Постанова

від 18.06.2024 по справі 910/13145/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2024 р. Справа№ 910/13145/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.06.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.01.2024 (повний текст складено 09.02.2024)

у справі № 910/13145/23 (суддя В.І. Мельник)

за позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРАУС"

про стягнення 825 477,66 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні2023 року керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРАУС" про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 05.01.2022 (дата формування земельної ділянки) по 15.05.2023 (дата укладення договору земельної ділянки) відповідач без достатніх правових підстав та не сплачуючи орендну плату використовував земельну ділянку комунальної власності площею 1,0766 га з кадастровим номером 8000000000:75:204:0001 для експлуатації та обслуговування торговельних будівель, відтак у останнього виник обов`язок сплатити Київській міській раді безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/13145/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за умови існування між сторонами договірних відносин відсутня підстава для повернення коштів відповідно статті 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 79-1, 9, 83, 122, 206 Земельного кодексу України, статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України), а також з порушенням норм процесуального права (статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України).

В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що оскільки предметом позову є вимога про стягнення з відповідача коштів за безпідставне користування земельною ділянку за період з 05.01.2022 по 14.05.2023, тобто до дати оформлення договору оренди землі, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТЕРАУС" подано відзив, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін, наголошуючи на тому, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 27.05.2021 за ТОВ «АСТЕРАУС» на підставі акту приймання передачі об`єкта нерухомого майна, що передається в якості додаткового вкладу до статутного капіталу ТОВ «АСТЕРАУС», від 27.05.2021 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме комплекс будівель, до складу яких входять допоміжна будівля літ. 3 загальною площею 436,5 кв.м, торговельна будівля літ. К загальною площею 491,2 кв.м., торговельна будівля літ Л. загальною площею 204,5 кв.м., торговельна будівля літ. М загальною площею 638,2 кв.м., що знаходяться за адресою м. Київ, просп. Перемоги, 160-А.

Усе вище вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 1,0766 га кадастровий номер 8000000000:75:204:0001 за адресою м. Київ, Святошинський р-н, просп. Берестейський (раніше Перемоги), 160-А.

Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:204:0001 внесені до Державного земельного кадастру 05.01.2022. Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України.

Крім того, Київською міською радою 24.11.2022 за № 5787/5828 прийнято рішення «Про передачу ТОВ «АСТЕРАУС» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування торговельних будівель на просп. Перемоги, 160-А у Святошинському районі м. Києва».

На підставі вказаного рішення між Київською радою та ТОВ «АСТЕРАУС» 15.05.2023 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ТОВ «АСТЕРАУС» строком на 10 років передано в оренду земельну ділянку площею 1,0766 га кадастровий номер 8000000000:75:204:0001 за адресою м. Київ, Святошинський р-н, просп. Берестейський (раніше Перемоги), 160-А для експлуатації та обслуговування торговельних будівель. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі під №2395

На думку прокурора зазначені обставини свідчить, що товариство, набувши у власність 27.05.2021 нерухоме майно, право користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване, оформило лише 15.05.2023, однак кошти за використання земельної ділянки відповідачем не сплачувались з 2021 року.

На підтвердження не внесення оплати за користування земельною ділянкою прокурор подав лист ГУ ДПС у м. Києві від 13.06.2023, відповідно до якого ТОВ «АСТЕРАУС» податкові зобов`язання на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:204:0001 площею 1,0766 га задекларувало лише у 2023 році, а плата за землю (земельний податок чи орендна плата) не сплачувались.

Таким чином, оскільки з 05.01.2022 (дата формування земельної ділянки) по 15.05.2023 (дата укладення договору земельної ділянки) відповідач без достатніх правових підстав та не сплачуючи орендну плату використовував земельну ділянку комунальної власності площею 1,0766 га з кадастровим номером 8000000000:75:204:0001 для експлуатації та обслуговування торговельних будівель, у останнього виник обов`язок сплатити Київській міській раді безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У даному випадку спірним питанням є наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне використання земельної ділянки комунальної власності на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за період з 05.01.2022 (дата формування земельної ділянки в Державному земельному кадастрі) по 15.05.2023 (дата укладення договору оренди земельної ділянки).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що приписи статті1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Отже, за умови існування між сторонами договірних відсутня підстава для повернення коштів відповідно статті 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини, сам факт несплати за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які мали бути сплачені за звичайних умов землекористувачем.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.)

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте, з реєстрацією права власності на споруду у власника виникає право користування земельною ділянкою, на якій розміщена така споруда, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При цьому, вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, за відсутності оформленого у спірному періоді (з 05.01.2022 по 14.05.2023) відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату.

При цьому, судом першої інстанції не враховано, що правовідносини, які виникли між Київською міською радою та ТОВ «АСТЕРАУС» після укладення договору оренди земельної ділянки від 15.05.2023 не є предметом спору у даній справі.

Отже, відповідач, як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - позивачу на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

За розрахунком прокурора розмір збережених відповідачем коштів за період з 05.01.2022 по 14.05.2023, який підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем, становить 825477,66 грн.

Так, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частина 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно зі статтею 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Так, згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.10.2022 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:204:0001 у 2022 році становила 28 818 379,15 грн.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09.05.2023 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:204:0001 у 2023 році становить 33 141 610,84 грн.

Відповідно до наданих Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розрахунків розмір орендної плати за фактичне використання ТОВ «АСТЕРАУС» земельної ділянки площею 1,0766 га кадастровий номер 8000000000:75:204:0001 по просп. Берестейському (раніше Перемоги), 160-А у Святошинському районі м. Києва за період з 05.01.2022 по 14.05.2023 становить 2 033 501,34 грн.

Разом з тим, у позові прокурор зазначає, що з відповідача доцільно буде стягнути безпідставно збережені ним кошти за періоди з 05.01.2022 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 14.05.2023, у зв`язку з чим, заявлений у позові розрахунок плати за користування ТОВ «АСТЕРАУС» земельною ділянкою площею 1,0766 га відрізняється від розрахунку заборгованості, наданого Департаментом земельних ресурсів.

З огляду на викладене, розрахунок плати за користування ТОВ «АСТЕРАУС» спірною земельною ділянкою прокурором здійснено наступним чином:

Період, рокиНГО*, грнОрендна ставка**Орендна плата за період, грн105.01.2022 - 31.12.202228 818 379,155%217 124,80201.01.2023 - 14.05.202333 141 610,845%608 352,86 РАЗОМ825 477,661. За період з 05.01.2022 по 31.12.2022 - 28 818 379,15 * 5% / 365 * 55 = 217 124,80 грн річна орендна плата.

2. За період з 01.01.2023 по 14.05.2023 - 33 141 610,84 * 5% / 365 * 134 = 608 352,86 грн.

Разом: 217 124,8 + 608 352,86 = 825 477,66 грн.

* - Відповідно до витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 06.10.2022 № 4290/86-22 та від 09.05.2023 № НВ - 9919889872023, та за умови, що в охоплений період код виду цільового призначення земельній ділянці був визначений як 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) та за розрахунковий період не змінювався.

** - Відповідно до Додатку 11 до рішення КМР «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 №3704/3745 (зі змінами); відповідно до Додатку 11 до рішення КМР «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869 (зі змінами), за умови, що приміщення нежитлових будівель, розташованих в межах запитуваної земельної ділянки, не передавалися в оренду їх власником.

Перевіривши здійснений прокурором розрахунок, колегія суддів вважає його арифметично правильним, таким, що відповідає матеріалам справи та наявним у матеріалах справи доказам.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на встановлене вище, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь Київської міської ради 825 477,66 грн - безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:75:204:0001 за період з 05.01.2022 по 14.05.2023.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/13145/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/13145/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРАУС" (04208, м. Київ, пр. Правди, 47, код ЄДРПОУ 36050784) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 2288314) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою площею 1,0766 га, кадастровий номер 8000000000:75:204:0001 за адресою м. Київ, Святошинський район, проспект Берестейський, 160-А) у розмірі 825 477,66 грн. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРАУС" (04208, м. Київ, пр. Правди, 47, код ЄДРПОУ 36050784) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати по сплаті судового забору за подання позову у розмірі 12383,00 грн, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 18574,50 грн. Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/13145/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 23.07.2024 після виходу судді Іоннікової з відпустки.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська