Ухвала

від 01.07.2024 по справі 160/13242/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

01 липня 2024 року Справа №160/13242/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління МВС України на Придніпровській залізниці про визнання бездіяльності протиправною, перерахування та стягнення неправильно нарахованої грошової компенсації при звільненні, грошової компенсації за затримку виплати грошового забезпечення у повному обсязі, грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки, -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління МВС України на Придніпровській залізниці, поданий представником позивача адвокатом Єрьоміною Вікторією Анатоліївною, у якій позивач просить:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - УМВС України на Придніпровській залізниці протиправною в частині неповного нарахування та виплаті йому грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за 2018-2019 роки та одноразової матеріальної допомоги при звільненні;

- перерахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці неправильно нараховану грошову компенсацію при звільненні в 2019 році - без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів згідно вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» в сумі - 3376,46 грн.;

- перерахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за затримку виплати повної грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році - з 19.06.2019 по дату винесення даного судового рішення в сумі 432,44 грн щоденно, вказавши її суму без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів згідно вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»;

- перерахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за невикористані 35 днів чергової відпустки за 2018 рік, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та у відповідності до постанови Верховного суду України від 21.09.2017 по справі № 6-2597цс16, та у відповідності до постанови від 22.07.2021 Верховного суду України по справі № 818/716/15 в сумі -15135,40 грн.;

- стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за невикористані 16 днів чергової відпустки за 2019 рік, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та у відповідності до постанови Верховного суду України від 21.09.2017 по справі № 6-2597цс16, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та у відповідності до постанови від 22.07.2021 Верховного суду України по справі № 818/716/15 в сумі - 4413,44 грн.

Згідно з положеннями частини 8 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою-шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Суд вказує, що згідно з довідкою за підписом начальника відділу судової статистики, аналітичної роботи та інформаційно-технічного забезпечення суду від 24.04.2024 №647 за даними КП «ДСС» судді ОСОБА_2 у період з 20.05.2024 по 23.05.2024 надійшло на розгляд 243 судових справ. Крім того, застосування стабілізаційних та аварійних відключень світла, відсутність Інтернет зв`язку, що унеможливлювало доступ до КП «ДСС», кількість оголошених повітряних тривог на території міста Дніпра, а також перебування головуючого судді Юхно І.В. у відпустці з 29.05.2024 по 30.05.2024 та на лікарняному з 24.06.2024 по 28.06.2024, об`єктивно вплинули на дотримання судом строків вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що форма та зміст позовної заяви закріплені у статті 160 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

При цьому, зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Наведений висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 по справі № 640/7310/19.

Водночас, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 №990/150/23 наголосила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Тобто, зміст позовних вимог це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Згідно з частиною 5статті 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому, частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Стосовно позовних вимог «перерахувати» неправильно нараховану грошову компенсацію при звільненні в 2019 році, грошову компенсацію за затримку виплати повної грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році - з 19.06.2019 по дату винесення даного судового рішення, грошову компенсацію за невикористані 35 днів чергової відпустки за 2018 рік, грошову компенсацію за невикористані 16 днів чергової відпустки за 2019 рік» суд звертає увагу позивача, що вказані позовні вимоги ні до кого не звернуті, а саме: чи позивач просить суд зобов`язати відповідача перерахувати означені складові грошового забезпечення чи заявляє прохання до суду або іншого суб`єкту владних повноважень «перерахувати» такі складові грошового забезпечення, у зв`язку з чим суд не може визначити належного відповідача. Тобто, вказана вимога не відповідає вищеозначеним вимогам КАС України.

Окрім того, прохальна частина позову, зокрема, містить таку вимогу: «перерахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за затримку виплати повної грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році - з 19.06.2019 по дату винесення даного судового рішення в сумі 432,44 грн щоденно, вказавши її суму без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів згідно вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», проте жодних вимог про оскарження дії/рішень/бездіяльності відповідача щодо невиплати та/або відмови у виплаті грошової компенсації за затримку виплати повної грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році - з 19.06.2019 по дату винесення даного судового рішення в сумі 432,44 грн щоденно.

В означеній вимозі не вказано по дату винесення якого саме судового рішення, відповідач мав нарахувати та виплатити грошову компенсацію за затримку виплати повної грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році.

Водночас, суд звертає увагу, що позивач просить суд «визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - УМВС України на Придніпровській залізниці протиправною в частині неповного нарахування та виплаті йому грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за 2018-2019 роки та одноразової матеріальної допомоги при звільненні» та як спосіб захисту свої порушених прав заявляє вимоги:

«- перерахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці неправильно нараховану грошову компенсацію при звільненні в 2019 році - без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів згідно вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» в сумі - 3376,46 грн.;

- перерахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за невикористані 35 днів чергової відпустки за 2018 рік, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та у відповідності до постанови Верховного суду України від 21.09.2017 по справі № 6-2597цс16, та у відповідності до постанови від 22.07.2021 Верховного суду України по справі № 818/716/15 в сумі - 15135,40 грн.;

- стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за невикористані 16 днів чергової відпустки за 2019 рік, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та у відповідності до постанови Верховного суду України від 21.09.2017 по справі № 6-2597цс16, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та у відповідності до постанови від 22.07.2021 Верховного суду України по справі № 818/716/15 в сумі - 4413,44 грн.».

При цьому, з КП «ДСС» та Єдиного реєстру судових рішень судом установлено, що 09.09.2019 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до УМВС України на Придніпровській залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, ЛВ на ст.Нижньодніпровськ вузол УМВС України на Придніпровській залізниці, у якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.03.2021 року позивач просив:

1) визнати протиправним дії МВС України на Придніпровській залізниці, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління МВС України в Дніпропетровській області та ЛВ на ст.Нижньодніпровськ вузол УМВС України на Придніпровській залізниці щодо неправомірності звільнення позивача;

2) зобов`язати МВС України на Придніпровській залізниці скасувати наказ № 3 о/с від 18.06.2019 року в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ України та поновити на посаді;

3) поновити строк на звернення до суду з позовними вимогами у відповідності до п.9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" до ГУМВС України в Дніпропетровській області, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області та МВС України як пропущений мною з поважних причин;

4) розрахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошове забезпечення за період з 01.03.2019 по 18.06.2019 включно у відповідності до вимог законодавства на час винесення судового рішення та у відповідності до постанови Верховного суду України від 21.09.2017 по справі № 6-2597цс16;

5) розрахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошове забезпечення, за період вимушеного прогулу з 19.06.2019 по фактичну дату винесення відповідного рішення у відповідності до чинного законодавства на час винесення судового рішення та у відповідності до постанови Верховного Суду України від 21.09.2017 у справі № 6-2597цс16;

6) у разі задоволення позовних вимог, вказаних в п 5, на виконання ст. 117 КЗпП України в разі необхідності поновити строк на звернення до суду з цією позовною вимогою, розрахувати та стягнути грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, вказавши її без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів;

7) визнати протиправними дії (бездіяльність) УМВС України на Придніпровській залізниці, МВС України, ГУМВС України в Дніпропетровській області, ГУНП в Дніпропетровській області та ЛВ на ст. Нижньодніпровськ-Вузол УМВС України на Придніпровській залізниці щодо неправомірності відмови у прийнятті на службу до Національної поліції;

8) зобов`язати розглянути: ГУМВС в Дніпропетровській області заяву від 11.09.2015 про прийняття на службу до лав національної поліції; ГУНП в Дніпропетровській області рапорт від 07.05.2018 та два рапорти 02.05.2019 про працевлаштування на атестовану посаду в м. Дніпро в ГУНП в Дніпропетровській області;

9) зобов`язати ГУНП в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру позивача для зайняття атестованої посади на території міста Дніпро у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» та видати відповідний наказ з цього приводу із занесенням відповідних записів у трудову книжку;

10) зобов`язати ГУНП в Дніпропетровській області після видання наказу про працевлаштування позивача негайно присвоїти спеціальне звання майор поліції;

11) розрахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2018, 2019 та 2020 роки та одноразову грошову допомогу при звільненні станом на 16.06.2019.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 в адміністративній справі №160/8702/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:

-зобов`язано Управління МВС України на Придніпровській залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у 2018 2019 роках;

-стягнуто з Управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.03.2019 року по 18.06.2019 року у розмірі 6153 (шість тисяч сто п`ятдесят три), 40 грн;

-зобов`язано Управління МВС України на Придніпровській залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні;

-у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №160/8702/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року в адміністративній справі №160/8702/19 задоволено частково, а саме:

- Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року в адміністративній справі №160/8702/19 змінено;

- в абзаці третьому резолютивної частини рішення слова та цифри «6153 (шість тісяч сто п`ятдесят три) гривні 43 копійки» замінено словами та цифрами « 7334 (сім тисяч триста тридцять чотири) гривні 14 копійок»;

- в іншій частині рішення залишено без змін.

Суд наголошує, що згідно з частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами 2 та 4 статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі також - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язані з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, суд наголошує, що при розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.

Зважаючи на викладене, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. У зв`язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Наведений висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.11.2021 у справі № 620/1528/19.

Вищенаведені обставини унеможливлюють встановлення судом предмету спору та суб`єктного складу правовідносин, його юрисдикційну належність, взаємопов`язаність позовних вимог між собою, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачу необхідно надати до суду уточнений адміністративний позов з уточненими позовними вимогами та/або суб`єктним складом правовідносин відповідно до вимог КАС України, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі.

Крім того, за приписами пункту 2 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Всупереч наведеної норми в позовній заяві не вказано відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача та відповідача у справі.

Поряд із цим, суд звертає увагу, пунктом 7 частини 5 статті 160 КАС України визначено, що в позовній заяві зазначаються відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.

В порушення наведеної норми позовна заява не містить відомостей чи вживались позивачем заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви.

Крім того, згідно з пунктом 8 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Проте, позивачем не було вказано інформацію щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне запропонувати позивачу надати до суду уточнений адміністративний позов, який містить відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача та відповідача, відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, інформацію щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі відповідно до їх кількості.

Крім того, пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).

Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.

При цьому, суд наголошує, що поняття «грошове забезпечення» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.

Таким чином суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини про стягнення заробітної плати/грошового забезпечення розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, та до правовідносин з питання стягнення заробітної плати/ грошового забезпечення відсутні підстави для застосування положень частини п`ятої статті 122 КАС України.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Суд звертає увагу, щоВерховний Суд, неодноразово надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавок, премій та інших передбачених законодавством доплат, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

В подальшому, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22, а також у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 та від 28.09.2023 у справі №140/2168/23.

З матеріалів позову та рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі №160/8702/19 судом з`ясовано, що Головою ліквідаційної комісії УМВС України на Придніпровській залізниці 18.06.2019 року прийнято Наказ № 3 о/с «по особовому складу», яким згідно з Положеннями про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача звільнено у запас (з постановленням на військовий облік) за п.64 «г» (через скорочення штатів), з 18 червня 2019 року, який і є предметом розгляду у вказаному спорі.

Тобто, з позовними вимогами щодо захисту своїх прав на отримання грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за 2018-2019 роки та одноразової матеріальної допомоги при звільненні може звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Водночас, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду стосовно позовної вимоги «перерахувати і стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за затримку виплати повної грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році - з 19.06.2019 по дату винесення даного судового рішення в сумі 432,44 грн щоденно, вказавши її суму без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів згідно вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»», суд наголошує, що з 19.07.2022 строки на звернення до суду із заявами про вирішення трудового спору становлять три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні працівник, в тому числі щодо виплати заробітної плати/грошового забезпечення три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Разом з тим, Верховний Суд наголошує, щоЗаконом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Проте, карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, від 02.08.2023 у справі № 380/17776/22, від 17.08.2023 у справі №380/14039/22.

Суд наголошує, що матеріали позовної заяви не містять доказів щодо дати отримання сум грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році на виконання судового рішення у справі №160/8702/19, що унеможливлює встановлення судом чи позов подано у строк, установлений законом, а в разі якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Поряд із цим, суд наголошує, що частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Наведений висновок узгоджується з неодноразово викладеною правовою позицією Верховного Суду, зокрема у постановах від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 та від 14.07.2021 у справі № 560/964/17.

Таким чином, за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Разом із цим, частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78цього Кодексу.

Під час вирішення питання про достатність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, суд звертає увагу, що обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності обставин, на які посилається позивач у клопотанні про поновлення процесуального строку звернення до суду, покладається саме на позивача.

Суд також наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22 (№ в ЄДРСР 110187784).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачу необхідно надати до суду уточнений адміністративний позов із зазначенням дати отримання позивачем сум грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році на виконання судового рішення у справі №160/8702/19 (дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів), а також його копії для направлення відповідачу у справі, а в разі подання позову після закінчення строків, установлених законом заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску в частині позовних вимог, що перевищують встановлений трьохмісячний строк звернення до дня подання позовної заяви до адміністративного суду.

Частинами 1 та 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Окрім цього, частиною 1 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

На підставі викладеного суд залишає подану заяву без руху та пропонує позивачу усунути наступні недоліки шляхом надання до суду:

- уточненого адміністративного позову з уточненими позовними вимогами та/або суб`єктним складом правовідносин, який містить відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача та відповідача у справі, відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі відповідно до їх кількості;

- уточненого адміністративного позову із зазначенням дати отримання позивачем сум грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році на виконання судового рішення у справі №160/8702/19 (дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів), а також його копії для направлення відповідачу у справі, а в разі подання позову після закінчення строків, установлених законом заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску в частині позовних вимог, що перевищують встановлений трьохмісячний строк звернення до дня подання позовної заяви до адміністративного суду.

Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління МВС України на Придніпровській залізниці про визнання бездіяльності протиправною, перерахування та стягнення неправильно нарахованої грошової компенсації при звільненні, грошової компенсації за затримку виплати грошового забезпечення у повному обсязі, грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.

Роз`яснити, що за приписами частини 7 статті 18 КАС України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Роз`яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та в самостійному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Юхно