Постанова

від 17.07.2024 по справі 180/3199/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5548/24 Справа № 180/3199/21 Суддя у 1-й інстанції - Нанічкіна Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гринь Ірини Володимирівни на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Інвест», про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»,третя особа:Відділ примусовоговиконання рішеньУправління ДВСГТУЮ уДніпропетровській області,про звільненнямайна з-підарешту (а.с. 1-5, 39-43), в обґрунтування якого посилався на те, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконачого листа №2/180/6/2013 (2-31/11), виданого Марганецьким міським судом Дніпропетровської області 19.02.2014 року, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ «Система Інвест» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором №188/07-МК від 30.08.2007 року, та договорами поруки в розмірі 4 022 294,13 гривень, накладено арешт та заборону відчуження нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , а саме:

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.07.2014 року по ВП №44023224;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.02.2015 року по ВП №46449038.

В подальшому виконавчі провадження №44023224 та №46449038 були завершені на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, яка діяла на той час), про що 20.11.2014 року та 28.09.2015 року винесені постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровській області від 17.02.2016 року визнано виконавчий лист №2/180/6/2013, виданий 19.02.2014 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до вказаної ухвали виконавчий лист №2/180/6/2013 (2-31/11) від 19.02.2014 року не може бути пред`явлено до примусового виконання знову.

У лютому та в липні 2021 року він звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусово виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заявою про звільнення майна з-під арешту. Однак, йому було в тому відмовлено з тих підстав, що матеріали виконавчих проваджень знищено в зв`язку із закінченням встановленого терміну їх зберігання, а повернення виконавчого документу не передбачає скасування арештів.

На підставі викладеного, позивач просив суд звільнити з-під арешту належне йому на праві власності нерухоме майно та зняти заборону відчуження у зв`язку з визнанням виконавчого листа №2/180/6/2013, виданого Марганецьким міським судом Дніпропетровської області 19.02.2014 року, таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 2023 року замінено у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, про звільнення майна з-під арешту, неналежного відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» належним відповідачем та правонаступником останнього ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» (а.с. 95-96).

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року замінено у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ», третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, про звільнення майна з-під арешту, неналежного відповідача ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» належним відповідачем та правонаступником останнього ТОВ «ФІНСТРИМ».

Залучено до участі у справі ТОВ «Система Інвест» в якості третьої особи на стороні відповідача (а.с. 138-139).

Рішенням Марганецькогоміського судуДніпропетровської областівід 07березня 2024року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Фінстрим», треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, ТОВ «Система Інвест», про звільнення майна з-під арешту, відмовлено (а.с. 150-152).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокатГринь І.В. подала апеляційну скаргу (а.с. 160-164, 181-185, 190-194), посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Інші учасники по справі не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково враховуючи наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду від 27.02.2013 року по цивільній справі №2/180/6/2013, на підставі якого 19.02.2014 року був виданий виконавчий лист, не було змінено чи скасовано. Також, на даний час позивачем не надано доказів, що його обов`язок, як боржника по вказаному рішенню, відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням рішення або з інших причин.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується в повній мірі з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27.02.2013 року у справі №2/180/6/2013 (2-31/11) стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ «Система Інвест» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором №188/07-МК від 30.08.2007 року та договорами поруки в розмірі 4 022 294,13 гривень.

На підставі даного рішення 19.02.2014 року видано виконавчий лист, який двічі пред`являвся для примусового виконання до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області. На його підставі державним виконавцем Соловій О.О. були відкриті виконавчі провадження ВП №44023224 та ВП №46449038 , а також винесені постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження щодо належного ОСОБА_1 всього нерухомого майна, а саме: 15.07.2014 року та 06.02.2015 року.

21.07.2014 року державним реєстратором Письменниковою Г.В. проведено державну реєстрацію обтяження: номер запису обтяження 6395718, підстава для державної реєстрації постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.07.2014 року, ВП №44023224;

- 18.02.2015 року державним реєстратором Письменниковою Г.В. проведено державну реєстрацію обтяження: номер запису обтяження 8771519, підстава для державної реєстрації постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.02.2015 року, ВП №46449038.

В подальшому виконавчі провадження ВП №44023224 та ВП №46449038 були завершені на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, яка діяла на той час), про що 20.11.2014 року та 28.09.2015 року відповідно були винесені постанови, та виконавчий лист №2/180/6/2013, виданий Марганецьким міським судом Дніпропетровської області 19.02.2014 року, повернуто стягувачу.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровській області від 17.02.2016 року визнано виконавчий лист №2/180/6/2013, виданий Марганецьким міським судом Дніпропетровської області 19.02.2014 року, таким, що не підлягає виконанню (а.с. 50-51).

30.07.2021 року відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) повідомив ОСОБА_1 про те, що виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа 2/180/6/2013 від 19.02.2014 року знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання, і на день звернення із заявою ОСОБА_1 виконавчі провадження відносно нього на виконанні у Відділі не перебувають.

Відповідно до ч. 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час реєстрації арешту нерухомого майна) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частина друга статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час реєстрації арешту нерухомого майна).

Приписи схожого змісту містяться у статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час звернення із цим позовом до суду).

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до положень статей 447, 451 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Крім того, статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Саме такий висновок міститься у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №658/715/16-ц (провадження №14-299цс18) та підтверджується змістом статей 447, 451 ЦПК України, частини першої статті 59, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час вирішення спору судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Зокрема, пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів судом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Позивач зазначає, що обтяження було накладено державним виконавцем в межах виконавчого провадження, де він був боржником.

Згідно відомостей з ЄДРСР ОСОБА_1 звертався до суду зі скаргами на дії державних виконавців як сторона виконавчого провадження в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, у задоволенні яких йому було відмовлено. Відомості щодо оскарження вказаних процесуальних рішень в ЄДРСР та матеріалах справи відсутні.

Таким чином, позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи справу, правильно встановив характер правовідносин сторін, проте в частині обгрунтування відмови в задоволенні заяви прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, що є підставою для зміни судового рішення в частині мотивів відмови у задоволенні заяви.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі колегією суддів не беруться до уваги, оскільки вони жодним чином не спростовують вище вказані висновки колегії суддів.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку про зміну судового рішення змінивши його мотивувальну частину.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гринь Ірини Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Марганецького міськогосуду Дніпропетровськоїобласті від07березня 2024року змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна