Постанова

від 18.07.2024 по справі 353/533/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 353/533/24

Провадження № 22-ц/4808/1002/24

Головуючий у 1 інстанції ЛУКОВКІНА У. Ю.

Суддя-доповідач Барков

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Девляшевського В. А.,

Мальцевої Є. Є.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2024 року в складі судді Луковкіної У. Ю., постановлену в м. Тлумачі Івано-Франківської області, повний текст якої складено 10 червня 2024 року, в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Орган опіки та піклування Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки, заінтересована особа Орган опіки та піклування Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Заявлені вимоги були мотивовані тим, що його рідна сестра по маминій лінії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю другої групи (психічне захворювання) та проживає з ним однією сім`єю. Вказував, що згідно індивідуальної програми реабілітації інвалідів № 1833 від 14 грудня 2022 року вона має обмеження життєдіяльності до самообслуговування, до пересування, до орієнтації, спілкування, контролю своєї поведінки, трудової діяльності, навчання, здобуття освіти, а згідно висновку лікарської комісії КНП «Тлумацька ЦМЛ» № 9 від 17 квітня 2024 року потребує постійного стороннього догляду. Посилаючись на те, що у зв`язку із психічним розладом ОСОБА_2 не здатна читати, писати, рахувати, орієнтуватися у просторі та часі, спілкуватися з людьми, що підтверджується документально, а інших осіб, які б могли здійснювати за нею догляд немає, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 недієздатною, встановити над нею опіку та призначити її опікуном ОСОБА_1 . Крім того, просив призначити по справі судово-психіатричну експертизу з метою визначення психічного стану ОСОБА_2 та здатності (нездатності) розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також залучити адвоката з Центру з надання безоплатної правничої допомоги для здійснення в суді представництва інтересів ОСОБА_2 .

Ухвалою Тлумацького районного суду від 10 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, норм процесуального права, а також на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що у поданій до суду заяві він чітко зазначив усі передбачені нормами процесуального законодавства дані щодо особи, яку він просить визнати недієздатною. Зокрема, він зазначив, що ОСОБА_2 є його сестрою по материній лінії та являється інвалідом другої групи (психічне захворювання), проживає з ним однією сім`єю. Також апелянт вказує на те, що у заяві він просив призначити судово-психіатричну експертизу з метою визначення психічного стану ОСОБА_2 та здатності (нездатності) розуміти значення своїх дій та керувати ними, поставивши питання чи здатна вона давати пояснення у судовому засіданні по суті справи та розуміти їх значення. Поза увагою суду першої інстанції залишився висновок Лікарської консультативної комісії від 16.08.2022 року про його фізичну здатність здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а також Висновок виконавчого комітету Тлумацької міської ради №111 від 25.04.2024 року про доцільність призначення його опікуном ОСОБА_2 . Не погоджується апелянт ОСОБА_1 і з висновком суду про незалучення ним до участі у справі адвоката Філінової О. О., оскільки у своїй заяві він просив суд залучити адвоката з Центру з надання безоплатної правничої допомоги. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції наділений повноваженнями залучати до участі у справі особу, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною. Апелянт вважає, що при подачі вищевказаної заяви до суду ним дотримано вимоги цивільного процесуального законодавства щодо її форми та змісту, долучені належні та допустимі докази, а тому доводи суду першої інстанції про неможливість постановити рішення по справі за наявними матеріалами справи є помилковими.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк учасниками справи не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та повертаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявник не усунув недоліки поданої заяви, а саме не зазначив дані щодо особи, яку просив визнати недієздатною, не залучив дану особу до участі у розгляді справи та її адвоката, участь якого є обов`язковою у даній категорії справи. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновків, що у зв`язку з відсутністю доказів, які підтверджують можливість заявника бути опікуном, (а саме довідок про стан його фізичного та психічного здоров`я), а також відомостей чи має ОСОБА_2 можливість з`явитися в судове засідання, в т.ч. брати участь у розгляд справи в режимі відеоконференції, особисто давати пояснення по суті справи, суд був позбавлений можливості постановити будь-яке рішення по справі за наявними матеріалами.

Однак, погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд з`ясовує, зокрема, чи відповідає заява за формою та змістом вимогам статей 175, 177 ЦПК України, встановлює наявність чи відсутність підстав, визначених статтями 185-186 ЦПК України, для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Процесуальні вимоги до змісту заяви про визнання особи недієздатною визначені ч. 3 ст. 297 ЦПК України. Зокрема, у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

З матеріалів справи, зокрема зі змісту поданої до суду першої інстанції заяви вбачається, що ОСОБА_1 зазначив особу, яку просив визнати недієздатною ОСОБА_2 , вказав її реєстраційні дані та адресу проживання. Також у поданій заяві заявник просив залучити до участі у справі адвоката з Центру з надання безоплатної правничої допомоги для здійснення в суді представництва інтересів ОСОБА_2 (а.с. 1-2). А тому висновок суду першої інстанції про недотримання ОСОБА_1 вимог щодо залучення усіх учасників до розгляду справи на стадії відкриття провадження, на думку апеляційного суду, є помилковим.

Також апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність доказів, які підтверджують можливість заявника бути опікуном, а саме довідок про стан його фізичного та психічного здоров`я, призвело до позбавлення можливості постановити будь-яке рішення по справі за наявними матеріалами, оскільки ОСОБА_1 долучив до заяви копію Висновку лікарсько-консультативної комісії від 16 серпня 2022 року про можливість за станом здоров`я здійснювати догляд за інвалідом та копію Висновку Опікунської ради при виконавчому комітеті Тлумацької міської ради Івано-Франківського району, затверджений рішенням Тлумацької міської ради №111 від 25 квітня 2024 року про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 (а.с. 8-10).

Колегія суддів зауважує, що вимога суду першої інстанції щодо зазначення узаяві ОСОБА_1 відомостей про можливість ОСОБА_2 з`явитися всудове засідання,в т.ч.брати участьу розглядсправи врежимі відеоконференції,особисто даватипояснення посуті справи,не ґрунтується на нормах чинного процесуального законодавства, оскільки за змістом ст. 299 ЦПК України для визначення фактичної можливості такої особи з`явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу, про що ОСОБА_1 просив у прохальній частині своєї заяви.

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для залишення позовної заяви без руху та в наступному її повернення були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Апеляційний суд вважає, що повернення заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст.55Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції заяви з наведених в ухвалі підстав є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права, та має ознаки надмірного формалізму.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Тлумацького районногосуду від10червня 2024рокуне може вважатися законною і обґрунтованою.

Враховуючи те, що суд першої інстанції постановив ухвалу про повернення заяви з порушенням норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2024 року скасувати.

Справу направити до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області для продовження розгляду

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 липня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

Є. Є. Мальцева