Ухвала

від 18.07.2024 по справі 199/10352/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2534/24 Справа № 199/10352/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів cудової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

обвинуваченого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6

розглянувши увідкритому судовомузасіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року про продовження тримання під вартою щодо

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -

В с т а н о в и л а:

Оскаржуваною ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року зокрема клопотання прокурора задоволено частково та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 01 вересня 2024 включно. Визначено ОСОБА_6 заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 908 400 (дев`ятсот вісім тисяч чотириста) гривень. У разі внесення застави, на підставі п. п. 1, 2, 4, 5 ст. 194 КПК України, на обвинуваченого ОСОБА_6 покладено відповідні обов`язки.

Мотивуючи прийняте рішення, суд зазначив, що обвинуваченому інкримінований злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, за який законом передбачене покарання у виді довготривалого позбавлення волі, а тому у суду є достатні підстави вважати, що, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у інкримінованому злочині, ОСОБА_6 може переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПІК України.

Крім того, судом визнано доведеним ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків, які під нового судового розгляду ще не допитані, у зв`язку з чим існує вірогідність того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може здійснювати незаконний вплив на останніх з метою надання тих чи інших показань на його користь.

Зазначено, що прокурор в обґрунтування своїх вимог про доведення ризику вчинення іншого кримінального правопорушення належних доказів не надав, у зв`язку з чим вказаний ризик виключено як такий, що не знайшов свого підтвердження.

Враховано відсутність будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_6 за станом здоров`я не може утримуватись під вартою.

В апеляційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. У випадку продовження тримання під вартою визначити ОСОБА_6 заставу у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Зазначає про недоведеність заявлених ризиків, зауважує, що прокурором не надано належних доказів на їх підтвердження.

Акцентує увагу, що обвинувачений вирок стосовно ОСОБА_6 скасовано апеляційним судом та призначено новий судовий розгляд, зокрема підставою для скасування вироку була відсутність будь-яких доказів, що дії обвинувачених були спрямовані на заподіяння смерті потерпілої, та доказів щодо особи, яка замовила умисне вбивство останньої, що на думку захисника спростовує наявність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого злочину.

Визначений розмір застави вважає завідомо надмірним та таким, що не відповідає майновому стану обвинуваченого.

Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

?наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

?наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;

?недостатність застосування більш м`яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно із вимогами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:

?виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

?виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_6 під вартою цих вимог закону дотримався.

Як вбачається з наданих матеріалів, у провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12021040000000901, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Прокурором під час підготовчого судового засідання подане клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, в обґрунтування якого зазначено, що встановлені ризики та суспільна небезпека особи ОСОБА_6 , не відпали і продовжують існувати. Враховуючи, що судовий розгляд за обвинувальним актом не завершено, з метою забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків, виникла необхідність у продовженні строку тримання його під вартою.

Аналізуючи надані матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Перевіряючи доводи клопотання прокурора у контексті наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд першої інстанції правильно встановив, що вони є обґрунтованими та об`єктивно продовжують існувати і для запобігання ним необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про небезпідставність обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення,передбачених ч.3ст.15,п.п.11,12ч.2ст.115 КК України, оскільки воно підтверджується зібраними доказами, які містяться в матеріалах провадження, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останнього до інкримінованого злочину. Відтак обвинувачення не є очевидно безпідставним, а детальне дослідження його обґрунтованості є предметом нового судового розгляду справи по суті.

Твердження захисту щодо недоведеності вини та невірної кваліфікації дій ОСОБА_6 , що стало підставою для скасування обвинувального вироку в апеляційному порядку та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанці, не слугують підставою для скасування оскаржуваної ухвали, з огляду на наступне.

Так, з наданих матеріалів вбачається, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2024 року скасовано вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2024 року, щодо ОСОБА_6 та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Постановляючи вказане рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що у межах судового розгляду не було здійснено належного аналізу обставин кримінального провадження, не надано оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, належним чином не перевірено доводи прокурора, потерпілої та сторони захисту, не проаналізовано та не співставлено їх із наявними у провадженні доказами, внаслідок чого допущено неповноту судового розгляду, а також не з`ясовано всі обставини, які мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Відтак неповнота судового розгляду, про яку зазначено в ухвалі суду, не свідчить про повну безпідставність пред`явленого обвинувачення, а стосується неналежного встановлення судом першої інстанції обставин, що мають істотне значення для кваліфікації вчиненого діяння.

Суд апеляційної інстанції на підставі вищенаведеного приходить до висновку про вірогідну причетність ОСОБА_6 до подій, на яких грунтується обвинувачення, у зв`язку з чим вважає, що існують підстави для продовження запобіжного заходу.

Слід звернути увагу, що питання правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 стороною обвинувачення буде предметом подальшого судового розгляду.

Також є правильним висновок суду щодо наявності відносно ОСОБА_6 ризику з числа передбачених ст. 177 КПК України у виді переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на те, що відносно останнього існує небезпідставне обвинувачення у скоєні зокрема кримінального правопорушення, яке за правилами ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на тривалий строк, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду.

В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Надаючи оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій.

Є ґрунтовними і висновки суду щодо наявності та вагомості ризику незаконного впливу на свідків, потерпілу, оскільки вони під час нового судового розгляду ще не допитані судом, а їх особи відомі обвинуваченому. Про існування та особливу вагомість цього ризику свідчать зокрема характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, пов`язаного із застосуванням фізичного насильства до потерпілої.

Апеляційні доводи щодо завідомо надмірного розміру застави не є переконливими, з огляду на наступне.

Приписи ч. 4 ст. 182 КПК України визначають, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що саме визначений розмір застави, з урахуванням характеру та обставин інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, у даному випадку буде цілком достатнім для виконання підозрюваним процесуальних обов`язків, а перспектива втрати такого грошового забезпечення у випадку порушення ним встановлених обов`язків послужить достатнім стримуючим фактором, що виключає з його сторони будь-яке бажання переховуватися від суду або вчиняти інші дії, спрямовані на перешкоджання здійсненню судового розгляду.

Обговорюючи питання про можливість усунення встановлених ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_6 під вартою з визначеним розміром застави, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду, вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими. У подальшому доцільність тримання цього обвинуваченого під вартою може бути предметом перегляду, втім та на даному етапі кримінального провадження вказані ризики не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Доводи апеляційної скарги захисника у своїй сукупності не спростовують наявність і вагомість існуючих ризиків з переліку встановлених судом та є по суті особистими упередженими міркуваннями та оцінками апелянта як особи, зацікавленої у вирішенні порушеного питання на користь підзахисного, та не можуть бути прийняті до уваги у зв`язку з вищенаведеним.

Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 183, 194, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргузахисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року про продовження тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 15, п. п. 11,12 ч.2 ст. 115 КК України, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4