Рішення

від 23.07.2024 по справі 917/762/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2024 Справа № 917/762/24

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільного виробничого комерційного підприємства «Азалія», 37400, Полтавська обл., Лубенський р-н, м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, код ЄДРПОУ 13960888,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип», 14013, м. Чернігів, просп. Перемоги, 139, оф. 413, код ЄДРПОУ 32428972,

про cтягнення 725 000,00 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники сторін: не викликалися

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.05.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільного виробничого комерційного підприємства «Азалія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» про cтягнення 725 000,00 грн. збитків та відкрито провадження у справі № 917/608/24; визнано справу малозначною; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

22.05.2024 року до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Краншип» б/н від 22.05.2024 р. (вх. № 7202) про передачу справи № 917/762/24 за підсудністю до Господарського суду Чернігівської області. Ухвалою від 28.05.2024р. відмовлено в задоволенні даної заяви.

30.05.2024р. надійшов відзив на позовну заяву, 13.06.2024р. відповідь на відзив, 19.06.24р. заперечення. При поданні відповіді на відзив від 13.06.2024р. позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив, мотивоване тим, що у зв`язку з частими повітряними тривогами у Полтавській області та аварійним відключенням електроенергії позивач не міг відреагувати на відзив, який надійшов до його електронного кабінету 30.05.2024р.у строк, встановлений в ухвалі суду про відкриття провадження у справі.

Згідно ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Враховуючи доводи, викладені позивачем у обґрунтування заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання та поновити позивачу пропущений строк для подання відповіді на відзив.

Інші заяви по суті спору від учасників справи не надходили.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягають у неправомірному зверненню стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02.10.2020р. та реєстрації права власності на іпотечне майно за собою, позивача було позбавлено права володіння, користування і розпорядження його нерухомим майном, яке знаходиться у м.Гребінка, чим завдано йому збитків на суму 750 000,00 грн.

Відповідач проти позову в заявах по суті спору заперечує, посилаючись на наступне:

-при зверненні стягнення на предмет іпотеки він діяв виключно в межах іпотечного договору від 02.10.2020р., Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

-- рішення Господарського суду Полтавської області від 23.12.2021р. та постанова Верховного Суду від 05.09.2023р. засновані на оцінці дій контрагентів договору позики від 28.09.2020р. №28/09-01 з точки зору дотримання вимог ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та постанови Правління НБУ від 21.01.2024р. №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» та без врахування виниклого на той час внутрішнього узгодження між контрагентами факту зарахування коштів у розмірі 4800 000,00 грн в межах іншого договору, а саме договору позики від 07.07.2020 р. №07/07-02;

-- в той же час, факт наявності заборгованості за договором позики від 28.09.2020р. №28/09-01 станом на день розгляду даної справи підтверджується судовим провадженням справа №927/335/24, яка перебуває у провадженні Господарського суду Чернігівської області;

-в період з 08.06.2021р. по 09.11.2023р. відповідач цілком законно володів спірним нерухомим майном з огляду на приписи ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

-позивач у даному позові жодним чином не визначив реальність отримання доходів від використання майна у визначений у позові період.

В реагування на відзив, позивач надав суду відповідь на відзив, де спростовує доводи відповідача з наступним обґрунтуванням:

- факт виконання зобов`язання з повернення позики є встановленим за судовим рішенням, яке набрало законної сили, і подання ПП «Мар`янівське-2014» позову до ПП «Краншип» жодним чином не зачіпає прав чи обов"язків позивача;

- з урахуванням висновків, викладених у постанові ВС КГС у справі №917/1283/21 звернення стягнення відповідачем на предмет іпотеки є незаконним, що виключає правомірність володіння таким майном та як наслідок отримання доходу;

- відповідач у період незаконного володіння майном з 08.06.2021р. по 09.11.2023р. отримував орендну плату, яку реально міг отримувати позивач, якби його не позбавили права власності.

У запереченнях від 18.06.2024р. відповідач спростовує доводи позивача за мотивами, що перекликаються з відзивом на позов.

При розгляді справи судом встановлено наступне:

02.10.2020 між ТОВ "Краншип" (Іпотекодержатель) та ТОВ БВКП "Азалія" (код ЄДРПОУ 13960888, Майновий поручитель Іпотекодавець), укладено договір іпотеки (далі іпотечний договір). Даною іпотекою забезпечувалося виконання зобов`зання за договором позики № 28/09-01 , укладеним між ПП «Мар`янівське -2014» та ТОВ «Краншип», згідно із яким Позикодавець (ТОВ «Краншип») надав Позичальнику (ТОВ «Мар`янівське-2014) грошову безпроцентну позику у розмірі 4 800 000,00 грн строком повернення до 31.03.2021.

На підставі договору іпотеки від 02.10.2020р. позивач ТОВ БВКП «Азалія» передав в іпотеку ТОВ «Краншип» належне йому на праві власності нерухоме майно в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодаця.

Вказаним майном було:

-контора/адмінбудинок, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна (колишня назва вул. Петровського), б. 64, що складається в цілому з нежитлової будівлі А-1. Загальна площа нерухомості 115,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 140706753208;

-будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна (колишня назва вул. Петровського), будинок 64. Загальна площа нерухомості 780,3 кв. м. Реєстраційний номер нерухомого майна 140440153000.

Іпотечним договором, серед іншого, було передбачено іпотечне застереження, за умовами якого звернення стягнення на предмет Іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом, в тому числі, продажу Предмету іпотеки будь-якій особі та будь- яким способом, в тому числі- переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

У зв`язку з неналежним виконанням позикодавцем умов договору позики, іпотекодержателем ТОВ «Крашип» - було звернуто стягнення на предмет іпотеки: державним реєстратором 03.06.2021 було прийнято такі рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Краншип":

- номер запису про право власності 42373949 на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, загальна площа нерухомості 115,2 м2, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.06.2021 № 58608264;

- номер запису про право власності 42374587 на об`єкт нерухомого майна: будівлі та споруди за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, загальна площа нерухомості 780,3 м2, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.06.2021 № 58609027.

При цьому, до матеріалів даної справи ні позивачем, ні відповідачем у встановленому ГПК України порядку не додано копії вказаних договорів позики та іпотеки. Судом враховано, що обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили: рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.12.2021р. у справі № 917/1283/21 (reyestr.court.gov.ua/Review/102297486) та постановою Верховного Суду (Касаційного господарського суду) у даній справі від 05.09.2023р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113469690).

Згідно ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає (або сторони на цьому наполягають), що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).

Предметом розгляду в межах даної справи 917/1283/21 були позовні вимоги ТОВ БВКП «Азалія» до ТОВ «Краншип» про скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які виступали предметом іпотеки. Згідно з остаточним судовим рішенням, яке набрало законної сили, судом було встановлено обставини належного виконання основного зобов`язання з повернення позики позичальником (ПП Мар"янівьке-2014") та погашення заборгованості за договором позики у встановлений строк, а відтак неправомірність вчинення ТОВ «Краншип» дій по зверненню стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно, у зв`язку з цим судом було постановлено: скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна: номер запису про право власності 42373949, нежитлова будівля за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, загальна площа нерухомості 115,2 кв. м; номеру запису про право власності 42374587: будівлі та споруди за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, загальна площа нерухомості 780,3 кв. м.

На підставі судового рішення, що набрало законної сили, було скасовано державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти нерухомого майна за ТОВ «Краншип» та зареєстровано право власності на них за ТОВ БВКП «Азалія», що підтверджується доданими до позову витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач зазначає, що з урахуванням вищевказаних обставин, нерухоме майно в період з червня 2021р. по жовтень 2023р. перебувало у власності відповідача незаконно, а в цей час він (відповідач) отримував прибуток від його використання. Так, вказане нерухоме майно здавалося відповідачем в оренду. Позивачем надано копії договорів оренди нежитлового приміщення №01-08/21 від 01.08.2021р. між ТОВ «Краншип» та ФОП Кизь Галиною Олександрівною (а.с.39-42), Акт прийому-передачі частини нежитлових приміщень за даним договором від 10.08.2021р. (а.с.43), Акт надання послуг №619 від 31.10.2023р. на суму 6000,00 грн з ПДВ (а.с.44), рахунок на оплату №609 від 31.10.2023р. на вказану суму (а.с.45), Акт надання послуг №525 від 30.09.2023р. на суму 6000,00 грн. (а.с.46), рахунок на оплату №528 від 30.09.2023р. (а.с.47), рахунок на оплату №475 від 31.08.23р. (а.с.48), Акт надання послуг №485 від 31.08.23р. на суму 6000,00 грн., рахунок на оплату №404 від 31.07.23р., Акт надання послуг №419 від 31.07.2023р. на суму 6000,00 грн., Договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2021р. між ТОВ «Краншип» та ФОП Кочума Вікторією Олександрівною (а.с.52-55), Акт прийому-передачі частини нежитлових приміщень за даним договором від 01.07.2021р. (а.с.56), Договір оренди нежитлового приміщення від 24.06.2020р. між ТОВ «Краншип» та ТОВ «Точка здоров`я» (а.с.65- 69), Акт прийому-передачі частини нежитлових приміщень за даним договором від 24.06.2020р. (а.с.69), Акт надання послуг №526 від 30.09.23р. та рахунок на оплату №516 від 30.09.2023р. на суму 18 000,00 грн., Акт надання послуг №625 від 31.10.23р. та рахунок на суму 18000,00 грн. (а.с.59-60), Акт надання послуг №489 від 31.08.2023р. на суму 18000,00 грн та рахунок (а.с.61-62), Акт надання послуг №425 від 31.07.2023р. та рахунок на уму 18 000,00 грн. (а.с.63-64). Всього, як вказує позивач, відповідачем було отримано прибуток у сумі 750 000,00 грн. Цю суму позивач кваліфікує як збитки (упущену вигоду) та просить стягнути з відповідача, посилаючись на ст..22,316,317, 319,321,386 623 ЦК України, 224-225 ГК України.

Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема, положеннями Глави 3 «Захист цивільних прав та інтересів» Розділу І «Основні положення» Книги першої «Загальні положення», Глави 51 «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» Розділу І «Загальні положення про зобов`язання» Книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України та Главою 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» Розділу V «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання» ГК України.

У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини другої статті 20 ГК України права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У пункті 4 частини першої статті 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно з частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.

Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення:

1) протиправної поведінки особи (боржника);

2) збитків, заподіяних такою особою;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками;

4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

Водночас протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Окрім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

При цьому слід мати на увазі, що тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224, статті 225 ГК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття «збитки», на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

Тобто, у даній справі, заявляючи вимоги про відшкодування збитків, саме позивач мав довести реальну можливість отримання ним доходів, їх розмір, а також вжиття певних заходів задля їх отримання.

Повертаючись до обставин даної справи: позивачем позовні вимоги обґрунтовані тим, що його протиправно було позбавлено права володіння, користування і розпорядження його майном, та отримання прибутку, зокрема- отримання плати від здачі його в оренду, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у вигляді орендної плати у розмірі 750 000,00 грн. (при розрахунку використано дані договорів оренди, які перераховані судом вище, що були укладені між відповідачем-орендодавцем та орендарями).

При цьому суд критично ставиться до доводів відповідача, викладених ним у заявах по суті спору, в частині обставин стосовно законності/незаконності звернення стягнення на предмет іпотеки, викладених у рішенні Господарського суду Полтавської області від 23.12.2021р. у справі № 917/1283/21 (reyestr.court.gov.ua/Review/102297486) та постанові Верховного Суду (Касаційного господарського суду) у даній справі від 05.09.2023р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113469690). Як зазначено судом вище, обставини, встановлені під час судового розгляду у цій справі, є преюдиціальними для суду у справі, що розглядається. Так, преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Перебування у провадженні Господарського суду Чернігівської області справи №927/335/24, на яку посилається відповідач (рішення у справі прийнято 25.06.2024р. та не набрало законної сили), а також справи №917/277/24 у провадженні Господарського суду Полтавської області (про що зазначає позивач), не змінює висновків суду з цього питання.

Однак, при цьому позивачем взагалі не зазначено, що до вибуття майна з його власності у 2021р. ним використовувалося дане нерухоме майно для передачі його в оренду, чи іншим чином отримувався (чи планувався до тримання) від нього будь-який прибуток, на чому цілком обґрунтовано акцентує увагу відповідач у заявах по суті спору. У обґрунтування вимог про стягнення збитків покладено факти використання майна для отримання прибутку відповідачем під час перебування майна у його власності, однак позивачем не надано жодних доказів того, що за вказаний період він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Як зазначає відповідач, в укладеному договорі іпотеки містилися положення про те, що відносно предмету іпотеки не укладено угод про передачу в оренду, лізинг, у позичку, у безоплатне користування, або інших угод про передачу предмету іпотеки третім особам, не існує довіреностей (інших уповноважених документів), виданих іпотекодавцем третім особам, що свідчать про право останніх розпоряджатися тим чи іншим чином предметом іпотеки. Позивачем вказане не спростовується, відтак, підтверджуються твердження відповідача стосовно того, що позивачем не використовувалося дане нерухоме майно у підприємницькій діяльності для отримання доходу від здачі в оренду до моменту звернення стягнення на нього відповідачем. Так само після повернення майна у власність позивачу: жодних доказів використання його у господарській діяльності для отримання прибутку, в т.ч. від здачі в оренду, позивач не надав, на наявність таких не посилався.

Крім того, подані позивачем докази жодним чином не підтверджують отримання відповідачем у вказаний у позові період доходу саме у зазначеному розмірі (надано Актів надання послуг, підписаних в односторонньому порядку тільки орендодавцем, на суму 96 000,00 грн та рахунки на вказану суму), та не наведено жодних доводів у підтвердження можливості отримання доходів саме у цій сумі самим позивачем.

Відтак, на переконання суду, позовні вимоги у даній справі необґрунтовані, не підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання доходів позивачем, якій перешкодила тільки діяльність відповідача; позивачем не доведено можливості отримання доходу та вжиття будь-яких заходів для одержання таких доходів, що суперечить цитованим вище приписам законодавства та правовим позиціям Верховного Суду в подібних правовідносиних. Відтак, позовні вимоги у даній справі задоволенню не підлягають.

Судовий збір, відповідно до приписів ст..129 ГПК України, покладається на позивача.

Враховучи викладене, керуючись ст.ст.129,233-234,238-240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України).

Повне рішення складено 23.07.24р.

Суддя О.С.Мацко