Постанова

від 23.07.2024 по справі 371/441/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 371/441/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11349/2024

Головуючий у суді першої інстанції Л.О. Капшук

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

23 липня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Авєлін А.О.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

відповідач Миронівська міська рада Обухівського району Київської обасті

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року, ухваленуу складі судді Капшук Л.О. в приміщенні Миронівського районного суду Київської області,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Миронівської міської ради з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, посилаючись на ті обставини, що за його зверненням ГУ Держземагентства у Київській області йому надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, розташованих на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наказом ГУ Держземагентства у Київській області № 10-5828/15-14-сг від 22 вересня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області та надано йому в оренду земельну ділянку загальною площею 4,4684 га (кадастровий номер 3222983400:02:003:0012) для ведення фермерського господарства строком на 35 років.

Вказаний наказ є чинним, проте договір оренди так і не був укладений. Тому він звернувся до Миронівської міської ради з клопотанням про укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:003:0012. Миронівська міська рада на його звернення надала відповідь, в якій вказала, що рішення щодо укладення договору оренди земельної ділянки на шістдесят п`ятій сесії восьмого скликання Миронівської міської ради не прийняте на підставі статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» в зв`язку з ненабранням більшості голосів.

Рішенням шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання Миронівської міськоїрадивід 07 березня 2024 року № 5102-65-VІІІ «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення площею 4,4684 га кадастровий номер 3222983400:02:003:0012, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:003:0012.

Вважає вказане рішення органу місцевого самоврядування незаконним і таким, що порушує його права як орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:003:0012.

Просив визнати протиправним та скасувати рішення шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання Миронівськоїміської радивід 07 березня 2024 року № 5102-65-VІІІ «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».

Обґрунтовуючи необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства, вказав на те, що предметом спору є земельна ділянка, речові права на яку виникають у фізичної особи як сторони договору оренди землі, а тому, з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миронівської міської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку про те, що даний спір підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні питання щодо виду судочинства в якому має бути розглянута дана справа, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просить скасувати ухвалу суду та і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції вирішуючи питання предметної юрисдикції справи виходив із того, що фактичним користувачем спірної земельної ділянки є саме фермерське госодарство «Зеленьківська Нива». Проте, на думку апелянта, з вини Миронівської ОТГ він досі не зареєстрував своє речове право оренди і відповідно до ФГ «Зеленьківська Нива» не перейшло похідне речове право оренди, а отже фермерське господарство не є стороною у цьому спорі. Тобто, у цьому спорі до моменту державної реєстрації похідного речового права оренди порушуються права ОСОБА_1 , саме як фізичної особи.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що протиправність дій зі сторони Миронівської сільської ради полягає у тому, що задовольняючи заяву фізичної особи ОСОБА_2 шляхом прийняття рішення Миронівської сільської ради шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання від 07.03.2024 № 5102-65-VIII, завідомо знаючи, що відносно цієї земельної ділянки є законні перешкоди у вигляді наявності права на оренду цієї земельної ділянки у позивача ОСОБА_1 .

Відовідач ОСОБА_2 не мала правових підстав подати заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для зміни цільової земельної ділянки з фермерського господарства на землі товарного сільськогосподарського виробництва саме земельної ділянки кадастровий номер 3222983400:02:003:0012, адже у неї є тільки право на земельну частку (пай) із землі, в розмірі 1/3 частки від 4,76 умовних кадастрових га, для ведення товарного сільськогоспордарського виробництва на території Миронівської міської ради територіальної громади за межами с. Коритище із земель колективної власності колишнього АТ, «Коритищенське».

У справі № 619/1415/19 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду.

Апелянт зауважує, що у цій справі вбачається цивільний спір зі сторони ОСОБА_1 щодо права на користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222983400:02:003:0012 та спір щодо надання повноважень ідентифікувати частину земельної ділянки кадастровий номер 3222983400:02:003:0012 для подальшого виділення у приватну власність відповідачу ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу. Представник зазначає, що позивач реалізує своє право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурентних засадах, отримавши у постійне користування земельну ділянку площею 56,7 га. для ведення селянського (фермерського господарства номер 3222982200:01:011:0014. Позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 13.03.2018 у сраві № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц, у справі № 368/319/17.

Крім того, рішенням Миронівського районного суду Київської області від 25.11.2021 у справі № 371/1313/19, яке постановою Київського апеляційного суду від 25.10.2022 залишено без змін, визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку номер 31073343, видане 16.12.2014 реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції. Таким чином, посилання позивача на наявність у нього порушеного права щодо реєстрації за ним права оренди на спірну земельну ділянку є безпідставними.

ОСОБА_1 , та його представником ОСОБА_4 подано до апеляційного суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Просять апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, наведені обставини у відзиві на апеляційну скаргу відхилити.

ОСОБА_1 та його преедставник у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися. Відповідно до ухвали суду від 12.07.2024 для представника позивача ОСОБА_4 судове засідання мало проводитись у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, але представник не вийшла на зв`язок у призначений день та час. До суду надійшла заява ОСОБА_4 , в якій представник позивача просить розгляд апеляційної скарги проводити за відсутності представника позивача - адвоката Яблокової Л.О., апеляційну скаргу підтримує та просить її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про час та дату розгляду справи, у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилася, причини неявки суду не повідомила.

Від Миронівської сільської ради відзив на апеляційну скаргу не надходив. Від Ради надійшла заява, в якій Рада просить проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності предстаника Ради.

Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності позивача, представника позивача, відповідачів з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звертався як голова ФГ «Зеленківська Нива» з клопотанням про укладення договорів оренди земельних ділянок від 13.02.2024. Клопотання обгрунтовував тим, що цільове призначення вказаної земельної ділянки для ведення фермерського господарства і для оренди цієї та інших земельних ділянок, отриманих на підставі наказів ГУ Дерземагенства у Київській області, ним було створено ще одне ФГ «Зеленківська Нива». Отже, суд, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 дійшов висновку, що розгляд такої справи відноситься до компетенції господарського суду та має проводиться в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

З позовної заяви та доданих до неї письмових доказів вбачається, що предметом позову є оспорення позивачем ОСОБА_1 законності прийнятого Миронівською міською радою рішення від 07 березня 2024 року № 5102-65-VІІІ, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення кадастровий номер 3222983400:02:003:0012, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:003:0012.

Так, позивач вважав, що вказаним рішенням порушено його право на укладення договору оренди спірної земельної ділянки, яку йому було надано як фізичній особі в оренду для ведення фермерського господарства на підставі наказу ГУ Держземагентства у Київській області № 10-5829/15-14-сг від 22 вересня 2014 року.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди у порядку цивільного судочинства розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства) та суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

У статті 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Як передбачено частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до статті 31 ЗК України, статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Отже, земельна ділянка, що надається для ведення фермерського господарства, є основною та необхідною умовою для здійснення фермерським господарством господарської діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва.

Як передбачено частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначено, що:

«земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства. Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання».

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що в кожній окремій справі, від висновків у яких колегія суддів просила відступити, юрисдикція спору ставилася в залежність від обставин справи, які не є визначальними ані з точки зору суб`єктного складу спору, ані з точки зору змісту правовідносин (прав і обов`язків учасників спірних правовідносин). Фактично визначення юрисдикції спору було поставлено в залежність від додержання вимог законодавства в межах фактичної процедури створення фермерського господарства, на підставі чого і подано позов. Підхід до визначення юрисдикції залежно від обставин, які встановлюватимуться після відкриття провадження у справі, під час розгляду справи по суті, значно ускладнює вибір юрисдикції, що, в свою чергу, негативно відображається на доступі до правосуддя.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зробила висновок, що: «спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство».

Встановивши, що спір виник з приводу користування земельною ділянкою з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства», суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, у зв`язку з чим відмовив у відкритті провадження у справі, а доводи апеляційної скарги про те, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства є безпідставними.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що з позовом він звернувся до суду саме як фізична особа, а не ФГ «Зеленьківська Нива», оскільки вони не є такими, що мають вагоме значення у даному питанні, з огляду на те, що з цього питання у Верховного Суду склалася стала практика.

Так, у справі № 329/432/17 (постанова від 23 жовтня 2019 року) за позовом про визнання незаконною відмови відповідача у поновленні договору оренди земельної ділянки та визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, де позивачем виступала фізична особа у спорі щодо користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, Верховний Суд прийшов до висновку, що справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Тобто, з наведеного убачається, що в будь-якому випадку, в незалежності від того, чи зверталася з позовом фізична або юридична особа, спори щодо земель для ведення фермерського господарства вирішують господарські суди.

Доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення скаржником норм процесуального закону, а тому не заслуговують на увагу апеляційного суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року залишенню без змін.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачами, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна