Ухвала

від 12.09.2024 по справі 160/13242/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 вересня 2024 рокуСправа № 160/13242/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 20-а, код ЄДРПОУ: 08602833) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці (далі відповідач).

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/13242/24 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Юхно І.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року адміністративний позов залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позову шляхом надання - уточненого адміністративного позову з уточненими позовними вимогами та/або суб`єктним складом правовідносин, який містить відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача та відповідача у справі, відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі відповідно до їх кількості; - уточненого адміністративного позову із зазначенням дати отримання позивачем сум грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році на виконання судового рішення у справі №160/8702/19 (дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів), а також його копії для направлення відповідачу у справі, а в разі подання позову після закінчення строків, установлених законом заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску в частині позовних вимог, що перевищують встановлений трьохмісячний строк звернення до дня подання позовної заяви до адміністративного суду.

Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду.

06 серпня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано два примірники уточненої позовної заяви та дві заяви про поновлення строку звернення до суду. Згідно уточненої позовної заяви позивач просить суд:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - УМВС України на Придніпровській залізниці протиправною в частині нарахування та виплаті мені грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за 2018-2019 роки та одноразової матеріальної допомоги при звільненні в 2019 році.

- стягнути з Відповідача суб`єкта владних повноважень - УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію при звільненні в 2019 році - без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів згідно вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» в сумі - 3376,46 грн..

- стягнути з Відповідача суб`єкта владних повноважень - УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за затримку виплати повної грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році - з 19.06.2019 по дату винесення судового рішення по справі № 160/13242/24 в сумі 432,44 грн щоденно, вказавши її суму без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів згідно вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

- стягнути з Відповідача суб`єкта владних повноважень - УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за невикористані 35 днів чергової відпустки за 2018 рік, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та у відповідності до постанови Верховного суду України від 21.09.2017 по справі № 6- 2597цс16, та у відповідності до постанови від 22.07.2021 Верховного суду України по справі № 818/716/15 в сумі - 15135,40 грн..

- стягнути з Відповідача суб`єкта владних повноважень - УМВС України на Придніпровській залізниці грошову компенсацію за невикористані 16 днів чергової відпустки за 2019 рік, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та у відповідності до постанови Верховного суду України від 21.09.2017 по справі № 6- 2597цс16, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та у відповідності до постанови від 22.07.2021 Верховного суду України по справі № 818/716/15 в сумі - 4413,44 грн.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на помилковість розрахунку відповідачем розмірів сум, сплачених позивачу на підставі судового рішення.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 09.09.2024 року №469д призначено повторний автоматизований розподіл справи №160/13242/24 у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді за її поданням заяви про відставку.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 вересня 2024 справу №160/13242/24 передано для розгляду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Боженко Н.В.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд зазначає наступне.

Зауваження суду до предмету позову, а також згідно п. 2, 7 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України суд визнає усунутими.

Зауваження суду згідно п. 8 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України не усунуті.

Також судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху вказано: позивачу необхідно надати до суду уточнений адміністративний позов із зазначенням дати отримання позивачем сум грошової компенсації за невикористанні дні чергової відпустки у 2018 та 2019 роках і грошової допомоги при звільненні в 2019 році на виконання судового рішення у справі №160/8702/19 (дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів), а також його копії для направлення відповідачу у справі, а в разі подання позову після закінчення строків, установлених законом заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску в частині позовних вимог, що перевищують встановлений трьохмісячний строк звернення до дня подання позовної заяви до адміністративного суду.

Позивачем в тексті уточненої позовної заяви заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, а також зазначено, що спірні суми йому виплачено 29.07.2022 року. Оскільки питання дотримання позивачем строку звернення до суду було предметом правової оцінки суду під час залишення позовної заяви без руху, наявні правові підстави для розгляду та вирішення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.

Виокремлюючи відповідні доводи позовної заяви слід визначити, що позивач вважає, що строк звернення до суду належить обчислювати з 23.04.2024 року дня, коли позивач отримав на електронну пошту відповідь від відповідача на його заяву, оскільки до такої відповіді додано довідку про нараховані позивачу суми. Водночас, позивач уточнив, що такі суми йому нараховано 29.07.2022 року, надав виписку по банківському рахунку, яка цю обставину підтверджує належним чином.

Вирішуючи відповідне клопотання суд зазначає наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 року у справі №160/8702/19, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду, на користь позивача:

1) стягнуто з відповідача грошового забезпечення за період з 01.03.2019 року по 18.06.2019 року у розмірі 7334 (сім тисяч триста тридцять чотири) 14 грн;

2) зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у 2018 2019 роках;

3) зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу при звільненні.

Згідно наданої позивачем виписки по його банківському рахунку грошова компенсації за невикористані дні відпустки у 2018-2019 роках йому виплачена 29.07.2022 року у розмірі 2506,60 грн, а одноразова допомога при звільненні також виплачена 29.07.2022 року теж 29.07.2022 року у розмірі 854,18 грн.

Згідно заяви від 05.02.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання деталізованого розрахунку по справі №160/111/22. На заяві проставлена відмітка про її реєстрацію 20.02.2024 року №В-1056, а також додаткова відмітка про реєстрацію від 27.02.2024 року №14.

Дійсно, згідно наданих позивачем скріншотів від 23.04.2024 року отримав на свою електронну пошту відповідну довідку.

Позивачем надано довідку про нараховану суму грошової компенсації за невикористані дні відпусток протягом 2011-2013 років, а також у 2016 році позивачу на виконання рішення суду у справі №160/111/22 (довідка від 11.03.2024 року №47). Така довідка складена відповідачем, містить інформацію про кількість днів відпустки позивача за 2011-2013, а також 2016 роки, порядок розрахунку розміру грошової компенсації за ці дні відпустки.

Позивач також зазначав, що він отримав «по електронній пошті за вих. В-1056 від 20.02.2024 року від відповідача відповідь на свою заяву від 05.02.2024 року». Проте, дата 20.02.2024 року та реєстраційний номер В-1056 належать не вихідному документу відповідача чи будь-якого іншого суб`єкта, а є внутрішнім вхідним номером та датою, які проставлено на заяві позивача від 05.02.2024 року.

В свою чергу позивачу 23.04.2024 року направлено фотокопії його заяви від 05.02.2024 року, вищевказаної довідки, а також листа відповідача на запит позивача від 27.01.2016 року (вихідний номер та дата обрізані в наданій до суду роздруківці цієї фотокопії).

Передусім суд зазначає, що у справі №160/111/22 (зокрема, у частині, що має значення для даної справи) вирішувався спір про компенсацію позивачу днів невикористаної відпустки за 2011-2013, 2016 роки.

Для належного вирішення заявленого питання слід дослідити заявлені позовні вимоги (згідно уточненого позову). Так, вони, з урахуванням підстав позову, зводяться до наступного:

п. 3 оскарження розміру одноразової допомоги при звільненні (яка помилково названа компенсацією);

п. 4 заявлення до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

п. 5 оскарження розміру компенсації за невикористані дні відпустки у 2018 році;

п. 6 оскарження розміру компенсації за невикористані дні відпустки у 2019 році.

Інші пункти прохальної частини позову не є предметом позову.

Отже, суть позову зводиться до незгоди позивача з виплатами, які йому здійснено відповідачем на виконання рішення суду у справі за результатом розгляду справи №160/8702/19.

Таким чином, фактично позивач 20.05.2024 року звернувся до суду з цим позовом (через організацію поштового зв`язку) щодо виплат на виконання рішення суду у справі №160/8702/19, які він отримав 29.07.2022 року (майже за два роки до подання позову). Таку затримку позивач обґрунтовує тим, що лише 23.04.2024 року отримав відомості про порушення своїх прав розрахунок сум, виплачених позивачу за результатом розгляду спору у справі №160/111/22 (тобто іншого спору).

Згідно ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Суд зазначає, що в цій справі йдеться не про порушення права позивача на виплати за 2018-2019 рік та виплату при звільненні, а про обчислення розміру цих виплат. Таке обчислення здійснено за результатом розгляду справи №160/8702/19, який завершено 18.11.2021 року, фактично ж судові рішення виконано в день виплати позивачу відповідних сум, тобто 29.07.2022 року.

Отже, в цій справі йдеться не про протиправність нездійснення позивачу виплат за період 2018-2019 роки, а про протиправність дій щодо обчислення розміру таких виплат. Це має значення для визначення правового регулювання для правовідносин, в рамках яких порушено право позивача.

Так, оскільки дії, якими права позивача фактично порушено, вчинено 29.07.2022 року, строк звернення до суду за оскарженням таких дій регулюється законодавством, чинним станом на 29.07.2022 року (на противагу випадках, коли, наприклад, порушується право на розмір виплат, виплачених в період дії редакції ст. 233 Кодексу законів про працю, яка була чинна до 19.07.2022 року та не обмежувала строк звернення до суду за захистом відповідних прав). Тобто, визначальним є момент вчинення поведінки, яка порушує права. В цій справі така поведінка допущена 29.07.2022 року, а тому строк звернення до суду з цим позовом передбачено редакцією ст. 233 Кодексу законів про працю України, чинній з 19.07.2022 року.

За ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."

Суд зазначає, що за практикою Європейського Суду з прав людини, у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Згідно висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Фогарді проти Сполученого Королівства", право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави, а також і рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України", яке набуло статусу остаточного 29.01.2016р., про те, що причини поважності пропуску строку звернення до суду повинні бути досліджені судом та повинні бути обґрунтованими та вмотивованими.

Суд зазначає, що для обізнаності про порушення своїх прав в зв`язку з неналежним обчисленням сум, сплачених на виконання рішення суду у справі №160/8702/19, жодних додаткових звернень до відповідача не вимагалося. Так, позивачу виплачувалася компенсація невикористаних днів відпустки та одноразова грошова допомога при звільненні виплати, що розмір яких визначено нормативно (шляхом встановлення кореляції з грошовим забезпеченням). Позивач поза розумним сумнівом обізнаний про розмір свого грошового забезпечення, а тому отримавши виплати, які обчислюються з такого забезпечення, не міг не встановити їх неналежний розмір. Більш того, в рамках цієї справи судом також вирішувалося питання (в рамках розгляду інших позовних вимог) розміру грошового забезпечення позивача, що додатково підкреслює обізнаність позивача про відповідні величини.

Тобто, позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав в зв`язку з неналежним визначенням розміру присуджених виплат в день отримання таких виплат в силу їх зумовленості розміром грошового забезпечення позивача, про яке останній поза розумним сумнівом обізнаний. Отже, з 30.07.2022 року розпочав свій перебіг строк звернення до суду з цим позовом та спливав 30.10.2022 року (останній день строку).

Згідно п. 1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, через дію карантину відповідний строк не сплив 30.10.2022 року, натомість такий останній день було продовжено до дня закінчення карантину. Слід підкреслити, що продовження строку не є його зупиненням, в зв`язку з чим останній день строку саме відкладається.

Як наслідок, з 01.07.2023 року строк звернення до суду був пропущений, відповідне право подачі позову могло б бути реалізовано лише з урахуванням поновлення строку звернення до суду.

Щодо доводів позивача про отримання листа 23.04.2024 року суд повторює, що незалежно від отримання такого листа та його змісту, про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатись в день отримання відповідних сум 29.07.2022 року.

Більш того, відповідним листом роз`яснено виплати на виконання іншого рішення суду у справі №160/111/22, в зв`язку з чим суд відхиляє доводи позивача про пов`язаність цієї обставини з його обізнаністю про порушення своїх прав (на додачу до висновку про те, що ця обставина взагалі не могла б бути пов`язана з такою обізнаністю, про що вказано раніше).

Відповідно, строк звернення до суду пропущено на понад 10 місяців. При цьому викладені позивачем під час усунення відповідних недоліків позовної заяви підстави пропуску такого строку, як вже вказано раніше, є неповажними.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, у разі якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що позовну заяву належить повернути з усіма доданими до неї матеріалами.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 167, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду по справі 160/13242/24.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачеві.

Роз`яснити, що згідно з ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко