Постанова

від 13.11.2007 по справі 5/188-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 13 листопада 2007 р.                                                                                   

№ 5/188-06 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

Панової І.Ю.

суддів:

Заріцької А.О. (доповідач у

справі) Продаєвич Л.В.

розглянувши касаційну скаргу

 багатогалузевого приватного підприємства

"Авто-стоп"

на постанову

Запорізького апеляційного

господарського суду від 26 липня 2007 року

у справі

№ 5/188-06 господарського суду

Херсонської області

за позовом

багатогалузевого приватного

підприємства "Авто-стоп"

до

приватного підприємця ОСОБА_1

про

стягнення 181 000,21 грн.

за участю

представника

позивача - Долгополова О.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду

Херсонської області від 15 травня          

2007 року у справі (суддя Пінтеліна Т.Г.) № 5/188-06 задоволено у

повному обсязі позов багатогалузевого приватного підприємства "Авто-стоп"

(далі -позивач) до приватного підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач) і стягнуто

181 000,21 грн. збитків та 1 928 грн. судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що

ліквідатор ОСОБА_1 -відповідач по справі, реалізовуючи майно банкрута -ТОВ

"Авто-Стоп- 2", порушив вимоги ст.ст. 26, 31 Закону України "Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",

допустив неправомірне використання коштів боржника на оплату додаткової

винагороди, направив отримані від реалізації майна кошти на задоволення вимог

кредиторів інших черг, внаслідок чого позивач не одержав коштів, на які мав

право як заставодержатель  і кредитор

першої черги.

Відповідач з цим рішенням не

погодився і оскаржив його до суду апеляційної інстанції посилаючись на те, що

воно винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права,

вказував, що господарським судом порушено ст. 1166 ЦК України, яка виключає

відповідальність за шкоду без вини у її спричиненні.

Постановою Запорізького

апеляційного господарського суду від 26 липня 2007 року (судді: Колодій Н.А.

-головуючий, Кагітіна Л.П., Зубкова Т.П.) рішення господарського суду

Запорізької області від 15 травня         

2007 року скасовано і прийнято нове, яким у задоволенні позову  багатогалузевого приватного підприємства

"Авто-стоп" відмовлено.

Постанова мотивована відсутністю у

діях відповідача ознак  господарського

правопорушення, що звільняє його від 

відповідальності по відшкодуванню шкоди. Рішення суду першої інстанції

визнане таким, що прийняте  при неповному

з'ясуванні обставин, що мають значення для 

справи, та невідповідності висновків, що викладені у ньому, фактичним

обставинам справи.

Позивач з вказаною постановою не

погодився і звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною

скаргою в якій просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення суду першої

інстанції залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним

застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та

процесуального права.

У судовому засіданні 6 листопада

2007 року оголошувалась перерва до         

  13 листопада 2007 року о 12

годині 40 хвилин.

Представник позивача у судове

засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений у порядку передбаченому

ч. 2 ст. 1114 ГПК.

Заслухавши пояснення представника

відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги,

перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та

процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла

висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню  з наступних підстав. 

Судами попередніх інстанцій

встановлено, що у провадженні  

господарського суду 

Херсонської  області  знаходилась  

справа  №  5/30-Б 

про  банкрутство   ТОВ 

“Авто-Стоп-2”, по  якій  одним 

із кредиторів   було  багатогалузеве приватне підприємство “Авто-Стоп”

- позивач по даній справі.

Постановою  господарського  суду 

Херсонської  області від                   22 березня 2005 року по

вказаній справі ТОВ “Авто-Стоп -2” визнано  

банкрутом, відкрито  ліквідаційну

процедуру і ліквідатором призначено 

арбітражного керуючого  ОСОБА_1 -

відповідача  по даній справі.

Ухвалою   господарського   суду 

Херсонської  області  від 2 серпня 2004 року  по справі № 5/30-Б, залишеною без змін  постановою Запорізького апеляційного

господарського суду від  17 грудня 2004

року,  було  визнано 

грошові  вимоги  кредиторів до 

ТОВ  “Авто-Стоп-2” та  затверджено 

реєстр кредиторів, у  тому  числі,  

ТОВ “Авто - Стоп -2”  на  суму 181 000, 21 грн.  (перша 

черга),  1972,32 грн.

(четверта  черга).             

Як 

зазначено в указаній вище ухвалі господарського суду у справі

№5/30-Б  про банкрутство  ТОВ “Авто-Стоп-2”, ТОВ “Авто-Стоп” відповідно

до договору застави від 15 лютого 1999 року виступило майновим поручителем

боржника по виконанню останнім зобов'язань за кредитною угодою № 01 VК  від 26.01.1999р.,  укладеною боржником  з 

Державним експортно-імпортним банком в особі  Херсонської філії. Згідно довідок банку №

2563 від 4 грудня 2001 року  та №  6906-255 від 28 лютого 2002 року   заборгованість  боржника 

в сумі 154 019,14  грн. погашена

майновим поручителем  - ТОВ  “Авто-Стоп”. 

Відповідно до ст. 193 ЦК УРСР до

поручителя, який виконав зобов'язання переходять всі права по цьому

зобов'язанню. Ст. 20 Закону  України  “Про заставу” передбачено, що до третьої

особи, яка задовольнила  в повному обсязі

вимоги заставодержателя, переходять разом з правом   вимоги забезпечена нею застава.

За цих обставин судом визнані

вимоги поручителя  в сумі             154 019,14 грн. основного боргу та

нараховані на підставі ст. 214 ЦК УРСР сума інфляції - 17 142,64 грн. і 3%

річних в сумі 9 838,43 грн., а всього - 181 000,21 грн., які віднесені до

першої черги задоволення вимог кредиторів.

Господарським судом першої

інстанції встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що 29 вересня 2005

року відповідачем здійснена реалізація заставленого позивачу майна боржника на

суму 1 043 437,53 грн. Отримані від реалізації грошові кошти  не були направлені на погашення вимог

кредитора - заставодержателя, а платіжним дорученням № 052 від 25 листопада

2005 року 195 245, 18 грн. оплати послуг та додаткової винагороди перераховано

ліквідатору ОСОБА_1, решту спрямовано на погашення  вимог інших кредиторів, включених в наступні

черги. При цьому судом встановлено, що всупереч вимогам Закону

розмір додаткової винагороди, на час перерахування ліквідатору ОСОБА_1, не був

затверджений  господарським судом.

Додаткова

винагорода ліквідатору ОСОБА_1 у справі № 5/30-Б була затверджена судом  лише ухвалою від 3 квітня 2007 року. З цих

підстав суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що на момент перерахування

додаткової винагороди, відповідач діяв без законних підстав, оскільки станом на

25 листопада 2005 року розмір 

додаткової  винагороди судом

затверджений не був.

           Задовольняючи позов багатогалузевого

приватного підприємства "Авто-стоп" суд першої інстанції повно та

всебічно дослідив всі суттєві обставини даної справи і правильно встановив, що

неправомірними діями відповідача, як ліквідатора, які полягали у порушенні

вимог ст.ст. 26, 31 Закону України  “Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",

позивачу, як кредитору-заставодержателю, заподіяно шкоду у розмірі  включеного до першої черги і не

погашеного  внаслідок неправомірних

дій  відповідача боргу у розмірі 181

000,21 грн.      Шкоду суд 

стягував з підстав передбачених ст. 1166 Цивільного кодексу України

(далі ЦК україни).

Крім іншого, суд виходив з того,

що  неправомірність дій ліквідатора-

арбітражного керуючого ОСОБА_1 при розподілі коштів від реалізації активів ТОВ

"Авто-Стоп-2" та використання коштів від продажу майна  банкрута на виплату додаткової винагороди

встановлено ухвалою господарського суду Херсонської області від 20 січня 2006

року по справі            № 5/30-6, яка є

чинною, і у відповідності  зі ст. 35 ГПК

України повторного доказування не потребує.

Скасовуючи рішення місцевого суду

та приймаючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд

обґрунтував свою постанову тим, що відповідач 

довів   відсутність  своєї 

вини  в  заподіянні 

шкоди  позивачу, яка  сталася 

внаслідок  незадоволення його

вимог  за 

рахунок   коштів від

реалізації  заставленого майна, оскільки

зміна черговості та  порядок  задоволення вимог  кредиторів 

були  визначені   на підставі 

рішення  колегіального органу -

комітету кредиторів, а не особисто 

ліквідатором. Нарахування та отримання ліквідатором додаткової

винагороди були здійснені у 

відповідності до вимог ст. 31 Закону, а той факт, що

затвердження судом суми винагороди відбулося після її виплати, не є порушенням

вказаної норми, оскільки вона не містить вимог щодо чіткої послідовності дій по

встановленню розміру, виплаті та затвердженню додаткової винагороди

ліквідатору.

Проте з такими висновками суду

апеляційної інстанції  погодитися не

можна, оскільки вони є наслідком неправильного застосування норм матеріального

права та порушення вимог  ст.  43  ГПК

України.

 Відповідно 

до п. 2 ст. 26 Закону 

України  “Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -

Закон)  майно банкрута, що є предметом

застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується

виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

           Кошти, одержані від продажу майна

банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку,

встановленому цією статтею у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені

заставою ( п.1 ст. 31 Закону).

          Вимоги кожної наступної черги

задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута

після повного задоволення вимог попередньої черги (п. 2 ст. 31 Закону).

Відповідно до ч. 13 ст. 31

Закону кредитори мають право встановлювати і виплачувати арбітражному керуючому

за результатами його діяльності додаткову винагороду, розмір якої

затверджується господарським судом.

Згідно з ч. 11 ст. 31

Закону  кредитори можуть створювати фонд

для виплати додаткової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна,

керуючому санацією, ліквідатору). Формування фонду та порядок використання його

коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою

господарського суду.

Отже, положеннями Закону

передбачено, що додаткова винагорода 

арбітражному керуючому встановлюється 

комітетом кредиторів,  її розмір

затверджується господарським судом та оплата здійснюється за рахунок

кредиторів. Проте судом встановлено, що додаткова винагорода виплачена

ліквідатору за рахунок коштів від реалізації майна боржника.

Предметом даного позову є

відшкодування шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок його, на думку позивача,

протиправних дій.

Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова

шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим

немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана

майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі

особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її

відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Названа норма регулює позадоговірні

зобов'язання, підставою яких є неправомірні юридичні дії -делікти.

Як вбачається з положень ст.1166 ЦК

України, підставою для настання цивільно-правової відповідальності за

заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода;

протиправність поведінки особи, яка завдала шкоду; причинний зв'язок між ними;

вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає

настання відповідальності, передбаченої ст.1166 ЦК України.

При цьому, протиправною поведінкою

у цивільних правовідносинах є, зокрема, порушення особою вимог правової норми,

тобто здійснення заборонених дій, оскільки за принципом делікту, кожному

заборонено заподіювати шкоду майну або особі та будь-яке заподіяння шкоди

іншому вважається протиправним.

Матеріали справи свідчать, що  між сторонами не існує договірних відносин,

які б породжували для сторін юридичні наслідки, тому на спірні правовідносини

поширюються норми права, які регулюють позадоговірні відносини, тобто  зобов'язання, 

які  виникають  внаслідок 

заподіяння  шкоди.

Згідно ч. 4 ст. 55 Конституції

України кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати

свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 16 ЦК України

одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом, є відшкодування

збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

         Суд першої інстанції,  зважаючи на вимоги закону  і обставини справи  та характер спірних правовідносин

встановив  підстави відповідальності  відповідача передбачені ст. 1166 ЦК України.

Таким чином,  під час розгляду справи і вирішення спору по

суті заявлених вимог господарський суд першої інстанції достатньо повно

з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, встановив  наявність 

підстав для стягнення з відповідача шкоди і обґрунтовано  задовольнив вимоги позивача. При вирішенні

спору і покладенні відповідальності за заподіяну шкоду на відповідача

господарський суд також  враховував ті

обставини, що внаслідок неправомірних дій ліквідатора вимоги

кредитора-заставодавця  ТОВ “Авто-Стоп” у

розмірі 181 000,21 грн. не можуть бути задоволені, оскільки  ліквідатором фактично завершена

процедура  ліквідації боржника  і реалізоване 

усе  його майно,  ліквідаційний 

баланс затверджено, провадження у справі № 5/30-Б припинено. Розмір  збитків судом 

визначено виходячи з розміру незаконно незадоволених вимог позивача,

віднесених до першої черги, в розмірі 

181 000,21 грн.

З огляду на викладене вище колегія

суддів вважає, що у розгляді даної справи суд першої інстанції правильно

застосував норми Цивільного кодексу України та Закону  України 

“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом" і прийняв обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Апеляційна інстанція не

застосувавши норм, які підлягали застосуванню, безпідставно скасувала рішення

місцевого господарського суду, припустившись у зв'язку з цим порушення ст. 104

ГПК України. Тому оскаржувана постанова апеляційного господарського суду

підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі, як таке,

що постановлене з дотриманням вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК

України Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О

В И В :

Касаційну скаргу багатогалузевого

приватного підприємства            

"Авто-стоп" задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного

господарського суду від  26 липня 2007

року № 5/188-06  скасувати.

Рішення господарського суду

Херсонської області від 15 травня 2007 року залишити в силі.

Головуючий                                                                

          І.Ю.

Панова

Судді                                                                                          А.О.

Заріцька

Л.В. Продаєвич