Постанова

від 08.07.2024 по справі 453/1941/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/1941/23 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.

Провадження № 22-ц/811/570/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,

Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

Секретар Cалата Я.І.,

З участю: позивача ОСОБА_1 та його представника-адвоката Дашинич О.Б., представника відповідача - адвоката Кручок В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №453/1941/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду м.Львова від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тухлянського опорного навчального закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів гімназія Славської селищної ради Стрийського району Львівської області , третя особа по справі відділ освіти, культури та спорту Славської селищної ради Стрийського району Львівської області,- про поновлення на роботі

в с т а н о в и в:

17 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тухлянського опорного навчального закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів гімназія ( далі по тексту ОНЗЗСО-гімназія) Славської селищної ради Стрийського району Львівської області в якому просить поновити його на посаді вчителя математики Тухлянського ОНЗЗСО - гімназії та стягнути з Тухлянського ОНЗЗСО - гімназії на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2023 року до дня поновлення на роботі.

Позовні вимоги мотивує тим, що 10.08.2023 року звернувся до директора Тухлянського ОНЗЗСО із заявою про переведення його із строкового на безстроковий трудовий договір відповідно до Рішення Конституційного суду України від 07.02.2023 року, яким визнано, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», яким було передбачено укладення із вчителями - пенсіонерами строкових договорів, визнано неконституційним. Однак, отримав відмову і 31.08.2023 року його було звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Вважає своє звільнення незаконним.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тухлянського опорного навчального закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів - гімназія Славської селищної ради Стрийського району Львівської області про поновлення на роботі відмовлено.

Рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що вважає незаконним. Зазначає, що не пропустив строк звернення до суду з позовом, оскільки такий перервався у зв`язку пред`явленням ним позову до директора Тухлянського ОНЗЗСО-гімназія Славської селищної ради Стрийського району Львівської області. Вказує, що строковий договір був укладений ним на вимогу адміністрації навчального закладу на виконання Закону «Про повну загальну середню освіту», що набрав чинності 18.03.2020 року, а не для зайняття тимчасового вакантного (декретного) робочого місяця, як про це стверджує відповідач із чим погодився суд першої інстанції.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2024 року та ухвалити нове рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

19 березня 2024 року директоркою Тухлянського ОНЗЗСО-гімназія Г. Статутяк надіслано суду відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 . У відзиві зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим. Посилання позивача на юридичну необізнаність, як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду, не є поважною причиною для продовження такого.

Щодо суті спору, зазначає, що незважаючи на ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.02.2023 року № 1-р/2023, закінчення терміну дії строкового договору є підставою для припинення трудового договору та звільнення працівника з посади на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору. Посилається на те, що позивача ОСОБА_1 було прийнято на посаду вчителя математики на час декретної відпустки та відпустки по догляду за дитиною інших вчителів до їх виходу на роботу. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції ухвалою колегії суддів, що занесена до протоколу судового засідання від 17 червня 2024 року залучено до участі у справі як третю особу відділ освіти, культури та спорту Славської селищної ради Стрийського району Львівської області.

04.07.2024 року начальником відділу освіти, культури та спорту ОСОБА_2 надіслано суду пояснення на апеляційну скаргу. У поясненнях зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , представника позивачки - адвоката Дашинич О.Б. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника відповідача адвоката Кручок В.С., суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст.5 ЦПК).

За положеннями ч.1ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підставою відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є пропущення строку звернення до суду із позовною заявою. Суд не визнав причини пропуску строку позивачем поважними, оскільки раніше поданий ним позов про поновлення його на роботі, за результатами розгляду якого судом було прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що такий було пред`явлено до неналежного відповідача, не є тим доказом, який міг би свідчити про поважність пропуску на звернення з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції також встановив, що строковий трудовий договір з ОСОБА_1 укладено не на виконання абз. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» у зв`язку з тим, що останній досягнув пенсійного віку, та який згодом було визнано неконституційним, а у зв`язку з необхідністю заміщення тимчасово незайнятих посад, на період перебування основних працівників у декретній відпустці та відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

З висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується.

Матеріалами справи та судом встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Тухлянський ОНЗЗСО - гімназія Славської селищної ради Стрийського району Львівської області є юридичною особою, а її засновником є Славська селищна рада Стрийського району Львівської області (а.с.33).

Згідно записів трудової книжки позивача ( а.с. 13-15), ОСОБА_1 з 1977 року безстроково працює у Тухлянській ВШ, яка надалі змінила назву на Тухлянський опорний навчальний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів гімназія (а.с.13-15). Згідно атестаційного листа від 22.11.2019 року відповідає раніше присвоєній кваліфікаційній категорії «спеціаліст вищої категорії» та раніше присвоєному педагогічному званню «старший учитель», нагороджений Подякою за якісну підготовку учнів до НМТ, значний особистий внесок та з нагоди професійного свята Дня вчителя ( а.с.11-12,16).

На виконання абз.3 частини 2 статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року №463-ІХ відповідно до якого педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років» внаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників, директором Тухлянського

ОНЗЗСО- гімназії ОСОБА_3 адресовано позивачу лист, що на підставі наказу «Про укладення строкового трудового договору» від 30.06.2020 року № 30-к, з ОСОБА_1 , як із заступником директора з навчально-виховної роботи, було припинено безстроковий трудовий договір та укладено строковий трудовий договір строком на 1 (один) календарний рік з 01.07.2020 року до 01.07.2021 року включно.

У зв`язку із закінченням строку дії вказаного договору ОСОБА_1 було звільнено із посади заступника директора з навчально-виховної роботи з 23.08.2021 року на підставі наказу «Про звільнення з посади» від 16.08.2021 року №71-к (а.с. 17).

З 01.09.2021 року на підставі наказу «Про прийняття на посаду» від 27.08.2021 року №91-к, ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя математики повторно на підставі строкового трудового договору з 01.09.2021 року до 31.08.2022 року.

Наказом «Про продовження дії трудового договору» від 31.08.2022 року № 82-к (а.с. 41) вказаний вище строковий трудовий договір було продовжено терміном на 1 (один) календарний рік з 01.09.2022 року до 31.08.2023 року.

07.02.2023 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 1-р/2023 у справі №1-5/2020 (118/20) за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» (далі по тексту рішення Конституційного Суду).

Відповідно до названого рішення Конституційний Суд вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційним) абзац третій частини другої статті 22 Закону України « «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ від 16 січня 2020 року № 463-ІХ відповідно до якого «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років» внаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією працівників.

Враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не підлягає оскарженню, позивач ОСОБА_1 10.08.2023 року звернувся до директора Тухлянського ОНЗЗСО гімназії ОСОБА_3 із заявою про переведення його із строкового на безстроковий трудовий договір, відповідно до ст. ст. 23, 32 КЗпП України та з метою виконання рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 року (а.с.8).

Згідно листа директора Тухлянського ОНЗЗСО гімназії ОСОБА_3 адресованого позивачу, повідомлено, що прийняття його на посаду вчителя математики з 01.09.2021 року на підставі строкового трудового договору відбулося не у зв`язку із досягненням пенсійного віку та отриманням пенсії за віком. Термін дії його строкового договору завершується 31.08.2023 року, що і буде останнім робочим днем. Переведення на безстроковий трудовий договір є неможливим у зв`язку з відсутністю вільних годин математики, про що засвідчує проєкт педагогічного навантаження, затверджений наказом «Про попереднє навантаження педагогічних працівників у 2023-2024 навчальному році» від 14.06.2023 року №59-к» (а.с.9-10).

Наказом директора Тухлянського опорного навчального закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів гімназії № 67-к від 23.08.2023 року «Про звільнення з посади», у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП, ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя математики Тухлянського ОНЗЗСО гімназії з 31.08.2023 року (а.с.17).

Суд апеляційної інстанції не погоджується з поясненнями відповідача та третьої особи, що позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на час декретної відпустки та відпусток по догляду за дитиною інших вчителів, оскільки у жодному наказі про прийняття ОСОБА_1 на роботу на відповідний строк про це не зазначається, окрім цього, позивач надалі працював з учнями старших класів, де до переведення на строковий трудовий договір викладав уроки математики. Вчителі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 викладали математику та остання інформатику у середніх класах. Період декретних відпусток та відпусток по догляду за дитиною не співпадають із періодами строкового трудового договору позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до Наказу директора Тухлянського ОНЗЗСО -гімназії від 27.12.2019 р. №154-к (а.с. 34) , вчителю математики та інформатики ОСОБА_6 в період з 28.12.2019 року до 07.08.2022 року було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Згідно із Витягом із Наказу від 31.08 2021 року №106-к (а.с. 35), у зв`язку з достроковим виходом із декретної відпустки, ОСОБА_6 наказано приступити до виконання обов`язків з 01.09.2021 року.

Відповідно до Наказу директора Тухлянського ОНЗЗСО гімназії № 104-к від 14.12.2020 року (а.с. 36) вчителю математики ОСОБА_5 було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 18.12.2020 року по 28.10.2023 року. Згідно із Витягом із Наказу №79-к від 31.08.2022 року (а.с.40), ОСОБА_5 наказано приступити до виконання обов`язків з 01.09.2022 року з неповним тижневим навантаженням.

28.09.2023 року позивач звернувся в Сколівський районний суд Львівської області із позовом до директора Тухлянського опорного навчального закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів - гімназія Славської селищної ради Стрийського району Львівської області Статутяк Г.Г. про поновлення його на роботі.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 02.11.2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до директора Тухлянського ОНЗЗСО-гімназії Статутяк Г.Г. про поновлення на роботі у зв`язку із пред`явленням позову до неналежного відповідача. Зазначене рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

17.11.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Сколівського районного суду Львівської області із клопотанням про поновлення строку звернення до суду, мотивуючи його пропуск поважними причинами, а саме зверненням у встановлений законом строк до неналежного відповідача директора Тухлянського ОНЗЗСО-гімназії Статутяк Г.Г. При цьому, як пояснив позивач в суді апеляційної інстанції, правовою допомогою він не користувався, а суд не роз`яснив йому про його право на залучення належного відповідача внаслідок чого відмовив у задоволенні позовних вимог з процесуальних причин.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає про переривання строку звернення до суду внаслідок неправомірного пред`явлення ним позову до директора навчального закладу та вважає, що повторно звернувся в суд з позовною заявою вже до належного відповідача, що є причиною поновлення йому такого строку, однак суд вважаючи його позовні вимоги підставними, але відмовив через пропуск строку звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що наполегливе повторне звернення в суд в межах місячного строку з позовом про поновлення на роботі вважається таким, що подане у визначений ст.233 КЗпП України та відповідно до ст..234 КЗпП України підлягає поновленню.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/3405/19 не погодилася з правовими висновками щодо переривання перебігу позовної давності у разі пред`явлення позову, який судом було залишено без розгляду, та відступила від них. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що «позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)). Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи поважність зазначених причин пропущення позивачем строку звернення до суду, зазначає таке: «За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку».

Колегія суддів приходить до переконання, що позивач у даній справі добросовісно помилявся, але не щодо суду, який має розглядати справу, а щодо належного відповідача. При цьому звернувся до суду вперше вчасно - у місячний строк з моменту ознайомлення його з Наказом про звільнення, а саме 28.09.2023 року.

За змістом статті 51 ЦПК України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст.ст. 51, 189 ЦПК та з урахуванням ч.5 ст.12 ЦПК, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача. Однак суд першої інстанції при розгляді даної справи позивачеві, який не має юридичної освіти, і не користувався правовою допомогою в суді, не роз`яснив право на заміну неналежного відповідача.

Тому такі обставини, а також те, що позивач через незначний проміжок часу звернувся до суду з позовом до належного відповідача, дають підстави вважати, що строк на звернення до суду пропущено з поважних причин. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність поновлення позивачу строку звернення до суду.

Статтею 43 Конституції України прописано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 5-1 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

18.03.2020 набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю.

Педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

З матеріалів справи вбачається, що позивач безстроково працює в навчальному закладі з 1977 року.

З 01.09.2021 року на підставі наказу «Про прийняття на посаду» від 27.08.2021 року №91-к, ОСОБА_1 було прийнято на посаду вчителя математики на підставі строкового трудового договору з 01.09.2021 року до 31.08.2022 року. Як пояснив позивач, строковий трудовий договір був укладений адміністрацією навчального закладу з ним, так само, як і іншими вчителями-пенсіонерами, на виконання Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року.

Пояснення відповідача та третьої особи про те, що строковий договір з ОСОБА_1 укладено для заміщення тимчасово вакантних посад у зв`язку з перебуванням двох інших вчителів у декретній відпустці, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.

В наказі «Про прийняття на посаду» від 27.08.2021 року №91-к, яким ОСОБА_1 було прийнято на посаду вчителя математики на підставі строкового трудового договору з 01.09.2021 року до 31.08.2022 року не зазначено про укладення трудового договору на час декретної відпустки іншого працівника. Строковий трудовий договір, переукладений один чи декілька разів вважається укладеним на невизначений строк.

В мотивувальній частині рішення Конституційний Суд вказав на те, що педагогічний працівник, який раніше мав право на укладення безстрокового трудового договору та користувався таким правом протягом певного періоду, не може бути позбавлений цього права лише з огляду на досягнення ним пенсійного віку та факт отримання пенсії за віком, адже Конституція України не пов`язує право на працю та свободу укладення трудового договору з досягненням певного віку, з отриманням пенсії за віком (або інших видів соціальних виплат та соціальної допомоги) чи роботою в установах певної форми власності. Так само Конституція України не пов`язує право на працю та свободу укладення трудового договору з отриманням особою певного виду власності, а пенсійні виплати, згідно з юридичною позицією Європейського суду з прав людини, є саме власністю особи в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Апеляційний суд приходить до висновку, що починаючи з 07.02.2023 року у відповідача виник обов`язок перевести ОСОБА_1 з строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 1-р/2023.

До того ж, 10 серпня 2023 року позивачем було подано заяву на ім`я директора навчального закладу, стосовно виконання рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року та переведення його із строкового трудового договору на безстроковий.

Рішення Конституційного Суду України мають пряму (перспективну) дію в часі і застосовуються до тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення.

В силу ст.9 КЗпП України умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Враховуючи те, що на час прийняття рішення Конституційним Судом України 07 лютого 2023 року позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем, і надалі подавав заяву про переведення на безстроковий трудовий договір та забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України, тому відповідач не повинен був допустити порушення трудового законодавства надалі.

У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі № 6-р/ІІ, 2019, Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення іх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимими, а будь-яке обмеження повинно мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Враховуючи фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним наказу № 67-К від 23.08.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з- посади вчителя математики Тухлянського ОНЗЗСОгімназія.

Відповідно дост.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Поновлюючи позивача на роботі, суд вирішує питання виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак, зважаючи на те, що Тухлянський ОНЗЗСО-гімназія не є розпорядником коштів, що спрямовуються на виплату заробітної плати, а таким є третя особа - Відділ освіти, культури та спорту Славської селищної ради Стрийського району Львівської області, до якого позов не пред`явлений, позовна вимога про стягнення середнього заробітку, задоволенню не підлягає, що не позбавляє позивача права звернення з такою вимогою до належного відповідача.

Відповідно до ч.1 п.п. 3,4 ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:п.1)неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

ЄСПЛ прописав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», рішення від 10 лютого 2010 року.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1п.п.1,3,4; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сколівського районного суду м.Львова від 23 січня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Скасувати Наказ № 67-К від 23.08.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя математики Тухлянського опорного навчального закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів гімназія Славської селищної ради Стрийського району Львівської області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя математики з 01 вересня 2023 року по безстроковому трудовому договору Тухлянського опорного навчального закладу загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів гімназія Славської селищної ради Стрийського району Львівської області.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 22 липня 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк