Постанова

від 12.06.2024 по справі 496/4088/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3263/24

Справа № 496/4088/21

Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

апелянта ОСОБА_1 ,

представника ОСОБА_1 адвокатаБезродної І.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Пендюри Л.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання незаконним набуття права власності, визнання права власності та скасування державної реєстрації права власності,

встановив:

09.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та до Біляївської міської ради, в особі Відділу «Центр надання адміністративних послуг Біляївської міської ради про встановлення факту родинних відносин, визнання незаконним набуття права власності, визнання права власності на спадкове майно та скасування державної реєстрації права власності (т.1, а.с.1-11, та просив:

-встановити факт родинних відносин, а саме що він є рідним сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-визнати незаконним набуття права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_1 (теперішня назва АДРЕСА_2 );

-скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_3 ), номер запису про право власності: 162220451210 за відповідачкою ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проведену державним реєстратором Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Рогачко П.О. 04.09.2013 року.

-визнати за ним право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_4 ), а також на частку 2-х кімнатної ізольованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 .

Ухвалою Біляївського районного суду м. Одеси від 31 травня 2022 року вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 буди залишені без розгляду (т.1, а.с.134-136).

Проте, ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.10.2022 року вищевказана ухвала Біляївського районного суду м. Одеси від 31 травня 2022 року була скасована і справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції (т.1, а.с.158-160).

В подальшому, після того як позивач дізнався про те, що вищевказана 2-х кімнатна ізольована квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , не входить у спадкову масу, він зменшив свої позовні вимоги (т.1, а.с. 169-17) і просив суд:

-встановити факт родинних відносин, а саме що він є рідним сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-визнати незаконним набуття права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_1 (теперішня назва АДРЕСА_2 );

-визнати за ним право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_4 ).

-скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_3 ), номер запису про право власності: 162220451210 за відповідачкою ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проведену державним реєстратором Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Рогачко П.О. 04.09.2013 року.

Крім того, 16 січня 2023 року позивач ОСОБА_1 надав клопотання про заміну відповідача і виключення із числа відповідачів Біляївської міської ради, в особі Відділу «Центр надання адміністративних послуг Біляївської міської ради і вважати одним відповідачем у справі ОСОБА_2 (т.1, а.с. 168-170, 171-173).

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 08 лютого 2023 року, вищезазначені заява та клопотання були задоволені, підготовче провадження у справі було закрито, розгляд справи був призначений на 19 квітня 2023 року, 10 год. 00 хв. (т.1, а.с.180-182).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог було відмовлено (т.1, а.с.203-210).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року, в частині незадоволених позовних вимог, та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.215-223).

Вирішуючи питання про слухання справи за участю заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 , його представника адвоката Безродної І.В., у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі вони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, у тому числі відповідач ОСОБА_2 за телефоном: НОМЕР_2 та через свого представника адвоката Осадчої Н.В., що в сенсі ч. 5 ст. 130 ЦПК України є належним повідомленням (т.2, а.с.12-14, 19).

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідач ОСОБА_2 лише одного разу з`явилась до суду першої інстанції (т.1, а.с.111), а в подальшому участь у справі приймала лише її представник - адвокат Осадча Н.В.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що всвоїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати дану цивільну справу у присутності заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 , його представника адвоката Безродної І.В., у відсутність інших учасників справи, та на підставі наявних у справі доказів.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 мотивував свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,09 га, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . За життя батька, він постійно проживав разом з батьком та вони разом були зареєстровані за вищевказаною адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_1 ), а тому вважається таким, що фактично прийняв спадщину після смерті свого батька. Проте оформити свої спадкові права він не може, у зв`язку з розбіжностями в написанні прізвища батька українською мовою « ОСОБА_4 », а його « ОСОБА_5 », які виникли у зв`язку з перекладом прізвища з російської мови та українську мову при видачі паспорта громадянина України.

Наявність вказаних розбіжностей унеможливлювало підтвердження їх родинних відносин, у зв`язку з чим йому було рекомендовано звернутись до суду для встановлення факту родинних відносин, що є необхідним для оформлення спадщини, яка відкрилась після смерті батька позивача - ОСОБА_3 .

Позивач також зазначив, що після смерті батька він прийняв спадщину, продовжує проживати та користуватись житловим будинком, розташованим на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_3 ), ремонтує та утримує його.

Однак, як зазначив позивач, з серпня 2020 року, після переїзду до них з Російської Федерації його сестри ОСОБА_6 , між ними щоденно стали виникати скандали. Сестра налаштовує їхню маму відповідачку ОСОБА_2 проти нього та його дружини, після чого забажала їхнього виселення із будинку та його переоформлення на сестру.

На його зауваження, що він є спадкоємцем до майна батька та має частку у спадщині, в яку входить будинок, відповідачка повідомила йому, що вона є єдиною спадкоємницею після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і що, нібито, він на це давав свою згоду, на підтвердження чого показала йому рішення Біляївського районного суду Одеської області від 09.07.2013 року.

Після того, як в середині 2021 року він дізнався про існування вказаного судового рішення, він звернувся до Біляївського районного суду Одеської області та ознайомився з матеріалами справи, звідки дізнався, що, нібито, він відмовився від спадщини на користь матері та визнав за нею право на спадщину в порядку спадкування за законом після смерті його батька. Проте таких своїх дій він не пам`ятає, бо цілий рік після смерті батька він постійно хворів, так як був дуже прив`язаний до батька, а його смерть завдала йому душевні страждання, тривалу депресію, що призвело до загального погіршення стану його здоров`я та загострення хронічних хвороб.

Крім того, позивач зазначив, що на той час він приймав сильнодіючі препарати, мав інвалідність ІІ групи, йому було протипоказано будь-яке психо-емоційне перенавантаження.

Зазначені обставини підтверджені тим, що у 2011 році він двічі перебував на стаціонарному лікуванні в Одеській обласній клінічній лікарні: з 10 по 26 березня 2011 року та з 13 жовтня по 01 листопада 2011 року.

Посилаючись за зазначені обставини, позивач просив його позовні вимоги задовольнити.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів перед судом той факт, що спадкодавець ОСОБА_7 був його рідним батьком і судове рішення в цій частині в апеляційному порядку не оскаржується.

Разом з тим, суд відмовив в задоволенні решти позовних вимог, обгрунтовуючи своє рішення тим, що позивач ОСОБА_1 відмовився від своєї частки у спадщині після смерті батька на користь своєї матері відповідачки ОСОБА_2 , будучи дієздатним і не маючим ніякого психічного захворювання.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступні обставини.

Колегія суддів вважає відмову позивача від прийняття своєї частки у спадщині після смерті батька на користь своєї матері відповідачки ОСОБА_2 , нікчемним правочином, оскільки дана заява не відповідала волі заявника ОСОБА_1 . Крім того, на той час ніким не було встановлено того факту, що позивач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_3 , рівно як не було встановлено факту, що спадкоємець ОСОБА_2 відповідачка у справі, являлась дружиною спадкодавця ОСОБА_3

Дійсно, спадкоємець ОСОБА_1 був і є дієздатною особою, не має ніякого психічного захворювання, однак на час своєї відмови від прийняття спадщини після смерті свого батька на користь матері був в такому хворобливому стані, що не міг усвідомлювати, що відмовляється від прийняття своєї долі у спадщині, так як вважав, що спадковий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_1 ), після смерті його батька буде належати йому, про що йому неодноразово говорив його батько спадкодавець ОСОБА_3 .

Про зазначені обставини знала і відповідач по даній справі ОСОБА_2 , так як була зареєстрованою і фактично проживала у двокімнатній квартирі АДРЕСА_6 , яку, як зазначив апелянт ОСОБА_1 , також придбав батько позивача саме для ОСОБА_2 .

Тобто, на сімейній нараді було вирішено, що двокімнатна квартира АДРЕСА_6 буде належати ОСОБА_2 , а будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_1 ) буде належати позивачу ОСОБА_1 .

Зазначені обставини були підтверджені в судовому засіданні і свідками ОСОБА_8 , яка є рідною тіткою позивача, і ОСОБА_9 , яка є троюрідною сестрою позивача ОСОБА_1 (т.1, а.с.189, 191).

Проте, оскаржуваним судовим рішенням фактично порушена воля спадкодавця ОСОБА_3 і будинок, який він побудував і який належав йому на праві приватної власності, успадкувала лише його дружина відповідач у справі ОСОБА_2 , в той час як його син позивач у справі ОСОБА_1 , з ким він постійно проживав, вів спільне господарство (зі слів апелянта ОСОБА_1 ) взагалі залишився без спадщини, проти чого заперечує спадкодавець ОСОБА_1 - позивач у справі і чого колегія суддів допустити не може, з огляду на наступні обставини.

Згідно запису в погосподарській книзі №11, особовий рахунок № НОМЕР_3 стор. №99, окрім спадкодавця ОСОБА_3 у спадковому будинку був зареєстрований його син ОСОБА_1 , 1973 року народження позивач у справі.

Крім того, довідкою Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області від 09.04.2012 року, що позивач ОСОБА_1 фактично прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.20, 21).

Зазначені обставини свідчать про те, що у відповідності до ч.3 ст. 1268 ЦК України позивач ОСОБА_1 вважається таким, що прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 .

Крім того, на підтвердження доводів про свою хворобливість позивач надав ряд виписок з історії хвороби та довідку КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» №01/01-07-1805 від 31.05.2022 року про перебування на стаціонарному лікуванні у нефрологічному відділенні Одеської обласної клінічної лікарні у період з 03.02.2009 року по 17.02.2009 року, з 10.03.2011 року по 26.03.2011 року, з 13.10.2011 року по 01.11.2011 року, а також у терапевтичному відділенні КУ «Міської клінічної лікарні №10» у період з 25.12.2007 року по 16.01.2008 року (т.1, а.с.26, 27, 28, 30, 31). Також позивачем надано суду документи, а саме довідку до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №940770 від 01.05.2014 року та індивідуальну програму реабілітації інваліда, які підтверджують те, що він є особою з інвалідністю ІІ групи (т.1, а.с.13).

Вирішуючи даний спір, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 202 ЦК України під правочином розуміється дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до ч.ч. 1-3 та 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Суд першої інстанції зазначив, що ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим, судом першої інстанції не зазначено, що відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Оскільки волевиявлення учасника правочину, в даному випадку позивача у справі ОСОБА_1 , має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, то його відмова від прийняття спадщини в даному випадку вважається такою, що не відповідало його волі, а тому даний правочин є нікчемним, про що вказано вище.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що і позивач у даній справі і відповідач мають рівні права на спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги, що передбачено ст.ст.1261, 1278 ЦК України, та з чим фактично погоджується позивач у даній справі спадкоємець ОСОБА_1 .

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти ухваленого судового рішення та доводів своєї апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної його спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати, в частині незадоволених позовних вимог, та прийняти у справі постанову, якою визнати незаконним набуття права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (теперішня назва АДРЕСА_2 ).

У зв`язкуз цим,колегія суддіввважає занеобхідне визнатиза ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,09 га, за адресою: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за відповідачкою ОСОБА_2 , проведену державним реєстратором Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Рогачко П.О. 04.09.2013 року.

В решті рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 141,367,368, п.2 ч.1 ст.374, п. 4 ч.1 ст.376, ст. ст.381 - 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року, в частині незадоволених позовних вимог, скасувати.

Прийняти у справі постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати незаконним набуття права власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_1 (теперішня назва АДРЕСА_2 ).

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,09 га, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ).

Скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,09 га, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ), номер запису про право власності: 162220451210, за відповідачкою ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проведену державним реєстратором Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Рогачко П.О. 04.09.2013 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Через перебування суддів Громіка Р.Д. і Драгомерецького М.М. у відпустці, повне судове рішення складено 23.07.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М.Драгомерецький