Рішення
від 24.06.2024 по справі 910/9304/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2024Справа № 910/9304/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації), (29005, м.Хмельницький, майдан Незалежності, буд.2)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Релігійна організація "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Старонетішинська, буд. 20)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації (29005, м.Хмельницький, майдан Незалежності, будинок РАД)

про визнання протиправним і скасування розпорядження, визнання незаконною та скасування державної реєстрації.

Представники учасники справи:

Від позивача: Пасічник Я.С.;

Від відповідача: Антонюк Н.В.;

Від третьої особи-1: Йосипенко С.Т.;

Від третьої особи-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.06.2023 року ОСОБА_1 (позивач) подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про визнання протиправним і скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) (відповідач) №359/2023-р від 11.05.2023 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/9304/23 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.08.2023.

13.07.2023 до суду від Релігійної організації "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

14.07.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої останній заперечував проти заявлених позовних вимог, розпорядження № 359/2023-р від 11.05.2023 прийняте із дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування.

14.07.2023 до суду від представника Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та клопотання про залучення Релігійної організації "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) та Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 задоволено клопотання відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

18.07.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що позивач не погоджується з доводами відповідача, з огляду на те, що

- відповідачем не надано доказів на підтвердження його заперечень проти позовної заяви;

- позивач звертався до відповідача з інформаційним запитом про надання додатків до протоколу №1 від 09.04.2023 про прийняття статуту у новій редакції (списики та підписи осіб, які голосувати за рішення), однак Хмельницька ОВА вказані докази заявнику не надала;

- відповідачем не здійснено повної перевірки на відповідність поданих документів положенням чинної редакції статуту, а відтак повноважним державним органом фактично не дотримано процедури реєстрації статуту відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у зв`язку з чим, прийнято протиправне розпорядження;

- враховуючи характер спірних правовідносин, позивачем обрано ефективний та належний спосіб захисту прав та законних інтересів;

- під час прийняття оскаржуваного розпорядження, відповідачем не буди враховані роз`яснення Державної служби України з етнополітики та свободи совісті.

31.07.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначив, що Хмельницька ОВА, діючи у спосіб і в межах передбачених чинним законодавством України, не виявила недоліків у документах необхідних для реєстрації статуту у новій редакції, відповідно не мала виконувати положення частини 17 статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» на яку посилається позивач. Також, Хмельницька ОВА повторно наголосила, що порядок зміни підлеглості передбачений статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а не положеннями статуту релігійних організацій. До того ж так як членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, то ніхто не може визначати чи примусово встановити належність осіб до тієї чи іншої релігійної громади, окрім самих осіб які, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами релігійних громад. При цьому слід зауважити, що статут не може суперечити законодавству України та обмежувати осіб у праві вільного вибору віросповідання. Хмельницька ОВА акцентує увагу позивача на тому, що роз`яснення ДЕСС мають виключно рекомендаційний характер. Представник відповідача вказав про відсутність правових підстав для надання документів, які позивач намагався витребувати у відповідача шляхом подання інформаційного запиту до Хмельницька ОВА, та акцентував увагу позивача про дотримання останнім вимог чинного законодавства в частині витребування доказів.

В підготовчому засіданні 01.08.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, залучено до участі в справі в якості третіх осіб Релігійну організацію "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) та Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації, підготовче засідання відкладено на 03.10.2023 року.

03.08.2023 року до суду від Релігійної організації "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) надійшла заява про відвід судді Морозова С.М. від розгляду справи №910/9304/23.

Заява мотивована тим, що на думку заявника у судді упереджене ставлення до Релігійної громади "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України), оскільки суддя ідентифікує себе як член релігійної громади із підлеглістю у канонічних та організаційних питаннях до релігійного центру "Українська православна Церква"

04.08.2023 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (повторно).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 задоволено заяву Релігійної організації "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) про відвід судді Морозова С.М. від розгляду справи №910/9304/23 та передати матеріали справи №910/9304/23 уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2023 справу № 910/3150/23 передано для розгляду судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 прийнято справу №910/9304/23 до провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначити на 25.09.2023.

23.08.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, в яких представник третьої особи заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні. Крім того, представник третьої оосби-1 просив суд здійснювати розгляд справи без участі його представника.

23.08.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-2 надійшли письмові пояснення, в яких представник третьої особи заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

07.09.2023 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої останній заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні.

08.09.2023 через відділ діловодства суду від представника третьої особи-2 надійшли письмові пояснення, в яких представник третьої особи заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

12.09.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, просив суд поновити строк та витребувати у відповідача матеріали реєстраційної справи релігійної.

20.09.2023 через систему "Електронний суд" до суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 задоволено заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

22.09.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких уповноважений представник заперечував проти заявлених позовних вимог та клопотання представника позивача про витребування доказів.

Представник третьої особи-2 25.09.2023 у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105473521691.

Представник позивача 25.09.2023 у підготовчому засіданні підтримав клопотання про витребування доказів.

Представник відповідача 25.09.2023 у підготовчому засіданні заперечив проти клопотання про витребування доказів.

Представник третьої особи-1 25.09.2023 у підготовчому засіданні заперечив проти клопотання про витребування доказів.

Судом 25.09.2023 у підготовчому засіданні розглянуто клопотання представника позивача про витребування доказів та постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про часткове задоволення вказаного клопотання. Судом зобов`язано відповідача надати до суду належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи.

Крім того, судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 23.10.2023.

13.10.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання на виконання вимог ухвалу суду від 25.09.2023, до якого долучено копії матеріалів реєстраційної справи, зокрема списки та підписи осіб, які підтримували рішення про прийняття статуту релігійної організації у новій редакції.

Представник третьої особи-2 23.10.2023 у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача 23.10.2023 у підготовчому засіданні заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник відповідача 23.10.2023 у підготовчому засіданні заперечив проти усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання.

Представник третьої особи-1 23.10.2023 у підготовчому засіданні поклався на розсуд суду щодо розгляду усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання.

Судом 23.10.2023 у підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника позивача. Підготовче засідання відкладено на 13.11.2023.

07.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, до якої долучено позовну заяву, відповідно до якої позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) №359/2023-р від 11.05.2023;

- визнати незаконною проведену державним реєстратором Департаменту

інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації Чайковською Іриною Сергіївною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію (реєстраційну дію/запис) змін до відомостей про юридичну особу релігійну організацію "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви" (ідентифікаційний код 23843333) №1006721070002000490 від 02.06.2023 о 09:03:31, та зобов`язати Хмельницьку обласну державну адміністрацію скасувати державну реєстрацію (реєстраційну дію/запис) №1006721070002000490 від 02.06.2023.

09.11.2023 через систему "Електронний суд" від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення на заяву про зміну предмету позову, в яких уповноважений представник просив суд вказану заяву повернути без розгляду, у зв`язку із одночасною зміною предмету та підстав позову.

Представник третьої особи-2 13.11.2023 у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив

Представник позивача 13.11.2023 у підготовчому засіданні підтримав заяву про зміну предмета позову.

Представники відповідача та третьої особи 13.11.2023 у підготовчому засіданні заперечили проти заяви позивача про зміну предмета позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 прийнято заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову, спір вирішується з її врахуванням, підготовче засідання відкладено на 29.11.2023.

22.11.2023 через систему "Електронний суд" від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення.

28.11.2023 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли письмові пояснення на заяву позивача про зміну предмету позову.

29.11.2023 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 906/1330/21.

29.11.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 906/1330/21 (повторно).

Представник третьої особи-2 29.11.2023 у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи-1 29.11.2023 у підготовчому засіданні заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для подання заперечень на клопотання про зупинення провадження у справі.

Судом 29.11.2023 у підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 13.12.2023.

30.11.2023 засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта" від представника відповідача надійшли письмові пояснення на заяву позивача про зміну предмету позову (повторно).

11.12.2023 засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта" від представника відповідача надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі, в яких представник вказав, що правовідносини у справах №910/9304/23 та №906/1330/21 не є подібними, виходячи з предмету, підстав позову та суб`єктного складу сторін.

11.12.2023 через систему "Електронний суд" від представника третьої особи-1 надійшли письмові пояснення на клопотання про зупинення провадження у справі, в яких представник заперечив проти вказаного клопотання.

13.12.2023 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення проти клопотання представника позивача від 28.11.2023.

Представник третьої особи-2 13.12.2023 у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Представник позивача 13.12.2023 у підготовчому засіданні підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.

Представники відповідача та третьої оосби-1 заперечили проти клопотання про зупинення провадження у справі.

Судом 13.12.2023 у підготовчому засіданні постановлено протокольну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні представника позивача про зупинення провадження у справі

Представник позивача 13.12.2023 у підготовчому засіданні заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження процесуальних строків для подання письмових пояснень.

Представники відповідача та третьої особи-1 13.12.2023 у підготовчому засіданні заперечили проти усного клопотання представника позивача.

Судом 13.12.2023 у підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні усного клопотання представника позивача, у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.01.2024.

15.01.2024 відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій останній просив: повернутися на стадію підготовчого провадження; прийняти вказану заяву про зміну предмета позову та розглянути позовну заяву про визнання протиправним і скасуванням розпорядження №359/223-р від 11.05.2023, визнати протиправною та скасування державної реєстрації та визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції; Релігійну організацію "Релігійна організація громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України) залучити в якості співвідповідача.

Представник третьої особи-2 17.01.2024 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повернення до стадії підготовчого провадження; залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову у справі №910/9304/23. Також, судом оголошено перерву у судовому засіданні до 19.02.2024.

06.02.2024 через відділ діловодства суду надійшов запит від Північного апеляційного господарського суду, яким у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи №910/9304/23, у зв`язку із надходженням апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду від 17.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 зупинено провадження у справі №910/9304/23 до повернення матеріалів даної справи до Господарського суду міста Києва з Північного апеляційного господарського суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/9304/23, повернуто матеріали справи №910/9304/23 до Господарського суду міста Києва.

25.04.2024 матеріали справи передано на сектор судді Літвінової М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 поновлено провадження у справі №910/9304/24, вирішено продовжити судовий розгляд справи та призначено судове засідання на 27.05.2024.

Представник третьої особи-2 у судове засідання 27.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник позивача у судовому засідання 27.05.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засідання 27.05.2024 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи-1 у судовому засідання 27.05.2024 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у письмових пояснення на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2027 оголошено перерву по розгляду справи по суті до 24.06.2024.

Представник третьої особи-2 у судове засідання 24.06.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 24.06.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

На території міста Нетішина Хмельницької області як Релігійна громада діє «Свято-Параскевська церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви».

Указом єпископа Шепетівського і Славутського Володимира №025/08 від 01.11.2008 призначено ОСОБА_1 настоятелем храму Святої великомучениці Параскеви м. Нетішин Славутського округу Шепетівської єпархії УПЦ.

31.08.2017 на парафіяльних зборах релігійної організації, оформлені протоколом №3, було прийнято статут у новій редакції та затверджено керуючим Шепетівською єпархією Української Православної Церкви єпископом Євсевієм.

Розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації №932/2017-р від 11.10.2027 зареєстровано статут реляційної організації у новій редакції.

09.04.2023 відбулись загальні (парафіяльні) збори членів Релігійної організації, що підтверджується протоколом №1, місце проведення зборів Хмельницька область, Шепетівський район, м.Нетішин, кількість присутніх членів - 2449 осіб.

На даних зборах членами релігійної громади затверджено наступний порядок денний, а саме:

1. Про обрання голови та секретаря загальних зборів, уповноваження їх на складання та підписання протоколу за результатами проведення зборів.

2. Про обрання лічильної комісії загальних зборів.

3. Про зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади шляхом внесення відповідних змін до Статуту Релігійної організації.

4. Про зміну повного та скороченого найменування Релігійної організації.

5. Про затвердження Статуту Релігійної організації у новій редакції та уповноваження голови та секретаря зборів на його підписання.

6. Про обрання складу Парафіяльної ради Релігійної організації.

7. Про обрання складу Ревізійної комісії Релігійної організації.

8. Про проведення реєстрації статуту Релігійної організації в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну організацію, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За результатами проведених зборів прийняті наступні рішення:

1. обрано головою зборів - Степанюк О.Ф. , секретарем зборів - Мороза Б.В., яких уповноважено на складання та підписання протоколів зборів за результатами означених зборів.

2. обрано лічильну комісію у складі - Борковську О.В. ; Челишеву О.І. ; Гавкалюк Н.І .

3. вирішено змінити підлеглість у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади «Свято-параскевська церква» м.Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви) та перейти в канонічне підпорядкування організації «Управління Хмельницької Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)».

4. змінено найменування повне та затверджено скорочене на релігійної організації.

5. затверджено статут релігійної громади у новій редакції з новим найменуванням, уповноважено голову та секретаря зборів підписати, подати прийнятий статут в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею Управління спархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)», Приосвященішому Павлу. Єпископу Хмельницькому і Кам?янець-Подільському та Хмельницькій обласній військовій адміністрації для реєстрації.

6. обрано парафіяльну раду Релігійної організації.

7. обрано Ревізійної комісії Релігійної організації.

8. вирішено провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; уповноважено Степанюк Олену Федорівну на представництво інтересів релігійної громади перед органами державної влади з метою реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції та проведення державної реєстрації змін до відомостей про релігійну громаду до ЄДР, подавати всі необхідні документи для вищеозначених дій.

Також, 09.04.2023 відбулись загальні (парафіяльні) збори членів релігійної організації «Свято-параскевська церква», оформлені протоколом №1, за участі протоієрея ОСОБА_1 та 157 осіб, що підтверджується додатком №1 «списком членів». Порядок денний складався з наступних питань:

1. обрання членів лічильної комісії, Головуючого на Загальних (Парафіяльних) зборах членів та Секретаря для ведення протоколу Загальних (Парафіяльних) Зборів членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» та надання повноважень на підписання цього Протоколу.

2. затвердження складу (списку) членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» на підставі заяв про зарахування до складу членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА».

3. визначення підлеглості РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» у канонічних і організаційних питаннях.

4. надання повноважень на державну реєстрацію змін.

5. уповноваження на введення обліку членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА».

За результатом проведених загальних (парафіяльних) зборів членів релігійної організації «Свято-параскевська церква» за участі протоієрея ОСОБА_1 та 157 осіб були прийняті відповідні рішення.

10.04.2023 керівник та протоієрей релігійної організації «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» ОСОБА_1 надіслав звернення до в.о.голови та першого заступника голови ХОДА Сергія Тюріна, в якому повідомив про небажання змінювати підлеглість рілігійної організації, яка затверджена протоколом загальних парафіяльних зборів релігійної організації «Свято-параскевська церква». Крім того, позивач просив представників Хмельницької обласної державної адміністрації зупинити розпалювання міжконфесійної ворожнечі на території Нетішинської МТГ, організувати координацію та контроль діяльності органів місцевого самоврядування по захисту конституційних прав, свобод, законних інтересів громадян у кризових ситуаціях на релігійному ґрунті, які виникли та продовжують виникати у різних населених пунктах України та загрожують національній безпеці України, взяти під особистий контроль відновлення порушених прав і свобод членів Релігійної організації «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА», забезпечити дотримання чинного законодавства України на території Нетішинської МТГ.

Надалі, 10.04.2023 позивач звернувся до начальника ВПД №1 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області із заявою про вчинення представниками Нетішинської міської територіальної громади злочинів, передбачені Кримінальним кодексом України.

17.04.2023 представник релігійної громади «Свято-параскевська церква» м.Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви звернувся до відповідача із заявою, в якій просив останнього надати копію статуту та розпорядження про його реєстрацію, у зв`язку із втратою оригіналу.

20.04.2023 відповідач на виконання запиту від 17.04.2024 надав завірені копії діючої

редакції статуту релігійної організації «Свято-Параскевська Церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви» в 1 прим. та розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 11.10.2017 №932/2017-р «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Свято-Параскевська Церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви» у новій редакції в 2 прим.

28.04.2023 представник третьої особи-1 звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію статуту релігійної організації у новій редакції із новою назвою «Релігійна організація "Релігійна громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православна церква України)».

03.05.2023 протоієрей ОСОБА_1 звернувся до відповідача та третьої особи-2 з інформаційним запитом, в якому позивач просив надати копії матеріалів реєстраційної справи релігійної організації «Свято-Параскевської церкви», а саме: статути, протоколи про їх прийняття, розпорядження ОДА, заяви, які були подані до адміністрації, про прийняття статуту в новій редакції у 2023. Крім того, позивач повідомив, що після 2018 загальні парафіяльні збори релігійної організації «Свято-Параскевської церкви» не приймали статуту в новій редакції.

09.05.2023 на виконання запиту від 03.05.2023 відповідач надав позивачу матеріали реєстраційної справи релігійної громади «Свято-параскевська церква» м.Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви. Крім того, відповідач повідомив позивача про те, що 09.04.2023 члени релігійної громади прийняли рішення про зміну підлеглості релігійної організації та внесення відповідних змін до її статуту.

09.05.2023 Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації, розглянувши звернення від 10.04.2023, зазначив, що у випадку прийняття членами будь-якої релігійної громади рішення про зміну конфесійної підлеглості та подання усіх, визначених діючим законодавством документів для реєстрації нової редакції статуту, у органів державної влади відсутні підстави для відмови зареєструвати статут чи зміни до нього. Відмова у такому випадку може бути розцінена саме як протиправне втручання держави у справи релігійної організації. На реєстраційний орган, в даному випадку Хмельницьку обласну військову адміністрацію, покладений формальний обов`язок з перевірки повного та належного оформлення документів.

11.05.2023 першим заступником начальника Хмельницької ОВА винесено розпорядження №359/2023-р про реєстрацію статуту РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА НЕТІШИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ "СВЯТО-ПАРАС-КЕВСЬКОЇ ЦЕРКВИ" УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ)" у новій редакції та визнано тикам, що втратило чинність розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 11.10.2017 №932/2017-р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Корпоративними правами, відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, у корпоративних відносинах об`єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно із ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно зі статтею 7 Закону Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року по справі № 910/10011/19.

При цьому Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.

Відповідно до положень статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

На даних зборах членами релігійної громади затверджено наступний порядок денний, а саме:

2. Про обрання лічильної комісії загальних зборів.

4. Про зміну повного та скороченого найменування Релігійної організації.

6. Про обрання складу Парафіяльної ради Релігійної організації.

7. Про обрання складу Ревізійної комісії Релігійної організації.

За результатами проведених зборів прийняті наступні рішення:

1. обрано головою зборів - Степанюк О.Ф., секретарем зборів - Мороза Б.В., яких уповноважено на складання та підписання протоколів зборів за результатами означених зборів.

2. обрано лічильну комісію у складі - Борковську О.В. ; Челишеву О.І. ; Гавкалюк Н.І .

4. змінено найменування повне та затверджено скорочене на релігійної організації.

6. обрано парафіяльну раду Релігійної організації.

7. обрано Ревізійної комісії Релігійної організації.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на зборах мешканців територіальної громади м. Нетішин жоден з членів Релігійної організації та він не приймав участі, а тому дані збори не були парафіяльними зборами та не були скликані у спосіб та за процедурою, визначеною Статутом, а особи, які приймали участь у зборах, не були членами релігійної організації «Свято-Параскевська Церква» м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви».

Поряд з цим за частиною 1 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Разом з тим Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни - члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті (п. 16 Статуту).

Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів. Рішення Парафіяльних зборів приймається простою більшістю голосів присутніх на зборах. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним (п. 19-20 Статуту).

Як зазначає позивач, 09.04.2023 відбулись загальні (парафіяльні) збори членів релігійної організації «Свято-параскевська церква», оформлені протоколом №1, за участі протоієрея ОСОБА_1 та 157 осіб, що підтверджується додатком №1 «списком членів». Порядок денний складався з наступних питань:

4. надання повноважень на державну реєстрацію змін.

5. уповноваження на введення обліку членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зробила такі висновки:

"законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції від 15.03.2022 жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

У вищезазначеному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов`язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об`єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що чинне законодавство України не передбачає фіксованого членства віруючих даного віросповідання, а тому прийняття рішення Парафіяльних загальних зборів віруючих релігійної організації «Свято-параскевська церква», оформлені протоколом №1, про затвердження складу (списку) членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА» на підставі заяв про зарахування до складу членів РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «СВЯТО-ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА», суперечить Конституції України, вимогам Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки прийняття вказаного рішення не дозволяє більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21: "… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходить з того, що: "законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 також виснувала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

Суд зазначає, що 09.04.2023 загальними зборами (за присутності 2449 осіб) Релігійної громади вирішено змінити підлеглість у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади «Свято-параскевська церква» м.Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви) та перейти в канонічне підпорядкування організації «Управління Хмельницької Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)».

При цьому, як вбачається з протоколу №1 від 09.04.2023 року, на вказаних загальних зборах не був присутній настоятель Релігійної організації ОСОБА_1.

При цьому, Суд зазначає, що Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (частина друга статті 8) визначає, що релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Проте, Статут Нетішинської релігійної громади Української православної церкви м.Нетішин Хмельницької області, зареєстрований розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації №932/2017-р від 11.10.2027, не встановлює будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також не містить поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади.

При цьому при зверненні до суду з вказаним позовом Позивач мав послатись на відповідне положення статуту, яке визначає вказаний порядок, однак він на такі положення статуту не посилається. Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21.

Щодо наявності порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод та/або інтересів ОСОБА_1 , суд зазначає.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Крім того, Верховний Суд, у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, в постанові від 27.01.2020 року у справі № 598/157/15-4, яка стосувалася розгляду позову фізичних осіб до релігійної громади, яка змінила підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, про визнання недійсним протоколу, яким оформлено рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, дійшов висновку, що "так як на загальних зборах членів релігійної громади приймалося рішення лише про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і, як наслідок, про прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, в той час як жодного рішення щодо відвідування церкви не приймалося, відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивачів на свободи віросповідання".

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) №359/2023-р від 11.05.2023, визнання незаконною та скасування державної реєстрації внесення змін до відомостей про юридичну особу релігійну організацію "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви", суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 78-99 постанови від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19 вказала наступне: "Відповідно до ч. і ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із ч.2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Якщо у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, то така нова редакція не є чинною, бо вона не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу. Водночас реєстрація такої нової редакції порушує правову визначеність щодо того, статут у якій саме редакції є чинним - у новій чи в попередній. Отже, позовна вимога фактично спрямована не на позбавлення статуту в новій редакції юридичної сили, а на захист порушеного інтересу в правовій визначеності. Реєстрація статуту в новій редакції, прийнятій не органом юридичної особи, а неуповноваженими на це особами, може порушувати інтерес у правовій визначеності як членів Релігійної організації, так і самої Релігійної організації як юридичної особи Такий інтерес підлягає судовому захисту.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17, від її вересня 2018 року у справі N 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі N 910/3907/18.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/ касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Отже, судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті Закону № 987-ХІІ держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту вичерпує свою дію з моменту внесення таких змін або доповнень до статуту (прийняття статуту в новій редакції).

Отже, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19)."

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) №359/2023-р від 11.05.2023 про реєстрацію статуту РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА НЕТІШИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ "СВЯТО-ПАРАС-КЕВСЬКОЇ ЦЕРКВИ" УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ)" у новій редакції, як і похідні від неї позовні вимоги про визнання незаконною та скасування запису про державну реєстрацію щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу релігійну організацію "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви", яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є неналежним способом захисту, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень,

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 86, 129, 231 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 23.07.2024.

Суддя Літвінова М.Є.


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	24.06.2024
Оприлюднено	29.07.2024
Номер документу	120571747
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань спонукання виконати або припинити певні дії

Ткаченко Б.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 24.06.2024 по справі 910/9304/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/9304/23

Рішення
від 24.06.2024 по справі 910/9304/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА