Постанова

від 23.07.2024 по справі 910/18480/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2024 р. Справа№ 910/18480/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.07.2024 у справі №910/18480/15 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024, повний текст якої складений 20.05.2024,

про задоволення скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.02.2024 ВП № НОМЕР_2

у справі № 910/18480/15 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Публічного акціонерного товариства «Будівельне управління № 813»

про стягнення коштів та розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.02.2024 ВП № НОМЕР_2, в якій просило:

- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 27.02.2024 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15) стягувачу винесену у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження НОМЕР_3 та вжити всі належні та передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15.

Скаргу мотивовано тим, що державним виконавцем не вжито всіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання судового рішення та не використано наданих таким законом прав, що свідчить про те, що виконавчі дії в повному обсязі та своєчасно не проведені.

Скаржник зауважив на тому, що з наданою Міністерством внутрішніх справи України інформації за боржником рахується транспортний засіб МАЗ напівпричіп державний номерний знак НОМЕР_1 , проте матеріали виконавчого провадження не містять жодної інформації щодо вжитих заходів з арешту та реалізації вказаного майна.

В суді першої інстанції Міністерство юстиції України, яке діє від імені Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, проти задоволення скарги заперечило, пославшись на те, що:

- наказом Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15 встановлено спосіб та порядку виконання судового рішення, а саме стягнення коштів з будь-якого рахунку боржника, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, а відтак виконання судового рішення за рахунок майна боржника неможливо;

- враховуючи те, що на рахунках боржника грошові кошти відсутні, що унеможливлює виконання судового рішення у спосіб, який визначений судом, виконавець при винесенні оскаржуваної постанови діяв у межах, спосіб та порядок, які визначені Законом України «Про виконавче провадження»;

- при цьому стягувач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15 скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України під час примусового виконання наказу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 задоволено, визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 27.02.2024 р. про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 р. у справі №910/18480/15) стягувачу, винесену у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зобов`язано відновити виконавче провадження № НОМЕР_2 та вжити всі належні та передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи з примусового виконання даного наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15.

Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець Відділу примусового виконання рішень ДДВС Яковенко В.А. під час примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва 25.12.2015 у справі № 910/18480/15 не вжив всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів спрямованих на виконання рішення суду у даній справі та не використав надані йому законодавством права, що свідчить про те, що виконавчі дії в повному обсязі та своєчасно не проведені.

При цьому, судом першої інстанції не прийнято до уваги заперечення про те, що виконання судового рішення за рахунок майна боржника неможливо та, з вказаного приводу, зазначено про те, що згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/18480/15 способом виконання судового рішення є примусове стягнення з ПАТ «БУ № 813» на користь ДП «МА «Бориспіль» суми боргу, а відтак, у разі неможливості виконавцем здійснити стягнення грошових коштів з рахунків боржника, він зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів для виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, в т.ч. і шляхом звернення стягнення на майно боржника.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Міністерство юстиції України, яке діє від імені Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги - відмовити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального права та процесуального права, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж саме обставини, що й в суді першої інстанції, а саме на те, що у цій справі виконання судового рішення за рахунок майна боржника неможливо.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2024, справу № 910/18480/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18480/15, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/18480/15.

13.06.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 відмовлено Міністерству юстиції України у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та залишено без руху апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15, апелянту повідомлено про право на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення вказаної ухвали шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 2 442,00 грн. та доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів відповідачу - Публічному акціонерному товариству «Будівельне управління № 813».

25.06.2024 від Міністерства юстиції України до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої, зокрема, додані витребувані докази.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.07.2024 об 11:30

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-08/2388/24 від 22.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/18480/15.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

22.07.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Станом на 23.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання відповідач та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за наявними матеріалами апеляційного провадження.

У судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржувана ухвалу суду першої інстанції підлягає зміні з наступних підстав.

Позов заявлено про розірвання укладеного між сторонами договору №52-31-59 від 29.12.2012 та стягнення з відповідача на користь позивача 93 445 352,33 грн. основного боргу та 4 095 998,73 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015, у справі №910/18480/15 позов задоволено повністю:

- розірвано укладений між позивачем та відповідачем договір № 52-31-59 від 29.12.2012;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено грошові кошти: основного боргу - 93 445 352,33 грн., пені - 4 095 998,73 грн. та судові витрати - 74 298,00 грн.

25.12.2015 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ про стягнення основного боргу в сумі 93 445 352,33 грн., пені в сумі 4 095 998,73 грн. та судових витрат в сумі 74 298,00 грн. (далі Наказ).

З матеріалів справи слідує, що Наказ позивачем до виконання пред`являвся неодноразово, зокрема його 20.02.2024 було пред`явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі Відділ).

21.02.2024 державним виконавцем Відділу Яковенко Владиславом Андрійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 щодо виконання Наказу.

З наданої позивачем інформації про виконавче провадження слідує, що в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4 державним виконавцем виявлено відкриті боржником рахунки та проведено дії щодо списання коштів з таких рахунків, проте на вказаних рахунках відсутні грошові кошти.

З відомостей, які містять в Реєстрі виконавчих проваджень слідує, що у межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 державним виконавцем направлено запит № 192824502 від 21.02.2024 до Міністерства внутрішніх справи України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, а 21.02.2024 - отримано відповідь, у якій зазначено про те, що за боржником зареєстрований транспортний засіб МАЗ напівпричіп державний номерний знак НОМЕР_1 .

Водночас 27.02.2024 державним виконавцем Відділу Яковенко Владиславом Андрійовичем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, якою з посиланням на те, що:

- виконавчим документом визначено порядок і спосіб виконання рішення суду, шляхом стягнення заборгованості з будь-якого рахунку боржника;

- відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

- згідно інформації наданої Державною фіскальною службою України за боржником зареєстровані відкриті рахунки в банківських установах, на які державним виконавцем накладено арешт;

- в подальшому до банківських установ направлено платіжні інструкції на примусове списання коштів з арештованих рахунків боржника, проте на виконання платіжних інструкцій з арештованих рахунків боржника кошти не стягувались у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках боржника;

- державним виконавцем вжито всіх можливих заходів визначених Законом України «Про виконавче провадження» щодо розшуку коштів, які виявились безрезультатними,

Наказ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 «Про виконавче провадження».

У квітні 2024 року Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.02.2024 ВП № НОМЕР_2, в якій просило:

- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Відділу від 27.02.2024 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15) стягувачу, винесену у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

- зобов`язати Відділ відновити виконавче провадження НОМЕР_3 та вжити всі належні та передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15 скаргу задоволено повністю, з чим колегія суддів у повній мірі погодись не може, з огляду на таке.

За приписами статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі №910/18480/15, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень - це сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судові накази віднесено до виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби (пп. 1) п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»: верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження; порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

При цьому, здійснення державним виконавцем комплексу дій, визначених Законом, вважається належним у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження стягувача та боржника.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частина 3 вказаної статті містить перелік прав, якими наділений виконавець під час здійснення виконавчого провадження, та відповідно якими може скористатися для виконання рішення, а саме:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;

5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;

6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням;

9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;

10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;

12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;

14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;

15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання;

16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;

18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;

20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

21) отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук боржника юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (ч. 4 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Слід окремо зауважити на тому, що за змістом положень ч. 8 ст. 48Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Частинами 1, 2, 4 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Частиною 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернене стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Разом з тим, ч. 1 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З наявних у матеріалах справи доказів та відомостей, які містяться в Реєстрі виконавчих проваджень слідує, що виконавцем для перевірки майнового стану боржника при проведенні вказаного виконавчого провадження було направлено два запити, а саме до Міністерства внутрішніх справи України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів та до Державної фіскальної служби України щодо відкритих рахунків. Слід зауважити на тому, що вказані запити були направлені лише один раз, в той час як положення ч. 8 ст. 48Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язують виконавця проводити такі перевірки у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а у подальшому не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Вказане свідчить про те, що державний виконавець не виконав усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи виконання рішення суду, зокрема, щодо виявлення майна (коштів) боржника.

Колегія суддів зазначає про те, що чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати «доцільно» чи «недоцільно» вживати їх взагалі. А тому він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття «доцільності» вирішувати питання; чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17.

Колегія суддів вважає, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання Наказу Відділом перевірено лише наявність реєстрації транспортних засобів та відкритих рахунків у банках та інших фінансових установах, що не в повній мірі відповідає вимогам норм вказаного законодавства.

При цьому колегія суддів не може погодитись з твердженнями Відділу про те, що Наказом встановлено спосіб та порядок виконання судового рішення, а саме стягнення коштів з будь-якого рахунку боржника, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, а відтак виконання судового рішення за рахунок майна боржника неможливо, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/18480/15 способом виконання судового рішення є примусове стягнення відповідача на користь позивача суми боргу, а відтак у разі неможливості виконавцем здійснити стягнення грошових коштів з рахунків боржника він зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів для виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, в т.ч. і шляхом звернення стягнення на майно боржника.

При цьому, як встановлено вище, матеріали виконавчого провадження свідчать про наявність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив вимоги скарги в частині визнання незаконної та скасування постанови державного виконавця Відділу Яковенка В.А. від 27.02.2024 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15) стягувачу, винесену у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Ухвала суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимоги скаржника про зобов`язання Відділу відновити виконавче провадження НОМЕР_3 та вжити всі належні та передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи з примусового виконання Наказу, слід зазначити таке.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (в тому числі, зобов`язувати орган виконавчої служи відновити виконавчі провадження), а за результатами розгляду скарги суд може лише зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Водночас статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що:

- у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

- у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Відповідно до положень ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець після одержання судового рішення, яким постанову про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу, визнано судом незаконною чи скасовано, має обов`язок відновити відповідне виконавче провадження, проте на даний час виконання такого обов`язку ним ще не було порушено.

При цьому колегія суддів звертається до правового висновку, який викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20, згідно з якою ефективним засобом, здатним відновити право стягувача на примусове виконання остаточного судового рішення, є скасування постанови про закриття виконавчого провадження, оскільки після її скасування виконавче провадження в силу ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного судового рішення.

За таких обставин вимога скаржника про зобов`язання Відділу відновити виконавче провадження НОМЕР_3 та вжити всі належні та передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи з примусового виконання Наказу є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції в частині задоволення вказаних вимог підлягає скасуванню.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореної ухвали судом першої інстанції мали місце неправильне застосування норм процесуального права, а відтак, ухвала Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15 підлягає зміні, скарга підлягає частковому задоволенню, а саме, задовольняється вимога про визнання незаконної та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 27.02.2024 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15) стягувачу, винесену у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, в задоволенні решти вимог скарги відмовляється.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Міністерства юстиції України задовольняється частково.

За приписами ст. 334 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

До судових витрат при розгляді цієї скарги належать витрати Міністерства юстиції України по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 442,00 грн.

Враховуючи вимоги апеляційної скарги та задоволення апеляційної скарги, з огляду на обставини справи та підстави виникнення спору сторін, колегія суддів покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287, 334 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15 змінити.

3. Викласти резолютивну частини ухвали Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 у справі № 910/18480/15 в такій редакції:

« 1. Скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України під час примусового виконання наказу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 - задовольнити частково.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 27.02.2024 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015. у справі №910/18480/15) стягувачу, винесену у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

3. В задоволенні решти вимог скарги відмовити.».

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18480/15.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.07.2024

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров