Постанова

від 17.07.2024 по справі 756/1749/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 56/1749/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13043/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Київського міського центру зайнятості на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року у складі судді Плахотнюк К.Г.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час відсторонення,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася у суду із позовом до Київського міського центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час відсторонення, у якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Київського міського центру зайнятості від 13 грудня 2021 року № 800 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ».

- стягнути з Київського міського центру зайнятості на її користь заробітну плату за час відсторонення за період з 14 грудня 2021 року до фактичного виконання судового рішення та судові витрати по сплаті судового збору.

Позов обґрунтовано тим, що вона з 06 листопада 2019 року працює у юридичному відділі Київського міського центру зайнятості на посаді провідного юрисконсульта.

19 листопада 2021 року їй було вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. В повідомленні йдеться про те, що з 09 грудня 2021 року на період дії карантину щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників державної служби зайнятості. З посиланням на наказ МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року та постанову КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, просили до 08 грудня 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Попередили, що у випадку ненадання цих документів, 09 грудня 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. ст. 46, 94 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року та наказу МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.

З 08 грудня 2021 року по 13 грудня 2021 року вона перебувала у відпустці.

13 грудня 2021 року Київським міським центром зайнятості видано наказ № 800, яким її, ОСОБА_1 з 14 грудня 2021 року відсторонено від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вважає наказ про її відсторонення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Так, ст. 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» не передбачено щеплення від COVID-19, як обов`язкове.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, відповідно до п. 1 ст. 92 Конституції України, таке втручання дозволено, виключно, законами України, а не підзаконним актами, до яких належать постанова КМУ та наказ МОЗ.

Крім того, зазначені дії відповідача призвели до її душевних страждань та загрози нормального перебігу вагітності, про що було відомо відповідачеві.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі Київський міський центр зайнятості, посилаючись на порушення норм процесуального права, не правильне застосування норм матеріального права, незаконність оскаржуваного рішення, просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими.

Вказано, що ОСОБА_1 , як провідний юрисконсульт представляла інтереси Київського міського центру зайнятості, зокрема відвідувала державні та правоохоронні органи, а отже контактувала з незлічимою кількістю людей.

Посилається на те, що в свою чергу наведений в оскаржуваному рішенні розрахунок не відповідає нормам чинного законодавства та є помилковим.

Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення для розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу взято два останні місяці перед відстороненням - жовтень та листопад 2021 року. При цьому, до розрахунку ввійшли виплати за відпустку та премія до свята, які відповідно до норм Порядку №100 не враховуються для розрахунку середньої заробітної плати.

В судовому засіданні представник позивача просив про задоволення апеляційної скарги, ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила рішення районного суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 06.11.2019 перебуває у трудових відносинах з Київським міським центром зайнятості на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу.

Установлено, що 19.11.2021 ОСОБА_1 вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 у якому зазначено, що з 09.12.2021 року на період дії карантину щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників державної служби зайнятості (а.с. 9).

З посиланням на наказ МОЗ № 2393 від 01.11.2021 та постанову КМУ № 1236 від 09.12.2020, позивачці було рекомендовано до 08.12.2021 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, а також попереджено, що у випадку ненадання цих документів, 09.12.2021 її буде відсторонено від роботи на підставі положень ст. ст. 46, 94 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 та наказу МОЗ № 2393 від 01.11.2021 без збереження заробітної плати.

Установлено, що з 08.12.2021 по 13.12.2021 ОСОБА_1 перебувала у відпустці (а.с.42).

Наказом Київського міського центру зайнятості № 800 від 13.12.2021 ОСОБА_1 з 14.12.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати (а.с. 10).

Відповідно до справи, наказом № 54-к «Про допуск до роботи ОСОБА_1 », від 01.03.2022 року Київського міського центру зайнятості з 01.03.2022 допущено до роботи провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського міського центру зайнятості, ОСОБА_1 (а.с. 45).

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення у даній справі зазначеним вище вимогам закону не відповідає.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 відповідачем було незаконно відсторонено від роботи, чим порушено її трудові права.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (стаття 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із пунктами б, г статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

В примітці до Переліку № 2153 зазначено, що обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 15 листопада 2021 року) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діє карантин, продовживши дію карантину.

Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Установлено, що на позивачку як на провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського міського центру зайнятості, як і на інших працівників центру, поширюється дія Переліку № 2153.

Ухвалюючи рішення, районний суд дійшов висновку про відсутність підстав для обов`язкової вакцинації ОСОБА_1 , остільки позивачка, як штатний керівник юридичної особи не мала об`єктивної необхідності під час їхнього виконання контактувати з іншими людьми.

Між тим, таких висновків районний суд дійшов з неповним з`ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного застосування вимог матеріального права та хибного висновку про незаконність оскаржуваного наказу.

Зокрема, районний суд не дослідив посадову інструкцію провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського міського центру зайнятості.

Так, відповідно до долученої до апеляційної скарги посадової інструкції, провідний юрисконсульт юридичного відділу Київського міського центру зайнятості представляє та відстоює інтереси центру в судах, органах виконавчої служби, правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях.

Отже, позивачка представляла інтереси центру в державних та судових органах, органах місцевого самоврядування.

Залишив суд поза увагою й зміст Положення про Київський міський центр зайнятості, основними завданнями якого є забезпечення надання соціальних послуг, пов`язаних в тому числі й працевлаштуванням безробітних громадян, які звертаються до центру за допомогою.

Посилання на те, що у відповідача діяв наказ про дистанційну форму роботи не заслуговує на увагу, остільки відповідно до справи, прийом відвідувачів не припинявся, а усі інші працівники центру зайнятості, які провели відповідні щеплення, мають право на безпечні та нешкідливі умови праці, а також на охорону власного здоров`я.

Окрім цього, підлягає врахуванню і та обставина, що за посадою ОСОБА_1 представляючи інтереси центру зайнятості, контактує з працівниками інших органів та установ, а також з судовими органами, що також залишилося поза увагою суду та належної оцінки у судовому рішенні.

Матеріалами справи не доведено, що контакти ОСОБА_1 з працівниками центру та відвідувачами, а також представниками інших органів та установ мали характер, який не здатен впливати на широке розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивачки є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення до справи не долучено.

Щодо посилання позивачки на порушення її конституційного права на працю слід зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігається його робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 не бажала виконувати наказ керівника Київського міського центру зайнятості.

Про це свідчить зміст заявлених вимог позову, а також характер дій позивачки, яка заперечувала проти вакцинації, не надала доказів виконання наказу чи відповідної довідки медичного закладу про наявність за станом здоров`я протипоказань.

Даючи пояснення в суді апеляційної інстанції, позивачка твердила про небажання проходити щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з підстав безпеки для здоров`я та відсутності такого обов`язку в Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Між тим, такі твердження апеляційний суд відхиляє за необґрунтованістю, остільки положеннями ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» зобов`язано роботодавця відсторонити працівника у разі відсутності (відмови, ухилення) від щеплення або надання доказів протипоказань й одночасно зобов`язано працівника при умові, якщо він не бажає бути відстороненим, довести наявність відповідного щеплення або протипоказань до нього.

Отже позивачка повинна була виконати вимоги ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021, на яких і ґрунтується відповідний наказ керівника Київського міського центру зайнятості № 800 від 13 грудня 2021 року.

Між тим фактично заперечуючи проти положень матеріального закону, на пропозицію роботодавця підтвердити факт щеплення або протипоказань, ОСОБА_1 у строк до 08 грудня 2021року не надала необхідні документи, що відповідачем обґрунтовано було розцінено як ухилення від щеплення й наказом № 800 від 13 грудня 2021 року з 14 грудня 2021 року її відсторонено від виконання посадових обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, ОСОБА_1 не виконала розпорядження керівника центру зайнятості, відмовилася від обов`язкової вакцинації, а тому роботодавець правомірно відсторонив її від роботи.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у позові як про визнання незаконним та скасування наказу, так і вимог, що носять похідних характер - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Київського міського центру зайнятості (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 47 б, код ЄДРПОУ 03491091) 1 488 грн 60 коп судового збору.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 липня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: