Ухвала

від 23.07.2024 по справі 2-3328/11

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 2-3328/11

н/п4-с/490/29/2024

Центральний районний суд м. Миколаєва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Вознюк Д.І., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) органу примусового виконання Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) ,-

ВСТАНОВИВ:

27.06.2024 Скаржник звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) органу примусового виконання , в якій просить зобов`язати Центральний відділ ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешти та обтяження накладені на майно та кошти боржника ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , що були внесені в процесі виконання виконавчого листа № 2-3328/11, виданого 10.01.2012 Центральним районним судом м. Миколаєва в межах виконавчих проваджень № 33485443, № 41065562 та вилучити записи з Єдиного реєстру боржників відносно ОСОБА_1 .

В обґрунтування заяви посилається на те, що виконавче провадження відносно неї було завершено ще 13.06.2014, виконавчий лист повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» з підстав відсутності у боржника майна. Після зазначеного вище до Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ з приводу стягнення заборгованості з ОСОБА_2 ніхто не звертався.

Також їй відомо, що 27.12.2013 Національний банк України погодив статут ПУАТ «Фідобанк» у новій редакції у зв`язку з реорганізацією ПАТ «Фідокомбанк» шляхом його приєднання до ПУАТ «Фідобанк». Відповідно до зазначеного статуту ПУАТ «Фідобанк» став правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Фідокомбанк» та АТ «Ерсте Банк». 28.08.2014 року між ПУАТ «Фідобанк» та ТОВ «ФК «Авераж» укладено договір № 1 про відступлення прав вимоги. Із заявою до Центрального районного суду м. Миколаєва про заміну стягувача у виконавчому листі ніхто не звертався.

Проте арешт, накладений на нерухоме майно, не скасовано до тепер. Вона звернулася до відділу ДВС з листом щодо вилучення запису з реєстру заборон та зняття арешту, проте їй було відмовлено.

Отже за відсутності на теперішній час будь-яких виконавчих проваджень, арешт на належне майно боржника порушує її права власника та суперечить закону.

Ухвалою суду від 05.07.2024 прийнято до провадження справу за скаргою ОСОБА_1 , призначено справу до судового розгляду на 23.07.2024 року .

Представник скаржника надав суду заяву, в якій просив суд розгляд справи проводити без його участі.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явилися, пояснень по суті заявлених вимог не надали.

Відповідно ст. 450 ЦПК України, скарга розглядаєтьсяу десятиденнийстрок усудовому засіданніза участюстягувача,боржника ідержавного виконавцяабо іншоїпосадової особиоргану державноївиконавчої службичи приватноговиконавця,рішення,дія чибездіяльність якихоскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Ухвалою суду справу розглянуто у відсутність сторін, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.

Суд, дослідивши матеріали скарги, вважає, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено,що Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.10.2011 по цивільній справі № 2-3328/11 було частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором на загальну суму 147401,71 грн.

Відповідно свідоцтво про шлюб ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_3 .

На виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.10.2011 до Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ було подано на примусове виконання виконавчий лист № 2-3328/11 від 10.01.2012. Відкрито виконавче провадження № 33485443. В межах вказаного ВП № 33485443 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.08.2012. Зазначене ВП № 33485443 було завершено 29.10.2013, виконавчий лист повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» з підстав відсутності у боржника майна з правом повторного пред`явлення до виконання.

24.05.2013 Національний банк України погодив статут ПАТ «Фідокомбанк» у новій редакції у зв`язку із зміною найменування банку з АТ «Ерсте Банк» на ПАТ «Фідокомбанк». Відповідно до зазначеного статуту ПАТ «Фідокомбанк» став правонаступником АТ «Ерсте Банк». У свою чергу ПАТ «Фідокомбанк» також звернулося до Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ з виконавчим листом № 2-3328/11 від 10.01.2012. Було відкрито виконавче провадження № 41065562.

В межах вказаного ВП № 41065562 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.01.2014. Зазначене ВП № 41065562 було завершено 13.06.2014, виконавчий лист повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» з підстав відсутності у боржника майна

Як підтверджується матеріалами справи, в Центральному ВДВС у місті Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) з 13.06.2014 по теперішній час відсутні відкриті виконавчі провадження стосовно заявника.

Як свідчать матеріали цивільної справи - правонаступники стягувача до суду з заявами про заміну стягувача у виконавчому провадженні , поновлення строку на пред`явленян виконавчого листа длло примусового виконання - не зверталися.

На звернення заявника до ДВС щодо скасування арешту майна по ВП № 33485443; ВП № 41065562 ОСОБА_1 отримала відповідь № 74076 від 18.06.2024, що скасувати арешт неможливо, оскільки у державного виконавця відсутні законні підстави для зняття арешту з майна.

Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень за параметрами пошуку за прізвищем, ім`ям та по батькові боржника відомості про виконавче провадження (ВП № 33485443; ВП № 41065562) стан завершено.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Судовий контроль за виконанням судових рішень врегульовано законодавцем у розділі VII ЦПК України.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Частиною 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Враховуючи викладене, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника та завершення виконавчого провадження) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

До того ж, відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 вказаного Закону у редакції, чинній на час завершення виконавчого провадження, в иконавчий документ, напідставі якоговідкрито виконавчепровадження, за яким виконання не здійснювалосяабо здійсненочастково,повертається стягувачуу разі,якщо 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. За ч.5 цієї статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Суд враховує, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, відсутності боргу або вимог перед особою, яка придбала право вимоги за зобов`язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника, як обмежувальний захід, не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо реалізації нею права власності.

Крім того, наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, встановленої судом неможливості поновлення виконавчого провадження в зв`язку з непоновленням пропущеного стягувачем строку пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання - є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін. Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що порушене право скаржника підлягає захисту шляхом скасування арешту нерухомого майна, що накладений постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчих проваджень № 33485443, № 41065562 .

Викладені мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19).

Керуючись ст. 447-452 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) органу примусового виконання Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - задовольнити.

Зобов`язати посадову особу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешти та обтяження накладені на майно та кошти боржника ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , що були внесені в процесі виконання виконавчого листа № 2-3328/11, виданого 10.01.2012 Центральним районним судом м. Миколаєва в межах виконавчих проваджень № 33485443, № 41065562 та вилучити записи з Єдиного реєстру боржників відносно ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали.

СУДДЯ ГУДЕНКО О.А.