Постанова

від 11.06.2024 по справі 910/14394/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"11" червня 2024 р. Справа№ 910/14394/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.06.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївкарітейл»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 (повний текст рішення складений 26.02.2024)

у справі №910/14394/23 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївкарітейл»

про виселення із займаного нежитлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївкарітейл» (далі по тексту - відповідач) про усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності шляхом виселення із займаного нежитлового приміщення площею 494,6 кв.м., а саме приміщення №№1-11, 14-16, 28-39, сходи VII, розташованого за адресою: м. Київ, проспект Василя Порика на 4 поверсі 4-поверховного будинку № 12 літера «А» та стягнення з відповідача на користь позивача 2 684,00 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що попри закінчення дії Договору оренди нерухомого майна №30-КМФ/23 від 29.05.2023 (далі по тексту - Договір) відповідач продовжує користуватися спірним нерухомим майном.

Господарський суд міста Києва рішенням від 15.02.2024 у справі №910/14393/23 позов задовольнив повністю; зобов`язав відповідача усунути перешкоди у здійсненні права власності позивача шляхом виселення відповідача з нерухомого майна загальною площею 494,6 кв.м., а саме: приміщення №№ 1-11, 14-16, 28-39, сходи VII, що розташоване за адресою: місто Київ, проспект Василя Порика на 4 поверсі 4-поверхового будинку № 12-А, Літера «А»; стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 2 684,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не виконав обов`язку з повернення майна, передбаченого статтею 785 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) та Договором, доказів передачі приміщення за актами прийому - передачі суду не надав.

Не погодившись із ухваленим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції визнати обґрунтованою неможливість подання доказів та долучити їх до матеріалів справи №910/14394/23, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/14394/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на недобросовісну поведінку позивача, оскільки останній систематично намагався позбавити відповідача переважного права на укладення договору оренди на новий строк, затримуючи підписання Договору та проведення аукціонів щодо укладення договору оренди з третіми особами в межах дії договірних відносин.

Як зазначає відповідач судом першої інстанції не було досліджено та не надано оцінку відсутності доказів надсилання позивачем відповідачу листів від 05.06.2023 №1159-ВИХ-КV-82Е100-2023 від 30.06.2023 №1472-ВИХ-КV-82Е100-2023 про припинення договірних відносин з вимогою повернути орендоване майно по акту приймання-передачі.

Також апелянт, обгрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, посилається на ненадання судом першої інстанції оцінки повноваженням директора Київської міської філії Іванця А.В. на підписання акта повернення майна, актів-рахунків (рахунків), виставлених позивачем відповідачу, враховуючи обмеження повноважень за довіреністю та Статутом АТ «Укртелеком».

На переконання відповідача, Договір є продовженим на новий строк, оскільки після закінчення терміну його дії не отримував заперечень з боку позивача (орендодавця), надані позивачем докази щодо припинення договірних відносин, на думку апелянта, є неналежними доказами, так як листи підписані неуповноваженою на це особою, а тому відповідач мав законні сподівання, що строк дії Договору є продовженим.

До апеляційної скарги відповідачем подано листи від 15.06.2023, від 10.06.2023 та їх другу версію про продовження оренди; наказ про призначення директором Реву М.; клопотання про відкладення, яке подавалось до суду першої інстанції; довіреність на директора філії АТ «Укртелеком»; Статут АТ «Укртелеком»; скрін з пошти про надання договорів; витяги з сайту прозоро.

В обґрунтування неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції відповідач посилається на заявлене 14.02.2024 клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із поганим самопочуттям представника, проте суд першої інстанції 15.04.2024 ухвалив спірне рішення, чим допустив порушення принципу рівності учасників справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївкарітейл» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/14394/23 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.03.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14394/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївкарітейл» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/14394/23.

Матеріали справи №910/14394/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 04.04.2024.

Головуючий суддя Владимиренко С.В. з 03.04.2024 по 12.04.2024 перебувала на лікарняному, судді Ходаківська І.П., Демидова А.М. з 01.04.2024 по 14.04.2024 у відпустках.

Після виходу суддів з відпустки, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.04.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївкарітейл» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/14394/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 14.05.2024 о 12 год. 15 хв.

26.04.2024 позивачем сформовано та подано через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, з якого вбачається, що позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача, посилаючись на необґрунтованість доводів відповідача про недобросовісну поведінку та про поновлення (продовження) строку дії Договору.

13.05.2024 відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі №910/14394/23 до ухвалення рішень та набрання ними законної сили у справах №910/3834/24 та №910/3575/24, предметом розгляду яких є продовження дії Договору оренди нерухомого майна від 29.05.2023 №30/КМФ/23 та визнання недійсною довіреності №7974 від 20.12.2022, виданої АТ «Укртелеком» Іванцю Андрію Васильовичу.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Здійснюючи тлумачення вказаних норм процесуального права, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у пунктах 8.11, 8.12 постанови від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 сформулював висновок про те, що, по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №357/10397/19).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що провадження у справах №910/3834/24 та №910/3575/24 наразі триває у суді першої інстанції. При цьому, враховуючи предмет та підстави позову у справі №910/14394/23 - виселення відповідача із займаного приміщення у зв`язку із закінченням строку дії Договору, та предмети і підстави позовів у справах №910/3834/24 та №910/3575/24, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність об`єктивної неможливості розгляду справи №910/14394/23.

При цьому зупинення провадження має бути доцільним і мотивованим та не повинно призводити до безпідставного затягування строків розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17.07.1997, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 918/237/20).

Враховуючи вищенаведене, у судовому засіданні 14.05.2024 колегія суддів, порадившись на місці, протокольно відмовила у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/14394/23.

У судовому засіданні 14.05.2024 на стадії розгляду клопотання відповідача про залучення доказів суд апеляційної інстанції оголосив перерву у розгляді справи №910/14394/23 до 11.06.2024 до 13 год. 30 хв.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти задоволення клопотання відповідача про долучення доказів.

У судовому засіданні 11.06.2024 колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про залучення доказів на стадії апеляційного перегляду рішення, порадившись на місці, дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, за змістом наведеної норми процесуального права єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі судом апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №873/228/23, від 05.07.2023 у справі №910/19369/15, від 18.07.2023 у справі № 914/3143/21, від 11.05.2023 у справі № 910/17285/21.

Принцип рівності сторін у судовому процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №910/20010/20, від 16.11.2022 у справі № 910/4390/21).

Доводи апелянта про те, що в лютому 2024 року він дізнався про розгляд даної справи, із зазначенням про те, що 10.01.2024 директором відповідача Ревою М.М., який був призначений директором 20.10.2023 та у листопаді 2023 зареєстрував електронний цифровий підпис, заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, після чого 29.01.2024 був укладений договір на надання правничої допомоги із адвокатом і 14.02.2024 до суду першої інстанції було направлено клопотання про відкладення розгляду справи через погане самопочуття адвоката з метою ознайомлення із матеріалами справи №910/14394/23 та подання відзиву, проте суд першої інстанції 15.02.2024 ухвалив спірне рішення, судом апеляційної інстанції до уваги взяті бути не можуть, оскільки 11.01.2024 суд першої інстанції відклав розгляд справи за клопотанням відповідача, після чого лише 29.01.2024 відповідачем був укладений договір про надання правничої допомоги і 14.02.2024 відповідачем заявлено друге клопотання про відкладення розгляду справи. Доказів ознайомлення із матеріалами справи або намагання вчинити таку процесуальну дію з 29.01.2024 по 14.02.2024 матеріали даної справи не містять, так само матеріали справи №910/14394/23 не містять доказів перебування адвоката відповідача на лікарняному, що унеможливило ознайомлення із матеріалами справи, тоді як за приписами частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані, зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

11.06.2024 у судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/14394/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні 11.06.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/14394/23 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

29.05.2023 між позивачем (орендодавець), в особі директора Київської міської філії АТ «Укртелеком» Іванця Андрія Васильовича, який діє на підставі Положення про філію та Довіреності №7974 від 20.12.2022, та відповідачем (орендар), в особі директора ТОВ «Софіївкарітейл» Бабенко Елан Аміровни, яка діє на підставі Статуту, укладений Договір, за умовами якого орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування нерухоме майно, що розташоване за адресою: місто Київ, проспект Василя Порика на 4 поверсі 4-поверхового будинку № 12-А, літера «А», загальною площею 494,6 кв.м. (приміщення №№ 1-11, 14-16, 28-39, сходи VII відповідно до плану за поверхами), для використання у якості готелю або хостелу, або офісу, або для ведення іншої господарчої діяльності не забороненої законом. Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначено на план-схемі у додатку № 1 до договору. Вартість орендованого майна з урахуванням індексації становить 3 230 771,97 грн (розділ 1 Договору) (а.с. 6-15).

Згідно із пунктами 2.1, 2.4 Договору передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі. У разі, якщо договором передбачено обов`язок орендаря щодо внесення грошової застави, орендодавець здійснює передачу майна лише після внесення орендарем орендодавцю усієї суми грошової застави. Орендар зобов`язаний прийняти орендоване майно в користування та підписати акт приймання-передачі не пізніше 5 днів з дати повідомлення орендодавцем орендаря про готовність передати орендоване майно у користування. Орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути орендодавцю майно, разом з отриманими приналежностями, обладнанням, інвентарем, а також з усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від орендованого майна в належному стані з урахуванням нормального зносу, не пізніше останнього дня строку дії договору (у тому числі при достроковому припиненні договору).

Цей Договір набирає чинності після його підписання Сторонами і діє до 30.06.2023 року включно та до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що згідно із статтею 631 Цивільного кодексу України умови Договору застосовуються до відносин, що виникли з 01.02.2023 (пункт 11.1 Договору).

Будівля АТС-433/434 площею 4 516,40 кв.м., розташована за адресою: м. Київ, вул. Порика Василя, 12А належить позивачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.02.2006 (а.с. 19).

Умовами пункту 11.1 договору передбачено, що договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 30.06.2023 включно та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовилися, що згідно ст. 631 Цивільного кодексу України умови договору застосовуються до відносин, що виникли з 01.02.2023.

Договір автоматичній пролонгації не підлягає і може бути продовжений лише у випадку досягнення між сторонами письмової згоди про це (пункт 11.2 Договору).

Пунктом 11.3 Договору сторони погодили, що зважаючи на те, що законодавство України передбачає переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору на новий строк, сторони узгодили порядок реалізації орендарем такого права, а саме:

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна;

- у разі якщо орендар не повідомив орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна, то орендодавець не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомляє орендаря про припинення договору на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не надіслав у встановлений договором строк відповідне повідомлення про наміри щодо подальшої оренди, а також про необхідність звільнити орендоване майно і підписати акт приймання- передачі (повернення з оренди) орендованого майна;

- орендодавець у відповідь на повідомлення орендаря зобов`язаний повідомити останнього про можливість та умови пролонгації договору (або його переукладення на новий строк). При цьому орендодавець може прийняти рішення про вибір орендаря на конкурсних засадах (в тому числі шляхом проведення електронного аукціону) та запропонувати орендарю взяти участь у такому конкурсі (аукціоні). У разі якщо орендар відмовиться від участі у конкурсі (аукціоні), не візьме у ньому участь, то вважається, що орендар та орендодавець не досягли домовленості щодо умов договору для можливості його укладення на новий строк і тому, зважаючи на положення абзацу 3 частини 1 статті 777 ЦК України, переважне право орендаря на укладення договору на новий строк припиняється, а орендар зобов`язується звільнити орендоване майно та повернути його орендодавцю за актом приймання-передачі не пізніше дати закінчення строку дії договору.

На виконання умов укладеного сторонами договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв у користування нерухоме майно за адресою: місто Київ, проспект Василя Порика на 4 поверсі 4-поверхового будинку № 12-А, літера «А», загальною площею 494,6 м2 (приміщення №№ 1-11, 14-16, 28-39, сходи VII відповідно до плану за поверхами) за актом приймання-передачі від 01.02.2023 (а.с. 18), підписаним директором Київської міської філії АТ «Укртелеком» Іванцем Андрієм Васильовичем та директором ТОВ «Софіївкарітейл» Бабенко Елан Аміровною.

Позивач листом від 05.06.2023 №1159-ВИХ-KV-82Е100-2023 (а.с. 23) повідомив відповідача про те, що не має наміру продовжувати термін дії вказаного договору, який спливає 30.06.2023 (включно), і вимагав повернення орендованого майна за актом приймання-передачі не пізніше ніж термін завершення договору (тобто до 01.07.2023). Також позивач вимагав від відповідача сплатити до 30.06.2023 дебіторську заборгованість за оренду приміщень та поточні рахунки, яка була наявна у відповідача. Даний лист було надіслано на юридичну адресу відповідача, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням №0600028491597 (а.с. 24-25) та 07.06.2023 на електронну адресу відповідача - favor_2010@ukr.net (а.с. 28).

Відповідач листом №100623/1 від 10.06.2023 повідомив позивача щодо наявності юридичних суперечностей у Договорі оренди нерухомого майна від 29.05.2023 № 30-КМФ/23, Договорі №30-МКФ/23 від 29.06.2023 та Договорі №28-КМФ/23 від 29.05.2023, за яких орендар не може виконати пункт 3.10 договору в частині сплати заставної суми та пункт 12.3 договору в частині реалізації переважного права орендаря перед іншими особами на укладення договору на новий строк, яким просило виправити такі суперечності (а.с. 30).

Листом № 150623/1 від 15.06.2023 відповідач повідомив позивача про його переважне право на укладення договору на новий строк та запропонував укласти такий договір та повідомити умови, за яких можлива реалізація даного права (а.с. 33).

Позивач листом № 1472-ВИХ-КV-82Е100-2023 від 30.06.2023 (а.с. 39) надав відповідь на вищезазначені листи відповідача, та зазначив, що враховуючи закінчення строку дії договору 30.06.2023 (включно), він не має наміру продовжувати орендні відносини з відповідачем. У цьому ж листі позивач вказав, що з огляду на те, що він буде використовувати нежитлове приміщення для власних потреб і ведення господарської діяльності, укладення договорів оренди на новий строк з використанням переважного права орендаря є неможливим, а тому вимагав повернути орендоване майно за актами приймання-передачі не пізніше останнього дня дії договору (тобто до 01.07.2023). На доказ відправлення вказаного листа позивачем подано суду поштове вкладення в цінний лист, фіскальний чек від 30.06.2023 та накладну №0311011010348, копії наявні у матеріалах справи (а.с. 40).

Попри вказані обставини, відповідач займане приміщення не звільнив, про що свідчить акт від 04.07.2023 обстеження/фіксації фактичного використання майна АТ «Укртелеком» за адресою: м. Київ, просп. В. Порика, 12-А після 30.06.2023 строку дії Договору №30-КМФ/23 від 29.05.2023 (а.с. 42), акт складений представниками позивача.

Позивач звернувся до відповідача із листом №1696- ВИХ-КV-82Е100-2023 від 04.08.2023 щодо негайного повернення з користування спірного майна та сплати неустойки у розмірі 109 722,06 грн, нарахованої позивачем відповідачу на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, та заборгованості по сплаті комунальних послуг (а.с. 43-44). На доказ направлення вказаного листа в матеріалах справи наявні копії поштового опису в цінний лист, фіскального чеку від 07.08.2023 та накладної за №0311010956191 (а.с. 45). Також вказаний лист направлено позивачем на електронну адресу відповідача - favor_2010@ukr.net (а.с. 46).

Спір виник внаслідок порушенням відповідачем умов Договору щодо повернення орендованого майна, а тому позивач просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно із частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно із частиною 1 статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами статті 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно із частиною 2 статті 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 795 ЦК України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до частини 1 статті 285 ГК України орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Згідно зі статтею 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

У розділі 11 Договору сторони погодили, що договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 30.06.2023 включно та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовилися, що згідно статтею 631 Цивільного кодексу України умови договору застосовуються до відносин, що виникли з 01.02.2023 (пункт 11.1 Договору).

Договір автоматичній пролонгації не підлягає і може бути продовжений лише у випадку досягнення між сторонами письмової згоди про це (пункт 11.2 Договору).

Пунктом 11.3 Договору сторони погодили, що зважаючи на те, що законодавство України передбачає переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору на новий строк, сторони узгодили порядок реалізації орендарем такого права, а саме:

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна;

- у разі якщо орендар не повідомив орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна, то орендодавець не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомляє орендаря про припинення договору на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не надіслав у встановлений договором строк відповідне повідомлення про наміри щодо подальшої оренди, а також про необхідність звільнити орендоване майно і підписати акт приймання- передачі (повернення з оренди) орендованого майна;

- орендодавець у відповідь на повідомлення орендаря зобов`язаний повідомити останнього про можливість та умови пролонгації договору (або його переукладення на новий строк). При цьому орендодавець може прийняти рішення про вибір орендаря на конкурсних засадах (в тому числі шляхом проведення електронного аукціону) та запропонувати орендарю взяти участь у такому конкурсі (аукціоні). У разі якщо орендар відмовиться від участі у конкурсі (аукціоні), не візьме у ньому участь, то вважається, що орендар та орендодавець не досягли домовленості щодо умов договору для можливості його укладення на новий строк і тому, зважаючи на положення абзацу 3 частини 1 статті 777 ЦК України, переважне право орендаря на укладення договору на новий строк припиняється, а орендар зобов`язується звільнити орендоване майно та повернути його орендодавцю за актом приймання-передачі не пізніше дати закінчення строку дії договору.

Доказів досягнення сторонами Договору письмової згоди про продовження строку дії Договору матеріали даної справи не містять, з урахуванням договірних умов, визначених у розділі 11 Договору строк дії Договору закінчився 30.06.2023.

Відповідач всупереч договірних умов, визначених пунктом 11.3 Договору, не повідомив Орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії цього Договору, тоді як відповідно до пункту 11.3 Договору визначено порядок реалізації орендарем переважного права перед іншими особами на укладення договору на новий строк, а саме: не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна.

В порушення умов пункту 11.3 Договору відповідач листом №100623/1 від 10.06.2023 повідомив позивача щодо наявності юридичних суперечностей у Договорі оренди нерухомого майна від 29.05.2023 № 30-КМФ/23, Договорі №30-МКФ/23 від 29.05.2023 та Договорі №28-КМФ/23 від 29.05.2023, за яких орендар не може виконати пункт 3.10 договору в частині сплати заставної суми та у пункті 12.3 Договору в частині реалізації переважного права орендаря перед іншими особами на укладення договору на новий строк, яким просило виправити такі суперечності (а.с. 30). Лист направлено позивачу відповідачем 10.06.2023 згідно поштового відправлення за №0408033768434 (а.с. 31-32).

Листом № 150623/1 від 15.06.2023 відповідач повідомив позивача про його переважне право на укладення договору на новий строк та запропонував укласти такий договір та повідомити умови, за яких можлива реалізація даного права (а.с. 33). Лист направлено позивачу відповідачем 16.06.2023 згідно поштового відправлення за №0407142506630 (а.с. 37-38).

Тоді як позивач листом від 05.06.2023 №1159-ВИХ-KV-82Е100-2023 (а.с. 23) повідомив відповідача про те, що не має наміру продовжувати термін дії вказаного договору, який спливає 30.06.2023 (включно), і вимагав повернення орендованого майна за актом приймання-передачі не пізніше ніж термін завершення договору (тобто до 01.07.2023). Також позивач вимагав від відповідача сплатити до 30.06.2023 дебіторську заборгованість за оренду приміщень та поточні рахунки, яка була наявна у відповідача.

Доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем на його адресу листа від 05.06.2023 №1159-ВИХ-KV-82Е100-2023 спростовуються наявними у матеріалах справи копії рекомендованого поштового відправлення №0600028491597 (а.с. 24-25) та направлення 07.06.2023 на його електронну адресу - favor_2010@ukr.net, яка зазначена у розділі 14 Договору - Реквізити та підписи сторін (а.с. 28).

Щодо дати укладення Договору, то з наявної у матеріалах даної справи копії Договору вбачається, що Договір містить дату 29.05.2023, а тому, з урахуванням положень пункту 11.1 Договору, Договір набирає чинності з 29.05.2023.

За приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами 1, 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 статті 785 ЦК України унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до сталої та послідовної правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.06.2019 у справі № 916/1916/18, від 28.05.2021 у справі № 916/1665/20, від 16.04.2024 у справі № 916/3409/22, аналіз положень статей 509, 526, 530, 785 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що у разі припинення договору оренди у орендаря виникає обов`язок повернути орендодавцеві об`єкт оренди на визначених договором оренди умовах.

Стаття 785 ЦК України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, вимоги, які випливають з правовідносин за договором оренди та спрямовані на реалізацію прав і виконання обов`язків за цим договором, є такими, що звернені до сторони договору оренди регулюються, крім умов договору, приписами ГК України та ЦК України. Саме сторона договору оренди є відповідальною за використання орендованого майна за цільовим призначенням, своєчасну сплату платежів за договором оренди, повернення орендодавцю орендованого майна після припинення дії договору. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №925/253/23.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19, на яку послався позивач у відзиві на апеляційну скаргу, дійшла наступних висновків: «….заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.

Разом з тим, орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб`єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів; відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу підприємця, як місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем).

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця.

Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства».

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач в порушення умов Договору та приписів частини 1 статті 785 ЦК України не повернув позивачу орендоване ним нерухоме майно.

Доводи відповідача про недобросовісну поведінку позивача не заслуговують на увагу, оскільки з оцінки наявних у матеріалах даної справи доказів не вбачається недобросовісної поведінки позивача та його намагання порушити права відповідача, оскільки Договір не містить умов щодо автоматичного продовження його строку дії.

Натомість у листі №100623/1 від 10.06.2023 відповідач зазначає, що 07.06.2023 на його електронну пошту надійшло повідомлення від позивача про те, що 05.06.2023 був підписаний Договір. Зазначене не узгоджується із тим, що у матеріалах даної справи міститься копія Договору оренди нерухомого майна №30-КМФ/23 та проставленою на ньому датою « 29 травня 2023 року», так само матеріали даної справи не містять повідомлення позивача, в якому він вказує на укладення Договору 05.06.2023. Посилання відповідача на реєстрацію Договору 06.06.2023 також не заслуговують на увагу, з огляду на наявні у матеріалах даної справи докази.

Відповідно до частини 3 статті 181 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, строк дії Договору, так само як і дата його укладення є істотними умовами Договору.

Верховний Суд у постановах від 10.11.2022 у справі №910/7511/20, від 26.10.2022 у справі №912/2620/21 та від 25.10.2022 у справі №910/6923/20 наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Наявні у матеріалах докази навпаки свідчать про недобросовісну поведінку саме відповідача.

Доводи апелянта стосовно проведення позивачем аукціонів щодо оренди майна, частину якого використовує відповідач, не заслуговують на увагу, оскільки позивач як власник спірного майна має на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном (стаття 317 ЦК України). Позивачем 02.03.2023 та 12.04.2023 виставлено на аукціон оренду цілісного майнового комплексу за адресою: м. Київ, просп. Василя Порика, 12 А, площею 861,8 кв.м., проте згідно витягів з сайту Прозоро торги не відбулись. Тоді як Договір з відповідачем укладено лише 29.05.2023.

Щодо доводів апелянта про обмеженість повноважень директора Київської міської філії АТ «Укртелеком» Іванця А.В. за довіреністю та Статутом АТ «Укртелеком» щодо підписання акта повернення майна та рахунків, то зазначене не заслуговує на увагу, оскільки предметом спору у даній справі є виселення відповідача із займаного приміщення у зв`язку із закінченням строку дії Договору оренди.

Доводи відповідача щодо обмежень повноважень директора Київської міської філії АТ «Укртелеком» Іванця А.В. щодо правочинів, сума яких протягом одного року його дії не повинна перевищувати 500 000,00 грн, а строк дії договору не повинен перевищувати 1 рік, не заслуговують на увагу, оскільки спірний Договір укладено на 33 дні і орендна плата, визначена у ньому становить 65 835,24 грн за 494,60 кв.м. на місяць.

Разом з цим, з урахуванням підписання вказаною особою договору та передачі спірного майна в оренду відповідачу за актом приймання-передачі, враховуючи принцип добросовісності, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про відсутність повноважень у Іванця А.В. на підписання листів щодо відсутності наміру орендодавця на продовження дії договору оренди, як підставу для відмову в позові з урахуванням положень статті 3 ЦК України.

Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/14394/23 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіївкарітейл» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/14394/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі №910/14394/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти Товариство з обмеженою відповідальністю «Софіївкарітейл».

4. Матеріали справи № 910/14394/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний суддями 22.07.2024 після виходу головуючого судді Владимиренко С.В. з відпустки.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська