Постанова від 21.03.2025 по справі 620/7295/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/7295/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління ДПС у Чернігівській області від 12.03.2024 року № 003986-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 року у розмірі 45597,62 грн; від 12.03.2024 року № 003989-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2021 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003987-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003988-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2020 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.12.2023 року № 131751-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2023 року у розмірі 9192, 83 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 22.06.2023 року № 5963756-2410-2522-UA74100150000090847, яким визначено ОСОБА_1 , суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2023 року у розмірі 1901,14 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

22 серпня 2024 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі розпорядження райдержадміністрації Ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 21.04.1997 № 149 ОСОБА_1 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 38,2 га на території Локнистенської сільської ради Менського району для розширення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЧН № 00111, про що в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею зроблено запис за № 111.

Крім того, позивач є засновником (учасником) Фермерського господарства "САМ", код ЄДРПОУ 22825267, згідно пункту 6.2 Статуту якого ОСОБА_1 внесено статутний капітал у вигляді земельної ділянки площею 38,2 га, яка належить йому на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ЧН № 00111 від 15.05.1997.

Головним управлінням ДПС у Чернігівській області на ім`я позивача відносно земельної ділянку площею 38,2 га було винесено податкові повідомлення - рішення:

від 12.03.2024 № 003986-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 року у розмірі 45597,62 грн;

від 12.03.2024 № 003987-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 року у розмірі 2757,85 грн;

від 12.03.2024 № 003988-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2020 року у розмірі 2757,85 грн;

від 12.03.2024 № 003989-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2021 року у розмірі 2757,85 грн;

від 12.12.2023 року № 131751-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2023 року у розмірі 9192, 83 грн.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Підпунктом 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.

Згідно з пунктом 269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Згідно пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності). (п.274.2 статті 274 Податкового кодексу України)

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня (пункт 287.2 статті 287 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 287.5 статті 287 Податкового кодексу України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 287.10 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

З огляду на викладені норми, суд зазначає, що платниками податку є власники земельних ділянок, або землекористувачі, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з статтею 4 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Згідно до вимог частини першої статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого фермерського господарства.

Згідно пункту "б" частини першої статті 14 Закону № 973-IV фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до статті 19 Закону № 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Отже, користування фермерським господарством земельною ділянкою, що передана до складу його майна засновником - фізичною особою, дає підстави визнати його землекористувачем у відповідності до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження райдержадміністрації Ради народних депутатів Менського району Чернігівської області від 21.04.1997 № 149 позивачу було надано у постійне користування земельну ділянку площею 38,2 га на території Локнистенської сільської ради Менського району для розширення селянського (фермерського) господарства.

Так, позивач є засновником (учасником) Фермерського господарства "САМ", згідно пункту 6.2 Статуту якого ОСОБА_1 внесено статутний капітал у вигляді земельної ділянки площею 38,2 га, яка належить йому на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ЧН № 00111 від 15.05.1997.

Верховний Суд у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 виклав висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Колегія суддів звертає увагу, що фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц зробила висновок, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України "Про фермерське господарство", відбувається фактична заміна орендаря, й обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (пункт 41).

В цій постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок й про те, що для фактичної заміни орендаря та переходу обов`язків користувача земельної ділянки до фермерського господарства має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (пункт 42).

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Отже, колегія суддів звертає увагу, що усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13.09.2022 у справі №921/112/21, від 05.09.2023 у справі №924/687/22, від 09.04.2024 у cправі №925/1331/22, від 06.12.2023 у справі №685/487/22, від 13.09.2023 у справі № 388/1201/22.

Отже, в силу наведених підходів, в разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку виникає дисонанс, коли всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 12.03.2024 року № 003986-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 року у розмірі 45597,62 грн; від 12.03.2024 року № 003989-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2021 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003987-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.03.2024 року №003988-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2020 року у розмірі 2757,85 грн; від 12.12.2023 року № 131751-2407-2512-UA74100010000063674, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання - земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2023 року у розмірі 9192, 83 грн є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

У відзиві представник позивача заявив питання про розподіл судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги.

Надалі була подана заява про стягнення з відповідача на користь позивача 3900 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи заявника, перевіривши наявність правових підстав для задоволення поданої заяви, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Перевіряючи доводи заявника щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним судових витрат, колегія суддів встановила, що між позивачем та адвокатом Чернілевським Віталієм Григорвичем укладено договір про надання правової допомоги від 17.01.2022.

Згідно з актом наданих послуг від 26.09.2024 року №26/09 по договору №17/01/22 про надання правової допомоги від 17.01.2022, виконавець надав, Замовник прийняв наступні послуги за наступним розрахунком: проаналізовано апеляційну скаргу, складено відзив на апеляційну скаргу, відправлено його через підсистему «Електронний суд». Витрачений час Виконавця - 3 години. Вартість послуг (грн.) та витрати Виконавця - 3900 грн.

Також надано Рахунок на оплату послуг №8 від 26.09.2024 року на суму 3900 грн.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що ця справа є справою незначної складності і заявлені позивачем витрати на правничу допомогу, зокрема в частині розрахунку витрат на підготовку відзиву на апеляційну скаргу та ознайомлення із апеляційною скаргою, є завищеними і неспівмірні зі складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, який потребується для їх виконання, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і ціною позову.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в частині витрат на ознайомлення з апеляційною скаргою та підготовку відзиву на апеляційну скаргу підлягають зменшенню до 2000,00 грн.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 2000,00 грн із заявлених 3900,00 грн.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Головного управління Державної податкової служби Державної податкової служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 44094124) понесені позивачем витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 2000,00 (дві тисячі) грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Сорочко Є.О.

Суддя Чаку Є.В.