Постанова

від 22.01.2025 по справі 213/2040/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/537/25 Справа № 213/2040/24 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,

за участю секретаря Черняєвої С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/2040/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, та Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,

на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року,

встановив:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту ПрАТ «ІнгГЗК») про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 29 січня 1993 року по 05 травня 1996 року та з 14 січня 1998 року по 30 січня 2011 року позивачпрацював на різних посадах у різних структурних підрозділах наІнгулецькому ГЗК.

Звільнений з роботи 30 січня 2011 року у зв`язку з виходом на пенсію. При звільненні йому не повідомлено інформації про кожен вид виплати. Йому стало відомо, що з багатьма працівниками при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію підприємством не було проведено повного розрахунку та не виплачено одноразову (вихідну) допомогу при звільненні відповідно до чинної на той час Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу. За підрахунком позивача йому мала бути нарахована та виплачена при звільненні одноразова (вихідна) допомогау розмірі двомісячної середньої заробітної плати в розмірі 2 394,90 гривень, яку просить стягнути з відповідача. Оскільки з вини власника позивачу не було виплачено при звільненні належних сум, вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за часзатримки розрахунку.

За період з 31 січня 2010 року по 03 травня 2024 року його розмір становить 202915,10 гривень, але, враховуючи принцип справедливості і співмірностіпросить стягнути суму 100000 гривень.

Зазначає, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, які входять до структури заробітної плати, тому право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком в силу ч.2 ст.233 КЗпП України.

У зв`язку з викладеним, просив стягнути з відповідача на його користь заробітну плату у виді одноразової допомоги при звільненні в розмірі 2394,90 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з31 січня 2010 року по 03 травня 2024 рокув сумі 100000 гривень.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ПрАТ «ІнгГЗК» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у виді одноразової допомоги при звільненні в розмірі 2394,90 гривень, а такожсередній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 січня 2010 року по 03 травня 2024 року в розмірі 20 000 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ІнгГЗК» судовий збір в дохід держави в сумі 264,90 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій О.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року змінити, збільшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, стягнутий з ПрАТ «ІнгГЗК» на користь ОСОБА_1 з 20000 гривень до 100000 гривень.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції було безпідставно застосовано до розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні принцип співмірності, враховуючи той факт, що заявлений позивачем розмір відшкодування вже був суттєво меншим за реальний розрахунок із врахуванням принципу співмірності.

В апеляційній скарзі ПрАТ «ІнгГЗК», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем пропущений строк звернення до суду у даній справі, що є самостійною підставою для відмови у позові. Дія Галузевої угоди не розповсюджується на ПрАТ «ІнгГЗК». Одноразова допомога при виході на пенсію не є вихідною допомогою, не є заробітною платою. Заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_1 відсутня. Одноразова допомога при виході на пенсію є соціальною пільгою.

Посилається, що відсутність порушення строків проведення розрахунків при звільненні виключає підстави для покладення на відповідача відповідальності за ст. 117 КЗпП України у виді виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки заробітної плати при звільненні. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПрАТ «ІнгГЗК» підлягають залишенню без задоволення за наступних підстав.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.13,81 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що ОСОБА_1 працював на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті.

30 січня 2011 року його звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України. Його загальний стаж роботи становить понад 20 років.

Згідно довідки від 25 березня 2024 року, наданої на запит адвоката, за останні 2 місяці перед звільненням, за листопад-грудень 2010 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 479,04 грн: за листопад 2010 року - 0,00 грн, за грудень 2010 року 479,04 грн; відпрацьовано 54 години. Середньогодинна заробітна плата позивача становила 8,87 грн, середньомісячна заробітна плата за два останні місяці перед звільненням становила 1 197,45 грн.

З наданої позивачем копії розрахункової відомості видно, що у січні 2011 року позивачу не була виплачена одноразова допомога при виході на пенсію.

ОСОБА_1 працював на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. 30 січня 2011 року його звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України. Його загальний стаж роботи становить понад 15 років, але менше 20 років.

Згідно довідки від 25 березня 2024 року, наданої на запит адвоката, за останні 2 місяці перед звільненням, за листопад-грудень 2010 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 479,04 грн: за листопад 2010 року - 0,00 грн, за грудень 2010 року 479,04 грн; відпрацьовано 54 години. Середньогодинна заробітна плата позивача становила 8,87 грн, середньомісячна заробітна плата за два останні місяці перед звільненням становила 1 197,45 грн.

Із наданої позивачем копії розрахункової відомості вбачається, що у січні 2011 року позивачу не була виплачена одноразова допомога при виході на пенсію.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами були трудові правовідносини, оскільки позивач працював на підприємстві більше ніж 15, але до 20 років, на нього розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі двомісячної середньої заробітної плати. Така умова не була дотримана роботодавцем, тому позивач правомірно звернувся до суду з такою вимогою до відповідача.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки позивачу не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України,то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку та погодився з ним повністю, однак, виходячи з того, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просив стягнути позивач, є значно більшою, ніж сума невиплаченої позивачу одноразової вихідної допомоги, дійшов висновку,що співмірним, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 20 000 гривень.

Стосовно строків звернення позивача до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, у зв`язку з чим строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. Враховуючи, що позивач дізнався про порушення свого права на отримання належного розміру допомоги при звільненні у березні 2024 року, до суду позивач звернувся 06 травня 2024 року, тому строки звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника не пропущені.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Згідно ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними у даному випадку є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно ст. 15 Закону України «Про оплату праці», госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Положеннями ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Галузева угода гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині, обумовленій окремими пунктами, - на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки згідно п.6.14 (до яких, цим пунктом віднесено в т.ч. непрацюючих пенсіонерів підприємства).

Відповідно п.1.13 Угоди, вона набуває чинності з 01.01.2007 та діє до укладенні нової або перегляду цієї угоди, і вона зберігає чинність у випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого її укладено (п.1.5).

Пунктом 6.1 розділу VI «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» зазначеної Угоди на 2007-2008 роки, передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не менше двомісячної середньої заробітної плати при стажі від 15 до 20 років.

Частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З тексту Галузевої угоди встановлено, що її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств (установ, організацій) галузі в особі Міністерства промислової політики України, Фондом державного майна України, Федерацією металургів України, господарських об`єднань (сторона власників) та профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в особі Центрального комітету ПМГУ (сторона профспілки).

Однім з підписантів Галузевої угоди на 2007-2008 роки був Генеральний директор ТОВ «Метінвест ХОЛДИНГ», до складу якого входить ІнГЗК, тому суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв заперечення відповідача в тій частині, що ПрАТ «ІнГЗК» керується в своїй роботі Колективним договором, у зв`язку з чим дія зазначеної Галузевої угоди, начебто, не розповсюджується на ПрАТ «ІнГЗК», і дійшов правильного висновку, що її положення застосовуються до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивач на підприємстві відповідача пропрацював більше ніж 15 років, але менше 20 років, зробив вірний висновок, що напозивача розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, яка складає 2394,90 грн. та яку відповідачу січні 2011 року при звільненні позивача з роботи не сплатив останньому, правомірно стягнувз відповідача на користь позивача зазначену суму вихідної допомоги.

При цьому, визначаючи до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку, суд першої інстанції врахував позицію відповідача про застосування принципу співмірності із заявленою сумою невиплаченої заробітної плати (вихідної допомоги), яка у позові була заявлена позивачем у розмірі 100000 гривеньза період з 31 січня 2011 (наступний день після звільнення) по 03 травня 2024 року(дата проведення розрахунку позивачем), врахував, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просив стягнути позивач, є значно більшою, ніж сума невиплаченої позивачу одноразової вихідної допомоги - 2394,90 грн., що позивач з позовом про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся тільки 0 травня 2024 року, тобто зі спливом більш, ніж 13 років, та з урахуванням дотримання розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності визначив до стягненнярозмір середнього заробітку за час затримки розрахунку - 20 000 грн. і з таким розміром погоджується колегія суддів, оскільки він єспівмірним, пропорційним, і таким, що відповідає встановленим обставинам справи.

З огляду на вказане, апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги позивача, щодо необґрунтовано заниженого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який визначений судом першої інстанції.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, у зв`язку з чим строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 року по справі №682/3060/16-ц; від 08.02.2022 року по справі № 755/12623/19.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивач дізнався про порушення свого права на отримання належного розміру допомоги при звільненні у березні 2024 року та з урахуванням звернення до суду з позовом 06 травня 2024 року, дійшов правильного висновку, що строки звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника не пропущені. При цьому, судом було враховано, що відповідачем не спростована та обставина, що у день звільнення позивачеві не було вручено письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі №235/4478/17, колегія суддів вважає недоречним, з огляду на те, що обставини справ не є тотожними.

У справі №235/4478/17 на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, позивачу підприємством, на якому він працював та вийшов на пенсію, при звільнені була виплачена одноразова допомога при звільненні в розмірі трьохмісячного заробітку, що передбачено п.12.15 Галузевої Угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості) від 03 липня 2001 року, яким визначено для чоловіків, за наявності в них стажу понад 20 років, розмір такої винагороди становить не менше трьох середньомісячних заробітків.

Позивач просив суд, з урахуванням виплаченої йому одноразової допомоги при звільненні в розмірі трьохмісячного заробітку, стягнути недоплачену суму одноразової допомоги при звільненні в розмірі двохмісячного середнього заробітку, посилаючись на положення пункту 8.10 Колективного договору, яким визначено, що для чоловіків з досвідом роботи понад 30 років, при першому звільненні з роботи та за наявності права на пенсію, виплачується допомога в розмірі п`ятимісячного середнього заробітку.

Судами першої і апеляційної інстанції було встановлено, що виплата працівнику допомоги у розмірі, передбаченому Колективним договором, здійснюється за рахунок коштів прибутку підприємства. При цьому, з наданого відповідачем та дослідженого судом звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) ДП «ВК Краснолиманська» за 1 півріччя 2017 року (за період, в якому відбулось звільнення позивача) вбачається, що графа «Чистий фінансовий результат: прибуток» містить прочерк.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції та касаційної інстанції, виходили з того, що підприємство не отримувало прибуток, внаслідок чого не мало джерела для виплат позивачу одноразової допомоги у розмірі, більшому, аніж передбачено умовами Галузевої Угоди.

У справі, що переглядається, позивачу взагалі не була виплачена одноразова допомога при звільненні, яка передбачена пунктом 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, розмір якої, при його стажі роботи складає двомісячну середню заробітну плату.

Як слідує з п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, зобов`язання роботодавця виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від безперервного стажу роботи на комбінаті: від 15 до 20 роківдвомісячної середньої заробітної плати працівника.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, тоді як доводи відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, та Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.

Головуючий О.І. Корчиста