Постанова

від 23.07.2024 по справі 640/3446/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

Іменем України

23 липня 2024 року

м.Харків

справа №640/3446/15

провадження № 22-ц/818/2046/24

Харківський апеляційний суді у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач Публічне акціонерне товариство «ВТБ БАНК»,

відповідач ОСОБА_1 ,

апелянт Міністерство юстиції України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Власової Ю.Ю.,-

в с т а н о в и в :

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16.12.2015 року у справі № 640/3446/15-ц задоволено позов Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист, виданий Київським районним судом міста Харкова 22.02.2016 року у справі № 640/3446/15-ц.

Ухвалою Київськогорайонного судум.Харкова від21березня 2024року заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий Київським районним судом міста Харкова 22.02.2016 року у справі № 640/3446/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЙКЬЮ» заборгованість за кредитним договором № 13ВД від 24.05.2011 року: прострочена заборгованість по кредиту 24 955 292,24 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.01.2015 року становить 393486114,05 грн; поточна заборгованість по сплаті процентів 301 543, 11 дол. США за період з 25.12.2014 року по 23.01.2015 року (включно), що за офіційним курсом НБУ станом на 25.01.2015 року становить 4754623,81 грн згідно Додатка № 3 до розрахунку суми заборгованості по Кредитному договору № 13ВД від 24.05.2011 року; прострочена заборгованість по сплаті процентів 4 358 560,70 дол. США за період з 25.09.2013 року по 24.12.2014 року (включно), що за офіційним курсом НБУ станом на 23.01.2015 року становить 68 724 224,75 грн згідно Додатку № 3 до розрахунку суми заборгованості по Кредитному договору № 13ВД від 24.05.2011 року; поточна пеня за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 01.10.2013 року по 23.01.2015 року (включно), становить 2 123 419,49 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.01.2015 року становить 33481318,33 грн згідно Додатку № 1 до розрахунку суми заборгованості по Кредитному договору №13ВД від 24.05.2011 року; поточна пеня за несвоєчасне повернення процентів, що нарахована за період з 01.11.2013 року по 23.01.2015 року (включно), становить 392 152,03 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.01.2015 року становить 6183312,82 грн згідно Додатку № 2 до розрахунку суми заборгованості по Кредитному договору № 13ВД від 24.05.2011 року; 3% річних, нарахованих у зв`язку з порушенням ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив» зобов`язань щодо сплати кредиту, що нараховані за період з 01.10.2013 року по 23.01.2015 року (включно), становлять 741 829.93 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.01.2015 року становить 11696908,76 грн (згідно Додатку № 4 до розрахунку суми заборгованості по кредитному договору № 13ВД від 24.05.2011 року; 3% річних, нарахованих у зв`язку з порушенням ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив» зобов`язань щодо сплати процентів за користування кредитом, що нараховані за період з 01.10.2013 року по 23.01.2015 року (включно) становлять 82 755,95 дол., що за офіційним курсом НБУ станом на 23.01.2015 року становить 1304866,19 грн згідно Додатку № 5 до розрахунку суми заборгованості по Кредитному договору № 13ВД від 24.05.2011 року, а загалом 32955 553,45 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.01.2015 року становить 519631368,71 грн.

На вказане судове рішення особа, яка не брала участі у справі, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Київського районного суду м. Харкова скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволені заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.

Посилається наневідповідність висновківсуду обставинамсправи,порушення судомпершої інстанціїнорм матеріальногота процесуальногоправа;вказує навідсутність підставдлявизнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Зазначає, що у провадженні Державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження № 50350211 з виконання виконавчого листа № 640/3446/15-ц, виданого 22.02.2016 року Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 . В результаті вжитих виконавцем заходів, з моменту відкриття виконавчого провадження на користь ПАТ «ВТБ Банк» було частково стягнуто та перераховано кошти, передано ПАТ «ВТБ Банк» майно боржника, стягнуто виконавчий збір на користь Держави. Після постановлення оскаржуваної ухвали Державний бюджет України недоотримає відповідні кошти, які б мали бути стягнуті на користь Держави при виконанні судового рішення. Вважають, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а ухвала Київського районного суду м. Харкова від 21.03.2024 року винесена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, судове рішення залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2024 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає закриттю, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France», заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права». Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

У ст.129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).

Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з п.1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).

Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд в постанові від 11.07.2018 у справі №911/2635/17 зазначив, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.05.2011 року між Публічним акціонерного товариством "ВТБ Банк та Приватним акціонерним товариством Дніпровський завод мінеральних добрив укладено кредитний договір № 13ВД. В забезпечення виконання зобов`язання ПАТ ДЗМД за даним Кредитним договором 24.05.2011 року між Публічним акціонерним товариством 'ВТБ Банк та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 13ВД/П-3.

Заочним Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16.12.2015 року у справі № 640/3446/15-ц задоволено позов про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк».

22.02.2016 року Київським районним судом міста Харкова видано виконавчий лист про примусове виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 16.12.2015 року у справі № 640/3446/15-ц.

На підставі даного виконавчого листа та заявою стягувача старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 22.02.2016 року про примусове виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 16.12.2015 року у справі № 640/3446/15-ц.

Рішення суду до теперішнього часу не виконано.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення, убачається, що в його мотивувальній частині відсутні висновки суду про права та/чи обов`язки Міністерства юстиції України. Відсутні такі висновки і у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення .

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до вимог ч. 7 ст. 27 Закону, Державний бюджет України понесе збитки у вигляді втраченого виконавчого збору, апелянт тлумачить на власний розсуд та помилково вважає, що таким чином судове рішення випливає на його права та обов`язки.

Судом встановлено, що предметом спірних правовідносин є стягнення заборгованості за кредитним договором№ 13ВД від 24 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЙКЬЮ» та ОСОБА_1 .

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскаржуване судове рішення зачіпає права та інтереси Держави, щодо неотримання виконавчого збору.

Колегія суддів звертає увагу, що в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №351/592/18 зазначено, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення,оскаржуване незалученою доучасті усправі особою,повинно безпосередньостосуватися прав,інтересів таобов`язківцієї особи,тобто судоммає бутирозглянуто йвирішено спірпро правоу правовідносинах,учасником якихна моментрозгляду справита прийняттярішення судомпершої інстанціїє скаржник,або міститьсясудження проправа таобов`язкицієї особиу відповіднихправовідносинах.Рішення єтаким,що прийнятепро правата обов`язкиособи,яка небула залученадо участіу справі,якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Подібний правовийвисновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №466/5766/13-ц.

Колегія суддів приходить до висновку, що під час постановлення ухвали суду від 21 березня 2024 року питання проправа,свободи,інтереси та(або)обов`язки Міністерства юстиції України, в тому числі в частині стягнення чи повернення виконавчого збору, не вирішувалося, а тому зазначена ухвала не зачіпає прав та законних інтересів Міністерства юстиції України.

Також колегія суддів зауважує, що жодна із сторін виконавчого провадження (кредитор та боржник) ухвалу суду не оскаржують.

Згідно ст. п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2024 року - підлягає закриттю.

На підставі викладеного та керуючись ст.268, 362, 374,383,384,389ЦПК України суд,-

у х в а л и в:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2024 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду в порядку передбаченому ст.389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина

Повне судове рішення виготовлено 24.07.2024 року.