Рішення

від 24.07.2024 по справі 910/2673/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2024Справа № 910/2673/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Одинцової К.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕП», м. Київ

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго»

про стягнення 17520,43 грн,

За участю представників сторін

від позивача: не з`явився

від відповідача: Завидняк В.І.

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕП» про стягнення шкоди в сумі 17 520,43 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним як страховиком транспортного засобу BMW державний номер НОМЕР_1 , здійснено виплату страхувальнику страхового відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась з вини водія автомобіля DAF державний номер НОМЕР_2 , власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕП». Внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, винної у спричиненні шкоди страхувальнику позивача. При цьому, розмір позовних вимог до відповідача було визначено з вирахуванням розміру шкоди, яка була відшкодована страховиком відповідальності відповідача - Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго».

Ухвалою від 11.03.2024 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕП», як власника транспортного засобу DAF державний номер НОМЕР_2 , була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго», а отже, відповідальність страхувальника у даному випадку настає лише у випадках, якщо розмір шкоди перевищу ліміт відповідальності страховика, або якщо у страховика взагалі не виник обов`язок з відшкодування шкоди у порядку Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При цьому, відповідачем наголошено, що розрахунком позивача застосовано коефіцієнт фізичного зносу нуль, тоді як страховиком відповідача сплачено суму страхового відшкодування у розмірі, що є меншим ніж розрахований позивачем. До того ж, відповідачем висловлено заперечення з приводу повідомлених позивачем обставин втрати документів страхової справи, в тому числі договору добровільного страхування транспортного засобу BMW державний номер НОМЕР_1 . Крім того, вказаним учасником судового процесу було заявлено про застосування строків позовної давності.

Ухвалою від 02.05.2024 судом було постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 05.06.2024; залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго».

05.06.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 19.06.2024.

19.06.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 10.07.2024.

10.07.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.07.2024.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання 24.07.2024 не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи. Клопотання про відкладення розгляду справи вказаними учасниками судового процесу не було подано.

Наразі, з огляду на неявку представників позивача та третьої особи, суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 24.07.2024.

Представником відповідача у судовому засіданні 24.07.2024 було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких проти задоволення позову заперечено.

В судовому засіданні 24.07.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2020 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №АМ.158180, згідно умов даного договору страхування, позивач взяв на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу «BMW» державний номерний знак НОМЕР_1 .

19 лютого 2021 у м. Одеса відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «DAF» державний номерний знак НОМЕР_2 (напівпричіп НОМЕР_3 ) під керуванням ОСОБА_2 , який на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕП» (надалі за текстом - «Відповідач») та транспортного засобу «BMW» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси по справі №521/3121/21 від 19.03.2021 р., ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як свідчать матеріали справи, дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 25.01.2021, відповідно до норм чинного законодавства, була визначена позивачем страховим випадком.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі заяви від 19.02.2021 про настання страхового випадку, звіту №SOS-210219-216878 від 31.03.2021 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, який було складено Фізичною особою - підприємцем Чабаном Ігорем Васильовичем на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ремонтної калькуляції, позивачем було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №UA2021021900007/L01/03 від 31.03.2021. Згідно змісту страхового акту страховиком визначено, що загальний розмір страхового відшкодування по події становить 60 777,43 грн, вирішено провести виплату відшкодування в розмірі 44 918,53 грн та провести акт взаємозаліку на недоотриману страхову премію в розмірі 15 858,90 грн.

Позивач, на виконання своїх зобов`язань перед страхувальником здійснив виплату страхового відшкодування на суму 44 918,53 грн згідно платіжного доручення №52441 від 01.04.2021.

Одночасно, у позовній заяві вказано, що 15 858,90 грн було зараховано згідно акту взаємозаліку на недотриману страхову премію.

Як свідчать матеріали справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу транспортного «DAF» державний номерний знак НОМЕР_2 (напівпричіп НОМЕР_3 ) була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго» згідно полісу №АР/2862070. Згідно змісту вказаного полісу ліміт відповідальності страховика по майну становить 130 000 грн, розмір франшизи нуль гривень.

Позивач звернувся до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» із вимогою в порядку суброгацїї суми страхового відшкодування в розмірі 60 777,43 грн.

Проте, як вказує позивач, страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача було сплачено страхове відшкодування на суму 43257 грн, на підтвердження чого надано довідку, за підписом головного бухгалтера Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

03.08.2023 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до відповідача із претензією №2121935 від 14.07.2023 щодо відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, на суму 17 520,43 грн, тобто, різниці між виплаченою сумою страхового відшкодування та сумою, яка біла сплачена Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго».

Проте, як вказує позивач, станом на момент звернення до суду, відповідачем вимоги позивача задоволено не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕП», як власника транспортного засобу DAF державний номер НОМЕР_2 , була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго», а отже, відповідальність страхувальника у даному випадку настає лише у випадках, якщо розмір шкоди перевищу ліміт відповідальності страховика, або якщо у страховика взагалі не виник обов`язок з відшкодування шкоди у порядку Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При цьому, відповідачем наголошено, що розрахунком позивача застосовано коефіцієнт фізичного зносу нуль, тоді як страховиком відповідача сплачено суму страхового відшкодування у розмірі, що є меншим ніж розрахований позивачем. До того ж, відповідачем висловлено заперечення з приводу повідомлених позивачем обставин втрати документів страхової справи, в тому числі договору добровільного страхування транспортного засобу BMW державний номер НОМЕР_1 . Крім того, вказаним учасником судового процесу було заявлено про застосування строків позовної давності.

Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

За приписами ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст.1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Отже, після виплати позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування за шкоду, завдану 19.02.2021 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля BMW державний номер НОМЕР_1 , до позивача в порядку суброгації перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 Цивільного кодексу України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України ).

У статті 1194 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01 липня 2004 року№ 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Оцінюючи доводи обох учасників судового процесу, а також наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Як було встановлено вище, на підставі заяви від 19.02.2021 про настання страхового випадку, звіту №SOS-210219-216878 від 31.03.2021 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, який було складено Фізичною особою - підприємцем Чабаном Ігорем Васильовичем на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ремонтної калькуляції, позивачем було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №UA2021021900007/L01/03 від 31.03.2021. Згідно змісту страхового акту страховиком визначено, що загальний розмір страхового відшкодування по події становить 60 777,43 грн, вирішено провести виплату відшкодування в розмірі 44 918,53 грн та провести акт взаємозаліку на недоотриману страхову премію в розмірі 15 858,90 грн.

Позивач, на виконання своїх зобов`язань перед страхувальником здійснив виплату страхового відшкодування на суму 44 918,53 грн згідно платіжного доручення №52441 від 01.04.2021.

Одночасно, у позовній заяві вказано, що 15 858,90 грн було зараховано згідно акту взаємозаліку на недотриману страхову премію.

Проте, наразі, суд зазнає, що твердження позивача стосовно зараховання згідно акту взаємозаліку на недотриману страхову премію суми страхового відшкодування в сумі 15 858,90 грн взагалі позбавлені доказового підтвердження. Відповідного акту взаємозаліку позивачем до матеріалів справи не надано. З урахуванням наведеного, суд погоджується із запереченнями відповідача в цій частині.

Одночасно щодо решти вимог до відповідача з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яку було наведено судом вище, суд зазначає таке.

Згідно з ч.22.1 ст.22 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.29 наведеного нормативно-правового акту у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, підлягають застосуванню саме спеціальні норми ч. 22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі статтею 29, пункту 32.7 статті 32 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Е З - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.

Згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим.

Одночасно, за приписами ч.12.1 ст.12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно ч.36.6 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Судом було встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу транспортного «DAF» державний номерний знак НОМЕР_2 (напівпричіп НОМЕР_3 ) була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго» згідно полісу №АР/2862070. Згідно змісту вказаного полісу ліміт відповідальності страховика по майну становить 130 000 грн, розмір франшизи нуль гривень.

Одночасно, судом було встановлено, що позивач звернувся до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» із вимогою в порядку суброгацїї суми страхового відшкодування в розмірі 60 777,43 грн. З претензії вбачається, що до останньої було додано, в тому числі, звіт №SOS-210219-216878 від 31.03.2021 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, який було складено Фізичною особою - підприємцем Чабаном Ігорем Васильовичем на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ремонтну калькуляцію.

Фактично, сума страхового відшкодування, яка була виплачено третьою особою дорівнює сумі, яка визначена у звіті №SOS-210219-216878 від 31.03.2021.

Як вбачається зі змісту вказаного звіту оцінщиком застосовано коефіцієнт фізичного зносу до транспортного засобу BMW державний номер НОМЕР_1 , тоді як останній 2015 року випуску, тобто, на момент дорожньо - транспортної пригоди автомобілю не було 7 років.

В контексті наведеного суд зауважує, що відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.

Пунктом 7.39 Методики унормовано, що винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Проте, жодних доказів, які підтверджували наявність обставин, які передбачено пунктом 7.39 Методики, матеріали справи не містять, що фактично унеможливлює встановлення судом обставин обґрунтованої виплати третьою особою, як страховиком відповідача, суми страхового відшкодування в порядку суброгації з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля.

Означене фактично унеможливлює у даному випадку виснувати, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (третьої особи), як підстави для виникнення у відповідача, як особи цивільно-правова відповідальність якої була застрахована, обов`язку відшкодувати певний розмір шкоди позивачу згідно приписів статті 1194 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕП» про стягнення шкоди в сумі 17 520,43 грн.

Враховуючи наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову, заява відповідача про застосування строків позовної давності була залишена судом без розгляду.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо непогодження відповідачва із твердженнями позивача про втрату договору) залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду відмови в задоволенні позову.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕП» про стягнення шкоди в сумі 17 520,43 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 24.07.2024.

Суддя В.В. Князьков