Постанова

від 23.07.2024 по справі 910/20207/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2024 р. Справа№ 910/20207/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2024

у справі № 910/20207/23 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАН ТЕПЛО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД"

про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 192 038,38 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАН ТЕПЛО" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД" (відповідач) про стягнення 192 038,38 грн, з яких: 83 653,39 грн основного боргу, 74 923,64 грн пені, 33 461,35 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від оплати поставленого товару згідно з договором поставки № 12012021-4 від 12.01.2021.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2024 у справі № 910/20207/23 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАН ТЕПЛО" 83 653,39 грн основного боргу, 74 923,64 грн пені, 33 461,35 грн штрафу та 2684,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем наявності правових підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2024 у справі № 910/20207/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції до спірних правовідносин помилково не застосовано норми матеріального права, а саме ст. 258 Цивільного кодексу України та ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки на переконання відповідача, позивачем було пропущено строк позовної давності для подані даного позову.

Узагальнений виклад позиції позивача

Позивач не скористався своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання письмового відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2024 у справі № 910/20207/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/20207/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2024 у справі № 910/20207/23 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

До Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2024 у справі № 910/20207/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

12.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАН ТЕПЛО" (позивачем), як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД" (відповідачем) як покупцем, був укладений договір поставки № 12012021-4 (надалі - договір) за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність у зумовлені строки будівельні матеріали (далі - товар), а покупець зобов`язаний прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється на підставі замовлення покупця.

За поставлений за цим договором товар покупець повинен розрахуватися в повному обсязі не пізніше 21 календарного дня з моменту отримання кожної конкретної партії товару від постачальника (п. 4.2 договору).

На виконання умов договору поставки позивач поставив (передав), а відповідач прийняв товар за видатковими накладними: № 1050 від 26.04.2021, № 964 від 12.05.2021 та № 1968 від 24.06.2021.

Як зазначав позивач у позові, відповідачем здійснювались часткові оплати, проте станом день подання даного позову за відповідачем рахується заборгованість за видатковою накладною № 1050 від 26.04.2021 в сумі 1650,05 грн, видатковою накладною № 964 від 12.05.2021 - 15 673,34 грн, видатковою накладною № 1968 від 24.06.2021 - 66 330,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору 15.09.2023 позивач звертався до відповідача із письмовою вимогою № 14/09-1 від 14.09.2023 та направляв два примірники акта звірки, проте вказана вимога була залишена відповідачем без виконання.

Крім того, попередньо позивач звертався до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу, який був виданий 10.11.2023 (справа 910/17253/23), однак скасований за заявою відповідача 29.11.2023.

Вищенаведені обставини стали підставою звернення із цим позовом до місцевого господарського суду, в межах якого відповідач просив суд стягнути з відповідача 83 653,39 грн основного боргу,74 923,64 грн пені та 33 461,35 грн штраф.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2024 у справі № 910/20207/23 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАН ТЕПЛО" 83 653,39 грн основного боргу, 74 923,64 грн пені, 33 461,35 грн штрафу та 2684,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи вказаної статті кореспондуються із нормами ст. 712 Цивільного кодексу України. Частиною 2 якої передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором поставки, яка складає 83 653,39 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи.

Крім того, з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної поставки товару, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 74 923,64 грн пені (за період з 17.07.2021 - по 29.12.2023) та штраф у розмірі 33 461,35 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст.ст. 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 5.3 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несплаченого своєчасно товару за кожний день прострочення.

За ухилення від сплати товару, а також у випадку прострочення оплати товару більш ніж на тридцять календарних днів від строку, зазначеного у п. 4.2 договору покупець на користь постачальника повинен сплатити десять відсотків від вартості неоплаченої своєчасно партії товару, а за прострочення оплати більш ніж на шістдесят календарних днів з моменту отримання - покупець сплачує постачальнику сорок відсотків від суми всього отриманого, але неоплаченого за цим договором товару (п. 5.4 договору).

Відповідно до п. 5.2. договору встановлено, що нарахування штрафних санкцій за порушення покупцем своїх зобов`язань за цим договором здійснюється за весь фактичний час протягом якого відбувались зазначені порушення та не обмежується шестимісячним терміном. Також, сторони дійшли до згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), згідно з частиною 1 статті 259 Цивільного кодексу України, і встановили що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлених розділом 5 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання повинне було бути виконаним (п. 5.10 договору).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Здійснивши перерахунок пені та штрафу з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства та умов договору, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що штрафні санкції підлягають стягненню на користь позивача в заявленому розмірі.

Стосовно тверджень відповідача, що позивачем подано позов після спливу позовної давності, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було повідомлено належним чином про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції встановлено, що відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про розгляд даної справи, про що свідчить повідомлення про доставлення 11.01.2024 процесуального документа (ухвали від 11.01.2024 про відкриття провадження ) до електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" відповідача.

Таким чином відповідач є таким, що повідомлений належним чином, проте у строк до 27.01.2024 відзиву на позовну заяву до місцевого господарського суду не надав. Та будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду першої інстанції також не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому колегія суддів враховує, що, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.12.2018 у справі № 367/2259/15-ц, за змістом ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи, що рішення по суті ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 907/547/16.

За таких обставин, колегія суддів зазначає про те, що оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, не заявив клопотання про сплив строку позовної давності до винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції у даній справі, доводи скаржника з цього приводу суд апеляційної інстанції не може взяти до уваги.

Таким чином наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Відтак, суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а тому дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ФАСАД" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2024 у справі № 910/20207/23 - без змін.

Матеріали справи № 910/20207/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська