Постанова

від 02.07.2024 по справі 927/394/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2024 р. Справа№ 927/394/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 02.07.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024

у справі №927/394/23 (суддя М.О. Демидова)

за позовом Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви

до Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Релігійна організація релігійна громада Спасо-Преображенської парафії міста Чернігова Української Православної церкви

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство культури та інформаційної політики України

про визнання договору поновленим,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви (далі, позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній» (далі, відповідач) про визнання Договору №4 від 14.09.2016 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української Православної церкви пам`яткою архітектури національного значення Спасо-Преображенським собором XI століття Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній», що є державною власністю, поновленим на той же строк, який був раніше встановлений договором, а саме на 5 років - до 14.09.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за відсутності висловлених відповідачем у порядку статті 764 Цивільного кодексу України заперечень продовжує користується майном згідно Договору №4 від 14.09.2016, яке відповідач вимагає від нього повернути у строк до 27.03.2023 включно згідно листа Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній» №01-20/88 від 28.02.2023. Строк дії Договору за доводами позивача є поновленим у відповідності до статті 764 Цивільного кодексу України до 12.09.2026.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.10.2023 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Релігійну організацію релігійну громаду Спасо-Преображенської парафії міста Чернігова Української Православної церкви (далі, третя особа-1); залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство культури та інформаційної політики України (далі, третя особа-2).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, встановивши обставини того, що спірний договір за своєю правовою природою є договором позички, який всупереч статей 793 та 794 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент підписання договору, не був нотаріально посвідчений та не проведено його державної реєстрації, дійшов висновку, що в силу частини першої статті 220 цього ж Кодексу він є нікчемним.

Враховуючи викладене, в силу нікчемності вказаного правочину, Договір №4 від 14.09.2016 не може бути поновлено на будь-який строк, оскільки нікчемний правочин не створює юридичних наслідків для його сторін у вигляді виникнення прав та обов`язків за таким правочином.

Також суд встановив, що з 27.12.2019 набрав чинності Закон України «Про оренду державного та комунального майна», який введений в дію з 01.02.2020 та є спеціальним законом у сфері оренди державного та комунального майна. Даним Законом прямо передбачено надання релігійним організаціям в оренду майна для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній лише за плату та заборонено передання його у позичку. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» прийнятий пізніше, ніж Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», на статтю 17 якого посилається позивач, а тому у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми саме спеціального закону, що регулює відносини у сфері державного та комунального майна, яким заборонено передачу державного майна в безоплатне користування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 11.02.2024 через систему «Електронний суд» Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №910/8354/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Визнати поновленим Договір №4 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української Православної церкви пам`яткою архітектури національного значення Спасо-Преображенський собор ХІ століття, що є державною власністю, укладений 14.09.2016 на той же строк, який був раніше встановлений договором, а саме на 5 років, до 14.09.2026.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- можливість передачі у безоплатне користування релігійним організаціям культових будівель та майна, які становлять державну власність, передбачена статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», який має пріоритет над іншими актами законодавства, які регулюють питання передачі культових будівель та майна, які становлять державну власність, організаціями, на балансі яких вони знаходяться. При прийнятті Закону України «Про оренду державного та комунального майна» законодавець не визнав такими, що втратили чинність положення статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

- відповідач протягом місяця після закінчення строку дії Договору №4 від 14.09.2016 не висловив жодних заперечень щодо поновлення договору на новий строк, а тому такий договір є поновленим відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України. Відсутність такого заперечення мало прояв у «мовчазній згоді» відповідача і в такому випадку позивач в силу закону обґрунтовано розраховував, що Договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором;

- суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, встановивши нікчемність Договору самостійно, без заявленого клопотання відповідача;

- Договір №4 від 14.09.2016 сторони уклали відповідно до Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 №1699, який передбачає набуття чинності договором з моменту його підписання сторонами і не вимагає нотаріального посвідчення та державної реєстрації;

Окрім наведеного, скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме обмеження права позивача на участь у судовому розгляді справи, вчинення процесуальних дій та ухвалення судом рішення поза межами нарадчої кімнати.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

21.03.2024 від третьої особи-1 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому третя особа-1 просить суд задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві третя особа-1 наголосила на тому, що суд розглянув справу без участі її представника адвоката Костіної Н.М., яка заявила клопотання про відкладення розгляду справи з причини її хвороби, надавши оригінал медичного висновку. В порушення частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції не було розглянуто вказане клопотання, про нього навіть не згадується в рішенні суду, що є обмеженням прав сторони на участь у судовому розгляді справи. Також, судом першої інстанції в порушення статті 169 Господарського процесуального кодексу України відмовлено у задоволенні клопотання представника Релігійної організації Релігійна громада Спасо-Преображенська парафія м. Чернігова Української Православної Церкви про залучення в якості доказу листа Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній» від 24.10.2023 № 01-20/451, в якому була інформація про щомісячну кількість відвідувачів Спасо-Преображенського собору, як екскурсантів Національного архітектурно-історичного заповідника в період з вересня 2021 року по вересень 2023 року, в період, коли дія оскаржуваного договору була закінчена, мотивуючи це тим, що письмово не було надіслано сторонам клопотання про поновлення процесуального строку на подання даного доказу, хоча таке клопотання представником заявлялось усно в судовому засіданні.

Третя особа-1 вказує, що Чернігівська Єпархія Української Православної Церкви в особі РГ Спасо-Преображенська парафія м. Чернігова УПЦ більше як 30 років належним чином виконує зобов`язання по охороні пам`ятки архітектури національного значення ХІ ст. Спасо-Преображенського Собору.

Після 14 вересня 2021 року відповідач не висловив заперечень проти подальшого користування майном, позивач продовжував виконувати зобов`язання по Договору, на підтвердження чого слугує лист-дозвіл відповідача від 29.08.2022 р. № 01-20/178 на звернення РГ Спасо-Преображенська парафія м. Чернігова УПЦ № 7 від 17 серпня 2022 р., яким було дозволено встановлення РГ Спасо-Преображенська парафія м. Чернігова УПЦ кондиціонера в приміщенні споруди Різниці-Хрещальні ХІХ ст. Також, зі сторони відповідача відбувались екскурсійні відвідування Спасо-Преображенського Собору, як передбачено умовами п. 1.1 та 4.1. Договору, на підтвердження чого слугує лист Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній» від 24.10.2023 № 01-20/451, в період, коли дія оскаржуваного договору була закінчена.

21.03.2024 від третьої особи-2 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому третя особа-2 просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

22.03.2024 відповідач подав через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відзиві відповідач зазначив, що вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що спірний договір, який за своєю правовою природою є договором позички, укладений на строк більше ніж 3 роки, підлягав нотаріальному посвідченню, однак сторони уклали цей договір у простій письмовій формі, що з огляду на зміст статті 220 Цивільного кодексу України свідчить про його нікчемність.

Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі на вихід суду за межі позовних вимог, то відповідно до частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи і без клопотання сторін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2024 апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Коробенко Г.П., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/394/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Чернігівської області.

22.02.2024 матеріали справи №927/394/23 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23 залишено без руху: роз`яснено Управлінню Чернігівської єпархії Української Православної церкви, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 3 220,80 грн.

05.03.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог вищезазначеної ухвали від представника Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви адвоката Шамко О.Б. надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої долучений документ № 168348427 від 04.03.2024 про сплату судового збору в розмірі 3 220,80 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 09.04.2024.

18.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви надійшло клопотання про участь його представника адвоката Шамка Олександра Борисовича у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 заяву Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви про участь його представника адвоката Шамка Олександра Борисовича у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

03.04.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній» адвоката Скуміна Миколи Григоровича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б. та судді Тищенко А.І. з 06.04.2024 по 12.04.2024 у відрядженні, судове засідання за апеляційною скаргою Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23, призначене на 09.04.2024, не відбулося.

09.04.22024 електронною поштою до Північного апеляційного господарського суду надійшов лист судді Господарського суду Чернігівської області М.О. Демидової, в якому повідомлено, що у протоколі судового засідання від 23.01.2024 у даній справі було помилково зазначено час початку судового засідання 18 годин 05 хвилин, в той час, як слід було вказати 16 годин 53 хвилини, і зазначено час закінчення судового засідання 18 годин 20 хвилин замісто 16 годин 40 хвилин.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 призначено до розгляду апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23 на 02.05.2024, задоволено клопотання представника Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній» про участь його представника адвоката Скуміна Миколи Григоровича у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

26.04.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Релігійної організації релігійна громада Спасо-Преображенської парафії міста Чернігова Української Православної церкви надійшло клопотання про участь її представника адвоката Костіної Ніни Михайлівни у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 клопотання Релігійної організації релігійна громада Спасо-Преображенської парафії міста Чернігова Української Православної церкви про участь її представника адвоката Костіної Ніни Михайлівни у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

У судове засідання, призначене на 02.05.2024, з`явилися представники Міністерства культури та інформаційної політики України та Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви, Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній», Релігійна організація релігійна громада Спасо-Преображенської парафії міста Чернігова Української Православної церкви в режимі відеоконференції.

Суд у судовому засіданні 02.05.2024 ухвалив перейти до розгляду справи по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 у розгляді апеляційної скарги Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23 оголошено перерву до 04.06.2024.

У зв`язку з перебуванням судді КоробенкА Г.П., який входить до складу колегії суддів, з 04.06.2024 по 07.06.2024 у відпустці, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1999/24 від 03.06.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024 справу №927/394/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 прийнято апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.; призначено до розгляду апеляційну скаргу на 18.06.2024.

17.06.2024 через систему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції від представника Релігійної організації релігійна громада Спасо-Преображенської парафії міста Чернігова Української Православної церкви Костіної Н.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник не зможе з`явитися у судове засідання у зв`язку зі смертю близької людини.

У судове засідання, призначене на 18.06.2024, до суду апеляційної інстанції з`явився представник Міністерства культури та інформаційної політики України, представники Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви та Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній» з`явилися у судове засідання в режимі відеконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 клопотання Релігійної організації релігійна громада Спасо-Преображенської парафії міста Чернігова Української Православної церкви про відкладення розгляду справи №927/394/23 задоволено,, розгляд справи №927/394/23 відкладено на 02.07.2024.

За результатами проведеного у справі 02.07.2024 в режимі відеоконференції судового засідання суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 02.07.2024 з`явилися представники всіх учасників справи.

Представник позивача та третьої особи-1 у судовому засіданні підтримували доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представники відповідача та третьої особи-2 у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

14.09.2016 між Національним архітектурно-історичним заповідником «Чернігів стародавній» (Заповідник, відповідач) та Чернігівської єпархією Української православної церкви (Користувач, позивач) укладено Договір про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української Православної церкви пам`яткою архітектури національного значення Спасо-Преображенським собором XI століття Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній», що є державною власністю №4 від 14.09.2016 (далі, Договір; том 1, а.с. 5-7).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Заповідник передає, а Користувач приймає відповідно до чинного законодавства України у строкове спільне безоплатне користування пам`ятку архітектури національного значення Спасо-Преображенський собор XI століття (охоронний №811) загальною площею 733,33 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: 14000, м. Чернігів, вул. Преображенська, буд. 1-а, для проведення богослужінь та релігійних обрядів Українською Православною церквою, а також екскурсійного обслуговування Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній». Зазначена пам`ятка є державною власністю і знаходиться на балансі Заповідника. Вартість майна, що передається користувачу згідно з цим договором, визначена відповідно до передатного балансу заповідника станом на 01.01.2016.Загальна вартість майна становить 37778819 грн.

За умовами пунктів 2.2., 2.3. Договору набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною цього договору. Майно вважається повернутим Заповіднику з дати підписання сторонами акта приймання-передачі.

Згідно з пунктом 3.2. Договору користувач зобов`язується у разі припинення дії цього договору повернути майно заповіднику в належному стані, не гіршому ніж на дату складання акту приймання-передачі.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 14.09.2021. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін (пункт 7.4. Договору).

На підставі акта приймання-передачі від 14.09.2016 (додаток до договору) Заповідник передав, а Користувач прийняв у строкове спільне безоплатне користування майно, яке є предметом договору (том 1, а.с. 8).

Відповідач звернувся до позивача з листом №01-20/88 від 28.02.2023, у якому повідомив про сплив терміну дії Договору та просив у термін до 27.03.2023 включно повернути майно Заповіднику в належному стані, не гіршому ніж на дату складання акта приймання-передачі (том 1, а.с. 9).

Позивач зазначає, що після 14.09.2021 продовжив користуватись спірним майном, відповідач не заперечив проти цього, не направляв повідомлення про припинення договору, акти приймання-передачі майна (його повернення) між сторонами не підписувались, а тому з урахуванням положень частини 1 статті 764 Цивільного кодексу України договір вважається поновленим на той самий строк - 5 років, тобто до 14.09.2026.

Оскільки відповідач фактично не визнає поновлення строку дії спірного договору та права користування позивачем спірними приміщеннями після 14.09.2021, позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору поновленим на той же строк.

Відповідач щодо позовних вимог заперечував, посилаючись на пункт 7.4. спірного договору, у якому зазначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 14.09.2021, а дія договору може бути продовжена за згодою сторін. Відповідачем зазначено, що ним згода на продовження дії договору не була надана і вважає безпідставними доводи позивача про те, що договір продовжує діяти ще п`ять років. При цьому відповідач зазначав, що згідно частини 2 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію з 01.02.2020, забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Щодо суті заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача в цій частині суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Спір між сторонами у даній справі виник з приводу правомірності/неправомірності користування позивачем пам`яткою архітектури національного значення, яка належить до державної власності, на підставі договору позички без його нотаріального посвідчення та без державної реєстрації.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1, 4, 7 статті 170 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 Господарського кодексу України).

У пункті 46 постанови від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо сторони або особа певним чином називають правочин, який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин.

Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, а тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі №911/106/20).

Проаналізувавши правову природу Договору №4 від 14.09.2016, підписаного сторонами, суд зазначає, що його умови опосередковують правовідносини з безоплатного користування державним майном, що за своєю суттю відповідає характеру позички.

Згідно частини 1 статті 827 Цивільного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення Договору) за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Частиною 3 статті 827 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Водночас глава 58 Цивільного кодексу України регулює правовідносини, пов`язані з наймом (орендою).

Частиною 3 статті 828 Цивільного кодексу України унормовано, що договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.

За змістом статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

При цьому стаття 794 Цивільного кодексу України встановлювала обов`язок державної реєстрації договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менше ніж на три роки.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, що передбачено частиною першою статті 210 Цивільного кодексу України.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина 3 статті 640 Цивільного кодексу України).

Оскільки умовами Договору визначено його дію понад три роки, то у розумінні статей 793 та 794 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент підписання договору, останній підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації.

Однак, усупереч законодавчим нормам такий Договір не був нотаріально посвідчений та не була здійснена його державна реєстрація.

За умовами частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Умови Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 №1699, на які посилається скаржник, не містять окремих спеціальних положень щодо строку дії договору, відносячи це на розсуд сторін. Разом з тим за пунктом 17 Типового договору усі правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регламентуються законодавством.

Отже, на правовідносини, пов`язані з використанням нерухомого майна - культових будівель, поширюються загальні вимоги щодо порядку набрання чинності правочинами, що опосередковують їх.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, від 02.08.2023 у справі №495/5081/20).

Отже, безпідставними є доводи апеляційної скарги позивача про вихід суду першої інстанції (у контексті встановлення факту нікчемності договору) за межі позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що законодавство України передбачає можливість визнавати у судовому порядку дійсним договір, який підлягав нотаріальному посвідченню, але одна зі сторін ухилилася від цього (за певних умов). До того ж, наявна послідовна судова практика Верховного Суду щодо викладеного питання. До прикладу, у постанові від 22.10.2019 у справі №909/68/18 Верховний Суд висловлювався про те, що при вирішенні спорів, пов`язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (зокрема в порядку статті 220 Цивільного кодексу України), суду слід з`ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню; з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення; чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Водночас відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції вимогу про визнання договору дійсним у порядку частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України заявлено не було.

Враховуючи викладене, в силу нікчемності вказаного правочину з позички спірного майна (Спасо-Преображенського собору XI століття), Договір №4 від 14.09.2016 не може бути поновленим на будь-який строк, оскільки нікчемний правочин не створює юридичних наслідків для його сторін у вигляді виникнення прав та обов`язків за таким правочином.

Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про те, що норма статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суперечить статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка є спеціальною правовою нормою у правовідносинах щодо передачі у користування культових будівель релігійним організаціям, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1, 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (у редакцій, чинній на дату укладення Договору) релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Водночас, з 01.02.2020 вступив у дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (нова редакція).

Вказаний Закон України «Про оренду державного та комунального майна» регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

З викладеного вбачається, що Закон України «Про оренду державного та комунального майна» є спеціальним законом у сфері оренди державного та комунального майна.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній (частина 1 статті 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Згідно частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна.

Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 28.04.2021 затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно, відповідно до додатків до якої ставка орендної плати для релігійних організацій для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній, які на момент введення в дію Закону України «Про оренду державного та комунального майна» безоплатно використовували об`єкт оренди на підставі договору позички або іншого договору для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній становить 0,01% від вартості майна.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:

набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», або 01.07. 2020.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» прямо передбачено надання релігійним організаціям в оренду майна для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній лише за плату та заборонено передання його у позичку.

Тобто, із прийняттям вказаного Закону (нової редакції), держава, як власник майна змінила правила користування державним майном, у тому числі, з безоплатного користування шляхом заборони такого.

При цьому станом на теперішній час не скасовано норму Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якою передбачено передачу у безоплатне користування релігійним організаціям культових споруд та майна.

Конституційний Суд України у Рішенні від 18.06.2020 №5-р(II)/2020 зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Враховуючи, що вказаний Закон України «Про оренду державного та комунального майна» прийнято у часі пізніше, а також він є спеціальним в сфері правовідносин щодо оренди державного майна, то після закінчення строку договорів, на які вони були укладені, до правовідносин сторін в сфері оренди державного майна має застосовуватися нова редакцію Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Подальше користування державним майном можливе лише на підставі строкового, оплатного договору, укладеного у відповідності з нормами наведеного Закону.

Стосовно доводів скаржника про те, що оскільки відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору не висловив жодних заперечень щодо поновлення його на новий строк, позивач обґрунтовано розраховував, що договір вважається поновленим на той самий строк, слід зазначити наступне.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 14.09.2021. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін (пункт 7.4. договору).

Колегія суддів вказує, що формулювання пункту 7.4. Договору про те, що договір діє до 12.09.2021 та про те, що він може бути продовжений виключно за згодою сторін, тобто у той же спосіб, що і договір, а саме шляхом укладення письмової додаткової угоди, - є однозначним, безумовним та взаємопогодженим сторонами цього правочину.

Посилання позивача на «правомірні очікування» щодо подальшого безоплатного користування Спасо-Преображенським собором XI століття не ґрунтуються ні на положеннях чинного законодавства, ні Договору. «Правомірні очікування» у суб`єкта правовідносин можуть виникати лише у випадку дотримання усіх вимог закону, зокрема, і чинного на момент розгляду справи Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Враховуючи викладене, позовні вимоги Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви в даній справі задоволенню не підлягають.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Судом апеляційної інстанції під час вирішення даного спору у відповідності до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховані висновки, наведені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 05.12.2023 у справі №921/164/23, від 10.04.2024 у справі №924/318/23 та від 10.04.2024 у справі №911/638/23.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права через обмеження позивача у праві на участь у судовому розгляді справи 23.01.2024, а також на вчинення процесуальних дій та ухвалення судом рішення поза межами нарадчої кімнати судом апеляційної інстанції встановлено таке.

У зв`язку з оголошенням масштабної повітряної тривоги на території України, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання у даній справі, призначене на 09.01.2024, не відбулось, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2024 розгляд справи №927/394/23 по суті відкладено на 23.01.2024 о 12 год. 45 хв.

Апелянт в апеляційній скарзі вказує, що його представник не зміг прибути у судове засідання 23.01.2024 у зв`язку з оголошенням по всій території Україні повітряної тривоги, а після закінчення повітряної тривоги о 17 год. 43 хв. не зміг подати клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки час роботи суду закінчився о 17 год. 00 хв. Отже, неявка позивача у судове засідання сталася з поважних причин і суд повинен був відкласти її розгляд для дотримання гарантій прав особи на участь у розгляді справи.

Стосовно наведеного колегія суддів вказує наступне.

Відповідно до частини 7 статті 4 Господарського процесуального кодексу України жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом пунктів 2, 3 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

За змістом наведених вище норм у поєднанні з приписами статті 201 Господарського процесуального кодексу України господарський суд після відкриття судового засідання має надати оцінку усім відомим йому обставинам і причинам неявки учасників справи та вирішити питання щодо наявності підстав для відкладення розгляду справи з дотриманням балансу процесуальних гарантій розумності строків розгляду справи судом та забезпечення прав особи на судовий захист і участь у справі, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом.

Так, матеріалами справи дійсно підтверджується, що учасники справи були належним чином повідомлені про судове засідання 23.01.2024, час та місце його проведення.

Водночас, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

З початку повномасштабної військової агресії населені пункти України систематично зазнають ракетних ударів, а в прифронтових містах і селах - бомбардувань, артилерійських та мінометних обстрілів.

Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 №733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу «Увага всім» та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал «повітряна тривога»).

Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 №23).

Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал «повітряна тривога» та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал «повітряна тривога» господарський суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин.

При цьому обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2024 о 12 год. 45 хв. судове засідання в даній справі розпочато не було.

23.01.2024 о 13 год. 24 хв. було оголошено повітряну тривогу, зокрема, по Чернігівській області, яка тривала до 14 год. 03 хв.

Далі повітряну тривогу, зокрема, по Чернігівській області, було оголошено 23.01.2024 о 14 год. 49 хв., яка тривала до 17 год. 43 хв.

Зазначені відомості є загальнодоступними у мережі інтернет.

23.01.2024 Господарським судом Чернігівської області за підписом керівника апарату суду та секретаря судового засідання складено акт №13-24, в якому зазначено, що у зв`язку з оголошенням масштабної повітряної тривоги на території України, у тому числі в. Чернігові, судове засідання у справі №927/394/23 не відбулось (т.3, а.с.113).

Натомість далі, згідно наявного у матеріалах справи протоколу судового засідання від 23.01.2024 (том 3, а.с. 114) у даній справі місцевим господарським судом о 18 год. 05 хв. було все ж таки розпочато судове засідання, яке було закінчене о 18 год. 20 хв.

У протоколі судового засідання від 23.01.2024 зазначено, що представники сторін у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином; відповідач та третя особа-2 подали клопотання про розгляд справи без їх участі.

В оскаржуваному судовому рішенні зазначено, що у судове засідання 23.01.2024, яке розпочалось після закінчення повітряної тривоги, сторони не прибули.

Водночас, 09.04.2024 електронною поштою до Північного апеляційного господарського суду надійшов лист судді Господарського суду Чернігівської області М.О. Демидової, в якому повідомлено, що внаслідок оголошення масштабної повітряної тривоги стався збій графіка розгляду практично усіх судових справ, призначених на 23.01.2024. Враховуючи очевидно небезпечну ситуацію та загрозу для життя та здоров`я учасників судових процесів, суд прийняв рішення про можливість розгляду справи без участі учасників судових процесів, які не прибули у судові засідання і не виявили бажання приймати участь у засіданнях у подальшому. Внаслідок збою графіку розгляду справи та тривалого психічного напруження секретарем судового засідання у кількох протоколах судових засідань, зокрема, у протоколі від 23.01.2024, допущено технічні помилки у зазначенні часу початку судового засідання та у часі закінчення судового засідання. Так, у протоколі судового засідання від 23.01.2024 у даній справі було помилково зазначено час початку судового засідання 18 годин 05 хвилин, в той час, як слід було вказати 16 годин 53 хвилини, і зазначено час закінчення судового засідання 18 годин 20 хвилин замість 16 годин 40 хвилин.

Враховуючи повідомлені суду обставини та те, що фіксування судового процесу не здійснювалось, у суду апеляційної інстанції відсутня можливість достеменно встановити час початку та закінчення судового засідання 23.01.2024 у даній справі (чи то о 18 годин 05 хвилин (у рішенні вказано, що засідання розпочалося після закінчення повітряної тривоги), чи, як вказано у листі судді Демидової М.О. від 09.04.2024, о 16 год. 53 хв., тобто у цьому випадку фактично під час дії повітряної тривоги).

Однак, у будь-якому випадку в матеріалах справи відсутні відомості про те, що апеляційним господарським судом було повідомлено позивача (його представника) та інших учасників про те, що розгляд справи, який не було розпочато у визначений ухвалою час (о 12 год. 45 хв., чи у проміжок часу з 14 год. 03 хв. по 14 год. 49 хв., коли не було повітряної тривоги) відбудеться після закінчення повітряної тривоги та через який саме час, натомість, навпаки, матеріали справи містять акт №13-24 від 23.01.2024 про те, що у зв`язку з оголошенням масштабної повітряної тривоги на території України, у тому числі в. Чернігові, судове засідання у справі №927/394/23 не відбулось (без зазначення, що саме у призначений час, а не взагалі у цю дату). Водночас, розгляд справи у період оголошення повітряної тривоги створював би небезпеку для життя та здоров`я учасників справи.

Отже, у цьому конкретному випадку сторона позивача не була повідомлена про час судового засідання 23.01.2024, в який таке насправді мало розпочатись, враховуючи оголошення повітряної тривоги. Більш того, повітряна тривога закінчилась о 17 год. 43 хв., тобто вже після закінчення робочого дня.

За вказаних обставин колегія суддів вважає, що суд повинен був відкласти розгляд справи на підставі пункту 1 частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд приймає до уваги доводи відзиву на апеляційну скаргу третьої особи-1 в частині, що стосується незазначення у рішенні суду першої інстанції висновків про розгляд клопотання її представника адвоката Костіної Н.М. від 22.01.2024 про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою (підтверджується доданим до клопотання медичним висновком №47Р7-6EB5-7348-P786 від 22.01.2024). При цьому, на переконання колегії суддів, повідомлені третьої особою-1 причини неявки в судове засідання, поруч із обставинами, встановленими вище, мали бути враховані судом при вирішення питання щодо можливості розгляду справи без участі її учасників 23.01.2024.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які позбавили представника позивача права на участь у розгляді справи, що, відповідно, є підставою для скасування рішення суду в даній справі.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За результатами розгляду апеляційної скарги позивача, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Господарський суд Чернігівської області допустився порушення норм процесуального права, доводи скаржника із приводу чого є обґрунтованими.

Водночас, розглянувши справу по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що останні є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови. Доводи апеляційної скарги Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, рішення суду у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, частиною 3 статті 277, статтями 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2024 у справі №927/394/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви.

Матеріали справи №927/394/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.07.2024 після виходу з відпустки судді Іоннікової І.А.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова