Постанова

від 24.07.2024 по справі 520/23984/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 р. Справа № 520/23984/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2024, (головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В.) по справі № 520/23984/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення рішення яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 від 03.03.2023:

№ 0026775-2405-2034 на суму 5 982,00 грн;

№ 0026768-2405-2034 на суму 23 112,00 грн;

№ 0026780-2405-2034 на суму 23 130,00 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що належні їй на праві власності нежитлові приміщення (підвал), за своїм функціональним призначенням не відносяться до торгівельних, готельних або офісних, отже податковим органом невірно визначено ставку, за якою нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 позов задоволено.

Визнано протиправними і скасовані податкові повідомлення- рішення від 03.03.2023:

№ 0026775-2405-2034, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму 5982,00 грн;

№ 0026768-2405-2034, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму 23112,00 грн;

№ 0026780-2405-2034, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму 23130,00 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн та суму сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн.

ГУ ДПС у Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст. 266 ПК України, не враховано, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо цільового призначення нежитлових приміщень, належних позивачу та до податкового органу таких відомостей не надано, як і не надано до суду.

Вказує, що нежитлові приміщення, які розмішені в житлових багатоквартирних будинках повинні мати окреме цільове призначення та призначені не для промислового виробництва, а виключно для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

З огляду на викладене, враховуючи дані реєстру (в якому не зазначене їх цільове призначення, використання) відповідачем правомірно прийнято рішення про застосування ставки оподаткування в розмірі 1 % від мінімальної заробітної плати як за будівлі готельні, офісні, торговельні.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 у випадку незгоди з розрахунками податку мала можливість звернутись до контролюючого органу на звірку даних, проте таких дій не вчинила, будь-які документи, які підтверджують належність об`єктів до категорії «інші» зокрема, документи на право власності, не надала, а відтак, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач правомірно керувався відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зауважує, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про невірний розрахунок ГУ ДПС у Харківській області податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, мав провести власний розрахунок та скасувати спірні податкові повідомлення - рішення лише в частині надмірно нарахованих грошових зобов`язань, проте помилково визнав протиправним та скасував такі рішення на всю суму.

Крім того, не погоджується зі стягнутою судом першої інстанції сумою витрат на правову допомогу з огляду на її не співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Позивач надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Також, ОСОБА_1 подала заяву про стягнення витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000,00 грн, до якої додала звіт про виконану роботу № 02/2024 від 17.06.2024, рахунок - фактуру від 17.06.2024, договір про надання правничої допомоги № 01/3003/2021 від 30.03.2021 та додаткову угоду від 13.05.2024 до Договору.

ГУ ДПС у Харківській області надало заперечення на заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, в яких просило відмовити у її задоволенні.

В обґрунтування зазначає, що сума судових витрат, заявлена позивачем є завищеною, неспівмірною зі складністю справи. Вказує, що по даній категорії справ адвокатом вже неодноразово проводився юридичний аналіз законодавства та вивчалась судова практика, готувались аналогічні відзиви, отже підготовка відзиву у цій справі не потребувало від нього витрат значного часу.

Зауважує, що всі послуги, зазначені у звіті від 17.06.2024 фактично є підготовчими етапами однієї послуги правового характеру складання та подання відзиву на апеляційну скаргу. Зазначення у звіті окремих етапів надання цієї послуги правового характеру, такі як аналіз рішення суду першої інстанції, вивчення чинного законодавства (яке вивчалось при підготовці позовної заяви до суду першої інстанції) та опрацювання актуальної судової практики, свідчить про надмірний формалізм представника Позивача при складанні звіту, з метою отримання більшої суми гонорару за рахунок коштів бюджетних асигнувань державного органу.

Крім того, вказує, що позивачем не надано до суду детального розрахунку часу, витраченого адвокатом, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень в житловому будинку літ. А-6, за адресою АДРЕСА_1 :

- підвалу № 54-:-77,79-:-104, заг. площею 385,5 кв.м. ;

- підвалу № 53,78 заг. площею 99,7 кв.м. ;

- підвалу № 2-:-29,31-:-52 заг. площею 385,2 кв.м. , згідно договорів купівлі-продажу від 15.03.2019 № 359, від 22.05.2017 № 882, від 22.05.2017 № 876, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 15-31).

03.03.2023 ГУ ДПС у Харківській області прийняті податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік:

№ 0026775-2405-2034 в розмірі 5 982,00 грн (об`єкт оподаткування - нежитлове приміщення підвалу №53,78 в житловому будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_1 );

- № 0026768-2405-2034 в розмірі 23 112,00 грн (об`єкт оподаткування - нежитлові приміщення підвалу №2-:-29,31-:-52 в житловому будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_1 );

- № 0026780-2405-2034 в розмірі 23 130,00 грн (об`єкт оподаткування - нежитлові приміщення підвалу №54-:-77,79-:-104 в житловому будинку літ. «А-6» за адресою: АДРЕСА_1 ) (а.с. 12-14).

Не погодившись з податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неправомірно застосовано до ставку податку у розмірі 1% розміру мінімальної робітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, оскільки належні позивачу приміщення не відносяться до торгівельних, готельних або офісних.

Крім того, суд першої інстанції, за наслідками розгляду справи, стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Нормами пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. (пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України).

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 ПК України).

Відповідно до п.п. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та тинів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1.5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно із абз. 7 пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Судом встановлено, що позивач є власником нежитлових приміщень (підвалу) , розташованих за адресою АДРЕСА_1 , а саме: № 54-:-77,79-:-104, заг. площею 385,5 кв.м. ; № 53,78 заг. площею 99,7 кв.м.; № 2-:-29,31-:-52 заг. площею 385,2 кв.м.

ГУ ДПС у Харківській області визначено суми податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно за 2021 р., виходячи зі ставки 1% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом до відповідного податкового періоду за 1 кв. метр, як до об`єктів нежитлової нерухомості - будівель торгівельних, офісних, готельних посилаючись на те, що дані з реєстрів не дають можливість визначити призначення приміщень.

Під час вирішення функціонального призначення належних позивачу приміщень, судом враховано технічні паспорти на квартирний (багатоповерховий) будинок нежитлові приміщення та місця загального користування (а.с. 32-69) в яких визначено, що останні не відносяться до тих видів об`єктів, ставка оподаткування за які встановлена на рівні 1%, та повинні бути віднесені до категорії інші будівлі із застосуванням ставки податку на рівні 0,1%.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Згідно з пп. 14.1.129-1. п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" зі змінами та доповненнями та застосовано ставку податку 1 відсоток від мінімальної заробітної плати. Так, відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" зі змінами та доповненнями, встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у місті Харкові, згідно з додатком 1 якого передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до п.5 Додатку 1 до цього рішення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) виключений (підпункт 5 пункту 5 додатку 1 виключений згідно з рішенням 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 р. № 1284/18, набрав чинності з 01.01.2019 р.); 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (чинний на час виникнення спірних правовідносин), який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.

Класифікатор забезпечує уніфікацію об`єктів нерухомості за функціональним призначенням та містить Методику класифікації будівель за головною класифікаційною ознакою.

Визначення належності об`єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об`єкта нерухомості, згідно з Класифікатором.

Колегія суддів зазначає, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

При цьому, ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений у постанові від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.

Так, з експлікації приміщень до технічних паспортів вбачається, що належні позивачу нежитлові приміщення є підвалом за призначенням :

- сходовими клітинами та коридором по об`єкту: нежитлове приміщення підвалу № 53,78 заг. площею 99,7 кв.м.;

- нежитловими приміщеннями (№ № 2, 4, 6, 9 , 11, 14, 15, 17, 20, 22, 25, 26, 29, 31, 34, 35, 38, 40, 43, 46, 47, 50, 51), санітарними вузлами (№ № 3, 5, 7, 10, 12, 13, 16, 18, 19, 23, 24, 27, 28, 32, 33, 36, 37, 39, 44, 45, 48, 49, 52), коридорами (№ № 8, 21, 41, 42) - по об`єкту: нежитлові приміщення підвалу № 2-:-29,31-:-52 заг. площею 385,2 кв.м;

- нежитловими приміщеннями (№ № 54, 57, 58, 61, 62, 66, 67, 70, 71, 74, 76, 80, 81, 84, 85, 88, 89, 94, 95, 98, 99, 102, 103), санітарними вузлами (№ № 55, 56, 59, 60, 63, 65, 68, 69, 72, 73, 75, 79, 82, 83, 86, 87, 90, 93, 96, 97, 100, 101, 104), коридорами (№ № 64, 77, 91, 92) - по об`єкту: нежитлові приміщення підвалу № 54-:-77,79-:-104, заг. площею 385,5 кв.м.

Отже, за своїми характеристиками належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення за функціональним призначенням є підвалом, до складу якого входять нежитлові приміщення, санітарні вузли, коридори та сходові клітини.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний об`єкт нерухомості за своїми технічними характеристиками не відноситься до будівель офісних, торгівельних, готельних.

Доводи апелянта про правомірне застосування ставки в розмірі 1 % до спірних приміщень позивача як до будівель готельних, офісних, торговельних з огляду на те, що у Державному реєстрі речових прав відсутня інформація про технічні характеристики нежитлової будівлі колегія суддів відхиляє, оскільки не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення належної позивачу нежитлової будівлі, не наділяють його правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування визначати будь-яку ставку податку.

Отже, ГУ ДПС в Харківській області необґрунтовано кваліфіковано нежитлову власність позивача в якості об`єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 1%.

Щодо доводів апеляційної скарги про невиконання позивачем обов`язку щодо звірки даних, колегія суддів зазначає, що право платника податків ініціювати проведення звірки даних не може вважатись обов`язковим порядком досудового врегулювання спору та жодним чином не нівелює висновок суду про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Водночас, відповідачем не надано до суду документів, які б підтверджували обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, зокрема із зазначенням відомостей щодо цільового призначення нежитлової будівлі, як офісної, готельної або торгівельної будівлі. Крім того, за відсутності такої інформації, контролюючий орган мав вжити заходів, спрямованих на з`ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, а не на власний розсуд, без законного на те обґрунтування довільно визначати ставку податку.

Будь-яких доказів на підтвердження наявності підстав для застосування при визначенні ставки податку до об`єктів нерухомого майна (належних позивачу нежитлових приміщень) у розмірі 1% контролюючим органом ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права

У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".

У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. А тому, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача.

Колегія суддів зазначає, що положення ст. 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті4 Податкового кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі № 822/2687/17.

Верховний Суд в даному рішенні прийшов до висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 520/342/21 колегія суддів вважає помилковими, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними справі, що розглядається.

Так, у справі № 520/342/21 позивач - платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не надав жодних доказів, з яких було б можливо встановити функціональне призначення нежитлової будівлі - об`єкту оподаткування, у зв`язку з чим Верховний Суд дійшов висновку про правомірність визначення податковим органом ставки податку.

Натомість, у справі, що розглядається позивач надав технічні паспорти на спірні нежитлові приміщення, в яких зазначено технічні характеристики таких приміщень, що дає можливість визначити цільове призначення об`єкту оподаткування.

В силу ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач правомірності рішень належним чином не довів.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для їх скасування.

Щодо витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про неспімірність стягнутих судом першої інстанції витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2-7 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, витраченого адвокатом, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною .

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат позивач надав суду першої інстанції: договір про надання правової допомоги від 30.03.2021 № 01/3003/2021, додаткову угоду від 24.08.2023, акт наданих послуг від 25.01.2024, рахунок-фактуру від 25.01.2023, звіт від 25.01.2024 №01/2024 до Договору.

Судом встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювалося Адвокатським об`єднанням «Архонт» на підставі договору надання правової допомоги від 30.03.2021 № 01/3003/2021.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що гонорар є формою винагороди Адвокатського об`єднання за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту за цим Договором.

Обчислення гонорару за цим Договором може відбуватись у наступних формах: фіксований гонорар, погодинна оплата, преміальна. змішана, щомісячна, щоквартальна, щорічна оплата за правовий супровід Клієнта (п. 5.2 Договору).

Згідно п. 5.3 Договору розмір гонорару за надання правничої допомоги, ведення справи та/або виконання доручення може узгоджуватись в усній або письмовій формі з використанням засобів телефонного зв`язку, Інтернет - телефонії, електронної пошти, мобільних додатків та ін. , а також може узгоджуватись шляхом укладення сторонами додаткових угод, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 5.5 Договору визначено, що сторони дійшли згоди, що за цим Договором Клієнт попередньо та заздалегідь сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар та орієнтовні фактичні витрати за виконання наданого доручення або за надання правничої допомоги, як попередню оплату за цим Договором, якщо інше не узгоджено Сторонами.

Додатковою угодою від 24.08.2023 до Договору від 30.03.2021 сторони погодили, що Клієнт доручає Адвокатському об`єднанню представництво інтересів, надання професійної правничої допомоги, вивчення та підготовку всіх необхідних процесуальних документів, у тому числі позову, відповіді на відзив, заяв, клопотань тощо, вивчення та доручення до справи матеріалів судової практики з метою обґрунтування правової позиції у спорі, належне оформлення відправлень та надсилання процесуальних документів засобами поштового зв`язку у відповідності до вимог процесуального законодавства, участь у судових засіданнях в інтересах Клієнта в судовій справі, яка буде розглядатися Харківським окружним адміністративним судом за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 03.03.2023 № 0026775-2405-2034, № 0026768-2405-2034, № 0026780-2405-2034

Гонорар Адвокатського об`єднання за ведення справи встановлюється у фіксованому розмірі та становить 30 000,00 грн. та сплачується клієнтом на підставі рахунка-фактури, але не пізніше, ніж за спливом 20 календарних днів після прийняття Харківським окружним адміністративним судом рішення у справі.

Адвокатом в межах Договору надано позивачу наступні послуги:

- складання, оформлення для відправки та відправка засобами поштового зв`язку до суду позовної заяви - 24.08.2023 - 28.08.2023;

- складання, оформлення для відправки та відправка засобами поштового зв`язку до ГУ ДПС у Харківській області письмового повідомлення про звернення ОСОБА_1 до суду з позовом - 29.08.2023;

- складання, оформлення для відправки та відправка засобами електронного зв`язку заяви про усунення недоліків позовної заяви - 11.09.2023;

- складання, оформлення для відправки та відправка засобами електронного та поштового зв`язку пояснень позивача у справі - 09.11.2023 - 10.11.2023;

- складання, оформлення для відправки та відправка засобами електронного зв`язку клопотання про прискорення розгляду справи - 23.01.2024 - 24.01.2024, що підтверджується актом наданих послуг від 25.01.2024 та звітом № 01/2024 від 25.01.2024.

Так, позивач просила суд відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн, проте судом першої інстанції заява задоволена частково та стягнуто на користь позивача 10 000 грн виходячи з критеріїв співмірності, обґрунтованості та доцільності таких витрат.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. При цьому, вказував, що мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим вважав, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, враховуючи складність справи, її розгляд у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, наявність подібних справ, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зменшення заявленої до відшкодування суми витрат.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що визначена судом першої інстанції сума до стягнення - 10 000,00 грн також не відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та доцільності таких витрат.

Послуга з "складання позовної заяви" не потребувала затрат значного часу, оскільки наявна численна судова практика по даній категорії справ, що спрощувало роботу адвоката при її написанні.

Щодо послуг зі "складання заяви про усунення недоліків позовної заяви", колегія суддів зазначає, що передумовою для її підготовки стало залишення судом першої інстанції позову без руху з підстав несплати позивачем судового збору, що є обов`язком останньої в силу вимог Закону України "Про судовий збір". При цьому, зміст заяви фактично зводиться до прохання позивача долучити копію квитанції на виконання вимог суду, що також не потребувало від адвоката значних витрат часу на її підготовку.

Послуги з "підготовки додаткових пояснень" також не також не вимагали великого обсягу юридичної та технічної роботи, оскільки останні частково дублюють зміст позовної заяви.

Таким чином, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, предмету спірних правовідносин, наявності значного обсягу судової практики з цього питання, складності справи, ціни позову, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача, отже судове рішення в частині розподілу витрат на правову допомогу підлягає зміні.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000,00 грн.

Судом встановлено, що правова допомога ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції надавалась Адвокатським об`єднанням «Архонт» на підставі договору надання правової допомоги від 30.03.2021 № 01/3003/2021 з урахуванням Додаткової угоди № 02 від 13.05.2024.

Так, Додатковою угодою від 13.05.2024 сторони погодили, що Клієнт доручає Адвокатському об`єднанню представництво інтересів, надання професійної правничої допомоги, вивчення та підготовку всіх необхідних процесуальних документів, у тому числі відзиву на апеляційну скаргу, заперечень, пояснень, додаткових пояснень, заяв, клопотань тощо, вивчення та долучення до справи матеріалів судової практики з метою обґрунтування правової позиції у спорі, належне оформлення відправлень та надсилання процесуальних документів засобами поштового зв`язку у відповідності до вимог процесуального законодавства, участь у судових засіданнях в інтересах Клієнта під час розгляду Другим апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги ГУ ДПС у Харківській області на судове рішення у справі № 520/23984/23.

Гонорар Адвокатського об`єднання за ведення справи встановлюється у фіксованому розмірі та становить 30 000,00 грн. та сплачується клієнтом на підставі рахунка-фактури, але не пізніше, ніж за спливом 20 календарних днів після прийняття Другим апеляційним адміністративним судом рішення у справі.

Адвокатом в межах Договору надано позивачу наступні послуги на загальну суму 30 000,00 грн:

- правовий аналіз рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі № 520/23984/23 та апеляційної скарги для подальшого складання відзиву - 13.05.2024;

- аналіз в інтересах клієнта чинного законодавства та опрацювання актуальної судової практики для подальшого складання відзиву - 14.05.2024;

- складання відзиву на апеляційну скаргу - 14.05.2024 - 15.05.2024;

- підготовка пакету документів для надання доказів розміру судових витрат - 16.05.2024;

- оформлення для відправки відзиву на апеляційну скаргу (підготовка пакету документів) - 17.05.2024;

- направлення через систему "Електронний суд" відзиву на апеляційну скаргу - 17.05.2024;

- представництво інтересів, правовий супровід, у тому числі складання та подання заяв, клопотань та отримання документів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції - з 18.05.2024;

- складання заяви про розподіл судових витрат з розгляду апеляційної скарги - 13.06.2024 - 14.06.2024, що підтверджується звітом № 02/2024 від 17.06.2024.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні наведених положень КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо вона вважає, що не було дотримано вимоги стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц, від 26.06.2024 по справі № 686/5757/23 , Верховного Суду від 23.04.2021 у справі № 521/15516/19, від 21.06.2022 у справі № 826/11302/18, від 12.07.2023 у справі № 340/9016/21.

Відповідач, у запереченнях на заяву, зазначав про не співмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом позову та складністю справи.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 30 000,00 грн є не співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг з огляду на наступне.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст. 72 КАС України).

За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо послуг з «правового аналізу рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі № 520/23984/23, апеляційної скарги, чинного законодавства та опрацювання актуальної судової практики для подальшого складання відзиву" колегія суддів зазначає, що представництво позивача в судах першої та апеляційної інстанції здійснювалось одним адвокатом, що свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.

Послуги з "оформлення для відправки відзиву на апеляційну скаргу", "направлення через систему "Електронний суд" відзиву" фактично є складовими зі складання відзиву на апеляційну скаргу.

В свою чергу, в апеляційній інстанції фактично адвокатом складено лише відзив на апеляційну скаргу, який дублює зміст позову, додаткових пояснень, складається з викладу обставин справи, норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також посилань на судову практику, тобто його підготовка не потребувала багато часу.

Підготовка пакету документів для надання доказів розміру судових витрат та складання заяви про розподіл судових витрат з розгляду апеляційної скарги також не вимагало великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувало затрат значного часу та зусиль, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18, якою встановлено, що надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.

Колегія суддів зауважує, що справа даної категорії відповідно до предмету спору є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався в суді апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Крім того, з предмету спору у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено численні судові рішення судів різних інстанцій, що спрощувало роботу адвоката при підготовці відзиву на апеляційну скаргу.

Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача в розмірі 2 500,00 грн. Указаний розмір витрат зумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час складання відзиву на апеляційну скаргу, якістю та обсягом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом апеляційного перегляду.

Доводи податкового органу про не надання позивачем детального розрахунку часу, витраченого адвокатом, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги колегія суддів відхиляє, оскільки Договором такий розрахунок не передбачений. Натомість від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів кількості часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що з урахуванням принципу співмірності обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, складністю справи, а також заяви відповідача, відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 по справі № 520/23984/23 - змінити в частині розподілу витрат на правову допомогу, виклавши абзац п`ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п`ять гривень 00 копійок).

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі № 520/23984/23 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43983495, вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції в сумі 2 500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій