Рішення

від 10.07.2024 по справі 916/169/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/169/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області (66502, Одеська обл., смт. Любашівка, вул. Князя Володимира, 107) в інтересах держави в особі

позивача: Савранської селищної ради Одеської області (код ЄДРПОУ 04380548, 66200, Одеська обл., Подільський р-н, смт. Саврань, вул. Соборна, буд. 9)

до відповідача-1: Осичківського ліцею Савранської селищної ради Одеської області (код ЄДРПОУ 25915634, 66215, Одеська обл., Подільський р-н, с. Осички, вул. Центральна)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Савранський завод продовольчих товарів" (код ЄДРПОУ 00686753, 66200, Одеська обл., Савранський р-н, смт. Саврань, вул. Степова, буд. 1)

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників сторін:

прокурор: Уліцька А.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

Керівник Любашівської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі позивача Савранської селищної ради Одеської області до відповідачів Осичківського ліцею Савранської селищної ради Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Савранський завод продовольчих товарів" про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Ухвалою суду від 26.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 відкладено підготовче засідання на 21.03.2024.

Ухвалою від 21.03.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 26.04.2024; закрито підготовче провадження у справі №916/169/24; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 17.04.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 17.04.2024, не відбулося.

Ухвалою від 25.04.2024 постановлено провести підготовче провадження у справі №916/169/24 впродовж розумного строку, призначено судове засідання у справі на 22.05.2024.

У судовому засіданні 22.05.2024 господарський cуд оголосив перерву до 05.06.2024.

05.06.2024 до початку судового засідання від Любашівської окружної прокуратури надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та заява про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 05.06.2024 постановлено повернутись на стадію підготовчого провадження у справі №916/169/24 та замінено судове засідання щодо розгляду справи по суті підготовчим засіданням; заяву Любашівської окружної прокуратури про зміну предмету позову прийнято до розгляду; ухвалено подальший розгляд справи здійснювати із урахуванням заяви про зміну предмету позову; призначено підготовче засідання у справі на 20.06.2024 та вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою від 20.06.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/169/24 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 10.07.2024.

В судове засідання з`явилась прокурор, яка підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач та відповідачі явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату і час розгляду справи повідомлені належним чином.

Листом від 04.07.2024 Осичківский ліцей повідомив суд що наразі між сторонами спірного правочину проводиться робота по розірванню договору спільного обробітку землі. У зв`язку з неможливістю взяти участь в судовому засіданні просив розглядати справу без участі його уповноваженого представника.

При цьому, відзиви на позовну заяву відповідачами подано не було.

Таким чином, відповідачі не скористались своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 10.07.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме, Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 року у справі "Менчинська проти росії").

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, окрім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ст.142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншим земля й природні ресурси, що є у власності територіальних громад.

Відповідно до ст.1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у тому, що спірний договір про спільний обробіток землі укладено з грубим порушенням вимог земельного та цивільного законодавства, що порушує встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, а також майнові інтереси держави щодо володіння, розпорядження та користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 55,8349 га.

Надання земель з порушенням вимог діючого законодавства, установою, яка не наділена правом на розпорядження такою землею та без відповідної державної реєстрації договору оренди землі призводить до не облікованого використання земель. Наведене, у свою чергу, сприяє тінізації аграрного сектору економіки та втраті з боку держави загалом контролю над процесами користування земельними угіддями, не надходження до бюджету відповідних коштів за користування землею, а також використання земель не за цільовим призначенням.

Внаслідок фактичної передачі земельної ділянки, що належить Осичківському ліцею на праві постійного користування в оренду СТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" відбулась фактична зміна цільового призначення земельної ділянки з цільового призначення "для ведення підсобного сільського господарства" на "ведення товарного сільгоспвиробництва", що суперечить положенням ст. 20 ЗК України та змісту державної політики у земельній сфері.

Крім того, інтересам держави заподіяно шкоду у вигляді не надходження коштів за фактичне користування земельною ділянкою з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, а також не отримання освітнім закладом, якому земельні ділянки належать на праві постійного користування у повному обсязі (100%), урожаю та доходу від використання таких земельних ділянок, які міг би отримати Осичківський ліцей, що утримується за рахунок державного бюджету, тоді як на даний час земельна ділянка використовується з порушенням вимог земельного та цивільного законодавства, з порушенням її цільового призначення, та більша частина прибутку отримується СТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" без належних правових підстав.

Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Законність відчуження прав на землю та її раціональне використання становлять посилений суспільний інтерес. Додержання законності при набутті прав користування земельними ділянками є невід`ємними складовими земельної реформи. Протидія незаконному заволодінню правами на землі державної власності має важливе значення для економіки та безпеки держави.

Згідно зі ст.13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст.ст. 13,14), Земельного кодексу України (ст.ст. 78, 92, 93, 102-116,123), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу, тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

За приписами ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні здійснюється, між іншим на принципі судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно ст. 140 Конституції України та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 327 ЦК України, ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Як передбачено ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Згідно відомостей Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, організаційно-правовою формою Савранської селищної ради Подільського району Одеської області визначено - орган місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (із змінами та доповненнями), з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності вважаються землі, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Статтею 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

Відповідно до п.34 ч.І ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключною компетенцією сільських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5124382800:01:002:0606 площею 39,76 га зареєстровано 27.05.2020 за Савранською селищною радою на підставі абзацу 17 п.п. 5 8 п.4 розділу І Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

З огляду на вищевикладене та враховуючи вимоги ст. 145 Конституції України та ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Савранська селищна рада Одеської області є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Так, з метою встановлення підстав для представництва держави, керуючись ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Любашівською окружною прокуратурою до Відділу освіти, молоді та спорту Савранської селищної ради та Савранської селищної ради Одеської області скеровано запити від 24.01.2022 №60- 230 вих-22, від 09.06.2022 №60-1100 вих-22, від 05.07.2023 №60-2430 вих-23, у яких викладено суть порушень вимог законодавства та прохання надати інформацію про вжиті заходи.

Савранська селищна рада Одеської області листом від 18.07.2023 за №06- 24/2040/2267 повідомила Любашівську окружну прокуратуру про невжиття селищною радою заходів представницького характеру щодо визнання недійсним договору про спільний обробіток землі від 15.12.2021 та повернення земельної ділянки у зв`язку з відсутністю можливості самостійного здійснення представництва інтересів держави в суді, що зумовлено відсутністю коштів у бюджеті селищної ради на оплату послуг юриста та сплату судового збору.

Крім того, прокурором було надіслано відповідні запити від 20.06.2022 № 60-1208 вих-22, від 27.07.2022 №60-1684 вих-22, від 05.07.2023 №60-2430 вих-23 та від 14.09.2023 №60-3401 вих-23 до Осичківського ЗЗСО (Осичківського ліцею) Савранської селищної ради Одеської області.

Листами Осичківського ЗЗСО (Осичківського ліцею) від 09.08.2022 за №34 та від 21.09.2023 за №01-30/116 підтверджується відсутність позовної роботи в частині визнання недійсним договору про спільний обробіток землі від 15.12.2021 та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Любашівською окружною прокуратурою листом № 60-3411ВИХ-23 від 15.09.2023 повідомлено Савранську селищну раду про звернення прокурора до суду з позовною заявою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивача у даному позові і дотримано передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок реалізації такого захисту.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до рішення Савранської селищної ради Одеської області від 10.12.2020 №23-VII, реорганізовано сільські ради, зокрема, Осичківську сільську раду Савранського району Одеської області шляхом приєднання до Савранської селищної ради Одеської області.

До комунальної власності Савранської селищної територіальної громади із спільної власності територіальних громад сіл, селища Савранського району на підставі рішень Подільської районної ради від 26.12.2020 №25-VIII "Про вихід із складу засновників та безоплатну передачу майна Савранській селищній раді Одеської області", від 27.01.2021 №31-VIII "Про внесення змін до рішення Подільської районної ради від 26.12.2020 №25-VIII" передано, у тому числі, Осичківський заклад загальної середньої освіти Савранської селищної ради Одеської області.

В подальшому, рішенням Савранської селищної ради Одеської області від 28.07.2022 №2050-VIII "Про зміну місцезнаходження, перейменування та затвердження Статутів закладів освіти, які належать до комунальної власності Савранської селищної ради Одеської області" Осичківський заклад загальної середньої освіти Савранської селищної ради Одеської області перейменовано в Осичківський ліцей Савранської селищної ради Одеської області (скорочене найменування - Осичківський ліцей) та затверджено Статут зазначеного навчального закладу.

Згідно Статуту, Осичківський ліцей Савранської селищної ради Одеської області є закладом загальної середньої освіти, створений в організаційно - правовій формі комунальної установи та перебуває у комунальній власності Савранської селищної ради.

Відповідно до Статуту Осичківського ліцею Савранської селищної ради Одеської області, головною метою діяльності Закладу є забезпечення, згідно з вимогами Державних стандартів, реалізації права громадян на здобуття дошкільної, початкової, базової середньої освіти (пункт 1.6 Статуту). Заклад є неприбутковою організацією, що утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність неприбуткових організацій (пункт 7.11. Статуту). Матеріально - технічна база закладу включає земельну ділянку сільськогосподарського призначення на правах постійного користування, яка використовується у відповідності до чинного законодавства України (розділ 8 Статуту).

Згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою І-ОД №004352 від 27.04.2001, у постійному користуванні Осичківського ліцею перебувала земельна ділянка площею 39,76 га, кадастровий номер 5124382800:01:002:0606, розташована на території Савранської селищної ради Одеської області (колишньої Осичківської сільської ради Савранського району Одеської області) за межами населеного пункту, з цільовим призначенням 01.04 - для ведення підсобного сільського господарства. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №2.

Вказану земельну ділянку рішенням 17 сесії XXIII скликання Осичківської сільської ради від 13.12.2000 надано у постійне користування Осичківській загальноосвітній школі І-ІП ступенів Савранського району Одеської області (у подальшому - Осичківському ліцею) для ведення підсобного сільського господарства.

Таким чином, земельна ділянка площею 39,76 га, кадастровий номер 5124382800:01:002:0606, розташована на території Савранської селищної ради Одеської області (колишньої Осичківської сільської ради Савранського району Одеської області) за межами населеного пункту, відноситься до земель комунальної власності Савранської селищної ради Подільського району Одеської області відповідно до вимог Закону України від 28.04.2021 №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", яким визначено, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених Законом.

15.12.2021 між Осичківським закладом загальної середньої освіти Савранської селищної ради (Сторона -1) та СТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" (Сторона -2) укладено договір про спільний обробіток землі строком на 7 років з терміном дії до 15.12.2028.

Як зазначає прокурор, опрацюванням інформації, що надійшла від Осичківського закладу загальної середньої освіти (листи від 09.08.2022 №34, від 21.09.2023 №01-30/116) встановлено, що земельна ділянка площею 39,76 га, яка є предметом договору від 15.12.2021 про спільний обробіток землі, у 2021-2023 роках засівалась зерновими культурами. Умови Договору виконуються сторонами протягом 2021- 2023 років належним чином та без порушень.

Згідно п.1.1. розділу 1 договору, сторони, уклавши договір, зобов`язуються шляхом об`єднання своїх зусиль та майна, яке належить їм на законних підставах, співпрацювати задля досягнення спільної мети - вирощування сільгосппродукції, отримання прибутку від його реалізації та надання теоретичних знань та практичних навиків учням у сфері сільського чи підсобного господарства.

За п.2.1. розділу 2 договору, предметом цього договору є спільна діяльність по обробці земельної ділянки сільськогосподарського призначення на основі вкладів сторін. Згідно розділу 3 договору, Сторона 1 - Осичківський ЗЗСО (Осичківський ліцей), як сторона договору, здійснює такі внески: земельна ділянка сільськогосподарського призначення розміром 39,76 га, яка належить Стороні-1 на праві постійного користування, яка знаходиться поза межами с.Осички Савранського району Одеської області.

Згідно розділу 2 договору, Сторона 2 - СТОВ "Савранський завод продовольчих товарів", як сторона договору, надає посадковий матеріал, виконує всі агротехнічні заходи, пов`язані з вирощуванням сільськогосподарської продукції зі збереженням цільового використання земельної ділянки та проводить реалізацію вирощеної продукції.

Розділом 5 Договору визначено, що Сторона-1 отримує свою частку прибутку від спільної діяльності у вигляді сплати по договору про спільний обробіток землі незалежно від отриманого прибутку Стороною- 2, у визначеному розмірі та строках.

Кошти вносяться Стороною-2 кожного поточного року у термін до 20 червня у розмірі 100% у вигляді грошового внеску на розрахунковий рахунок у розмірі 6000,00 грн. за 1 га землі.

Загальний розмір сплати за договором на рік становить 238560,00 грн.

Відповідно до п. 7.1 договору, Сторона - 1 гарантує, що земельна ділянка є у її постійному користуванні і вона має законні повноваження передавати цю ділянку в тимчасове користування на умовах спільної діяльності по обробітку земельної ділянки, надавати інші права, визначені у цьому договорі. Сторона - 1 має право вимагати від Сторони - 2 використання земельної ділянки у відповідності до мети, визначеної у пункті 1.1. цього договору, забезпечення екологічної безпеки землекористування шляхом додержання вимог земельного і природоохоронного законодавства України, державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі, своєчасного внесення оплати по договору.

Пунктом 7.2. договору визначено права та обов`язки Сторони - 2, зокрема, приступити до обробітку земельної ділянки після укладення даного договору, використовувати земельну ділянку відповідно до мети, визначеної у розділі 1 договору, у відповідності до розділу 5 договору своєчасно вносити сплату. Прокурор зазначає, що аналізуючи умови договору про спільний обробіток землі від 15.12.2021 встановлено, що єдиним внеском Сторони - 1 Осичківського ліцею у спільну діяльність є надання Стороні-2 СТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" земельної ділянки у платне користування для вирощування сільськогосподарської продукції, а Сторона - 2 має право самостійно господарювати на землі, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, передбаченим Державним актом на право постійного користування та чинним законодавством України.

Крім того, Сторона - 1 має право на отримання від Сторони - 2 щорічної плати за цим договором, що також вказує на фактичну передачу земельної ділянки у платне користування, а не спільне її використання, оскільки має місце встановлення плати за користування земельною ділянкою та порядок і строки її оплати.

Таким чином, на переконання прокурора, вказаним договором визначено істотні умови договору оренди - об`єкт оренди, строк дії договору оренди; орендну плату із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, порядку її внесення, що вказує на фактичну передачу земельної ділянки в оренду, а не укладення договору про спільний обробіток землі.

Прокурор наполягає, що означений договір є удаваним та за своєю суттю договором оренди землі, який, у свою чергу, укладено з порушенням вимог чинного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, немає необхідного обсягу цивільної дієздатності; земельна ділянка використовується у порушення вимог щодо користування землями певного виду в межах категорії земель, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Зазначеною нормою врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб`єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Право володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом, право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ. Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування земельною ділянкою характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом.

Права землекористувачів визначені статтею 95 Земельного кодексу України. Відповідно, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Відповідно до пункту 5.6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) встановлено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені. Відповідно, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою. При цьому, земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній або комунальній власності.

Формулювання законодавця "право самостійно господарювати" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Разом з тим, відповідач-1 Осичківський ліцей самостійно не господарює на належній йому на праві користування земельній ділянці, а передав це право ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів".

Порядок ведення спільної діяльності врегульовано положеннями глави 77 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Як визначено в статті 1132 Цивільного кодексу України, за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1131 Цивільного кодексу України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Проте, у спірному договорі не визначено такі істотні умови договору як координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, а також покриття витрат та збитків учасників.

Натомість, згідно розділу 3 договору, Сторона 1 - Осичківський ЗЗСО (Осичківський ліцей), як сторона договору, здійснює такі внески: земельна ділянка сільськогосподарського призначення розміром 39,76 га, яка належить Стороні-1 на праві постійного користування, яка знаходиться поза межами с.Осички Савранського району Одеської області. Згідно розділу 2 договору, Сторона 2 - СТОВ "Савранський завод продовольчих товарів", як сторона договору, надає посадковий матеріал, виконує всі агротехнічні заходи, пов`язані з вирощуванням сільськогосподарської продукції зі збереженням цільового використання земельної ділянки та проводить реалізацію вирощеної продукції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотні умови договору оренди землі визначені статтею 15 Закону України "Про оренду землі": об`єкт оренди, строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

При оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою, її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція. Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

З аналізу прав і обов`язків сторін спірного договору випливає, що Сторона-2 самостійно виконує усі необхідні дії для досягнення поставлених договором цілей, а отже фактично здійснює використання земельної ділянки.

Так, відповідно до розділу 7 договору, Сторона-2 має право використовувати земельну ділянку відповідно до мети, визначеної у розділі 1 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного законодавства, державних та місцевих стандартів, норм, правил щодо використання землі. Сторона - 2 зобов`язана приступити до обробітку земельної ділянки після укладення даного договору, використовувати земельну ділянку відповідно до мети, визначеної у розділі 1 договору; у відповідності до розділу 5 договору своєчасно вносити сплату.

В свою чергу, обов`язки Сторони-1 фактично обмежуються переданням земельної ділянки площею 39,76 га Стороні-2 для обробітку.

Отже, спірний договір за своєю суттю є договором оренди землі та містить всі істотні умови такого договору.

В договорі сторонами конкретно визначено земельну ділянку, щодо якої здійснено укладення договору - земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення підсобного сільського господарства, загальною площею 39,76 га, яка належить Стороні-1 на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування серії І-ОД №004352, виданим 27.04.2001, яка розташована: Одеська область, Подільський район, с.Осички, кадастровий номер 5124382800:01:002:0606 (п.1.1 договору).

Отже, сторонами договору фактично узгоджено таку істотну умову договору оренди землі як об`єкт оренди.

Розділом 5 договору визначено, що Сторона-1 отримує свою частку прибутку від спільної діяльності у вигляді сплати по договору про спільний обробіток землі незалежно від отриманого прибутку Стороною- 2, у визначеному розмірі та строках.

Кошти вносяться Стороною-2 кожного поточного року у термін до 20 червня у розмірі 100% у вигляді грошового внеску на розрахунковий рахунок у розмірі 6000,00 грн. за 1 га землі.

Загальний розмір сплати за договором на рік становить 238560,00 грн.

Отже, вказаним розділм встановлено зобов`язання ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" здійснити оплату за договором на користь Осичківського ліцею та строк виконання такого зобов`язання незалежно від отриманого прибутку Стороною-2.

Отже, грошовий розрахунок у розмірі 238560,00 грн. за своєю природою є орендною платою, яка вноситься за користування земельною ділянкою.

Сторонами договору фактично узгоджено такі істотні умови договору оренди землі як орендна плата та строк її внесення.

Відповідно до пунктів 14.1.136 статті 1 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Згідно з розділом 4 договору, термін його дії встановлюється строком на сім років, договір вступає в силу з 15.12.2021.

Зазначені положення договору свідчать про узгодження такої істотної умови договору оренди землі як строк дії договору оренди.

Дослідивши умови договору про спільний обробіток землі, суд дійшов висновку, що основною його ознакою є платне володіння та користування ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" земельною ділянкою протягом певного строку.

ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" фактично самостійно володіє, користується та експлуатує земельну ділянку площею 39,76 га, що перебуває у постійному користування Осичківського ліцею, та сплачує відповідну плату за її експлуатацію та користування навчальному закладу.

Вказана земельна ділянка використовується ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" для комерційної діяльності на умовах строковості та платності, що є елементом правовідносин оренди землі.

Договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

Отже, вказаними умовами оскаржуваного договору сторонами фактично узгоджені істотні умови договору оренди землі, такі як об`єкт оренди (земельна ділянка, розмір, місце розташування), орендна плата (зазначено її розмір, спосіб та умови розрахунку, строки внесення), дата укладення та строк дії договору.

Відсутність акту прийому-передачі земельної ділянки, а отже неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 924/263/17).

Право володіння та користування, як правомочності, що належать землекористувачеві згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України, за умовами спірного договору реалізуються не землекористувачем - Осичківсикм ліцеєм, а ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" шляхом обробки землі, збору та реалізації врожаю.

Також, право самостійного господарювання як право, надане відповідно до пункту "а" частини 1 статті 95 Земельного кодексу України саме землекористувачеві, відповідно до умов спірного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування - Осичківським ліцеєм, а ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів", що суперечить вимогам вказаної норми права.

Отже, договір про спільний обробіток землі від 15.12.2021 не відповідає вимогам статей 92, 95 Земельного кодексу України.

Зі змісту глави 15 Земельного кодексу України, як спеціального нормативного акту, що регулює земельні відносини, вбачається, що існує 6 правових підстав використання земельної ділянки: 1) власником; 2) на правах оренди; 3) на правах постійного користування; 4) на правах земельного сервітуту; 5) на правах емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) та 6) на правах суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови).

Земельна ділянка, яку використовує ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" згідно з договором, не належить йому на жодному з передбачених чинним законодавством титулів - праві власності чи праві оренди, тому, землекористування здійснюється ним за відсутності законодавчо визначеної підстави.

Отже, використання ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" земельної ділянки, наданої на праві постійного користування навчальному закладу, як спеціальному суб`єкту, суперечить положенням частини 1 статі 95 Земельного кодексу України.

В контексті раціонального використання земель необхідно зазначити, що відповідне завдання нормативного регулювання земельних відносин не може бути досягнуто шляхом здійснення землекористування суб`єктом, здатним її раціонально використовувати, а не спеціальним суб`єктом, якому вона була надана.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, визначено статтею 124 Земельного Кодексу України. Відповідно до норм вказаної статті така передача здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Статтею 83 Земельного кодекс України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

З викладеного вбачається, що повноваження щодо розпорядження (надання у власність та користування) спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення належать виключно до компетенції Савранської селищної ради Одеської області, а отже Осичківський ліцей, будучи лише користувачем земельної ділянки, не наділений правом її передачі в користування іншій особі та укладення спірного правочину не у користування, а в оренду (стаття 124 Земельного кодексу України).

Отже, за спірним договором відбулось розпорядження земельною ділянкою неповноважним суб`єктом, спірний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме статтям 92, 93, 96 Земельного кодексу України, статтям 1130-1132 Цивільного кодексу України, що свідчить про його недійсність на підставі частин 1, 2, 5 статті 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9 зазначено, що за удаваним правочином встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.11 постанови ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відповідно до частини статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Водночас, згідно з вимогами пунктів 1, 4, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Визнання правочину недійсним пов`язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.

За таких умов, оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам, передбаченим Цивільним та Земельним кодексами України, Закону України "Про оренду землі", не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним і зобов`язання за ним мають припинитись на майбутнє.

Зі спірного договору вбачається, що земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів", який отримав цю ділянку без достатньої правової підстави, тому зобов`язаний її звільнити.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, в постанові від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, в постанові від 19.06.2019 у справі № 920/22/18.

Положеннями частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Встановлені цією статтею наслідки недійсного правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно з частиною 7 статті 31 Закону України "Про оренду землі", у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Відповідно до статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), визначають, що для застосування статті 235 Цивільного кодексу України необхідно визначення дійсного наміру сторін спору при укладенні спірних договорів, встановлення фактичних правовідносин, які склалися між сторонами і застосування до цих правовідносин відповідних норм матеріального права.

Тобто правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

За своєю правовою суттю, спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Договір оренди (суборенди) землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

Водночас, невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.09.2022у справі № 918/351/21 (918/672/21).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договір про спільний обробіток землі від 15.12.2021 суперечить нормам статей 92, 95 Земельного кодексу України та підлягає визнанню недійсним на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що зобов`язання за договором оренди (суборенди) може бути припинено лише на майбутнє, у зв`язку з неможливістю повернення одержаного за ним, то оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним з припиненням зобов`язань за ним на майбутнє.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Так при зверненні до суду із даним позовом прокурором, в тому числі, було заявлено вимогу про зобов`язання ТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" повернути спірну земельну ділянку Осичківському ліцею Савранської селищної ради Одеської області.

Після відкриття провадження у справі рішенням Савранської селищної ради Одеської області від 28.02.2024 №2599-VIII було припинено Осичківському ліцею Савранської селищної ради Одеської області право постійного користування земельною ділянкою площею 39,76, га кадастровий номер 5124382800:01:002:0606.

Державним актом на право постійного користування землею Серії І-ОД №004352 від 27.04.2001, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №2 підтверджується те, що земельна ділянка знаходиться на території колишньої Осичківської сільської ради Савранського району Одеської області, яка входить до складу Савранської селищної ради Подільського району Одеської області, за межами населеного пункту.

Згідно інформації Савранської селищної ради Подільського району Одеської області, земельна ділянка, яка була передана у постійне користування Осичківському ліцею, належить до земель комунальної власності згідно підпункту "а" пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245 від 06.09.2012, відповідно до якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності вважаються землі, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5124382800:01:002:0606, площею 39,76 га зареєстровано 27.05.2020 за Савранською селищною радою на підставі абзацу 17 п.п. 58 п.4 розділу І Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Статтею 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

Статтею 324 Цивільного кодексу України унормовано, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключною компетенцією сільських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, належним способом захисту інтересів держави у даному випадку є визнання недійсним договору б\н від 15.12.2021 про спільний обробіток землі між Осичківським закладом загальної середньої освіти (Осичківським ліцеєм) Савранської селищної ради Одеської області і СТОВ "Савранський завод продовольчих товарів", та зобов`язання СТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" повернути земельну ділянку на підставі ст. 1212 ЦК України її власнику - Савранській селищній раді Одеської області у зв`язку з припиненням права постійного користування земельною ділянкою Осичківському ліцею з 22.03.2024, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав.

Означені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із заявою про зміну предмета позову, яка ухвалою від 05.06.2024 була прийнята судом до розгляду.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Так з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12695, 16 грн. основного боргу, 2002,01 грн. пені, 112,13 грн. збитків від інфляції та 212,77 грн. 3% річних.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним договір б\н від 15.12.2021 про спільний обробіток землі, укладений між Осичківським закладом загальної середньої освіти (Осичківським ліцеєм) (код ЄДРПОУ 25915634, 66215, Одеська обл., Подільський р-н, с. Осички, вул. Центральна) та СТОВ "Савранський завод продовольчих товарів" (код ЄДРПОУ 00686753, 66200, Одеська обл., Савранський р-н, смт. Саврань, вул. Степова, буд. 1).

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Савранський завод продовольчих товарів" (код ЄДРПОУ 00686753, 66200, Одеська обл., Савранський р-н, смт. Саврань, вул. Степова, буд. 1) повернути Савранській селищній раді Одеської області (код ЄДРПОУ 04380548, 66200, Одеська обл., Подільський р-н, смт. Саврань, вул. Соборна, буд. 9) земельну ділянку загальною площею 39,76 га, кадастровий номер 5124382800:01:002:0606, вартістю 132534133,63 грн., яка знаходиться в межах Савранської селищної ради Одеської області.

4. Стягнути з Осичківського ліцею Савранської селищної ради Одеської області (код ЄДРПОУ 25915634, 66215, Одеська обл., Подільський р-н, с. Осички, вул. Центральна) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м.Одеса, вул.Пушкінська, 3) - 1514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Савранський завод продовольчих товарів" (код ЄДРПОУ 00686753, 66200, Одеська обл., Савранський р-н, смт. Саврань, вул. Степова, буд. 1) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м.Одеса, вул.Пушкінська, 3) - 4542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн. 00 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 22 липня 2024 р.