Постанова

від 25.06.2024 по справі 911/3671/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2024 р. Справа№ 911/3671/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 25.06.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бровагро"

на рішення Господарського суду Київської області

від 11.03.2024 (повний текст складено 14.03.2024)

у справі № 911/3671/23 ( суддя Конюх О.В.)

за позовом Приватного підприємства "Білоцерківагробізнес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бровагро"

про стягнення 1 182 016,47 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року Приватне підприємство «Білоцерківагробізнес» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бровагро» про стягнення 1 182 016,47 грн., з яких: 474 512,52 грн заборгованість з оплати товару; 334 695,97 грн пені; 124 902,50 грн штрафу; 49 494,18 грн сума інфляційного збільшення заборгованості; 198 411,30 грн 28% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договором №090/22 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах відстрочення оплати від 02.05.2022 щодо строків оплати поставленого позивачем товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.03.2024 у справі №911/3671/23 позов Приватного підприємства «Білоцерківагробізнес» задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 33 469,59 грн пені, 12 490,25 грн штрафу, 49 494,17 грн інфляційних втрат, 198 411,30 грн процентів річних, 10 612,57 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У рішенні суд першої інстанції встановив, що після відкриття провадження у справі відповідач погасив основну заборгованість повністю в сумі 474 512,52 грн, у зв`язку з чим провадження у справі у частині стягнення 474 512,52 грн основного боргу належить закрити відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору шляхом постановлення відповідної ухвали.

В решті вимог суд, встановивши обставини прострочення відповідача, дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог про стягнення інфляційних та 28% річних у заявленому позивачем розмірі, та зменшив з урахуванням приписів статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України суму пені та штрафу на 90%.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що висновки суду в оскаржуваній частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Скаржник зазначає, що з нього необґрунтовано стягнуто санкції за порушення зобов`язань з оплати у розмірі задоволених позовних вимог, оскільки судом першої інстанції не було враховано положень статті 617 ЦК України, згідно якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, відповідач вказує, що вже після отримання насіння від позивача виявив, що значна частина посівних площ не може бути використана з огляду на засмічення вибуховими матеріалами, замінування в ході бойових дій на території Київської області протягом березня 2022 року. Перешкоди для використання посівних площ повністю не усунуті по сьогодні. Тобто, незважаючи на прострочення оплати поставленого товару відповідач діяв в умовах об`єктивних перешкод, які виникли у його діяльності в умовах воєнного стану.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представник відповідача в судове засідання 25.06.2024 не з`явився, водночас, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (через систему «Електронний суд») подав клопотання про розгляд справи без участі представника апелянта. При цьому відповідач зазначив, що підтримує доводи апеляційної скарги у повному обсязі та просить її задовольнити, звільнивши апелянта від надмірного розміру штрафних санкцій та відсотків річних, визначених в порядку частини 2 статті 625 ЦК України, які є не співмірними з обставинами справи та явно надмірними.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 02.05.2022 між Приватним підприємством «Білоцерківагробізнес» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бровагро» (покупець) укладено договір №090/22 купівлі-продажу (поставки) товару на умовах відстрочення оплати (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити покупцю у власність товар (засоби захисту рослин, мінеральні добрива, насіння, зерно, сільськогосподарську та іншу продукцію), а покупець зобов`язується прийняти товар та провести оплату.

Конкретний асортимент, кількість, ціна, строки та умови поставки та оплати наведені у Специфікаціях та/або накладних, які є невід`ємною частиною даного договору. Початкова ціна визначається у специфікаціях та підлягає зміні (коригуванню) у відповідності до умов договору (пункт 1.2).

Умовами договору сторони передбачили наступне:

- оплата за товар здійснюється покупцем у порядку та у строки проведення оплати, що визначені специфікацією (пункт 2.1);

- ціна та загальна вартість імпортного товару визначається в іноземній валюті та у національній валюті по міжбанківському валютному курсу продажу валюти на дату, що передує даті підписання специфікації. Сторони домовились, що у разі зміни (зростання) на дату здійснення покупцем оплати валютного курсу продажу іноземної валюти до гривні, вартість товару/неоплачена частина вартості товару перераховується у відповідності до умов цього договору на дату здійснення оплати. Сторони домовились про порядок автоматичної зміни ціни та загальної вартості неоплаченого імпортного товару у випадку збільшення більш ніж на 3% міжбанківського валютного курсу продажу валюти до гривні на дату, що передує даті оплати відносно міжбанківського валютного курсу продажу валюти до гривні, що вказаний у відповідному Додатку (специфікації) до цього договору: зміна ціни відбувається автоматично, не потребує додаткового узгодження, не вважається односторонньою зміною умов та не потребує підписання додаткових угод, за формулою Ц=Цдог*(Копл/Кдог), де Ц - ціна товару на дату здійснення оплати, Цдог - ціна товару на дату складання додатку, Копл - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати, Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складення додатку (специфікації).

Сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс гривні на дату оплати є меншим або рівним курсу, який був встановлений на дату підписання Специфікації (пункт 2.2);

- оплата здійснюється покупцем в українській валюті гривні безпосередньо на підставі договору, додатку до договору чи видаткової накладної, що зазначається у призначенні платежу з урахуванням коригування ціни товару. Підставою для оплати може бути також рахунок-фактура (пункт 2.4);

- сторони домовились, що кошти, які надходять на рахунок постачальника, зараховуються в погашення зобов`язань в порядку черговості їх виникнення (крім коштів за придбані мінеральні добрива, які зараховуються відповідно до призначення платежу). В першу чергу погашається заборгованість по сплаті основного зобов`язання, у другу чергу заборгованість по сплаті нарахованої покупцю неустойки (пені, штрафних санкцій, інфляції, інших нарахувань). Решта коштів спрямовується на погашення поточних зобов`язань. У разі відсутності заборгованості кошти зараховуються за призначенням платежу (пункт 2.8);

- датою поставки є дата підписання сторонами видаткових накладних (пункт 3.1);

- право власності на товар та всі ризики переходять до покупця з моменту поставки по видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній, видатковій кількісній накладній пункт 3.3).

- за порушення умов даного договору та/або додатків щодо виконання грошових зобов`язань (прострочення) з оплати вартості поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, від суми боргу, за кожен день прострочення (підпункт А пункту 5.1);

якщо строк прострочення становить понад 5 банківських днів, додатково сплачує штраф у розмірі 20% від несплаченої суми (підпункт Б пункту 5.1);

сплачує на користь постачальника 28% річних та індекс інфляції за весь час прострочення (ст. 625 ЦК України) (підпункт В пункту 5.1);

- пеня та штрафні санкції нараховуються за весь час прострочення, починаючи з дня виникнення заборгованості та закінчуючи днем її погашення, без застосування положень частини 6 ст. 232 ГК України (пункт 5.3);

- права та зобов`язання виникають з дня підписання тексту договору повноважними представниками. Договір дійсний до 31.12.2022, а у частині розрахунків до повного виконання (пункт 8.1);

- зміни та доповнення до договору здійснюються в письмовій формі і підписуються сторонами (пункт 8.2);

- сторони визнають юридичну силу документів, надісланих у зв`язку з виконанням договору електронною поштою або факсом, за умови, що на таких документах відображені підпис повноважної особи та відтиск печатки сторони, що надсилає документ (пункт 8.3).

28.04.2022 сторони уклали Додаток №1, відповідно до якого до поставки належало насіння кукурудзи Адевей 100 мішків за ціною 2,706,18 грн., загальною вартістю 308 504,52 грн. з ПДВ, зі строком оплати до 30.09.2022. Комерційний курс долара згідно додатку був прийнятий на рівні 29,95 грн.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною №743 від 02.05.2022 на суму 308 504,52 грн та ТТН №Р743 від 02.05.2022.

Також позивач сформував рахунок на оплату №450 від 28.04.2022 на суму 308 504,52 грн.

29.04.2022 сторони уклали додаток №2, відповідно до якого до поставки належало насіння соняшнику Круізер 70 мішків за ціною 3960,00 грн, загальною вартістю 316 008,00 грн з ПДВ, зі строком оплати до 30.09.2022. Комерційний курс долара згідно додатку був прийнятий на рівні 29,95 грн.

На виконання вказаного додатку позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною №747 від 29.04.2022 на суму 316 008,00 грн та ТТН №Р747 від 29.04.2022.

Також позивач сформував рахунок на оплату №452 від 29.04.2022 на суму 316 008,00 грн.

09.03.2023 цінним листом з описом №0910300076889 позивач направив відповідачу вимогу про оплату товару, отриманого за видатковими накладними №747 від 29.04.2022 та №743 від 02.05.2022.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з поданої позивачем виписки, відповідач частково оплатив отриманий товар платіжним дорученням №419 від 19.10.2023 на суму 150 000,00 грн із призначенням платежу «за насіння кукурудзи зг.рах.№450 від 28.04.23».

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що поставлене насіння є імпортним товаром, у зв`язку з чим автоматичне коригування ціни товару у залежності від комерційного курсу іноземної валюти (пункти 2.2, 2.3 договору) до спірних поставок не застосовується.

Отже, станом на дату подання позовної заяви (04.12.2023) сума заборгованості відповідача перед позивачем, строк оплати якої сплив 30.09.2022, становила 474 512,52 грн. (308 504,52 грн плюс 316 008,00 грн мінус 150 000,00 грн.).

Водночас, судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що після відкриття провадження у справі відповідач погасив основну заборгованість в сумі 474 512,52 грн повністю, що вбачається з платіжних інструкцій:

№438 від 01.12.2023 на суму 100 000,00 грн;

№451 від 18.12.2023 на суму 58 504,52 грн;

№452 від 18.12.2023 на суму 100 000,00 грн;

№465 від 26.01.2024 на суму 86008,00 грн;

№466 від 30.01.2024 на суму 30 000,00 грн;

№459 від 16.01.2024 на суму 100 000,00 грн.

Так, за приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до частини 3 статті 232, пункту 1 частини 5 статті 238 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

Отже, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливість включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов`язаних з вирішенням справи по суті, зокрема щодо закриття провадження щодо частини позовних вимог. Крім того, у частині 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Враховуючи вищевикладене, провадження у справі у частині стягнення 474 512,52 грн основного боргу належить закрити відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору шляхом постановлення відповідної ухвали. Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №903/181/19.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 провадження у справі №911/3671/23 в частині вимог про стягнення 474 512,52 грн основного боргу закрито. Повернуто позивачу з державного бюджету України судовий збір у розмірі 7117,68 грн.

Отже, на розгляді суду залишись позовні вимоги про стягнення 334 695,97 грн пені, розрахованої за період з 01.10.2022 по 28.11.2023, штраф у розмірі 124 902,50 грн - 20% від суми заборгованості; 28% річних в сумі 198 411,30 грн за період з 01.10.2022 по 28.11.2023 та 49 494,18 грн інфляційних втрат за період жовтень 2022 року - жовтень 2023 року.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до положень статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Підпунктом А пункту 5.1 договору передбачено, що за прострочення платежів за цим договором замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі ставки НБУ від суми відповідного платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Інше встановлено пунктом 5.3 договору, відповідно до якого пеня та штрафні санкції нараховуються за весь час прострочення, починаючи з дня виникнення заборгованості та закінчуючи днем її погашення, без застосування положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відтак, пеня має розраховуватися з дати, наступної за останнім днем строку оплати, а саме з 01.10.2022, та до дня фактичної оплати, як то визначено договором.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Інший розмір процентів річних - 28% встановлений підпунктом В пункту 5.1 договору.

Слід зазначити, що формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на встановлені обставини прострочення відповідачем строку оплати отриманого товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмір 49 494,17 грн та 28% річних у розмір 198 411,30 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20% від простроченої більше п`яти банківських днів заборгованості, що становить 124 902,50 грн, слід зазначити, що умовою застосування до боржника неустойки у вигляді штрафу є: по-перше, наявність порушення боржником зобов`язання, а по-друге, така неустойка (штраф) за порушення зобов`язання має бути передбачена договором.

У даному випадку сторонами застосовано два підвиди неустойки, разом з тим в межах одного виду відповідальності сторонами може бути застосований різний набір санкцій, про що неодноразово наголошував Верховний Суд. Крім того, таке формулювання сторони погодили у договорі на підставі вільного волевиявлення, що відповідає положенням частини 2 статті 231 Господарського кодексу України. Підписаного сторонами протоколу розбіжностей до договору у порядку частин 3-7 статті 181 Господарського кодексу України суду не подано.

При цьому, слід зазначити, що одночасне стягнення передбачених договором двох видів неустойки (пені та штрафу) не суперечить статті 61 Конституції України.

Оскільки оплату товару на всю суму поставки 624 512,52 грн (308 504,52 грн плюс 316 008,00 грн) відповідач прострочив більше ніж на п`ять банківських днів, позивач мав право нарахувати відповідачу штраф у розмірі 20%, передбачений підпунктом Б пункту 5.1 договору, що в даному випадку становить 124 902,50 грн.

Разом з тим, слід зазначити, що главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Згідно із частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Разом з тим, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

За умовами статті 233 Господарського кодексу України, які кореспондуються зі статтею 551 Цивільного кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені та штрафу, судом взято до уваги наступне.

Як вбачається з Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» на території смт Велика Димерка Великодимерської селищної територіальної громади велися бойові дії з 08.03.2022 по 30.03.2022.

Відповідно до довідки від 16.02.2024 №544103-15, виданої виконавчим комітетом Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, відповідач ТОВ «Бровагро» орендує на території Великодимерської територіальній громаді 92 га земель сільськогосподарського призначення. Разом із тим, після бойових дій на вказаній території починаючи з травня 2022 року почали виявляти вибухонебезпечні матеріали та замінування земель, які обробляються ТОВ «Бровагро».

Протягом 2022-2023 років було частково обстежено та розміновано площу в загальному розмірі 32,03 га, що підтверджується залученими до матеріалів справи Актами на виконання робіт по перевірці місцевості від вибухонебезпечних предметів №12 від 09.05.2023, №13 від 10.05.2023, №14 від 11.05.2023, №15 від 12.05.2023, №16 від 13.05.2023, №17 від 14.05.2023, №18 від 15.05.2023, №19 від 16.05.2023, №20 від 17.05.2023, №21 від 18.05.2023, №22 від 19.05.2023, №23 від 20.05.2023, №24 від 22.05.2023, №25 від 23.05.2023, №26 від 24.05.2023, №27 від 25.05.2023.

Як зазначив суд першої інстанції, у судовому засіданні 11.03.2023 керівник ТОВ «Бровагро» повідомив, що товариство орендує землі сільськогосподарського призначення у Броварському районі загальною площею 127 га. Як зазначалось вище, основна площа земель, на яких здійснюється діяльність товариства 92 га, знаходять на території Великодимерської територіальної громади, які до 2023 були заміновані, що значно ускладнило відповідачу здійснення господарської діяльності.

Судом також прийнято до уваги ті обставини, що поведінка відповідача не свідчить про його недобросовісність, оскільки він, після розмінування частини орендованих земель, оплатив частину наявної заборгованості, та, в подальшому, провів повну оплату основного боргу за поставлений товар.

Також судом першої інстанції було обґрунтовано враховано, що:

- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 28% річних, та інфляційних нарахувань, які в достатній мірі компенсують всі майнові втрати позивача від несвоєчасного погашення заборгованості відповідачем;

- пеня та штраф є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням стягнення 28% річних та інфляційних втрат;

- сума нарахованих позивачем штрафних санкцій перевищують суму основного боргу, що свідчить про неспівмірність заявлених сум та про те, що стягнення штрафних санкцій у такому розмірі втрачає функцію стимулювання боржника до належного виконання зобовязання та набуває ознаки джерела отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Правовий висновок, що пеня не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.04.2020 у справі №924/570/19.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції скористався правом, наданим статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, та виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, зменшив розмір пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на 90%, тобто до їх розумного розміру.

Колегія суддів вважає даний висновок суд першої інстанції законним та обґрунтованим.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бровагро» на користь Приватного підприємства «Білоцерківагробізнес» 198 411,30 грн двадцять вісім відсотків річних, 49 494,17 грн інфляційних втрат, 33 469,59 грн пені та 12 490,25 грн штрафу.

Посилання відповідача на те, що з нього необґрунтовано стягнуто санкції за порушення зобов`язань з оплати, оскільки судом першої інстанції не було враховано положення статті 617 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Пунктом 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України вказано ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, який у подальшому, Законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738- IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено відповідні укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Відповідно до пункту 7.1. договору сторони погодили, що у випадку настання обставин, що знаходяться поза контролем сторін (обставини форс-мажору), які не могли бути передбачені і враховані сторонами під час укладення даного договору та /або додатків до договору, зокрема, але не виключно: стихійні лиха, військові дії, страйки (крім персоналу сторін) - сторона, що підпала під дію таких обставин, звільняється від відповідальності у вигляді штрафу та пені з невиконання зобов`язань по договору при умові підтвердження факту існування форс-мажорних обставин довідко територіального органу Торгово-Промислової Палати України та якщо ці обставини стали прямою причиною неможливості виконання договірних зобов`язань.

За настання обставин, що вказані у пункті 7.1. даного договору, сторона до якої вони виникли, повинна в триденний термін письмово повідомити другу сторону про настання таких обставин, з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин довідкою територіального органу Торгово-Промислової Палати України. Строк надання довідки - 5 календарних днів з моменту повідомлення стороні про настання форс-мажорних обставин (п. 7.3. договору).

Згідно з пунктом 7.4. договору не повідомлення або несвоєчасне повідомлення чи/або несвоєчасне надання довідки, позбавляє сторону, для якої настали обставини форс-мажору, права посилатись на вказані обставини як на підставу для звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань по цьому договору.

В обґрунтування форс-мажорних обставин відповідач посилається на те, що вже після отримання насіння від позивача виявив, що значна частина посівних площ не може бути використана з огляду на засмічення вибуховими матеріалами, замінування в ході бойових дій на території Київської області протягом березня 2022 року. Перешкоди для використання посівних площ повністю не усунуті по сьогодні.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що договір було укладено вже після початку військової агресії російської федерації проти України, доказів звернення до позивача щодо настання форс-мажорних обставин відповідно до умов договору відповідачем не надано.

Відтак відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності на підставі статті 617 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що суд першої інстанції прийняв до уваги означені доводи відповідача та зменшив розмір штрафних санкцій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2024 у справі №911/3671/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бровагро" на рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2024 у справі №911/3671/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2024 у справі №911/3671/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/3671/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 23.07.2024 після виходу судді Іоннікової І.А. з відпустки.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська