Рішення

від 23.07.2024 по справі 380/11059/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2024 рокусправа № 380/11059/24

Львівський окружний адміністративний суд в складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» в особі Львівського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» в особі Львівського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух» із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати суми одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності;

- зобов`язати відповідача виплатити одноразову грошову допомогу зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності із урахуванням раніше виплачених сум(у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач під час проходження військової служби був відряджений до Львівського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух», звідки був звільнений у зв`язку із виходом на пенсію. При звільненні позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, пов`язану із проходженням військової служби, за наслідком чого йому у 2011 році було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу.

Як зазначає позивач, 13.07.2023 йому було встановлено ІІ групу інвалідності, пов`язану із проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК №740993 від 13.07.2023. У зв`язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплачених сум, однак листом відповідач повідомив позивача про відсутність відповідного бюджетного фінансування.

Позивач вважає, що обмежене фінансування відповідача жодним чином не впливає на його право на отримання одноразової грошової допомоги, а відтак просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву (вх.№48970 від 27.06.2024), в якому представник щодо задоволення позову заперечив та вказав, що згідно п.1 ст.16 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідач акцентує увагу суду на тому, що дана виплата гарантується саме державою і, відповідно, за рахунок коштів державного бюджету. Зазначене кореспондується з ст. 23 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за приписами якої фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом; пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. 19. За умовами п. 9 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Відповідно до умов Статуту Украероруху та положень статей 73, 74, 75 Господарського кодексу України Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є унітарним державним комерційним підприємством, що засноване на державній власності. Прийняття та звільнення Позивача з займаної посади у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас, а також розрахунок грошового забезпечення проводилось Украерорухом виключно на підставі здійснення владних повноважень органу державної влади - наказів Міністра оборони України. Також, Відповідач не отримує фінансування з Державного бюджету України. в тому числі і на виконання положень закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», хоч із звертався стосовно цього до відповідних державних органів.

Ухвалою судді від 27.05.2024 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Позивач під час проходження військової служби був відряджений до Львівського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух», звідки був звільнений у зв`язку із виходом на пенсію. При звільненні позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності, пов`язана із проходженням військової служби, за що він отримав одноразову грошову допомогу у 2011 році. Відповідні обставини сторонами не заперечуються.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №740993 від 13.07.2023, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності. Захворювання пов`язане з проходженням військової служби.

21.09.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності із урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно протоколу №4 від 19.12.2023 засідання комісії з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності військовослужбовцям, звільнення зі служби безпосередньо з посад в Украерорусі представники комісії вирішили, зокрема, повідомити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що їх заяви розглянуті та прийнято рішення на підставі відповідних договорів виплатити грошову допомогу протягом 100 банківських днів з дня скасування воєнного стану.

Листом Львівського регіонального структурного підрозділу ДП Обслуговування повітряного руху України №20.1-08/19/24 від 09.01.2024 позивача повідомлено, що його заява від 21.09.2023 про виплату одноразової грошової допомоги у зв?язку із встановленням другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов?язаного з проходженням військової служби були розглянуті 19.12.2023 на засіданні комісії з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад в Украерорусі. У зв?язку із відсутністю надходжень від аеронавігаційних зборів, відсутності надходжень з Державного бюджету України на фінансове забезпечення витрат, пов?язаних з реалізацією Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і, як наслідок, внесення Украерорухом наказом №308 від 28.09.2022 змін до наказу №239 від 09.04.2021 «Про затвердження Порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Украероруху, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності» комісія вирішила запропонувати позивачу укласти з підприємством договір про виплату грошової допомоги протягом ста банківських днів з дня скасування воєнного стану в Україні.

14.03.2024 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності із урахуванням раніше виплачених сум.

Листом Львівського регіонального структурного підрозділу ДП Обслуговування повітряного руху України №20.1-08/217/24 від 02.04.2024 позивача повторно повідомлено, що комісія з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад в Украерорусі прийняла рішення про можливість проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності лише на підставі укладеного відповідного договору.

Вважаючи, що відповідач протиправно відмовляє позивачу в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, останній звернувся до суду.

Вирішуючи спір суд керується таким.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон №2011-ХІІ) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі Порядок №975).

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п.п.4 та 5 п.2 ст.16 Закону №2011-XII (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;.

Статтею 16-2 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (пункт 6 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 9 статті 16-3 Закону №2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 3 Порядку №975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З огляду на це, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними/комунальними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу, як особі з інвалідністю ІІ групи, встановленої при повторному огляді 13.07.2023, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

Так, суд встановив, що позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності 02.04.2011, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії ЛВА 1 №462625, за наслідком чого йому було виплачено одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону №2011-XII.

Надалі ОСОБА_1 при повторному огляді 17.03.2023 було встановлено ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання, пов`язане з проходженням військової служби.

Таким чином суд доходить висновку, що на користь позивача підлягає нарахування та виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-XII, у більшому розмірі та з урахуванням раніше виплачених сум допомоги.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не заперечується право позивача на отримання одноразової грошової допомоги. Водночас відповідачем запропоновано позивачу укласти договір про розтермінування виплати відповідної грошової допомоги протягом 100 банківських днів з дня скасування воєнного стану в Україні.

Таким чином відповідачем, фактично, відмолено позивачу у нарахуванні та виплаті на його користь одноразової грошової допомоги з моменту звернення позивача із заявою.

Підставою для відмови у виплаті одноразової допомоги, як видно з протоколу №4 від 19.12.2023 засідання комісії з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності військовослужбовцям, звільнення зі служби безпосередньо з посад в Украерорусі, слугувала відсутність доходів від аеронавігаційних зборів та виділення коштів з державного бюджету.

З цього приводу суд вважає необхідним зауважити, що відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

З огляду на викладене суд наголошує на тому, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування грошової допомоги та не може позбавляти його права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Відтак, на підставі наведеного суд доходить висновку, що дії відповідача, які полягають у відмові нарахувати та виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону №2011-XII, у більшому розмірі та з урахуванням виплачених сум слід визнати протиправними.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В свою чергу, частина 2 статті 5 КАС України передбачає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Окрім цього, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Тому, з метою ефективного захисту та належного поновлення порушених прав позивача суд вважає необхідним зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в більшому розмірі у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності та із урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про задоволення даного позову.

Судові витрати у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» в особі Львівського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух», які полягають у відмові нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в більшому розмірі у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності та із урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України «Украерорух» в особі Львівського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в більшому розмірі у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності та із урахуванням раніше виплачених сум.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяЖелік О.М.