Постанова

від 23.07.2024 по справі 910/1374/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2024 р. Справа№ 910/1374/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.07.2024 у справі №910/1374/24 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024, повний текст якого складений 27.05.2024,

у справі № 910/1374/24 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Грейт Груп»

до Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод»

про стягнення 2 082 632,62 грн.

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Грейт Груп»

про стягнення 50 874,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2 082 632,62 грн. за поставлений за видатковими накладними №№ ТЗ000000003, ТЗ000000004, ТЗ000000005, ТЗ000000006, ТЗ000000007, ТЗ000000008 від 18.08.2023, №№ 1, 2 від 23.08.2023, №№ 25, 26, 27, 28, 29 від 05.09.2023, № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20 від 18.09.2023, №№ 30, 31, 32, 33, 34, 35 від 20.09.2023, №№ 21, 23 від 25.09.2023, №№ 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47 від 12.10.2023, № 48, 49 від 17.10.2023, але неоплачений товар.

У відзиві на позов відповідач не заперечив проти поставки йому позивачем товару на загальну суму 1 557 623,60 грн. та неоплати ним вказаного товару, а проти боргу в розмірі 525 009,00 грн. заперечив, пославшись на те, що згоди між сторонами щодо поставки вказаного товару досягнуто не було, а накладні № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 11, 12, 15 від 1809.2023 та №№ 21, 23 від 25.09.2023 ним не підписувались.

Крім того, відвідач звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому зазначив про те, що товарно-матеріальні цінності, визначені у вищевказаних видаткових накладних, які були відправлені позивачем засобами ТОВ «Нова пошта» на ім`я ОСОБА_1 (на момент відправлення перебувала в трудових відносинах з відповідачем), прийняті ним на зберігання через відмову позивача їх у нього забрати, та, з огляду на вказане, просив стягнути з позивача, понесені ним у зв`язку з безоплатним зберіганням цього майна у період з 27.09.2023 по 22.02.2024, витрати у розмірі 50 874,56 грн.

Позивач у відзиві на зустрічну позовну заяву проти зустрічного позову заперечив, пославшись на те, що товар за накладними № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 11, 12, 15 від 1809.2023 та №№ 21, 23 від 25.09.2023 був переданий чотирма партіями та одержаний відповідачем через його представника відповідно 01.09.2023, 18.09.2023, 19.09.2023 та 27.09.2023, а про повернення товару відповідач заявив через більше ніж два місяці з моменту отримання товару, після того як він звернувся до нього з вимогою про сплату заборгованості за договором поставки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/1374/24 первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за спірним накладними товару, з огляду на що останній має право на стягнення вартості вказаного товару.

При цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача проти поставки йому товару на суму 525 009,00 грн., зазначивши про те, що:

- вказані посилання суперечать поясненням відповідача про перебування відповідних речей у нього на зберіганні;

- заперечення відповідача в цій частині фактично зводяться до неприйняття ним товару, поставленого позивачем за відповідними видатковими накладними, проте з витягів з бази даних «Нова пошта» вбачається, що товар, передбачений вищезазначеними накладними, був доставлений до відділення призначення та переданий працівнику відповідача 01.09.2023, 18.09.2023, 19.09.2023 та 27.09.2023 відповідно;

- за змістом положень чинного законодавства покупець повинен повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару, проте з наявних матеріалах справи доказів слідує, що відповідач заявив про повернення товарно-матеріальних цінностей після спливу майже трьох місяців від кожної спірної поставки, одержання ним товару та виставлення вимог щодо оплати такого товару;

- заперечення відповідача, пов`язані з рівнем ціни на цей товар, фактично стосуються помилки щодо економічного розрахунку під час укладення договору з позивачем, що не має юридичної сили.

З огляду на факт визнання поставки позивачем відповідачу товару на суму 2 082 632,62 грн., тобто і товару стягнення плати за зберігання якого є предметом зустрічного позову, суд першої інстанції у задоволенні зустрічного позов відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Київський електровагоноремонтний завод» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- рішення Господарського суду м. Києва від 15.05.2024 по справі №910/1374/24 в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 525 009, 00 грн. та в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви про стягнення витрат на зберігання в розмірі 50 874,56 грн. скасувати;

- ухвалити в цих частинах нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 525 009,00 грн. відмовити, а зустрічну позовну заяву про стягнення витрат на зберігання в розмірі 50 874,56 грн. задовольнити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваних частинах є необґрунтованим.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, а саме на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження отримання від апелянта замовлення на поставку спірного товару на загальну суму 525 009, 00 грн., доказів оплати цього товару та будь-яких інших документів, які би свідчили про волю апелянта до настання відповідних правових наслідків і на отримання товару, що свідчить як про відсутність підстав для задоволення вимог за первісним позовом в частині стягнення вартості такого товару, так і про наявність підстав для задоволення зустрічного позову про стягнення плати за зберігання вказаного товару.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2024, справу № 910/1374/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Крім того, 06.06.2024 скаржник звернувся до суду із заявою про повернення йому надміру сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/1374/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/1374/24.

17.06.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/1374/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.07.2024 об 11:00 год.

25.06.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 вказану заяву задоволено.

28.06.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції та зауваживши на тому, що:

- в суді першої інстанції не було надано жодних документів на підтвердження того, що працівник відповідача здійснював дії щодо передачі товару від себе як фізичної особи відповідачу, а також щодо того, що було встановлено зловживання такого працівника в ході виконання останньою власних посадових обов`язків;

- при дослідженні вказаної обставини судом першої інстанції, було встановлено що працівник відповідача (апелянта) звільнилась з посади за власним бажанням, заходи дисциплінарного стягнення у відношенні такого працівника не здійснювались;

- позиція відповідача (апелянта) в судовому провадженні є суперечливою, у тому числі суперечить попередній поведінці відповідача (апелянта), що судом першої інстанції також було враховано;

- договір зберігання має бути укладений у письмовій формі, яка (форма) вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем, проте жодного документу, яким би підтверджувалось, що в період часу 15.09.2023 - 27.09.2023 поставлений за наведеними у зустрічному позові накладними товар прийнято саме на зберігання апелянтом не надавалось,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-08/2390/24 від 22.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1374/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2023 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/1374/24 прийняти до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю

Станом на 23.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти її задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що за видатковими накладними №№ ТЗ000000003, ТЗ000000004, ТЗ000000005, ТЗ000000006, ТЗ000000007, ТЗ000000008 від 18.08.2023, №№ 1, 2 від 23.08.2023, №№ 25, 26, 27, 28, 29 від 05.09.2023, № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20 від 18.09.2023, №№ 30, 31, 32, 33, 34, 35 від 20.09.2023, №№ 21, 23 від 25.09.2023, №№ 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47 від 12.10.2023, № 48, 49 від 17.10.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія Грейт Груп» (далі позивач) передав Приватному акціонерному товариству «Київський електровагоноремонтний завод» (далі відповідач) товар на загальну суму 2 082 632,62 грн.

Постачання товару відбувалося шляхом передачі його через ТОВ «Нова пошта», а приймався такий товар Протопоповою Ольгою, яка на момент приймання товару перебувала в трудових відносинах з відповідачем.

Відповідачем вказаний товар оплачено не було, що ним не заперечується, з огляду на що позивач звернувся до суду з первісним позовом, у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 2 082 632,62 грн.

У відзиві на позов відповідач не заперечив проти поставки йому позивачем товару на загальну суму 1 557 623,60 грн. та неоплати ним вказаного товару, а проти боргу в розмірі 525 009,00 грн. заперечив, пославшись на те, що згоди між сторонами щодо поставки вказаного товару досягнуто не було, а накладні № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 11, 12, 15 від 1809.2023 та №№ 21, 23 від 25.09.2023 ним не підписувались та, з огляду на вказане він звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому просив стягнути з позивача, понесені відповідачем у зв`язку з безоплатним зберіганням у період з 27.09.2023 по 22.02.2024 майна поставленого за оспорюваними накладними витрати на його зберігання у розмірі 50 874,56 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/1374/24 первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за спірним накладними товару, з огляду на що останній має право на стягнення вартості вказаного товару.

З огляду на факт визнання поставки позивачем відповідачу товару на суму 2 082 632,62 грн., тобто і товару стягнення плати за зберігання якого є предметом зустрічного позову, суд першої інстанції у задоволенні зустрічного позову відмовив.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частинах задоволення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 525 009, 00 грн. та відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви про стягнення витрат на зберігання в розмірі 50 874,56 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення вимог за первісним позовом про стягнення основного боргу в сумі 1 557 623,60 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення вимог за первісним позовом про стягнення основного боргу в сумі 1 557 623,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України та ГК України, фактично, між позивачем та відповідачем протягом певного періоду часу існувала усталена практика відносин, а саме - шляхом передачі товарів через ТОВ «Нова пошта» та приймання його ОСОБА_2 , яка на момент приймання товару перебувала в трудових відносинах з відповідачем, у спрощений спосіб укладались договори поставки (далі Договори), за якими позивач поставляв товар, а відповідач його приймав і оплачував.

Як встановлено вище, відповідач заперечує проти наявності у нього обов`язку оплатити поставлений за видатковими накладними № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 11, 12, 15 від 1809.2023 та №№ 21, 23 від 25.09.2023 товар на загальну суму 525 009,00 грн. та зазначає про те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження отримання від відповідача замовлення на поставку вказаного товару на загальну суму 525 009,00 грн., доказів оплати цього товару та будь-яких інших документів, які би свідчили про волю відповідача до настання відповідних правових наслідків і на отримання товару.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено вище, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що фактично, між позивачем та відповідачем протягом певного періоду часу існувала усталена практика відносин, а саме - шляхом передачі товарів через ТОВ «Нова пошта» та приймання його ОСОБА_2 , яка на момент приймання товару перебувала в трудових відносинах з відповідачем, у спрощений спосіб укладались договори поставки.

За змістом положень ч. 1 ст. 688 ЦК України покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У разі невиконання покупцем цього обов`язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов`язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

З матеріалів справи слідує, що товар на загальну суму 525 009,00 грн., поставлений за видатковими накладними № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 11, 12, 15 від 18.09.2023 та №№ 21, 23 від 25.09.2023, відповідачем було прийнято без зауважень представником відповідача у вересні 2023 року.

При цьому жодних повідомлень позивача про порушення умов договору купівлі-продажу в частині поставки товару, який не було замовлено, відповідачем не було направлено аж до отримання відповідачем від позивача вимоги щодо оплати вартості такого товару (адвокатська вимога № 1 від 11.12.2023, яка відповідачем отримано 15.12.2023).

Так у листі № 2027/ВМТП/23 від 21.12.2023 відповідач зазначив про те, що такий товар ним не замовлявся.

Водночас, враховуючи те, що порушення позивачем умов Договорів, а саме поставка товару, який відповідачем не було замовлено, мало бути виявлено негайно після прийняття такого товару та, відповідно про вказане мало бути одразу ж повідомлено позивачу, проте відповідач вказаних дій не вчинив чим фактично визнав, що такий товар був поставлений на замовлення відповідача.

Слід зауважити і на наступному.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).

Очевидно, що дії відповідача, який прийняв товар без зауважень, не заявив протягом розумного строку про недоліки такого товару, проте, допустивши порушення зобов`язань щодо оплати товару, стверджує про те, що такий товар ним не замовлявся, суперечать його попередній поведінці (укладенню Договорів, отриманню товару інше), є недобросовісними та спрямовані не на захист порушених прав відповідача, а на створення підстав для невиконання грошових зобов`язань з оплати отриманого без зауважень товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладені вище обставини та положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, товари, які постачались за спірними видатковими накладними, відповідач мав оплати в момент прийняття товару або підписання товаророзпорядчих документів на них, тобто в день отримання такого товару через ТОВ «Нова пошта».

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обв`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Обов`язок відповідача оплатити товар саме в день отримання такого товару через ТОВ «Нова пошта» обумовлений вимогами ч. 1 ст. 692 ЦК України.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання (в даному випадку актом цивільного законодавства - примітка суду), то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару, поставленого за видатковими накладними № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 11, 12, 15 від 1809.2023 та №№ 21, 23 від 25.09.2023 на загальну суму 525 009,00 грн.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача товар, мав вжити заходів для виконання свого зобов`язання по його оплаті, оскільки товар відповідачу не був подарований і відповідач мав обв`язки перед позивачем як постачальником такого товару.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 525 009,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Водночас, з огляду на обставини, які встановлені вище, а саме те, що товар за видатковими накладними № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 11, 12, 15 від 1809.2023 та №№ 21, 23 від 25.09.2023 на загальну суму 525 009,00 грн. був саме поставлений позивачем відповідачу (а не переданий на відповідальне зберігання - примітка суду), правові підстави для стягнення з позивача плати за зберігання відповідачем такого товару відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні вимог за зустрічним позовом про стягнення з позивача понесені відповідачем у зв`язку з безоплатним зберіганням у період з 27.09.2023 по 22.02.2024 товару, поставленого за видатковими накладними № 5 від 13.09.2023, № 6 від 15.09.2023, №№ 11, 12, 15 від 1809.2023 та №№ 21, 23 від 25.09.2023 витрати у розмірі 50 874,56 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/1374/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Щодо заяви відповідача про повернення судового збору, слід зазначити наступне.

У поданій заяві відповідач просить повернути йому надмірно сплачений судовий збір в розмірі 24 403,64 грн.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на дату звернення з цією апеляційною скаргою, при зверненні до господарського суду встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;

- за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Враховуючи викладені приписи закону та те, що:

- предметом розгляду у цій справі є майнові вимоги на загальну суму 2 113 507,18 грн., з яких 2 082 632,62 грн. - вимоги за первісним позовом, а 50 874,56 - вимоги за зустрічним позовом;

- відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржується в частині майнових вимог на загальну суму 575 883,56 грн.,з яких 525 009,00 грн. - вимоги за первісним позовом, а 50 874,56 грн. - вимоги за зустрічним позовом;

- позовна заява та зустрічна позовна заява подана у 2024 році;

- розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 становив 3 028,00 грн.,

при зверненні до суду з цією апеляційною скаргою судовий збір мав бути сплачений в розмірі 16 354,70 грн., а саме 11 812,69 грн. - судовий збір за оскарження вимог за первісним позовом ((575 883,56/100*1,5)*150%), а 4 542,00 грн. - судовий збір за оскарження вимог за зустрічним позовом (3 028,00*150%).

Водночас Законом України від 26.05.2021 №2147а-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підпункт "б" підпункту 1 пункту 17 § 1 розділу 4).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22, особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір». При цьому надані Державною судовою адміністрацією України в листі від 29.10.2021 №10-19326/21 та Вищою радою правосуддя в листі від 30.11.2021 №28581/0/9-21 роз`яснення щодо того, що вказана норма (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір») не набрала чинності у порядку, встановленому Законом, не змінюють установленого порядку та умов набрання чинності нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням зазначених положень та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22, а також з огляду на обставини подання відповідачем апеляційної скарги через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду апеляційної інстанції становить 13 083,76 грн. (16 354,70 грн. х 0,8).

З матеріалів справи слідує, що за подання апеляційної скарги апелянтом сплачено судовий збір в розмірі 37 487,39 грн. (платіжна інструкція № 3990 від 29.05.2024).

Вказане свідчить про те, що судовий збір апелянтом сплачено у більшому розмірі ніж визначено законодавствам, а сума переплати складає 24 403,63 грн. (37 487,39-13 083,76).

Водночас у поданій заяві відповідач просить повернути йому судовий збір у розмірі 24 403,64 грн., що є більшим на 0,01 грн. за суму право на повернення якої він має.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з інформацією у виписці про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, кошти у сумі 37 487,39 грн., сплачені відповідно до платіжної інструкції № 3990 від 29.05.2024 зараховані до спеціального фонду Державного бюджету України.

Враховуючи те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України, повернення судового збору має бути здійснено саме із спеціального фонду Державного бюджету України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що заява Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» про повернення судового збору підлягає частковому задоволенню, а судовий збір в сумі 24 403,63 грн. - поверненню заявнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/1374/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/1374/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Заяву Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» про повернення судового збору задовольнити частково.

5. Повернути Приватному акціонерному товариству «Київський електровагоноремонтний завод» (03049, м. Київ, вул. Січеславська, 2, ідентифікаційний код 00480247) зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 24 403 (двадцять чотири тисячі чотириста три) грн. 63 коп., перерахований платіжною інструкцією № 3990 від 29.05.2024.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1374/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.07.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала