

Наказом ДСА України від 15.03.2019 № 257 було оголошеного конкурс на зайняття вакантних посад керівників апаратів, в тому числі ЗАС.

Позивачка взяла участь у вказаному конкурсі, фактично погодившись на зайняття вказаної посади у процедурі проходження відповідного конкурсу, а не в порядку переведення відповідно до ч.5 ст. 22 і п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону № 889-VIII. За результатами участі у цьому конкурсі позивачка зайняла друге місце.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що результати конкурсу позивачкою не оскаржувалися. Відомості про таке оскарження відсутні в матеріалах справи.

Після завершення конкурсу і оголошення переможця (не позивачки) позивачкою було подана заява до ДСА України про переведення її без конкурсу на рівнозначну посаду (керівника апарату суду ЗАС), а згодом нею було подано заяву на ім`я голови суду (ЗАС) про погодження її призначення на посаду заступника керівника апарату ЗАС.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, щоіснують особливості визначені ч. 4 ст.155 Закону №1402-VIII при призначення керівника апарату апеляційного суду та його заступника- такепризначення та звільнення з посади здійснюється Головою ДСА України тільки за погодженням голови відповідного суду.

З наведеного слідує, що для переведення позивачки, як і працівників апарату ліквідованого суду до новоутвореного суду або до будь-якого іншого суду необхідна наявність відповідного погодження голови такого суду.

Однак, таке погодження позивачкою отримано не було та відсутнє в матеріалах справи.

В подальшому25.09.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-IX (далі Закон №117-IX), якиймав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

Ч.5 статті 22 Закону № 889-VIII викладено у такій редакції «У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу,за рішенням суб`єктапризначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу».

Законом № 117-ІХвиключені положенняабзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Законом № 117-ІХ статтю 40 КЗпП Українидоповнено ч.5такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

02 лютого 2020 набрав чинності Закон України«Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 № 378-IX (далі Закон № 378-IX), п. 2 р. І якого стаття 49-2 КЗпП України після ч.5 доповнена новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

13 лютого 2020 набрав чинності Закон України«Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX (далі № 440-IX), підпунктом в) пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної службиможе пропонуватидержавному службовцюбудь-якувакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьомуне застосовуютьсяположення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». У зв`язку з цим абзаци перший третій вважати відповідно абзацами другим четвертим.

Наведеними вище змінами законодавець фактично максимально спростив порядок звільнення державних службовців.

Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення, що в свою чергу було неодноразовим предметом дослідження судів різних інстанцій.

Наказом т.в.о. голови ДСА України від 14.12.2020 № 538 «Про внесення змін до наказу ДСА України від 20.09.2018 № 474» позивачку виключено зі складу ліквідаційної комісії АСЗО, у зв`язку із чим 21.01.2021 вручене попередження про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією суду.

Не зважаючи на відсутність обов`язку (відповідно до норм закону, що діяли на час звільнення позивачки) ДСА України було запропоновано позивачці ряд вакантних посад як у ЗАС, так і в органах і установах системи правосуддя на території м. Ужгорода (за місцем проживання позивачки) та в інших містах України. (вказані посади не потребували письмової згоди голови суду). Згода позивачки на зайняття однієї з таких посад не надавалася.

Наказом ДСА України від 22.02.2021 № 41/к «Про звільнення»позивачку звільнено з посади керівника апарату АСЗО у зв`язку з ліквідацією державного органу,п. 1-1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

На виконання зазначеного наказу, головою ліквідаційної комісії АСЗО видано наказ від 22.02.2021 № 6.3.1- 2 «Про звільнення позивачки, керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області, з займаної посади з 23 лютого 2021у зв`язку з ліквідацією державного органу».

Правовий статус працівників апарату суду визначається Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу», іншими актами законодавства України.

Згідно з ч.4 статтею 22 Закону України «Про державну службу» (далі як і раніше - Закон № 889-VIII)особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до статті 150 Закону № 1402-VIIIпризначення на посади державних службовців,працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації Українирегулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Положеннями ч.1 статті 155 Закону № 1402-VIII визначено, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.

Відповідно до ч. 4 статті 155 Закону № 1402-VIII керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України, акерівників апаратів апеляційногосуду,вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду, їх заступників призначаєза погодженням головивідповідного суду на посаду тазвільняє з посади Голова Державної судової адміністрації України.

Як вже зазначалося вище згідно з п.4 ч.1 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема за ініціативою суб`єкта призначення.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дії ДСА України не суперечать законодавству в частині припинення державної служби позивачки.

Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Пронін проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №260/953/21 -без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 22.07.2024.