Постанова

від 23.07.2024 по справі 120/5310/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/5310/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар П.А.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

23 липня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Мойсюка М.І Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_6 (надання соціальних послуг) до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В :

ІНФОРМАЦІЯ_5 (надання соціальних послуг) звернувся до суду з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- ОСОБА_1 , в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ) ВП НОМЕР_1 від 15.04.2024 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ) ВП НОМЕР_1 від 15.04.2024 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням третя особа- ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції поєднано для обґрунтування своїх мотивів лексико-семантичне значення слів "запрошення" та "повідомлення". Тобто використання судом поняття повідомлення на заміну запрошення, як передбачає ЗУ №393/96-вр в ст.18, є порушенням матеріального права та процесуального права. Оскільки судом не встановлено фактичних обставин на виконання ЗУ №393/96-вр боржником у ВП НОМЕР_1.

Також скаржник вважає, що суд першої інстанції припустився помилки не досліджуючи питання своєчасного, належного вручення письмового запрошення на розгляд скарги. Зважаючи на те, що Закон України №393/96-вр не передбачає направлення електронних запрошень, тим паче без волевиявлення суб`єкта звернення на отримання електронних повідомлень, крім відповіді за результатом розгляду скарги, то у відповідача (ВДВС) не було іншого виходу як зобов`язати боржника у ВП НОМЕР_1 діяти згідно Закону. Відтак боржник не дотримався вимог ст. 19 Конституції України, не діяв у передбачений спосіб та межах, направляючи несвоєчасно свої повідомлення на електронну пошту стягувача.

На переконання апелянта судом не надано юридичної оцінки діям боржника і в частині несвоєчасного надсилання поштою своїх листів стягувачу, без врахування часу на їх доставку, не узгодження дати й часу з суб`єктом звернення, згідно висловленого прохання в скарзі.

Окрім іншого, скаржник звернув увагу, що в 9 абзаці мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення невірно зазначено, що предметом спору у справі, що розглядається, є правомірність постанов приватного виконавця, тоді як позивачем оскаржена постанова Головного державного виконавця. Вказане, на думку ОСОБА_1 свідчить про те, що рішення суду не стосується предмету доказування взагалі, є помилковим, а відтак протиправним.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 по адміністративній справі №120/19029/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 (надання соціальних послуг) в особі директора ОСОБА_2. про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, адміністративний позов задоволено:

-визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 (надання соціальних послуг) в особі директора ОСОБА_2. щодо незабезпечення участі ОСОБА_1 при розгляді його скарги від 21.11.2023;

-зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 (надання соціальних послуг) в особі директора ОСОБА_2 розглянути скаргу ОСОБА_1 від 21.11.2023 з дотриманням положень Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням правових висновків суду, висловлених у даному рішенні.

Рішення суду в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_6 (надання соціальних послуг) в особі директора ОСОБА_2. розглянути скаргу ОСОБА_1 від 21.11.2023 з дотриманням положень Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням правових висновків суду, висловлених у даному рішенні, - допущено до негайного виконання.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 по адміністративній справі №120/19029/23, позивач направив ОСОБА_1 на 14.30 год. 14 березня 2024 року на розгляд його скарги від 21.11.2023 запрошення від 11.03.2024 за реєстраційним індексом 417, за підписом директора Територіального центру ОСОБА_2 , на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку.

14.03.2024 гр. ОСОБА_1 не з`явився на розгляд скарги, про що працівниками Територіального центру складено акт.

14.03.2024 ОСОБА_1 повторно відправлено запрошення за реєстраційним індексом №444 на розгляд скарги від 21.11.2023, на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку (додаток №2) де містилось повідомлення про перенесення розгляду скарги. Однак 22.03.2024 ОСОБА_1 на розгляд скарги не з`явився, про що складено акт працівниками Територіального центру.

02.04.2024 головним державним виконавцем Безрученко О.С відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 від 02.04.2024 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_7) розглянути скаргу ОСОБА_4 від 21.11.2023 з дотриманням положень Закону «Про звернення громадян» з урахуванням правових висновків суду, висловлених у даному рішенні, та надано боржнику строк на виконання рішення суду протягом трьох робочих днів.

02.04.2024 за реєстраційним індексом 674 ОСОБА_1 направлено повідомлення на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку, про те, що останнього запрошено на розгляд скарги, яку призначено на 05.04.2024 о 14:30 год.

На електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 05.04.2024 о 13:11 год. отримав від гр. ОСОБА_1 скріншот направлення від Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова ВОР на 05 квітня 2024 на 13:45, без будь-яких заяв.

05.04.2024 ОСОБА_1 не з`явився на розгляд скарги, про що складено акт працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 (надання соціальних послуг). 05.04.2024 головним державним виконавцем Безрученко О.С складено акт про перевірку виконання рішення та встановлено, що стягувач не виконав рішення через неприбуття гр. ОСОБА_1 у зв`язку з записом до лікаря.

Територіальний центр, за підписом директора Територіального центру, вчетверте направив ОСОБА_1 запрошення від 05.04.2024 за реєстраційним індексом 712 на розгляд скарги від 21.11.2023 на 12.04.2024 на електронні адреси, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку.

08.04.2024 головним державним виконавцем Безрученко О.С. винесена вимога про зобов`язання розглянути скаргу ОСОБА_1 протягом трьох робочих днів.

Відповідно до Акту від 12.04.2024, що складений працівниками Територіального центру, на засідання 12.04.2024 ОСОБА_1 прибув, однак розглядати скаргу щодо виконання рішення суду категорично відмовився та покинув приміщення ІНФОРМАЦІЯ_6 (надання соціальних послуг).

Головним державним виконавцем Безрученко О.С. складено Акт від 12.04.2024, в якому зафіксовано, що рішення належним чином не виконано без поважних причин, а саме-не розглянуто скаргу ОСОБА_1 від 21.11.2023 з урахуванням правових висновків суду. Оскільки відповідно до ст. 19 ЗУ "Про звернення громадян" боржник в особі директора має запросити на розгляд скарги заявника, однак повідомлення від 05.04.2024 належним чином не оформлене, та запрошення не містить. Одночасно зазначено, що ОСОБА_1 на визначену дату та місце прибув, однак розглядати скаргу відмовився по причині некоректно викладеного запрошення. Засідання по розгляду звернення покинув.

Територіальним центром, за підписом директора Територіального центру, вчергове направлено ОСОБА_1 запрошення від 12.04.2024 за реєстраційним індексом 765 на розгляд скарги від 21.11.2023 на 19.04.2024 на електронні адреси, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 Дату узгоджено із скаржником в телефонному режимі.

16.04.2024 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_6 (надання соціальних послуг), який зареєстрований та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, надійшла постанова головного державного виконавця Безрученко О.С. Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладання штрафу в розмірі 5100,00 за невиконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 по справі №120/19029/23 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини передусім регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пункті 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частинами першою-другою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

У відповідності до п.1, пп.1 п. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Ч.1 ст.18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом ( п.1,16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII).

За приписами п. 1 ч.1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У свою чергу, статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").

Статями 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" унормовано, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За частиною першою статті 6 вказаного Закону систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

За правилами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення спірної постанови слугувало те, що боржником не виконано рішення суду у справі № 120/19029/23 від 12.04.2024.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено, що позивачем неодноразово направлялися ОСОБА_1 запрошення на розгляд скарги останнього, на виконання судового рішення у справі №120/19029/23.

При цьому, ОСОБА_1 після узгодженої з ним дати прибув за адресою Територіального центру, однак відмовився від розгляду скарги, мотивуючи свою відмову тим, що на його думку, запрошення на розгляд скарги викладено некоректно.

Поряд з цим, як обгрунтовано вказано судом першої інстанції, державний виконавець належним чином не виконав свої обов`язки, визначені Законом № 1404-VIII, зокрема не встановивши причин невиконання судового рішення боржником та не дослідивши питання поважності невиконання з боку позивача судового рішення, а також обставин, що унеможливили вчасно виконати рішення суду.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції і в тій частині, що законодавство України у сфері розгляду звернень громадян не передбачає чітко визначеної процедури повідомлення заявника про розгляд його звернення, як і форми запрошення на розгляд справи.

За таких обставин, є безпідставними твердження відповідача про те, що повідомлення від 05.04.2024 не оформлене належним чином, оскільки не містить запрошення.

Крім того, як вказує позивач та не спростовано скаржником, після 05.04.2024, а саме-15.04.2024 ОСОБА_1 черговий раз запрошувався до Територіального центру на дату і час, яка в телефонному режимі узгоджена з останнім.

Не містить посилань на те, в чому полягає порушення позивачем ст.18 Закону України "Про звернення громадян", і апеляційна скарга.

Стосовно посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не досліджував питання своєчасного, належного вручення письмового запрошення на розгляд скарги, а також не врахував, що Закон №393/96-вр не передбачає направлення електронних запрошень, то колегія суддів звертає увагу, що дані обставини не з`ясовувалися і відповідачем під час розгляду питання щодо виконання позивачем судового рішення у справі №120/19029/23, а тому суд першої інстанції мав надати оцінку тим порушенням, на які вказав державний виконавець в Акті від 19.04.2024, який в свою чергу, слугував підставою для прийняття спірної постанови.

Вищезазначене свідчить не про помилковість висновків суду першої інстанції, а про передчасність постанови державного виконавця.

Варто звернути увагу і на те, що судом першої інстанції зверталось увагу, що запрошення на розгляд скарги направлялись ОСОБА_1 рекомендованими листами, а відтак є безпідставними доводи скаржника в тій частині, що суд не досліджував питання своєчасного, належного вручення письмового запрошення на розгляд скарги.

Щодо зазначення судом першої інстанції в 9 абзаці мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення "приватного виконавця" замість "державного виконавця", то як свідчить зміст останнього, в даному випадку має місце описка, яка за заявою сторони чи за ініціативи суду може бути виправлена, однак допущення судом такої помилки не може бути підставою для висновку про протиправність судового рішення та його скасування.

Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність спірної постанови, що дає суду підстави для визнання її протиправною та такою що підлягає скасуванню.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Граб Л.С. Судді Мойсюк М.І Сторчак В. Ю.