Ухвала

від 22.07.2024 по справі 910/15228/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15228/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 (суддя Мельник В. І.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 (головуючий суддя Майданевич А. Г., судді Коротун О. М., Сулім В. В.)

у справі № 910/15228/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг"

до Товариства власників квартир "Будматеріали"

про стягнення 296 975,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства власників квартир "Будматеріали" про стягнення 296 975,56 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань за договором від 18.10.1999 № 1532695, у зв`язку з чим, виникла заборгованість (невиконане зобов`язання) за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2017 по 01.06.2018, яка становить суму 296 975,56 грн.

12.01.2024 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять документів обліку обсягу спожитої теплової енергії, та стану розрахунків, оформленого актом звірки, який відображає обсяг та вартість спожитої теплової енергії та підтверджується підписами уповноважених посадових осіб сторін договору. А наявність дублікату облікових карток не може бути доказом споживання послуг, оскільки їх створення не передбачено умовами договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем дублікати облікових карток не можуть підтвердити факт здійснення господарської операції з постачання теплової енергії за договором, оскільки ці документи не містять відомостей щодо осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також печатки саме енергопостачальної організації, яка вимагається виходячи зі змісту документа.

Суди попередніх інстанцій встановили, що обставини справи свідчать про те, що позивач придбав на аукціоні право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги, при цьому, крім права вимоги стосовно сплати суми боргу жодних інших прав за договором позивач не набув.

Відтак, оскільки позивач не став стороною договору, у нього відсутні повноваження на виготовлення первинних документів, у тому числі дублікатів таких документів.

Окрім цього, суди зазначили, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що постачальником у спірний період було поставлено відповідачу теплову енергію за договором, право вимоги за яким набув позивач.

28.06.2024 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 910/15228/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 910/15228/23 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у розмірі 296 975,56 грн.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення підлягають касаційному перегляду, оскільки справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має для позивача виняткове значення, так як позивач придбав на аукціоні заборгованість великої кількості споживачів теплової енергії в місті Києві, тому справа має значний суспільний інтерес на території міста Києва та має виняткове значення виходячи з кількості споживачів, до яких він отримував право вимоги на заборгованість за спожиту теплову (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Також скаржник зазначив, що винятковість для нього полягає у тому, що стягнення заборгованості за договорами на постачання теплової енергії у гарячій воді, право вимоги за якими було придбано за результатами проведеного аукціону в межах справи про банкрутство АТ "К. Енерго", є однією із позовних вимог у більше ніж 100 судових справах, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" виступає в статусі позивача (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Отже, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.

Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики, "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду без належного обґрунтування цих посилань та відсутність висновку (також без належного обґрунтування) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, з урахуванням викладеного і заперечення проти відкриття провадження, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 910/15228/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил