Постанова

від 23.07.2024 по справі 320/11627/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/11627/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.,

Суддів Губської Л.В.,

Мєзєнцева Є.І.,

При секретарі Масловській К.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Фонд національного добробуту Криму» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

Благодійна організація «Міжнародний благодійний фонд «Фонд національного добробуту Криму» (далі - позивач, БО «МБФ «Фонд національного добробуту Криму») звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, Департамент), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.09.2023 №50 «Про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва», а саме: нежитлових будівель загальною площею 4946 кв. м., розташованих за адресою: м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 8 (Пивоварного заводу родини Шульц) та додатку до цього наказу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він є одноосібним власником нежитлових будівель, розташованих за адресою: м. Київ, просп. Голосіївський, 8 (колишній пивоварний завод родини Шульц) на підставі договору дарування від 01.08.2018 №949.

Позивач повідомив, що на означеному об`єкті він має намір реалізувати проект створення Кримськотатарського культурно-освітнього центру, перед початком реалізації якого звертався до органів культурної спадщини та отримував відповіді щодо невключення цього об`єкту до об`єктів культурної спадщини.

Перед початком реалізації проекту позивач у 2022 році здійснив обстеження та оцінку технічного стану об`єкта, за результатами якої складено звіт, в якому зазначено про аварійність більшості споруд, а решта споруд є непридатними для нормальної експлуатації.

Водночас, прийнятим відповідачем оскаржуваним наказом вищевказаному об`єкту присвоєно статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

На переконання позивача, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на прийняття його з порушенням форми прийняття рішення про занесення об`єкта до переліку, оскільки таке рішення, згідно з Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженим наказом міністерства культури України від 11.03.2013 №158, має прийматися у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації, а не у формі наказу Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Наведена невідповідність, за твердженням позивача, є підставою для визнання протиправним та скасування спірного наказу. При цьому позивач посилається на відповідну практику Верховного Суду.

Також позивач стверджує, що спірний наказ був прийнятий на підставі неповного переліку документів, необхідного для прийняття рішення про занесення об`єктів культурної спадщини до переліку, зокрема, за відсутності фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, які зберіглися станом на момент прийняття наказу, а також без додання копії документа, що підтверджує науковий ступінь особи, що підписала історичну довідку.

Крім того, позивач вважає, що спірний наказ прийнято всупереч вимогам щодо обов`язкових складових змісту рішення про занесення об`єктів культурної спадщини до переліку, зокрема, без зазначення відомостей про власника об`єкта.

Підставою для скасування спірного наказу позивачем також зазначено порушення процедури повідомлення його, як власника об`єкта, про виданий наказ та прийняття спірного наказу з недотриманням балансу між несприятливими наслідками для його прав та інтересів.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року адміністративний позов - задоволено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ієрархії нормативно-правових актів Порядок №158, затверджений наказом Міністерства культури України та зареєстрований в Міністерстві юстиції України, є вищим по відношенню до Положення, затвердженого рішенням Київської міської ради, наслідком чого є надання переваги саме положенням Порядку №158, яким визначено суб`єктом прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку голову місцевої державної адміністрації, а формою такого рішення - відповідне розпорядження. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації, а не у формі наказу Департаменту, і саме таке розуміння свідчитиме про подолання юридичної колізії норм права з використанням ієрархічного методу.

Крім того, суд вказав, що Історична довідка підписана головним фахівцем відділу обліку об`єктів культурної спадщини КНМЦ по охороні пам`яток к.і.н (Пам`яткознавство. Музеєзнавство) О. Мокроусовою. Водночас, означена історична довідка не містить додатком копій документів, що підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала - О. Мокроусової .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апеляційну скаргу подано особою, яка не брала участі у справі, а саме - ОСОБА_1 , в якій він просить суд скасувати рішення з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного суду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що нормативно-правові акти Міністерства культури - не є нормативно- правовими актами вищої юридичної сили по відношенню до нормативно правових актів виданих (прийнятих) Київською міською державною адміністрацією чи тим паче Київською міською радою і її виконавчим органом.

Крім того, апелянт вказує, що позивачем обрано не належний спосіб захисту.

Крім того, не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року, апеляційну скаргу подано Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Департамент не погоджується з висновками суду та вважає, що суд першої інстанції дійшов не правильного висновку щодо скасування оспорюваного наказу, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», безпідставно не застосував норми Закону України «Про столицю України - місто- герой Київ» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Позивачем подано відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в яких він наполягає на законності рішення суду першої інстанції та просить залишити скарги без задоволення.

Крім того, позивач просить відмовити у прийнятті нового доказу, поданого Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а саме, копії диплома кандидата наук Мокроусової О.Г., що підписала історичну довідку.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Благодійна організація «Міжнародний благодійний фонд «Фонд національного добробуту Криму» (ідентифікаційний код 42090065, місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Болсуновська, 2, оф. 233) зареєстрована як юридична особа 25.04.2018.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 28.11.2023 №356138241 за позивачем на праві власності 01.08.2018 зареєстровано нежитлові будівлі загальною площею 4946 кв. м. за адресою: м. Київ, просп. Голосіївський, 8. Складовими частинами означеного об`єкта нерухомого майна (далі по тексту також Об`єкт) є: адміністративна споруда з прохідною, Б; адмінуправління, А; адмінуправління, В; автовагова, Л; актовий зал, Р; артезіанська свердловина, Н; ГРП, Ц; електроцех, З; котельне відділення, Ф; лабораторія, Я; сауна (пральня, баня), И; свердловина, М; склад ГСМ, автозаправка, Щ; складське, Ч; складське, Т; тарний цех, Ж; трансформаторна підстанція, Ш; цех розливу, Е.

Підставою для внесення відповідного запису про право власності слугував договір дарування від 01.08.2018, посвідчений приватним нотаріусом Тюріною В.Б. та зареєстрований в реєстрі за №949. За умовами означеного договору ТОВ «Комплекс Жовтневий 40» (дарувальник) безоплатно передав у власність позивачу (обдарований) нерухоме майно: нежитлові будівлі загальною площею 14930,40 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Київ, просп. Голосіївський, 8, а також рухоме майно згідно Додатку №1 до цього договору.

На означеному Об`єкті позивач має намір реалізувати проект: Кримськотатарський культурно-освітній комплекс, який буде громадським, культурним, соціальним, освітнім та духовним центром кримських татар та мусульман України в цілому. Буде засновано школу для дітей Криму та України. Планується навчати мінімум 200 учнів, 50 з котрих буде пансіонного типу. Мечеть розрахована на 5000 осіб, в котрій передбачено жіночу зону та приміщення для мам. Культурно-освітній центр, в якому буде розташовано музей кримських татар, бібліотека, конференц зала, приміщення для різних гуртків. Кафе та магазини в національному стилі. Загальна площа складатиме близько 30000 кв. м.

Листом Департаменту від 14.03.2023 №064-896 на запит представника позивача щодо нежитлових будівель, розташованих на просп. Голосіївському, 8 у Голосіївському районі м. Києва проінформовано, що означені нежитлові будівлі не внесені Департаментом до Державного реєстру нерухомих пам`яток архітектури, не взяті на облік, як пам`ятки архітектури, та не перебувають на обліку як щойно виявлені об`єкти культурної спадщини.

Наказом Департаменту від 13.09.2023 №50 занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва об`єкт - Пивоварний завод родини Шульц, який знаходиться за адресою: Голосіївський район, просп. Голосіївський, 8. Інформація щодо власника або уповноваженого органу відсутня. Вид - архітектура, містобудування, історія. Дата утворення - ХІХ століття, збережений частково.

У розділі «Цінність об`єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду» Додатку до наказу зазначено, що історична забудова зберіглася досить повно, має архітектурну цінність. Функціональне призначення основних будівель вдалося атрибутувати за архівними документами. План ділянки має складну конфігурацію з ламаними межами. Забудова розріджена, різноповерхова, цегляна. На сьогодні з історичної забудови заводу збереглися наступні будівлі (назва подається за первісним призначенням): конторська будівля (№3 на сучасному схематичному плані); житловий будинок по лінії пров. Р. Лужевського (№4 на сучасному схематичному плані: частково знесений, залишилась фасадна стіна, частина бічної стіни та підвали): житлова будівля з боку тупикового провулку, що веде до брами колишнього заводу «Київгума» (№1 на сучасному схематичному плані); головний виробничий бродильно-лагерний комплекс (№7 на сучасному схематичному плані; частково пошкоджений); зблоковані між собою розташовані на північній межі садиби корпус солодовні і солодосушарні та корпус варочного відділення (цеху) (№№ 8 і 9 на сучасному схематичному плані). Зазначені будівлі значною мірою зберегли автентичну матеріально-технічну структуру та історичні нашарування, загальну об`ємно-просторову композицію, деталі архітектурного оздоблення. Забудова комплексу становить цінність як рідкісний приклад промислової архітектури Києва, яка формувалась протягом кількох десятиліть, містить стилістичні ознаки, характерні для такої архітектури (так званий «цегляний стиль»). Разом з колишнім казенним винним складом №2 (завод «Київгума») та Деміївською паровою фабрикою шоколаду і цукерок ОСОБА_3 (фабрика «Рошен») вплинули на формування характерної забудови історичної місцевості Деміївка. Має історичну цінність як такий, що пов`язаний з розвитком харчової промисловості Києва та України в цілому; з історією національних меншин Києва, зокрема, підприємців німецького походження - родиною Шульців.

Листом від 29.09.2023 №066-3611 адвокату позивача повідомлено про внесення пивоварного заводу родини Шульц на проспекті Голосіївському, 8 наказом від 13.09.2023 №50 до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частинами четвертою та п`ятою статті 54 Конституції України передбачено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Згідно з положеннями статті 66 Основного Закону України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Законом України № 165-V (165-16) від 20.09.2006 «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» ратифіковано Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 року (далі по тексту також Конвенція), відповідно до статті 3 якої кожна Сторона зобов`язується:

1. вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини;

2. за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Статтею 4 Конвенції визначено, що кожна Сторона зобов`язується, зокрема, запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини.

Законодавство держав-учасниць має передбачати вимоги щодо подання до відповідного компетентного органу, що стосується архітектурного ансамблю або будь-якої його частини чи визначного місця і передбачає: спорудження нових будівель; значну зміну вигляду, яка переінакшує характеристики будівель або визначних місць.

Відповідно до статті 9 Конвенції кожна Сторона зобов`язується забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини. У відповідних випадках він може зобов`язати правопорушника зруйнувати новоспоруджену будівлю, якщо вона не відповідає встановленим вимогам, або реставрувати об`єкт спадщини, що охороняється, до його первісного вигляду.

Згідно статті 10 Конвенції кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської території, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт.

Положеннями статті 1 Конвенції визначено, що для цілей цієї Конвенції вираз «архітектурна спадщина» включає такі нерухомі об`єкти:

1. пам`ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення;

2. архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак;

3. визначні місця: створені спільно людиною та природою частково забудовані ділянки, які мають чітко визначені характерні і однорідні риси, характеризуються спільністю чітких територіальних ознак і мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III).

Відповідно до преамбули Закону, об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Частинами 1, 2 статті 14 Закону передбачено, що занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання; б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

За змістом частини першої статті 14 Закону № 1805-III занесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки.

При цьому об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (частина друга статті 14 Закону №1805-III).

Наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27.06.2019 № 501), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за № 528/23060, затверджено Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, відповідно до пунктів 1, 4 розділу II якого взяття на облік об`єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об`єкта, шляхом занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини; рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації.

Рішенням від 01.06.2017 № 421/2643 «Про деякі питання діяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» утворено Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2018 N 381 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2020 N 771) затверджено Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до пункту 5.26 якого цей Департамент приймає рішення (видає накази) про затвердження переліку об`єктів культурної спадщини, розташованих на території міста Києва, та про занесення об`єктів культурної спадщини до цього переліку в установленому порядку.

Відповідно до пункту першого цього Положення Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді.

В силу вимог частини першої статті 42 Закону України від 09.04.1999 № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток.

Згідно з пунктом 5 Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 № 887, основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначеній одній чи кількох галузях на відповідній території.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що, Департамент, як структурний підрозділ, створений з метою реалізації функцій Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері охорони культурної спадщини, наділений повноваженням щодо прийняття рішення про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 640/28045/20.

Делегування повноважень виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департаменту, здійснюється на підставі, зокрема Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що система місцевого самоврядування включає в тому числі виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.

Типове положення про структурні підрозділи місцевої державної адміністрації та рекомендаційний перелік її структурних підрозділів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

На виконання статті 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» постановою КМУ від 26.09.2012 р. № 887 затверджено типове положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації та методичні рекомендації з розроблення положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації у сфері культури затверджені Наказом Міністерства культури України 20.12.2012 № 1560.

Відповідно до пункту 1 Типового положення структурний підрозділ місцевої держадміністрації (далі - структурний підрозділ) утворюється головою місцевої держадміністрації, входить до її складу і в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання покладених на цей підрозділ завдань.

Пунктом 2 Типового положення передбачено, що структурний підрозділ підпорядкований голові місцевої держадміністрації, а також підзвітний і підконтрольний відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.

Відповідно до пункту 4 Типового положення основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначеній одній чи кількох галузях на відповідній території.

Відповідно до пункту 6 типового положення структурний підрозділ відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання, в тому числі:

1) організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та здійснює контроль за їх реалізацією;

2) забезпечує у межах своїх повноважень захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

Відповідно до пункту 10 типового положення керівник структурного підрозділу, зокрема:

- здійснює керівництво структурним підрозділом, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності, сприяє створенню належних умов праці у підрозділі;

- подає на затвердження голові місцевої держадміністрації положення про структурний підрозділ;

- видає у межах своїх повноважень накази, організовує контроль за їх виконанням.

Відповідно до пункту 1.2 методичних рекомендацій з розроблення положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації у сфері культури Положення про структурні підрозділи з питань культури розробляються на основі Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2012 року № 887, та з обов`язковим врахуванням у них галузевих повноважень, необхідних для реалізації державної політики, в тому числі у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 40 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» перші заступники та заступники голови, інші посадові особи місцевих державних адміністрацій здійснюють функції і повноваження відповідно до розподілу обов`язків, визначених головами місцевих державних адміністрацій, і несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері перед головою місцевої державної адміністрації, органами виконавчої влади вищого рівня.

Відповідно до ч. 1 статті 10 Закону України «Про столицю України - місто- герой Київ» київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 3 частини 2 статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) регламентується розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2013 р. № 1810 «Про затвердження Регламенту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» (зі змінами) (далі - Розпорядження).

Відповідно до Пункту 1.2 розпорядження основні засади організації діяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), його апарату та структурних підрозділів визначаються законами України "Про столицю України - місто-герой Київ", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", міськими цільовими програмами, положеннями про структурні підрозділи виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київського міського голови, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та цим Регламентом.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 глави 3 Розділу XII Регламенту виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) заслуховує на засіданнях Колегії звіти (інформацію) керівників структурних підрозділів про стан справ у відповідній сфері.

Підготовка матеріалів з таких питань здійснюється у порядку, встановленому главою 2 розділу III Регламенту та Положенням про Колегію виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Керівник структурного підрозділу виконавчого органу звертається до Київського міського голови та першого заступника голови лише у разі, коли вичерпано всі можливості для самостійного розв`язання проблеми в межах наданих йому повноважень.

Крім того, рішення Київської міської ради від 2 березня 2023 року № 6022/6063, яким затверджено Положення Департаменту, підписано Київським міським головою, тим самим він делегував свої повноваження у частині охорони культурної спадщини відповідному структурному підрозділу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Колегія суддів, всупереч висновкам суду першої інстанції вважає, що наказ, як і розпорядження, по своїй суті є розпорядчим документом, актом організаційно-розпорядчого характеру, що видається суб`єктом у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності та спрямований на реалізацію суспільних відносин віднесених до його відання.

Тобто, Директор Департаменту, видаючи наказ «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва» діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України та реалізував делеговані йому повноваження з метою виявлення та дослідження об`єктів м. Києва та подальшим занесенням їх до реєстру нерухомих пам`яток України.

Делегування повноважень Київської міської державної адміністрації здійснюється відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що було затверджено рішенням Київської міської ради та підписано Київським міським головою, яке було сформовано з урахуванням галузевих повноважень визначених типовим положенням про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації та методичними рекомендаціями з розроблення положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації у сфері культури затверджених Наказом Міністерства культури України 20.12.2012 № 1560.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що суд першої інстанції, при розгляді справи, повинен був керуватись законами України «Про охорону культурної спадщини», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», а не окремо наказом Міністерства культури України 11.03.2013 № 158 «Про затвердження Порядку обліку об`єктів культурної спадщини», оскільки Закон України «Про охорону культурної спадщини» чітко передбачає, що Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини (а не розпорядженнями), а занесення об`єкту до цього Переліку є однією із складових дій його затвердження.

Щодо наявності у особи, яка підписувала історичну довідку документів, що підтверджують її науковий ступінь, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №158 питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку розглядається на підставі:

фотофіксації об`єкта: фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників);

історичної довідки, яка містить інформацію про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, складеної у відповідності до вимог пункту 5 розділу III цього Порядку або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.

Відповідно до пункту 5 розділу III Порядку № 158 історичну довідку підписує особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або таких наук:

мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва;

архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних;

історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.

До історичної довідки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком.

Згідно з пунктом 6 розділу ІІ Порядку №158 в занесенні об`єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено у разі неподання документів, передбачених пунктом 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

Відмова уповноваженого органу не перешкоджає повторному поданню документів з врахуванням зауважень уповноваженого органу.

Так, Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року було витребувано від Департаменту копію пакету документів на підставі якого був прийнятий оскаржуваний наказ.

Однак, Департамент не є розробником історичної довідки на підставі якої приймався оскаржуваний наказ, а О. Мокроусова яка підписувала історичну довідку не є співробітником Депарменту.

Як пояснює відповідач, на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року, Департаментом було направлено запит до комунальної установи «Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій», яка є розробником історичної довідки та на підставі якої приймався оскаржуваний наказ щодо надання засвідченої копії документа що підтверджує науковий ступінь О. Мокроусової , яка є співробітником комунальної установи «Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій». Однак, відповідь на вищезазначений запит Департаменту від розробника історичної довідки надійшла після винесення Київським окружним адміністративним судом рішення по справі від 10 травня 2024 року.

Так, до апеляційної скарги додано копію запиту від 19 березня 2024 №066-929 до комунальної установи «Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій» та відповідну відповідь на запит датовану 14 травня 2024 №066/1-385.

Таким чином, до апеляційної скарги долучено засвідчену копію історичної довідки та диплому НОМЕР_1 кандидата наук (прирівнюється до диплома доктора філософії) Мокроусової Олени Григорівни , яка захистила дисертацію за спеціальністю Музеєзнавство, Памяткознавство та здобула науковий ступінь кандидата історичних наук.

Відповідно до пункту 8 статті 79 КАС України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 4 статті 296 КАС України, якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 306 КАС України, суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

Колегія суддів вважає, що в даному випадку докази не подані у встановлені строки до суду першої інстанції з поважних причин. У зв`язку з цим, вважає за можливе долучити докази до матеріалів справи.

Таким чином, відповідачем підтверджено, що Історична довідка підписана головним фахівцем відділу обліку об`єктів культурної спадщини КНМЦ по охороні пам`яток к.і.н (Пам`яткознавство. Музеєзнавство) О. Мокроусовою., яка має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство».

Відтак, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) слід задовольнити, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2024 року по справі № 320/11627/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог Благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Фонд національного добробуту Криму».

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно п.2 ч.1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч.1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені адміністративного позову Благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Фонд національного добробуту Криму» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування наказу.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 23 липня 2024 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Л.В. Губська

Є.І. Мєзєнцев