Рішення

від 23.07.2024 по справі 620/7295/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2024 року Чернігів Справа № 620/7295/24

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді БаргаміноїН.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління ДПС у Чернігівській області від 12.03.2024 року № 003986-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 року у розмірі 45597,62 грн; від 12.03.2024 року № 003989-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2021 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003987-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003988-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2020 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.12.2023 року № 131751-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2023 року у розмірі 9192, 83 грн;

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що податкові зобов`язання з плати земельного податку за користування земельною ділянкою площею 38,2 га та земельною ділянкою площею 7,9 га має суб`єкт відповідних податкових правовідносин, яким в даному випадку є ФГ САМ як користувач таких земельних ділянок.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що на земельні ділянки з видом користування для ведення фермерського господарства пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб Податковим кодексом України не передбачені. Зазначає, що податкове зобов`язання з земельного податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) протягом 1095 календарних днів, з урахуванням періоду зупинення такого строку давності з 18.03.2020 по 31.07.2023 включно.

Позивачем було подано відповідь а відзив, в якій вказав, що платником визначених податкових зобов`язань є ФГ САМ, а не позивач як засновник ФГ САМ.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 23.07.2024 було закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 22.06.2023 року № 5963756-2410-2522-UA74100150000090847, яким визначено ОСОБА_1 , суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2023 року у розмірі 1901,14 грн.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі розпорядження райдержадміністрації Ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 21.04.1997 № 149 позивачу було надано у постійне користування земельну ділянку площею 38,2 га на території Локнистенської сільської ради Менського району для розширення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЧН № 00111, про що в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею зроблено запис за № 111.

Крім того, позивач є засновником (учасником) Фермерського господарства «САМ», код ЄДРПОУ 22825267, згідно пункту 6.2 Статуту якого ОСОБА_1 внесено статутний капітал у вигляді земельної ділянки площею 38,2 га, яка належить йому на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ЧН № 00111 від 15.05.1997.

Головним управлінням ДПС у Чернігівській області на ім`я позивача відносно земельної ділянку площею 38,2 га було винесено податкові повідомлення рішення:

від 12.03.2024 № 003986-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 року у розмірі 45597,62 грн;

від 12.03.2024 № 003987-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 року у розмірі 2757,85 грн;

від 12.03.2024 № 003988-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2020 року у розмірі 2757,85 грн;

від 12.03.2024 № 003989-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2021 року у розмірі 2757,85 грн;

від 12.12.2023 року № 131751-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2023 року у розмірі 9192, 83 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Підпунктом 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.

Згідно з пунктом 269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Згідно пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності). (п.274.2 статті 274 Податкового кодексу України)

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня (пункт 287.2 статті 287 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 287.5 статті 287 Податкового кодексу України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 287.10 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

З огляду на викладені норми, суд зазначає, що платниками податку є власники земельних ділянок, або землекористувачі, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з статтею 4 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (ч.1 ст.5 Закону № 973-IV).

Згідно до вимог частини першої статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого фермерського господарства.

Згідно пункту «б» частини першої статті 14 Закону № 973-IV фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до статті 19 Закону № 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Отже, користування фермерським господарством земельною ділянкою, що передана до складу його майна засновником - фізичною особою, дає підстави визнати його землекористувачем у відповідності до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження райдержадміністрації Ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 21.04.1997 № 149 позивачу було надано у постійне користування земельну ділянку площею 38,2 га на території Локнистенської сільської ради Менського району для розширення селянського (фермерського) господарства.

Так, позивач є засновником (учасником) Фермерського господарства «САМ», згідно пункту 6.2 Статуту якого ОСОБА_1 внесено статутний капітал у вигляді земельної ділянки площею 38,2 га, яка належить йому на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ЧН № 00111 від 15.05.1997.

Також при розгляді даної справи, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 48-51 постанови від 23.06.2020у справі №922/989/18, про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному устатті 42 Господарського кодексу України(далі -ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінністатті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання застаттею 55 ГК України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020у справі № 320/5724/17.

За аналізом положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство»Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020у справі № 922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019у справі № 615/2197/15-ц).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц зазначається, що фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічні тези містяться також у постановах від 22.02.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 01.10.2019у справі № 922/538/19 та інших.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018у справі № 677/1865/16-ц зробила висновок, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставіЗакону України «Про фермерське господарство», відбувається фактична заміна орендаря, й обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (пункт 41).

В цій постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок й про те, що для фактичної заміни орендаря та переходу обов`язків користувача земельної ділянки до фермерського господарства має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (пункт 42).

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19).

Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У пунктах 6.22 та 6.23 постанови від 30.06.2020 у справі № 927/79/19Велика Палата Верховного Суду вказала, що нормамиЗакону України «Про фермерське господарство»запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених нормЗакону України «Про фермерське господарство»та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Такі ж підходи щодо застосування норм матеріального права демонструє й Верховний Суд у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема в свої постановах від 13.09.2022 у справі №921/112/21та від 05.09.2023 у справі №924/687/22, 09.04.2024 у cправі №925/1331/22, а також Верховний Суд у складі Колегії суддів Касаційного цивільного суду, зокрема у постановах від 06.12.2023 у справі №685/487/22, від 13.09.2023 у справі № 388/1201/22.

Отже, в силу наведених підходів, в разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку виникає дисонанс, коли всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.

Стосовно інших посилань відповідача, то суд критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зважаючи на вищезазначене, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 12.03.2024 року № 003986-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 року у розмірі 45597,62 грн; від 12.03.2024 року № 003989-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2021 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003987-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003988-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2020 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.12.2023 року № 131751-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2023 року у розмірі 9192, 83 грн є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частин четвертої та п`ятоїстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин шостої, сьомоїстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За приписами частини дев`ятоїстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно дозаконудосудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостоїстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства Україниза наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленимиустатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, у розмірі 9600,00 грн. суду було надано копії договору про надання правової допомоги № 17/01/22 від 17.01.2022, ордер, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, акт надання послуг № 14/06 від 14.06.2024, рахунок на оплату послуг № 7 від 14.06.2004.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в яких заперечував щодо витрат на правову допомогу, зазначив, що розмір витрат є завищеним та не є співмірним з обсягом викладеного в позові правового обґрунтування позиції позивача та складності справи.

Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9600,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».

Дана справа не потребувала значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки позовної заяви до суду.

Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 12.03.2024 року № 003986-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 року у розмірі 45597,62 грн; від 12.03.2024 року № 003989-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2021 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003987-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003988-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2020 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.12.2023 року № 131751-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2023 року у розмірі 9192, 83 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23.07.2024.

Суддя Наталія БАРГАМІНА