Рішення

від 22.07.2024 по справі 213/2040/24

ІНГУЛЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/2040/24

Номер провадження 2/213/1151/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2024 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Мазуренко В.В.,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу №213/2040/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заробітної плати у виді одноразової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 29 січня 1993 року по 05 травня 1996 року та з 14 січня 1998 року по 30 січня 2011 року позивач працював на різних посадах у різних структурних підрозділах на Інгулецькому ГЗК. Звільнений з роботи 30 січня 2011 року у зв`язку з виходом на пенсію. При звільненні йому не повідомлено інформації про кожен вид виплати. Йому стало відомо, що з багатьма працівниками при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію підприємством не було проведено повного розрахунку та не виплачено одноразову (вихідну) допомогу при звільненні відповідно до чинної на той час Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу. За підрахунком позивача йому мала бути нарахована та виплачена при звільненні одноразова (вихідна) допомога у розмірі двомісячної середньої заробітної плати в розмірі 2394,90 грн, яку просить стягнути з відповідача. Оскільки з вини власника позивачу не було виплачено при звільненні належних сум, вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку. За період з 31 січня 2010 року по 03 травня 2024 року його розмір становить 202915,10 грн, але, враховуючи принцип справедливості і співмірності просить стягнути суму 100 000,00 грн.

Представник позивача у позові вказує, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, які входять до структури заробітної плати, тому право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком в силу ч.2 ст.233 КЗпП України.

Від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначає, що не погоджується із твердженнями позивача. Вказує, що позивач не заперечує та копією розрахункового листа підтверджується, що при звільненні позивач був обізнаний про вид та суми, що були нараховані та виплачені йому відповідачем. Позивач мав можливість визначити остаточний обсяг своїх вимог щодо нарахованих та виплачених сум при звільненні в 2011 році. Від дня звільнення до дня звернення позивача до суду між сторонами був відсутній спір щодо нарахованої та виплаченої суми одноразової допомоги при виході на пенсію. У зв`язку із внесеними Законом від 01.07.2022 змінами до ст. 233 КЗпП України, на час звернення позивача до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлений тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Цей строк може бути поновлено судом у разі пропуску з поважних причин, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення чи письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми, минуло не більше 1 року. Представник відповідача зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, що є підставою для відмови в позові. Вказує, що у зв`язку із змінами у трудовому законодавстві позивач помилково посилається і на рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2ст.233 КЗпП Українита ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці».

Також у відзиві зазначає, що відповідач не відноситься до сфери управління, з боку якої було підписано Галузеву угоду гірничо-металургійного комплексу на 2007-2008 роки та її підписантом, тому твердження позивача стосовно того, що положення Галузевої угоди поширюється на відповідача є помилковим.

Твердження позивача щодо того, що він мав право при звільненні на вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат вважає безпідставними і необґрунтованими. Стверджує, що одноразова допомога при звільненні не належать до структури заробітної плати, не є вихідною допомогою, її виплата не передбачена у день остаточного розрахунку, тому посилання позивача на ст.97 КЗпП України та ст.15 ЗУ "Про оплату праці" є безпідставними. Також вказує, що заявлений позивачем розмір суми середнього заробітку за затримку розрахунку при розмірі 100 000,00 грн не є співмірною суми одноразової допомоги у розмірі 2 394,90 грн.

Просить визнати строк звернення позивача до суду з даним позовом таким, що сплинув, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а в разі прийняття рішення про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосувати принцип співмірності між заявленою сумою та сумою, що буде стягнута.

Представником позивача надано відповідь на відзив, де зазначає, що допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв`язку із виходом на пенсію, входить до виплат, на які працівник має право згідно з умовами Галузевої угоди при звільненні на пенсію, тому в силу положень ч.2 ст.233 КЗпП України звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком. Про факт порушення свого права позивач дізнався після отримання адвокатом відповіді на його запит із наведенням відомостей про кожну виплату, що нараховувалась позивачу при звільненні. Позивачу при звільненні не було вручено письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Доводи відповідача, що ПРАТ «ІНГЗК» не є підписантом Галузевої угоди не відповідають дійсності, оскільки одним із підписантів був Генеральний директор «Метінвест ХОЛДИНГ», до складу якого входить ІНГЗК. Оскільки позивач на момент виходу на пенсію мав понад 20 років стажу на нього розповсюджується дія п.6.1 Галузевої угоди. Вважає застосування нової редакції ч.1 ст.117 КЗпП України безпідставними, оскільки права позивача на повний розрахунок при звільненні були порушені у січні 2011 року, тому на момент виникнення спірних правовідносин була чинна редакція ч.1 ст.117 КЗпП України, яка не обмежувала середній заробіток за час затримки шестимісячним строком, аргумент щодо застосування нової редакції ч.1 ст. 117 КЗпП України не відповідає чинному на той час трудовому законодавству.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою від 09 травня 2024 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 працював на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. 30 січня 2011 року його звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України. Його загальний стаж роботи становить понад 20 років.

Згідно з довідкою від 25 березня 2024 року, наданої на запит адвоката, за останні 2 місяці перед звільненням, за листопад-грудень 2010 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 479,04 грн: за листопад 2010 року - 0,00 грн, за грудень 2010 року 479,04 грн; відпрацьовано 54 години. Середньогодинна заробітна плата позивача становила 8,87 грн, середньомісячна заробітна плата за два останні місяці перед звільненням становила 1197,45 грн.

Із наданої позивачем копії розрахункової відомості видно, що у січні 2011 року позивачу не була виплачена одноразова допомога при виході на пенсію.

Встановленим обставинам відповідають правовідносини, які регулюють трудові відносини.

Відповідно до ст.15Закону України«Про оплату праці», госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Положеннями ст.5Закону України«Про колективнідоговори іугоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Статтею 9цього жЗакону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Галузева угода гірничо - металургійного комплексу України на 2007-2008 роки діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності, а також у частині, обумовленій окремими пунктами, - на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки згідно з п.6.14, яким передбачено, що сторона власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується поширювати окремі соціальні пільги та гарантії: зокрема, на непрацюючих пенсіонерів підприємства (п.1.4).

З тексту Галузевої угоди видно, що її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, Федерації металургів України, господарських об`єднань, та профспілкою трудящих металургійної і гірничо-добувної промисловості України в особі Центрального комітету ПУГУ, тому застосовується до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі. Також суд враховує судову практику у справах даної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц, в якій Верховний Суд України визнав необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов`язком відповідача.

Правильність вказаного висновку суду підтвердив Дніпровський апеляційний суд в своїх постановах від 06 травня 2024 року, залишивши в силі рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справах №213/5853/23 від 26.02.2024 і №213/5853/23 від 23.02.2024.

Посилання представника відповідача на судові рішення у справах №215/291/23 та №215/4107/22 щодо нерозповсюдження умов Галузевої угоди на відповідача, суд не може прийняти до уваги у зв`язку з вищевикладеним, а також оскільки вказані рішення стосувались іншого підприємства. Окрім того, на вказані рішення подані апеляційні скарги, які на даний час не розглянуті.

Відповідно до п.1.13 Угоди, вона набуває чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової або перегляду цієї угоди в цілому або окремих її положень, і вона зберігає чинність у випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого її укладено (п.1.5).

Відповідно до ст.97КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до вимог ст.47КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Згідно зі ст.116КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними у даному випадку є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, відповідно до якої у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина другастатті 117 КЗпП Українистосується випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першійстатті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19).

Так, пунктом 6.1 розділу VI «Соціальні гарантії» зазначеної Генеральної Угоди на 2007-2008 роки, передбачено: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не менше двомісячної середньої заробітної плати при стажі від 15 до 20 років. Відповідач не заперечує проти зазначеного позивачем стажу роботи позивача на підприємстві відповідача.

Оскільки позивач на момент виходу на пенсію мав стаж роботи на підприємстві відповідача понад 15 років, на нього розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Оскільки така умова не була дотримана роботодавцем, суд вважає, що позивач правомірно звернувся до відповідача з такою вимогою.

Щодо розміру невиплаченої позивачу при звільненні заробітної плати, суд погоджується із зазначеним в позовній заяві розрахунком, проведеним відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, згідно з яким середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, у даному випадку такою подією є звільнення позивача.

Середньомісячна заробітна плата позивача на момент звільнення згідно з довідкою становила 1197,45 грн, тому двомісячний їїрозмір становить2394,90грн. Відповідач при розрахунку з позивачем в січні 2011 року не виплатив позивачу одноразову вихідну допомогу, у зв`язку з чим суд вважає, що саме така сума підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимог стягнення позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд вважає, що оскільки позивачу не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст.116КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки механізм здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки йоговиплати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 8 лютого 1995 року №100. Згідно з цією постановою, під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплати. Обчислення середньої заробітної плати при нарахуванні виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати (пункт 5 вказаного Порядку).

Згідно здовідкою підприємства, за останні 2 місяці перед звільненням, за листопад-грудень 2010 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 479,04 грн: за листопад 2010 року - 0,00 грн, за грудень 2010 року 479,04 грн; відпрацьовано 54,00 години. Середньогодинна заробітна плата позивача становила 8,87 грн, середньомісячна заробітна плата за два останні місяці перед звільненням становила 1197,45 грн, норма робочого часу за два останніх місяці перед звільненням: листопад 2010 року 132 год, грудень 2010 року 138 год.

Суд погоджується з розрахунком позивача, відповідно до якого: середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням (листопад, грудень 2010 року) становить 55,70 грн і цей показник необхідно враховувати при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку. А тому за весь період затримки, який становить 3643 робочих днів - з 31 січня 2010 року (наступний день після звільнення) по 03 травня 2024 (дата здійснення розрахунку позивачем), сума середнього заробітку за час затримки розрахункустановить 202915,10грн (55,70грн х3643днів).

Відповідач незаперечив щодовказаного розрахунку.

Разом з тим, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 100 000,00 грн.

Метою покладення на роботодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов`язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця та спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

З урахуванням принципу співмірності із заявленою сумою невиплаченої заробітної плати (вихідної допомоги) та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір відшкодувань, визначений статтю 117 КЗпП України. Так, розмір простроченої заборгованості, що виникла через несвоєчасну виплату позивачу сум розрахунку при звільненні, становить 2394,90 грн.

При цьому, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просить стягнути позивач, значно перевищує суму невиплаченої позивачу одноразової вихідної допомоги.

Тому, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, де зазначено, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівникмає діятидобросовісно щодо реалізації своїх прав,а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця, у зв`язку з чим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, зокрема розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, суд вважає,що будеспівмірним,пропорційним ітаким,що відповідатимеобставинам справи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку 20000,00 грн.

Щодо тверджень представника відповідача про те, що з роботодавця може бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку, який обмежений у шість місяців суд зазначає таке.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, що набрав чинності 19 липня 2022 року,стаття 117 КЗпПвикладена в іншій редакції.

За правиламистатті 117 КЗпП України(в редакціїЗакону N 2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 58 Конституції Українивизначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно достатті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Тому суд не може прийняти до уваги доводи представника відповідача, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не більш як за 6 місяців, оскільки відповідачем допущено затримку розрахунку за період з 31 січня 2010 року по 03 травня 2024 року та до цього періоду затримки підлягають застосуванню норми статті 117 в редакції, яка не містила обмеження 6-ти місячним строком, а отже, до вказаного періоду затримки розрахунку, стягненню підлягає середній заробіток за весь зазначений період без обмеження будь-яким строком.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності до даних позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці», роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник можезвернутися іззаявою провирішення трудовогоспору безпосередньодо районного,районного умісті,міського чиміськрайонного судув тримісячнийстрок здня,коли віндізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа,а усправах прозвільнення в місячнийстрок здня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Слід зауважити, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2022 року (справа № 755/12623/19), 27 січня 2020 року (справа №682/3060/16-ц).

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній урішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 у справі № 500/6631/16-ц.

Встановлено, що при звільненні позивача повний розрахунок з ним відповідачем проведено не було.

Враховуючи викладене,а такожте,що позивач дізнався про порушення свого права на отримання вихідної допомоги при звільненні у березні 2024 року, до суду звернувся 06 травня 2024 року, суд вважає, що строки звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущені.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 239,12 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,3,5,10,12,19,23,76-81,89,95,141,258-259,263-265,274,279,352,354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути зПриватного акціонерноготовариства «Інгулецькийгірничо-збагачувальнийкомбінат» накористь ОСОБА_1 заробітнуплату увиді одноразовоїдопомоги призвільненні урозмірі 2394 (дві тисячі триста дев`яносто чотири) гривні 90 копійок, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 січня 2010 року по 03 травня 2024 року у розмірі 20 000 (двадцяти тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» судовий збір в дохід держави в сумі 264 (двісті шістдесят чотири) гривні 90 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 0019090, вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Дата складення повного тексту судового рішення - 22 липня 2024 року.

Суддя В.В.Мазуренко