Постанова

від 05.12.2024 по справі 910/2673/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2024 р. Справа№ 910/2673/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 (повний текст складено 24.07.2024)

у справі № 910/2673/24 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕП»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго»,

про стягнення 17 520,43 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», Страхова компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій паросить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп» (далі - ТОВ «Агротеп», Товариство) 17 520,43 грн шкоди.

На обґрунтування заявлених вимог Страхова компанія зазначає, що як страховик транспортного засобу BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив виплату страхувальнику страхового відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталась з вини водія автомобіля DAF, державний номер НОМЕР_2 , власником якого є ТОВ «Агротеп». Позивач вважає, що на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до нього перейшло право вимоги до особи, винної у спричиненні шкоди страхувальнику позивача. При цьому розмір позовних вимог до відповідача був визначений з вирахуванням розміру шкоди, яка була відшкодована страховиком відповідальності відповідача - Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго».

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 відмовлено повністю в задоволенні позову ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» до ТОВ «Агротеп» про стягнення 17 520,43 грн шкоди.

Суд зазначив про відсутність підстав для висновку, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (третьої особи). А тому у ТОВ «Агротеп» як особи, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована, немає обов`язку відшкодувати певний розмір шкоди ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» згідно зі ст. 1194 ЦК України.

Ураховуючи наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову, суд залишив без розгляду заяву Товариства про застосування строків позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2024, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» до ТОВ «Агротеп» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити. Стягнути з ТОВ «Агротеп» на користь ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» суму в якості страхового відшкодування (шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) у розмірі 17 520,43 грн. Стягнути з ТОВ «Агротеп» на користь ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» судові витрати по сплаті судового збору.

Апелянт вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням всіх обставин справи, неповним дослідженням та неправильним трактуванням наявних у матеріалах справи доказів.

На обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню, є вартість відновлювального ремонту без урахування зносу. Оскільки страхова компанія відповідача здійснила виплату грошових коштів з урахуванням фізичного зносу, що не забезпечує повного відшкодування завданої шкоди, у зв`язку з чим, на думку апелянта, саме відповідач зобов`язаний сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Позиції учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство проти доводів скаржника заперечує та наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2673/24 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 до надходження матеріалів справи №910/2673/24.

22.08.2024 матеріали справи №910/2673/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/2673/24. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

08.10.2020 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) уклали договір №АМ.158180 добровільного страхування наземного транспорту, за умовами якого Страхова компанія взяла на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 .

19.02.2021 у м. Одеса відбулась ДТП за участю транспортного засобу «DAF» д.н.з. НОМЕР_2 (напівпричіп НОМЕР_3 ), під керуванням ОСОБА_2 , який на праві власності належить ТОВ «Агротеп», та транспортного засобу «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «DAF» була застрахована АТ «СК «Інго» згідно з полісом №АР/2862070 з лімітом відповідальності страховика по майну у розмірі 130 000,00 грн, розмір франшизи - 0,00 грн.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 19.03.2021 у справі №521/3121/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

31.02.2021 на підставі заяви від 19.02.2021 про настання страхового випадку, звіту №SOS-210219-216878 від 31.03.2021 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного ФОП Чабаном І.В. на замовлення ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», та ремонтної калькуляції ПрАТ «СК «ПЗУ України» здійснило розрахунок суми страхового відшкодування та склало страховий акт №UA2021021900007/L01/03.

Згідно із зазначеним страховим актом Страхова компанія прийняла рішення про виплату: відшкодувати збитки на підставі умов договору страхування; загальний розмір страхового відшкодування по події на підставі розрахунку становить 60 777,43 грн; нарахувати страхове відшкодування в розмірі 60 777,43 грн; провести виплату відшкодування в розмірі 44 918,53 грн; провести акт взаємозаліку на недоотриману страхову премію в розмірі 15 858,90 грн.

01.04.2021 платіжним дорученням №52441 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплатило ОСОБА_1 44 918,53 грн страхового відшкодування.

У позовній заяві Страхова компанія зазначила, що 15 858,90 грн були зараховані за актом взаємозаліку на недоотриману страхову премію.

ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» звернулось до ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» з вимогою в порядку суброгації №407/2021 на суму 60 777,43 грн, у якій зазначило, що оскільки транспортний засіб потерпілої сторони ( ОСОБА_1 ) застрахований у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» за договором АМ-158180 страхування транспортних засобів, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 60 777,43 грн, то слід перерахувати вказані кошти на поточний рахунок ПрАТ «СК «ПЗУ Україна».

15.09.2021 та 20.10.2022 АТ «СК «ІНГО» (ПрАТ «АСК «Інго Україна») сплатило ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» 38 528,81 грн та 4 728,19 грн відповідно.

03.08.2023 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» звернулось до ТОВ «Агротеп» з претензією (вих. №2121935) щодо відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, у якій повідомило, що у зв`язку з виплатою ним страхового відшкодування за договором №АМ158180 на користь страхувальника у розмірі 60 777,43 грн, на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до нього перейшло право страхувальника (постраждалої особи) на відшкодування шкоди, заподіяної Товариством у ДТП, яка сталась 19.02.2021. Страхова компанія зазначила, що оскільки ПрАТ «СК «ІНГО» здійснило часткове відшкодування шкоди на користь ПрАТ «ПЗУ Україна», не погашеною залишилась сума у розмірі 17 520,43 грн.

07.08.2023 ТОВ «Агротеп» отримало зазначену претензію.

Оскільки ТОВ «Агротеп» вимоги претензії ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» не задовольнило, Страхова компанія звернулась з позовом у цій справі.

Заперечуючи проти заявлених до нього вимог, ТОВ «Агротеп» у відзиві на позовну заяву зазначило, що його цивільно-правова відповідальність як власника транспортного засобу «DAF», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована АТ «СК «Інго», а тому відповідальність страхувальника у даному випадку настає лише у випадках, якщо розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, або якщо у страховика взагалі не виник обов`язок з відшкодування шкоди у порядку Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». ТОВ «Агротеп» відзначило, що розрахунком ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» визначено коефіцієнт фізичного зносу нуль, тоді як страховик відповідача (АТ «СК «ІНГО») сплатив суму страхового відшкодування у розмірі, що є меншим за розрахований позивачем.

Також Товариство заявило про застосування строків позовної давності.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За визначенням ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про страхування»).

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування»).

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За визначенням ст. 6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Статтею 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого деліктного зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №910/3165/17, від 12.08.2019 у справі №910/2351/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №910/2603/17.

У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат переходить від потерпілої особи право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди. Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Відповідно до пп. 12.1 ст. 12 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (абз. 18 ст. 9 Закону України «Про страхування».

Пунктом 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість (далі - «ПДВ»). При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин того, чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/171/17 та від 05.04.2018 у справі № 910/3165/17.

Разом з тим, спеціальні норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, що завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (п. 22.1 ст. 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (ст. ст. 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (п. п. 32.4, 32.7 ст. 32 Закону).

Таким чином, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Частинами 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За загальним правилом не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц (провадження №14-497цс18) зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

При цьому під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 914/820/17).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених цим Законом випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

А отже відповідач як власник транспортного засобу, водій якого, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, вчинив ДТП і визнаний винним у цьому, в силу положень ст. 1187, 1191, 1194 ЦК України зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром виплаченого позивачем відшкодування і страховою виплатою, здійсненою позивачеві страховиком відповідача, лише у разі, якщо виплачене відшкодування перевищує ліміт відповідальності страховика позивача.

Проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом №142/5/2092 від 24.11.2003 Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395 (далі - Методика).

Відповідно до п. 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує:

5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД;

7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.

3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД;

4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів;

5 років - для мототехніки.

Згідно з п. 1.6 вказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки.

Згідно з п. 7.39 Методики винятками стосовно використання зазначених вимог є:

а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний);

б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини));

в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ;

г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики;

ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у п. 4 таблиці 4.1 додатка 2 до цієї Методики.

Згідно зі у звітом №SOS-210219-216878 від 31.03.2021, складеним ФОП Чабаном І.В. на замовлення ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», при оцінці вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, застосовано коефіцієнт фізичного зносу 0,50 (виявлені сліди відновлювального ремонту складових частин кузову).

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики).

Відповідно до п. 8.2 Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Е З - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу (висновки Верховного Суду у постановах від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16).

Згідно з Методикою збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту За наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим.

Суд встановив, що на підставі заяви від 19.02.2021 про настання страхового випадку, звіту №SOS-210219-216878 від 31.03.2021 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, ремонтної калькуляції позивач здійснив розрахунок суми страхового відшкодування та склав страховий акт №UA2021021900007/L01/03 від 31.03.2021.

Загальний розмір страхового відшкодування згідно зі страховим актом становить 60 777,43 грн. Страхова компанія прийняла рішення провести виплату відшкодування в розмірі 44 918,53 грн та провести акт взаємозаліку на недоотриману страхову премію в розмірі 15 858,90 грн.

Позивач, на виконання своїх зобов`язань перед страхувальником, платіжним дорученням №52441 від 01.04.2021 здійснив виплату страхового відшкодування на суму 44 918,53 грн.

У матеріалах справи є докази сплати ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування на суму 44 918,53 грн, однак докази проведення взаємозаліку на недоотриману страхову премію в розмірі 15 858,90 грн відсутні.

ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» звернулось до АТ «СК «Інго» з претензією, у якій вимагало в порядку суброгацїї сплатити 60 777,43 грн страхового відшкодування. До претензії було додано в т.ч. звіт №SOS-210219-216878 від 31.03.2021 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу.

АТ «СК «ІНГО» як страховик цивільно-правової відповідальності ТОВ «Агротеп» (власника транспортного засобу «DAF») згідно полісу №АР/2862070 з лімітом відповідальності по майну у розмірі 130 000,00 грн (франшиза - 0,00 грн) сплатило ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» 43 257,00 грн (38 528,81+4 728,19), що відповідає визначеній у звіті №SOS-210219-216878 від 31.03.2021 вартості відновлювального ремонту (включаючи ПДВ на запасні частини, матеріали фарбування) з урахуванням зносу.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у цьому випадку відсутні підстави виснувати, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (третьої особи), як підстави для виникнення у відповідача, як особи цивільно-правова відповідальність якої була застрахована, обов`язку відшкодувати певний розмір шкоди позивачу згідно з приписами ст. 1194 ЦК України.

За таких обставин, висновок місцевого суду про відмову в задоволенні вимог позову ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» до ТОВ «Агротеп» про стягнення шкоди в сумі 17 520,43 грн є правомірним.

Щодо позовної давності апеляційний суд зазначає таке.

За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (ч. 1 ст. 254 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції правомірно залишив без розгляду заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/2673/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/2673/24 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/2673/24 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова