Постанова

від 23.07.2024 по справі 760/4964/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2024 року м. Київ

Справа № 760/4964/23

Провадження: № 22-ц/824/1252/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Мережко М. В., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Корольової Євгенії Олегівни в інтересах ОСОБА_1

на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Українця В.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Папиллон» про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Папиллон» (далі - ТОВ «Папиллон») про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 02 січня 2018 року відповідно до наказу №2-К про прийняття на роботу ОСОБА_1 було прийнято на посаду бухгалтера з 03 січня 2018 року.

23 листопада 2022 року на вимогу керівника ТОВ «Папиллон» ОСОБА_1 написала заяву про звільнення з посади бухгалтера за угодою сторін. Також, нею було підготовлено наказ №13-к про звільнення від 23 листопада 2022 року.

Оскільки вона не змогла зв`язатись з керівником 23 листопада 2022 року, направила повідомлення особі, відповідальній за нарахування заробітної плати, та повідомила про підготовлений наказ про звільнення, а також про не проведення з нею розрахунку по заробітній платі та не повернення їй трудової книжки.

23 листопада 2022 року вона була змушена звільнитись з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. При звільненні з роботи розрахунок з нею проведено не було.

22 грудня 2022 року вона підготувала лист вимогу щодо видачі копії наказу про звільнення з посади бухгалтера, трудової книжки, а також здійснення розрахунку з нею.

Зазначений лист вона направила 22 грудня 2022 року на електронну адресу, а також 24 грудня 2022 року направила на юридичну адресу відповідача. Вказаний лист отриманий відповідачем 26 грудня 2022 року. Проте, відповідач проігнорував її лист вимогу.

Заробітна плата виплачувалась їй на карту АТ КБ «ПриватБанк» за номером НОМЕР_3. З банківської виписки вбачається, що за період з 01 січня 2022 року по 20 лютого 2023 року заробітна плата виплачувалась 28 січня 2022 року у розмірі 3 329 грн 77 коп. та 11 лютого 2022 року в сумі 1 902 грн 73 коп. Зазначає, що це заробітна плата за грудень 2021 року. Таким чином, відповідачем не виплачена їй заробітна плата за період з січня по лютий 2022 року та з жовтня по листопад 2022 року.

Разом з тим, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків № 1038-23-00573 станом на 20 лютого 2023 року за січень 2022 року їй нараховано та виплачено заробітну плату в розмірі 6 500 грн 00 коп., за лютий 2022 року - 5 525 грн 00 коп., за жовтень 2022 року - 6 700 грн 00 коп. та за листопад 2022 року - 11 728 грн 97 коп. З усіх цих сум нараховано та перераховано податок на доходи фізичних осіб.

Зазначала, що враховуючи дані банківської виписки, інформація, зазначена відповідачем у податковій звітності, є неправдивою.

Таким чином вважала, що відповідач перед нею має заборгованість з невиплаченої у січні, лютому, жовтні та листопаді 2022 року заробітної плати у загальному розмірі 23 902 грн 27 коп.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила:

стягнути із ТОВ «Папиллон» на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 23 902 грн 27 коп.;

стягнути із ТОВ «Папиллон» на її користь компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 6 224 грн 61 коп.;

стягнути із ТОВ «Папиллон» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2022 року по день ухвалення судового рішення;

покласти судові витрати на ТОВ «Папиллон».

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ТОВ «Папиллон» на користь ОСОБА_1 6 224 грн 61 коп. компенсації за невикористані дні відпустки.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ТОВ «Папиллон» на користь держави 1 073 грн 60 коп. судового збору.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Корольова Є.О. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким стягнути із ТОВ «Папиллон» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2022 року по 24 травня 2023 року включно, у розмірі 41 133 грн 98 коп., в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін та покласти судові витрати на відповідача.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що відомості, зазначені у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, фактично спростовується наданою скаржником суду випискою по її особовому рахунку за платіжною карткою (на цю картку скаржниця отримувала заробітну плату від відповідача у період трудових відносин, коли відповідач здійснював виплату заробітної плати). Згідно даної виписки по особовому рахунку скаржника за її платіжною карткою (на цю картку/рахунок вона отримувала заробітну плату від відповідача у період трудових відносин з останнім) за період січень, лютий, жовтень та листопад 2023 року, скаржнику відповідачем не було виплачено жодного разу нарахованої заробітної плати. Відтак вважає, що нарахованою та фактично не виплаченою відповідачем залишилась заробітна плата у відповідні періоди, розмір якої відповідно до відомостей Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу) та пояснень позивачки становить 23 902 грн 27 коп.

Зазначає, що саме позивачка, як доказ невиконання відповідачем своїх зобов`язань, надала до суду першої інстанції відомості із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, тому вона не може спростувати подані нею докази, оскільки згідно принципу змагальності це має зробити відповідач.

Також вказує, що 19 червня 2023 року, на банківську картку позивачки відповідачем було здійснено переказ коштів у сумі 24 514 грн 72 коп. В призначенні платежу було зазначено: «Зарплата ПАПИЛЛОМ». Враховуючи цей платіж, який було здійснено відповідачем на банківську картку позивачки 19 червня 2023 року, вважає, що відповідачем було визнано заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_2 за періоди: січень, лютий, жовтень та листопад 2022 року.

Вважає, що відповідач вчинив протиправні дії по відношенню до позивачки в частині невиплати заробітної плати на її користь, а також, допустив порушення її прав на своєчасну оплату праці та не передав трудову книжку.

З урахуванням наведеного вважає, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2022 року по 24 травня 2023 року включно становить 41 133 грн 98 коп., яку і просить стягнути із відповідача за результатами розгляду апеляційної скарги.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 січня 2024 року та від 16 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

05 липня 2024 року на підставі розпорядження керівника апарату Київського апеляційного суду №632/06.1-01/24 у даній справі призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3 від виконання службових обов`язків зі здійснення правосуддя у період з 01 липня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, відповідно до наказу голови суду Головачова Я.В. від 24 червня 2024 року №463-ОС.

Того ж дня відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у даній справі визначено колегію суддів у складі: Невідома Т.О. - головуючий суддя, Мережко М.В., Нежура В.А.

За правилом частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України та частини 1 статті 369 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Рішення у справі оскаржується лише в частині відмовлених позовних вимог, а тому в іншій частині не переглядається.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 02 січня 2018 року відповідно до наказу №2-К про прийняття на роботу ОСОБА_1 було прийнято на посаду бухгалтера з 03 січня 2018 року.

23 листопада 2022 року позивачкою подано заяву про звільнення з посади бухгалтера за угодою сторін. Також, позивачкою було підготовлено наказ №13-к про звільнення від 23 листопада 2022 року. Оскільки ОСОБА_1 не змогла зв`язатись з керівником 23 листопада 2022 року, остання направила повідомлення особі, відповідальній за нарахування заробітної плати, та повідомила про підготовлений наказ про звільнення, а також про не проведення з нею розрахунку по заробітній платі та не повернення їй трудової книжки.

ОСОБА_1 посилається на те, що при звільненні з ТОВ «Папиллон» з нею не був проведений розрахунок належних коштів до виплати, зокрема, не виплачена заробітна плата за період з січня по лютий 2022 року та з жовтня по листопад 2022 року.

На підтвердження доводів щодо невиплати заробітної плати за вказаний період позивачка посилається на банківську виписку із АТ КБ «ПриватБанк», з якої вбачається, що за період з 01 січня 2022 року по 20 лютого 2023 року заробітна плата ТОВ «Папиллон» виплачувалась 28 січня 2022 року у розмірі 3 329 грн 77 коп. та 11 лютого 2022 року в сумі 1 902 грн 73 коп.

Разом з тим, у матеріалах справи наявні відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків № 1038-23-00573 станом на 20 лютого 2023 року, з яких вбачається, що ТОВ «Папиллон» за січень 2022 року нараховано заробітну плату ОСОБА_1 у розмірі 6 500 грн 00 коп., за лютий 2022 року - 5 525 грн 00 коп., за жовтень 2022 року - 6 700 грн 00 коп. та за листопад 2022 року - 11 728 грн 97 коп.

Крім того, з довідки форми ОК-7 з Пенсійного фонду України від 23 лютого 2023 року встановлено, що ТОВ «Папиллон» нараховано позивачці заробітну плату, зокрема, за січень 2022 року в сумі 6 500 грн 00 коп., за лютий 2022 року у розмірі 5 525 грн 00 коп., за жовтень 2022 року в сумі 6 700 грн 00 коп. та за листопад 2022 року в розмірі 11 728 грн 07 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було виплачено позивачці всі належні суми при звільненні з роботи. Надана позивачкою банківська виписка не є належним доказом невиплати останній заробітної плати за період з січня по лютий 2022 року та з жовтня по листопад 2022 року. Позивачкою не надано суду доказів на спростування відомостей, зазначених у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За таких підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті заробітної плати задоволенню не підлягає. Не підлягає задоволенню й вимога позивачки про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вона є похідною від первинної вимоги. Крім того, доказів наявності затримки розрахунку при звільненні позивачкою суду не надано.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не спростований наданий позивачкою розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки, а також не надано доказів сплати цієї суми при звільненні суду. Наданий ОСОБА_1 розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки відповідає вимогам закону. За таких обставин, загальна сума компенсації за невикористані дні відпустки склала 6 224 грн 61 коп., а тому підлягає стягненню з відповідача.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.

Згідно зі ст.43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст.3, ст.4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 ст.94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст.1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8- рп/2013 у справі №1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно із ст.97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст.22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно зі ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст.117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Аналогічна норма міститься у ст.30 Закону України «Про оплату праці», яка доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст.81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо того, що позивачкою у даній справі не було доведено наявності заборгованості роботодавця по заробітній платі перед нею.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2020 року у справі №266/6853/18 (провадження №61-9549св19) зроблено висновок, що «згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум».

До матеріалів справи були надані документи, з яких убачається, що позивачка працювала в ТОВ «Папиллон» в період з 03 січня 2018 року по 23 листопада 2022 року.

Так, із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків № 1038-23-00573 станом на 20 лютого 2023 року вбачається, що ТОВ «Папиллон» нараховано заробітну плату ОСОБА_1 за січень 2022 року у розмірі 6 500 грн 00 коп., за лютий 2022 року - 5 525 грн 00 коп., за жовтень 2022 року - 6 700 грн 00 коп. та за листопад 2022 року - 11 728 грн 97 коп.

Позивачка стверджувала, що заробітну плату їй не було виплачено. В свою чергу відповідачем не було доведено відсутності заборгованості перед позивачкою. При цьому, відповідача було належним чином повідомлено про розгляд справи, тому колегія суддів враховує, що сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позиція позивачки щодо наявності у відповідача заборгованості перед нею останнім, всупереч положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України, не спростована.

Разом із тим, позивачкою до апеляційної скарги долучено банківську виписку із АТ КБ «ПриватБанк» від 08 грудня 2023 року №4L6DI2PGM962APTV, з якої вбачається, що 19 червня 2023 року ТОВ «Папиллон» здійснило переказ ОСОБА_1 на суму 24 514 грн 72 коп., деталі операції «Зарплата, ПАПИЛЛОН. Коментар до платежу: Zarobitna plata-Rozrakhunkovі za hruden' 2022». Також з даної виписки вбачається, що 07 грудня 2023 року ТОВ «Папиллон» здійснило переказ ОСОБА_1 на суму 6 224 грн 61 коп., деталі операції «Зарплата, ПАПИЛЛОН. Коментар до платежу: Zarobitna plata» (а.с.136).

Колегія суддів вважає, що здійснений 19 червня 2023 року платіж ТОВ «Папиллон» на користь ОСОБА_1 додатково підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі перед позивачкою протягом періоду із 23 листопада 2022 року по 19 червня 2023 року, тобто, більше шести місяців.

Щодо вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.

Звертаючись до суду з позовом у березні 2023 року, позивачка ОСОБА_1 просила стягнути із ТОВ «Папиллон» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2022 року по день ухвалення судового рішення.

Разом з тим, подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції позивачка просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 листопада 2022 року по 24 травня 2023 року включно, що становить 41 133 грн 98 коп., виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 306 грн 97 коп. визначеної шляхом ділення посадового окладу за 2 місяці: 13 200 грн 00 коп. (вересень 2022 року - 6 500 грн 00 коп. та жовтень 2022 року - 6 700 грн 00 коп.) на число робочих днів за останні два календарні місяці 43 робочі дні (у вересні 2022 року 22 робочі дні та жовтні 2022 року 21 робочий день), що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, звільнення 23 листопада 2022 року.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові суму строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмірі підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Стаття 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, викладена в такій редакції: «Уразі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100). Згідно з пунктом 1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

У пункті 2 Порядку № 100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (пункт 4 Порядку №100).

У справі, що переглядається, позивачку фактично позбавлено права на отримання заробітної плати внаслідок несвоєчасного здійснення відповідачем виплати всіх сум, що належать позивачці від підприємства.

У цьому випадку подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивачки, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Тож розрахунок середнього заробітку, здійснений ОСОБА_5 з урахуванням середньоденної заробітної плати за вересень-жовтень 2022 року, тобто, за два місяці, є правомірним та відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 31 січня 2023 року у справі №340/10802/21 (провадження №К/990/28826/22, №К/990/29661/22) та від 30 березня 2023 року у справі №340/1747/21 (провадження №К/990/406/22; К/9901/48033/21). Відтак цей розрахунок враховується колегією суддів.

Разом із тим, колегія суддів вважає помилковим розрахунок кількості робочих днів у спірному періоді, які мають бути оплачені за середнім заробітком, та мають становити 130 днів (листопад 2022 року - 5 днів; грудень 2022 року - 22 дні; січень 2023 року - 22 дні; лютий 2023 року - 20 днів; березень 2023 року - 23 дні; квітень 2023 року - 20 днів; травень 2023 року - 18 днів), а не 134, як помилково розраховано позивачкою.

За таких підстав, колегія суддів доходить висновку про те, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню частково, а саме, із ТОВ «Папиллон» на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню 39 906 грн 10 коп.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року в оскаржуваній частині з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з вимогами п. п. в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України).

Отже, з урахуванням положень ст.141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (97.01%) із ТОВ «Папиллон» на користь ОСОБА_1 також підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 562 грн 26 коп. (1 610 грн 41 коп (судовий збір за подання апеляційної скарги) х 97.01%).

Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Корольової Євгенії Олегівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Папиллон» (місцезнаходження: місто Київ, вул.Машинобудівна, 46, код ЄДРПОУ 31357445) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 39 906 грн (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот шість) 10 коп.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Папиллон» (місцезнаходження: місто Київ, вул.Машинобудівна, 46, код ЄДРПОУ 31357445) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 562 грн (одна тисяча п`ятсот шістдесят дві) 26 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді М. В. Мережко

В. А. Нежура