ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/5284/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Богацької Н.С.,Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Кратковський Р.О.
за участю представників сторін:
від позивача - Турченко О.В., в порядку самопредставництва;
від відповідача - Уртаев О.І., ордер серія ВН №1390863 від 22.07.2024р.;
від третьої особи - Добров Ю.І., в порядку самопредставництва.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району та Селянського (фермерського) господарства ,,Колос"
на рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024, повний текст складено та підписано 13.05.2024
у справі №916/5284/23
за позовом Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району
до Селянського (фермерського) господарства ,,Колос"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерства оборони України
про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення 917 422,00 грн,-
головуючий суддя - Цісельський О.В.
місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області
В судовому засіданні 24.07.2024 згідно ст.240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2023 року Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) до Селянського (фермерського) господарства «Колос», в якому просив суд:
- усунути перешкоди Білгород-Дністровській КЕЧ району у користуванні земельною ділянкою площею 290,4 гектарів шляхом заборони СФГ «Колос» вчиняти дії щодо вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці військового містечка за адресою: АДРЕСА_1, та звільнення ним цієї земельної ділянки;
- стягнути на користь Білгород-Дністровської КЕЧ району з СФГ «Колос» збитки у розмірі 917422,00 грн за користування без належної правової підстави земельною ділянкою площею 290,4 га за адресою: АДРЕСА_1 за період з вересня 2022 року по січень 2024 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району на теперішній час рахується земельна ділянка площею 290,4 гектарів за адресою: АДРЕСА_1, яка належить до земель оборони.
05.02.2015 між Білгород-Дністровською КЕЧ району та Селянським (фермерським) господарством «Колос» з метою залучення додаткових джерел фінансування та підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України був укладений договір №2-2015 про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих позивачу в безстрокове користування та можливостей відповідача з вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва.
Як зазначає позивач, за умовами даного договору сторони домовились, що позивач бере на себе зобов`язання залучити площу земельної ділянки, розташованої на полях № 1 за адресою: АДРЕСА_1, військове містечко №7 та загальною площею 290,4 га, для вирощування сільськогосподарських культур, а відповідач бере на себе зобов`язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування сільськогосподарських культур, які обумовлені договором.
Окрім того, сторони визначили, що ціна договору складає 647592 грн, розрахунки проводяться щомісяця рівними платежами протягом календарного року в строк до 15 числа наступного за місяцем платежу у сумі 53966 грн. При цьому, договір укладений на сім сільськогосподарських років, тобто до 30.08.2022, а відповідач має беззаперечне та першочергове право пролонгації цього договору на новий термін, якщо сторони не отримали один від одного листа про зупинення договору.
Позивач стверджує, що за таких умов договору та на виконання рішення Міністра оборони України, доведеним до Білгород-Дністровської КЕЧ району телеграмами вищого довольчого органу позивача від 01.02.2022 за № 370/2/886, вих.№ 370/2/4796 від 01.08.2022, Білгород-Дністровською КЕЧ району на адресу СФГ «Колос» 15.07.2022 за вих.№651 та 26.08.2022 вих.№870 були направлені відповідні повідомлення про необхідність завершення виконання зобов`язань за договором, а відтак, позивачем не погоджено подальше продовження господарських відносин.
Оскільки згідно ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі 01.03.2023 комісією Білгород-Дністровської КЕЧ району проведено обстеження земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та актом від 01.03.2023 огляду військового містечка та земельної ділянки площею 290,4 га встановлено, що на момент огляду на земельній ділянці зростає злакова озима сільськогосподарська культура (пшениця).
Водночас, за ствердженням позивача, зазначена земельна ділянка була залучена до спільної діяльності з СФГ «Колос» згідно договору № 2-2015 від 05.02.2015, термін дії якого на даний час закінчено 30.08.2022, а додаткові угоди щодо продовження дії договору сторонами не укладались.
В свою чергу, на переконання позивача, відповідач безпідставно вважає договір №2-2015 про вирощування сільськогосподарських культур продовженим і не тільки продовжує використання земельної ділянки площею 290,4 га, а також продовжує здійснювати оплату після спливу терміну дії договору № 2-2015 від 05.02.2015, що в свою чергу, дозволяє позивачу дійти висновку про належність посівів озимої культури, наявність якої зафіксовано в акті, відповідачу та використання ним цієї земельної ділянки з метою отримання прибутку без належної правової підстави, у зв`язку з чим позивачу заподіяні збитки.
Позивач наголошує, що будь-які дозволи щодо використання земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, площею 290,4 гектарів суб`єкту господарювання - СФГ «Колос», ані Міністерством оборони України, ані Білгород-Дністровською КЕЧ району після 30.08.2022 не надавались, та, враховуючи, що земельна ділянка віднесена до земель оборони, є законні підстави вимагати припинення дій відповідача, який здійснює незаконне використання земельної ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5284/23. Справу № 916/5284/23 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Залучено Міністерство оборони України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.05.2024р. по справі №916/5284/23 (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено частково. Усунуто перешкоди Білгород-Дністровській квартирно-експлуатаційній частині району у користуванні земельною ділянкою площею 290,4 гектарів шляхом заборони Селянському (фермерському) господарству «Колос» вчиняти дії щодо вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці військового містечка за адресою: АДРЕСА_1, та звільнення Селянським (фермерським) господарством «Колос» цієї земельної ділянки. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства «Колос» на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району судовий збір в розмірі 2 684 грн 00 коп. В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов в частині позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою суд першої інстанції врахувавши, що строк дії договору №2-2015 від 05.02.2015, укладеного між Білгород-Дністровською КЕЧ району та СФГ «Колос», припинився 30.08.2022, а позивачем завчасно направлені відповідачу повідомлення про завершення виконання зобов`язань та припинення проведення сільськогосподарських робіт, дійшов висновку, що подальше продовження господарських відносин не погоджено і не врегульоване відповідними додатковими угодами, та правова підстава набуття відповідачем земельної ділянки загальною площею 290,40 га у користування на час вирішення наявного спору є такою, що відпала. З огляду на те, що відповідачем не надано відповідних доказів про те, що ним законно використовується спірна земельна ділянка, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для користування ділянкою з 30.08.2022.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків (упущеної вигоди), спричинених самовільним зайняттям земельної ділянки в розмірі 917422,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у вказаній частині, оскільки позивачем не обґрунтовано та не доведено наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для стягнення збитків. Суд також визнав недоведеним розмір заявленої до стягнення суми збитків (ймовірно неодержаних позивачем доходів), та з урахуванням принципу «jura novit curia» (суд знає закони) встановив, що правова природа суми, заявленої позивачем в якості боргу відповідача не пов`язана з завданням збитків.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 по справі №916/5284/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким стягнути на користь Білгород-Дністровської КЕЧ району з СФГ «Колос» збитки у розмірі 917 422,00 грн за користування без належної правової підстави земельною ділянкою площею 290,4 га за адресою: АДРЕСА_1 за період з вересня 2022 року по січень 2024 року. А також стягнути на користь Білгород-Дністровської КЕЧ району з СФГ «Колос» судові витрати (сплачений судовий збір) понесені позивачем у зв`язку із розглядом господарської справи №916/5284/23 в суді першої та апеляційної інстанції.
Заявник апеляційної інстанції, зокрема, наполягає на тому, що у питанні визначення правової природи суми, сплаченої відповідачем в якості компенсації діяльності від вирощування сільськогосподарської продукції на підставі цих платіжних інструкцій слід виходити не з обставин наявності договірних відносин у період з 05.02.2015 по 30.08.2022 року, а з обставин відсутності правовідносин притаманних для спільної діяльності, відповідно до вимог чинного законодавства, яке свідчить про те, що умови за якої правова підстава виникнення «Оплати за залучену земельну ділянку за …місяць 2023р.» взагалі відсутня.
Білгород-Дністровська КЕЧ району категорично не погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що правова природа суми, сплаченої відповідачем не пов`язана з завданням збитків, адже правова підстава для їх перерахування після 30.08.2022 фактично відпала.
Апелянт вважає, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт використання відповідачем земельної ділянки протягом періоду з 31.08.2022 по теперішній час свідчить про обмеження позивача у використанні майна, яке у спірних правовідносин підпадає під категорію «виправдане очікування» припинення діяльності відповідача після цієї дати на землях оборони, оскільки пов`язане із використанням властивостей земельної ділянки та відповідно коштів від її використання, що є загальновизнаною, у тому числі у практиці ЄСПЛ.
Скаржник також зазначає, що позивач позбавлений можливостей самостійно визначити розмір шкоди, заподіяний СФГ «Колос» внаслідок самовільного зайняття спірної земельної ділянки, оскільки відповідно до п.7, 7-1 Постанови КМУ від 25.07.2007 р. №963 «Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання» підставою для здійснення розрахунку шкоди є матеріали справи про адміністративне правопорушення, що складаються Держекоінспекцією та Держгеокадастром та їх територіальними органами та підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме акт перевірки або акт, складений за результатами здійснення планового або позапланового заходу державного нагляду (контролю) або протокол про адміністративне правопорушення.
Так, моніторингом Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема з ухвали Київського районного суду м. Одеси від 08.05.2024 у справі №947/15065/24 встановлено, що слідим управлінням ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування в рамках кримінального провадження, за фактом проведення обстеження території військового містечка (за межами населених пунктів) , які раніше були залучені у спільній діяльності СФГ «Колос» відповідно до договору №2-2015 від 05.02.2015 року, термін дії договору закінчено 30.08.2022.
Під час огляду встановлено наявність сходів злакових сільськогосподарської культури - рапсу на земельних ділянках загальною площею 290,4 га, засіяних невстановленими особами, про що на виконання пункту 3 розділу V Інструкції , затвердженої наказом Міністерства оборони України від 16.01.2024 №26/нм, складено Акт про виявлення факту самовільного зайняття/неправомірного вилучення земельної ділянки.
Попередньо, до 30.08.2022 зазначені земельні ділянки були залучені за договором спільної діяльності СФГ «Колос». З боку Білгород-Дністровської КЕЧ району по зазначеним земельним ділянкам додаткові угоди щодо продовження дії договору з СФГ «Колос» не укладались.
У зв`язку з встановленням продовження використання спірної земельної ділянки СФГ «Колос», позивачем було скеровано позовну заяву до Господарського суду в межах даної справи з вимогами про усунення перешкод у користування спірної земельної ділянки шляхом заборони СФГ «Колос» вчиняти дії щодо вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці військового містечка та звільнення ним цієї земельної ділянки.
За таких обставин, апелянт зазначає, що наслідки обмеження прав законного землекористувача від діяльності з вирощування сільськогосподарської продукції на землях оборони поза межами умов договору №2-2015 від 05.02.2015 року (фактично збитки) від протиправних дій були визначені безпосередньо відповідачем в сумі 917 422 грн. не на підставі Методики, а виключно за умовами не діючого Договору із розрахунку 53966 грн за періоди з вересня 2022 по січень 2024, про що свідчить призначення платіжних інструкцій СФГ «Колос» «Оплата за залучену земельну ділянку за ….місяць 2023», однак ані Білгород-Дністровською КЕЧ району ані з МОУ погоджені не були, тому не мають ставитись Білгород-Дністровською КЕЧ району під сумнів, як потерпілим від кондекційних дій відповідача у питання обрахування фактичної суми збитків від використання земель оборони.
Крім того апелянт зазначає, що виходячи з принципу «jura novit curia», у тому числі у контексті застосування законів, позивач виходить також з того, що зазначення ним конкретної правової норми на обґрунтування позову ( з підстав гл.83 ЦК України) не повинно бути визначальним чинником при вирішені судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Тобто, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Таким чином скаржник вважає, що всупереч згаданому принципу «jura novit curia» господарський суд в оскаржуваному рішенні помилково визначив, що отримані позивачем грошові кошти не є збитками, суд не надав належної правової оцінки дійсним відносинам, які виникли між сторонами, та з незрозумілих підстав обмежив право позивача вимагати відшкодування збитків у вигляді неодержання доходів за час, коли позивач був позбавлений можливості використання спірної земельної ділянки.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району на рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024, повний текст складено та підписано 13.05.2024 у справі №916/5284/23; призначено розгляд апеляційної скарги Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району на 25 липня 2024 року о 10:30 год.
Крім того, не погодившись з прийнятим рішенням, Селянське (фермерське) господарство ,,Колос" також звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 по справі №916/5284/23 в частині усунення перешкоди Білгород-Дністровській КЕЧ району у користуванні земельною ділянкою площею 290,4 гектарів шляхом заборони СФГ «Колос» вчиняти дії щодо вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці військового містечка за адресою: АДРЕСА_1, та звільнення СФГ «Колос» цієї земельної ділянки, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Білгород-Дністровській КЕЧ району відмовити. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 по справі №916/5284/23 залишити без змін. Стягнути з Білгород-Дністровській КЕЧ району на користь СФГ «Колос» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026 грн.
Апелянт вказує, що починаючи з 2015 року СФГ «Колос» плідно співпрацювало з Білгород - Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району та здійснювало користування земельною ділянкою площею 290,4 гектарів, що розташована у військовому містечку за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до умов договору № 2-2015 від 05.02.2015.
Між тим, у липні 2022 року від Білгород-Дністровської КЕЧ району на адресу СФГ «Колос» надійшло повідомлення про здійснення заходів щодо завершення виконання зобов`язання за договором шляхом проведення остаточних розрахунків. Разом з тим, даним повідомленням від 15.07.2022 Білгород- Дністровською КЕЧ району роз`яснено, що ними будуть підготовлені та надані пропозиції до вищого керівництва щодо подовження господарських відносин за договором.
Тобто, вищевказаним листом позивач не виключав можливості подальшої співпраці з СФГ «Колос», а навпаки надав всі підстави вважати про можливість подальшого співробітництва. Більш того, оскільки технологічний процес оброблення спірної земельної ділянки вже було налагоджено і запущено протягом 8 років, його неможливо завершити в один момент навіть при настанні такої необхідності, адже кожен технологічний етап, а саме процес підготовки землі до засівання і сам процес засівання незміно має закінчуватись фактом збирання врожаю.
Апелянт наголошує, що на спірний земельній ділянці СФГ «Колос» здійснено посів сільськогосподарської культури, зібрання врожаю якої ще не здійснено, а обмеження користування СФГ «Колос» земельною ділянкою до збору врожаю грубо порушило його майнові права і призведе в подальшому до суттєвих збитків.
Крім того, скаржник звертає увагу, що через перешкоди у подальшому здійсненні господарської діяльності на вказаній земельній ділянці, СФГ «Колос» може понести значні збитки через втрату власного врожаю, який наразі не зібрано. В свою чергу, воєнний бюджет також несе значні збитки через неотримання коштів, які слугують підтримкою Збройних Сил України у боротьбі з агресором.
Скаржник також акцентує увагу, що СФГ «Колос» є законослухняним суб`єктом господарювання і здійснює свою господарську діяльність у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства та умов укладених договорів, добросовісно виконувало свої зобов`язання за договором, зокрема і грошові, а отже сектор оборони своєчасно отримує фінансування, що є пріоритетним в умовах воєнного стану в країні.
Крім того апелянт додає, що з початком повномасштабного вторгнення росії на територію Україну, голова СФГ «Колос» - ОСОБА_1 усіма можливими способами здійснював і продовжує здійснювати значну підтримку ЗСУ, доказом чого є чисельні подяки та відзнаки голови СФГ «Колос» протягом дії всього воєнного стану, направлена на волонтерську діяльність та благодійність, якої потребують як цивільне населення, так і ЗСУ.
Апелянт також вказує, що СФГ «Колос» було надано позивачу на затвердження мирову угоду в рамках даної справи, однак дана пропозиція була відхилена позивачем, що призвело до понесення збитків для всіх сторін даної судової справи, як для воєнного бюджету і армії, так і для господарської діяльності СФГ «Колос».
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Колос» на рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024, повний текст складено та підписано 13.05.2024 у справі №916/5284/23 залишено без руху. Зобов`язано Селянське (фермерське) господарства «Колос» протягом 10 (десяти) днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки, встановлених при поданні апеляційної скарги, а саме: надати до суду докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі за подання апеляційної скарги у сумі 3220,80 грн.
12.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Селянського (фермерського) господарства «Колос» надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у розмірі 3220,80 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства «Колос» на рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024, повний текст складено та підписано 13.05.2024 у справі №916/5284/23; об`єднано розгляд апеляційних скарг Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району та Селянського (фермерського) господарства «Колос» в одне апеляційне провадження; призначено розгляд апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства «Колос» до сумісного розгляду з апеляційною скаргою Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району на 25 липня 2024 року о 10:30 год.
20.06.2024 Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району через систему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив залишити апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Колос» без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 у справі №916/5284/23 в оскаржуваній частині без змін.
24.06.2024 Міністерством оборони України через систему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого третя особа просить залишити апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Колос» без задоволення, апеляційну скаргу Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 у справі №916/5284/23 в частині вимог щодо усунення перешкоди Білгород-Дністровській КЕЧ району у користуванні земельною ділянкою площею 290,4 гектарів шляхом заборони СФГ «Колос» вчиняти дії щодо вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці військового містечка за адресою: АДРЕСА_1, та звільнення ним цієї земельної ділянки - без змін, а в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення збитків, рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про відшкодування збитків.
Міноборони вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача - СФГ «Колос» не ґрунтуються на нормах цивільного та земельного законодавства, а тому не підлягають задоволенню судом апеляційної інстанції. В той же час, доводи апеляційної скарги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
25.06.2024 СФГ «Колос» через систему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду подано заяву про поновлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просить суд поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу по справі №916/5284/23 та прийняти відзив на апеляційну скаргу; апеляційну скаргу Білгород-Дністровської КЕЧ району на рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 по справі №916/5284/23 - залишити без змін; рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 по справі №916/5284/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровської КЕЧ району про стягнення збитків в розмірі 917 422,00 грн. залишити без змін.
Обґрунтовуючи підстави для поновлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу по справі №916/5284/23 представник СФГ «Колос» зазначає, що у зв`язку з відсутністю у останнього доступу до електронної справи №916/5284/23 в апеляційній інстанції в системі «Електронний суд», надати відзив у встановлений судом строк не вбачалось за можливе через відсутність самого тексту апеляційної скарги, з огляду на що представник СФГ «Колос» вважає за можливе подати до суду клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу по справі №916/5284/23.
По суті відзиву на апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що Білгород-Дністровська КЕЧ району, посилаючись у позовній заяві на необхідність сплати за користування земельною ділянкою, а саме, суми у розмірі 53 966,00 грн. у календарний місяць, нараховує суму збитків, як плату за продовження відповідачем діяльності з вирощування сільськогосподарських культур за період з вересня 2022 року по січень 2024 року, тобто за 17 місяців у сумі 917 422,00 грн.
Отже, скаржник фактично розраховує суму збитків як не отриману у спірний період плату, розмір та порядок внесення якої визначені відповідно до п.5.1, пункту 5.2. договору від 05.02.2015 №2-2015.
Отже, з позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що предметом заявленої вимоги позивача у даній справі є стягнення збитків, внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою, разом з тим судом встановлено, що борг відповідача, який позивач вважає збитками у вигляді неодержавних доходів, є повністю сплаченим СФГ «Колос», що визначається та підтверджується самим позивачем.
Таким чином апелянт вважає, що позивачем жодним чином не обґрунтовано та не доведено наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для стягнення збитків. Разом з тим, відповідачем доведено факт сплати коштів у сумі 917 422,00 грн., що фактично збігається із сумою позовних вимог скаржника.
Розглянувши заяву СФГ «Колос» про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно із частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 Господарського процесуального кодексу України).
Колегією суддів встановлено, що заяву про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу разом з відзивом на апеляційну скаргу СФГ «Колос» подано 25.06.2024 через систему «Електронний суд», тоді як ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 встановлено учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. З матеріалів справи вбачається, що ухвала про відкриття апеляційного провадження надійшла до особистого кабінету СФГ «Колос» 11.06.2024. Отже, СФГ «Колос» пропущено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Як зазначалось вище, заява відповідача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу мотивована тим, що у зв`язку з відсутністю у останнього доступу до електронної справи №916/5284/23 в апеляційній інстанції в системі «Електронний суд», надати відзив у встановлений судом строк не вбачалось за можливе через відсутність самого тексту апеляційної скарги.
Згідно із частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Апеляційний суд звертає увагу СФГ «Колос», що відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновлюється лише такий процесуальний строк, який встановлено законом, а строк на подання відзиву на апеляційну скаргу був встановлений судом, а не законом.
Відповідач з клопотанням про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не звертався, в той же час разом із відзивом на апеляційну скаргу подав заяву про поновлення строку на його подання.
Оцінюючи поважність наведених СФГ «Колос» причин пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає, що відповідач навів змістовні і вагомі доводи щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати процесуальні права останнього.
Крім того, колегія суддів враховує, що строк, який пропустив відповідач для подачі відзиву на апеляційну скаргу є незначний.
За наведених обставин колегія суддів задовольняє заяву СФГ «Колос» про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, а відзив залучає до матеріалів справи.
Разом з тим, суддя зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем Діброва Г.І. 24.06.2024 по 28.06.2024 та з 01.07.2024 по 26.07.2024 відповідно до наказів голови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 №147-в та 149-в перебуває у відпустці.
У зв`язку з вищевикладеним 19.07.2024 за розпорядженням керівника апарату суду №268 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/5284/23.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.07.2024 для розгляду апеляційних скарг у справі №916/5284/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Колоколова С.І., суддів Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського від 19.07.2024 прийнято справу №916/5284/23 до провадження та розпочато апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Колоколова С.І., суддів Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.; призначено розгляд апеляційних скарг Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району та Селянського (фермерського) господарства ,,Колос" до розгляду на 24 липня 2024 року о 15:00 год.
22.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від представника Селянського (фермерського) господарства ,,Колос" - Уртаєва Олега Ігоровича про участь у судовому засіданні, призначеному на 24 липня 2024 року о 15:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку „EASYCON" (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського від 23.07.2024 заяву представника Селянського (фермерського) господарства ,,Колос" - Уртаєва Олега Ігоровича про участь в судовому засіданні, призначеному на 24 липня 2024 року о 15:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення „EASYCON".
У судовому засіданні 24.07.2024р., яке відбувалось в режимі відеоконференції, представник позивача підтримав власну апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача.
Представник відповідача просив задовольнити власну апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача.
Представник третьої особи підтримав апеляційну скаргу позивача та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача.
Заслухавши пояснення присутніх представниів сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлені, не оспорені учасниками справи, а також підтверджені при апеляційному розгляді справи такі обставини.
Відповідно до Державного акту про право користування землею серії Б № 031727 від 1983 року, Білгород-Дністровській КЕЧ району було передано у постійне безстрокове і безоплатне користування 1701,5 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для будівництва об`єктів.
В подальшому, 05.02.2015 між Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району (сторона-1) та Селянським (фермерським) господарством «Колос» (сторона-2) було укладено договір № 2-2015, відповідно до п. 1.1. якого з метою залучення додаткових джерел фінансування та відповідно до ст.2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1076-ХІV, ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003 № 1345-ІV, сторони за цим договором домовились про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва.
Згідно умов п. 1.2 договору, сторони домовились, що діяльність по договору буде здійснюватися наступним чином: сторона-1 бере на себе зобов`язання залучити площу земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур; сторона-2 бере на себе зобов`язання власними силами та власними коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування сільськогосподарських культур, які обумовлені договором.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що сторона-1 зобов`язалась, серед іншого, залучити для вирощування сільськогосподарської продукції, яке буде проводитися стороною-2 земельні ділянки, що надані стороні-1 в безстрокове користування, згідно індивідуальної картки обліку земельної ділянки колишнього полігону «ІНФОРМАЦІЯ_2» (АДРЕСА_1), з якої Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району може виділити для вирощування зернових та технічних культур двісті дев`яносто гектарів та сорок соток земель, що не надані у власність або у користування та перебувають у запасі, терміном на один сільськогосподарський рік, тобто до 01.09.2015 року.
Сторони домовились, що сторона-2 перераховує стороні-1 грошові кошти у сумі 191664,00 грн, тобто з розрахунку 660 грн за один гектар за рік. Вартість послуг від вирощування сільськогосподарської продукції сплачується у наступному порядку: щомісяця рівними платежами, в строк до 15 числа наступного за платежем місяця 2015 року, у сумі 27380,57 грн. В такому разі сторона-2 самостійно на свій розсуд розпоряджується зібраним врожаєм (п.п. 5.1., 5.2 договору).
Відповідно до розділу 9 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його укладення. Договір укладений строком на один сільськогосподарський рік, а саме з 12.02.2015 по 01.01.09.2015. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється письмовою додатковою угодою до цього договору.
Сторони домовились, що сторона-2 має безперечне та першочергове право пролонгації цього договору на новий термін, якщо сторони не отримали від одно одного листа про зупинення договору, договір вважається заключним на новий термін, строком на один рік.
12.02.2015 Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району та СФГ «Колос» складено акт обміру земельної ділянки, за змістом якого вказано про залучення до обробки земельної ділянки загальною площею 290,4 га, розташованої на полях № 1.
18 червня 2015 року Додатковою угодою № 1 до договору № 2-2015 від 05.02.2015 сторони погодили наступне:
І. Внести до договору № 2-2015 від 05.02.2015 наступні зміни та доповнення, зокрема:
2. Абзац перший пункту 3.1. договору викласти в наступній редакції: Залучити для вирощування сільськогосподарської продукції, яке буде проводитися стороною-2 земельні ділянки, що надані стороні-1 в безстрокове користування, згідно індивідуальної картки обліку земельної ділянки колишнього полігону «ІНФОРМАЦІЯ_2» (АДРЕСА_1), з якої Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району може залучити для вирощування зернових та технічних культур двісті дев`яносто гектарів та сорок соток земель, що не надані у власність або у користування, терміном на сім сільськогосподарських років, тобто до 30.08.2022 року.
5. Пункт 5.2. договору викласти в наступній редакції: Розрахунки зі стороною-1 від вирощування сільськогосподарських культур проводяться у наступному порядку:
- щомісяця рівними платежами, в строк до 15 числа наступного за платежем місяця протягом календарного року, у сумі 27380,57 грн.
8. Абзац перший розділу 9 договору викласти в наступній редакції: Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
9. Абзац другий розділу 9 договору викласти в наступній редакції: Цей договір укладений строком на сім сільськогосподарських років, тобто до 30.08.2022 року.
10. Абзац десятий розділу 9 договору викласти в наступній редакції: Сторони домовились, що сторона-2 має безперечне та першочергове право пролонгації цього договору на новий термін, якщо сторони не отримали від одно одного листа про зупинення договору, договір вважається подовженим на новий термін, строком на сім сільськогосподарських років.
ІІ. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та є обов`язковою для виконання сторонами на протязі дії основного договору.
Додатковою угодою №5 від 25.10.2016 сторони виклали п.п. 5.1. та 5.2. договору в наступній редакції: Сторони домовились, ціна договору складає 647592,00 грн, тобто з розрахунку 2230 грн за один гектар на один календарний рік, а саме: не менш 8 відсотка із нормативної грошової оцінки. Розрахунки зі стороно-1 проводяться у наступному порядку: щомісяця рівними платежами, протягом календарного року, в строк до 15 числа наступного за місяцем платежу у сумі 53966,00 грн.
В матеріалах справи наявний лист Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування сил логістики Збройних Сил України № 370/2/866 від 01.02.2022, з якого вбачається, що від начальників Київського КЕУ, КЕВ та КЕЧ (району) вимагається, серед іншого: до нормативно-правового врегулювання питання укладання землекористувачами Міноборони договорів про спільну діяльність відповідно до вимог статті 4 ЗУ «Про використання земель оборони» нові договору не укладати; здійснити необхідні заходи щодо завершення виконання зобов`язань за чинними договорами; зміни, доповнення до чинних договорів не вносити та дію таких договорів не продовжувати.
Повідомленням № 651 від 15.07.2022 позивач зазначив відповідачу, що рішенням Міноборони передбачено дію чинних договорів не продовжувати та, з метою недопущення майнових втрат сторін договору у зв`язку із закінченням дії договору, позивач, керуючись абзацом 10 розділу 9 договору, наголосив на здійсненні відповідачем заходів щодо завершення виконання зобов`язань за спірним договором до 30.08.2022, а саме припинення проведення сільськогосподарських робіт, пов`язаних з підготовкою земельної ділянки до посівних робіт на 2022-2023 сільськогосподарський рік на площі 290,4 га.
В доповнення до листа № 651 від 15.07.2022, Білгород-Дністровська КЕЧ району листом № 870 від 26.08.2022 інформувала СФГ «Колос», що у зв`язку із закінченням терміну дії договору № 2-2015 від 05.02.2015 рішенням вищестоящого керівництва № 370/2/4796 не погоджено подальше продовження господарських відносин.
01.03.2023 комісією у складі начальника проектно-кошторисної групи працівника ЗСУ ОСОБА_2, інженера з землекористування працівника ЗСУ ОСОБА_3, інженера Білгород-Дністровської КЕЧ району ОСОБА_4, проведено обстеження земельної ділянки площею 290,4 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і знаходилась у користуванні СФГ «Колос» та складено Акт огляду земельної ділянки, відповідно до якого на момент огляду на земельній ділянці зростає озима сільськогосподарська культура (пшениця). Також в означеному акті вказано, що термін дії договору № 2-2015 від 05.02.2015 закінчено 30.08.2022, додаткові угоди щодо продовження дії договору не укладались та письмові повідомлення про необхідність завершення виконання зобов`язань за договором надсилались.
До вказаного акту позивачем додано схему фотографування та відповідні фото таблиці.
06.03.2023 Білгород-Дністровська КЕЧ району звернулась до СФГ «Колос» з листом № 246, яким зазначила, що за результатами огляду військового містечка № 7, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів), виявлено наявність на земельній ділянці посівів озимих злакових сільськогосподарських культур. Даним листом позивач, з метою встановлення факту самовільного використання земель, також просив відповідача повідомити стосовно належності йому посівів озимої культури.
16.11.2023 комісією у складі начальника проектно-кошторисної групи працівника ЗСУ ОСОБА_2, інженера з землекористування працівника ЗСУ ОСОБА_3, інженера Білгород-Дністровської КЕЧ району ОСОБА_4, проведено обстеження військового містечка № НОМЕР_1 , розташованого на земельній ділянці площею 290,4 га за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів), що знаходилась у користуванні СФГ «Колос», за результатами чого складено Акт про виявлене самовільне зайняття (неправомірне вилучення) земель оборони або нерухомого військового майна.
У даному акті встановлено факт самовільного використання земельної ділянки площею 290,4 га, наявність сходів сільськогосподарської культури (рапс) та зрощувальної техніки. Порушення здійснено СФГ «Колос», що підтверджується сплатою протягом 2023 року з боку відповідача за фактичне використання земельної ділянки.
До вказаного акту позивачем додано відповідну фото-таблицю.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у період з вересня 2022 року по січень 2024 здійснював оплату у розмірі 53966,00 грн щомісяця, а загалом 917422,00 грн, за залучену земельну ділянку згідно п. 5.2. договору № 2-2015 від 05.02.2015, що підтверджується платіжними інструкціями із відповідним зазначенням призначення платежу та самим позивачем.
11.01.2024 СФГ «Колос» звернулось до Білгород-Дністровської КЕЧ району з листом-пропозицією № 125, яким просив позивача розглянути питання подальшої плідної співпраці між сторонами та привести у відповідність договірні зобов`язання між ними стосовно умов подальшого використання відповідачем земельної ділянки площею 290, 4 га, що розташована у військовому містечку за адресою: АДРЕСА_1.
Предметом спору у даній справі є встановлення наявності або відсутності підстав для усунення перешкод позивачу у користуванні спірної земельної ділянки шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці військового містечка та звільнення ним цієї земельної ділянки, а також стягнення з відповідача збитків за користування без належної правової підстави спірної земельної ділянки.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржниками в апеляційних скаргах, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до частини першої ст. 4 ГПК України право на звернення до Господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Частинами 2 та 3 вищезазначеної статті ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Звернення особи до Господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного оспорюваного або невизнаного права та охоронюваних законом інтересів.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право чи охоронюваний інтерес та його спосіб захисту.
Отже, суд зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет позову та підстава позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. Вона безпосередньо пов`язана із спірними правовідносинами та суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права заявника, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовані заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.
Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.018 у справі №925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
У статтях 2, 5 ГПК України закріплений принцип ефективності захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, відповідно до якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто, цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Суд акцентує увагу на тому, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №242/68/19, яку суд вважає за необхідне застосувати відповідно до положень частини четвертої статті 236, статті 300 ГПК України, зокрема, щодо принципів судового розгляду при вирішенні судом спорів.
Частинами 1, 2, 3 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За приписами ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.
Відповідно до статті 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Згідно ч. 1 ст. 1133 ЦК України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.
Згідно з приписами ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч.1 ст.1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його в себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно із ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до вимог ст.13 Земельного кодексу України, ст.9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Miністрів України.
У відповідності до ч. 1, 4 ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ст.95 ЗК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. "б" ч. 3 ст. 152 ЗК України).
Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Статтею 2 Закону України «Про використання земель оборони» встановлено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
За приписами ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Також, статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військовим вважається державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Пунктами 4.4, 4.5 Положення «Про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» визначено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України «Про використання земель оборони». Фонди військових містечок закріплюються на праві оперативного управління за військовими частинами, про що видаються відповідні накази Міністерства оборони України. Командир військової частини зобов`язаний забезпечувати утримання і експлуатацію за призначенням переданих військовій частині фондів і території військового містечка, квартирного майна та земельних ділянок, вживати заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів у районі розташування військової частини, забезпечувати економне використання комунальних послуг та енергоносіїв. У разі самовільного захоплення, незаконного вилучення земель оборони або нерухомого військового майна командир військової частини зобов`язаний вжити заходів щодо захисту інтересів держави відповідно до чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 05.02.2015 між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є укладений між Білгород-Дністровською КЕЧ району та СФГ «Колос» договір № 2-2015, строк дії якого був продовжений шляхом укладання відповідної додаткової угоди до 30.08.2022.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» та п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями (далі - Положення) і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил України, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Закон України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003 № 1345-ІV закріпив можливість використання земель оборони в господарських цілях шляхом надання військовими частинами (за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади) дозволів фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданим їм у постійне користування. Згідно зі ст. 1 Закону № 1345-ІV, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Системний аналіз викладених вище норм дає підстави для висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини (установи) вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування.
Таким чином, як встановлено під час розгляду справи, відповідно до умов договору, укладеного між сторонами у справі, правовідносини, які виникли між ними за своєю правовою природою підпадають під ознаки договору про спільну діяльність. За своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети, що не суперечить законові.
При цьому, згідно вимог ст.204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За аналізом позовних вимог, встановлено, що позивачем подано негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 290,40 га, яка розташована на території військового містечка за адресою: АДРЕСА_1, у зв`язку з використанням її відповідачем без належної правової підстави.
У розумінні норм ст. 391 Цивільного кодексу України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
При цьому підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.
З огляду на викладене, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, рішення чи розпорядження власника, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 зазначила, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Системний аналіз положень ч.1 та п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, ч.1 ст.1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей тощо).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Конструкція ст.1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність встановлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (статті 1213 ЦК України), а й в повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (стаття 1214 ЦК України).
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18.
Враховуючи те, що строк дії договору №2-2015 від 05.02.2015, укладеного між Білгород-Дністровською КЕЧ району та СФГ «Колос» припинився 30.08.2022, а позивачем завчасно направлені відповідачу повідомлення про завершення виконання зобов`язань та припинення проведення сільськогосподарських робіт, та подальше продовження господарських відносин не погоджено і не врегульоване відповідними додатковими угодами, то правова підстава набуття відповідачем земельної ділянки загальною площею 290,40 га у користування на час вирішення наявного спору є такою, що відпала. Відтак до спірних правовідносин слід застосовувати положення глави 83 ЦК України.
У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевказане, а також з огляду на те, що відповідачем не надано суду відповідних доказів про те, що ним законно використовується земельна ділянка, площею 290,40 га, яка розташована на території військового містечка №7 за межами населеного пункту с. Олексіївка Білгород-Дністровського району Одеської області, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для користування ділянкою з 30.08.2022.
Разом з тим, як стверджує позивач та це підтверджено обставинами справи, встановленими на підставі наявних у справі документів, в період з вересня 2022 року по січень 2024 року включно СФГ «Колос» на спірній земельній ділянці проводило господарську діяльність шляхом здійснення посівів сільськогосподарських культур, що не заперечується представниками відповідача, а навпаки, - підтверджується у заявах по суті та поясненнях.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є належним способом захисту порушеного права землекористувача, у разі створення йому перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою.
Позов про усунення порушень права землекористувача, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є землекористувачем, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право землекористування. При цьому, обов`язком землекористувача не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.
Беручи до уваги наведене, а також те, що Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району доведено належними та допустимими доказами, що КЕЧ на законних підставах користується земельною ділянкою, виділеною для потреб оборони, є належним землекористувачем, колегія суддів дійшла висновку про підставність позовних вимог в частині усунення перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою шляхом припинення СФГ «Колос» фактичного використання земельної ділянки і припинення вирощування сільськогосподарської продукції.
Доводи СФГ «Колос», викладені в апеляційній скарзі колегія суддів відхиляє з огляду на їх безпідставність, оскільки всі вони фактично зводяться до того, що відповідач протягом 8 років співпраці з позивачем є законослухняним суб`єктом господарювання, добросовісно виконував та продовжує виконувати свої зобов`язання за договором, а також бажає привести у відповідність договірні зобов`язання між сторонами з метою подальшого використання спірної земельної ділянки.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків (упущеної вигоди), спричинених самовільним зайняттям земельної ділянки в розмірі 917422,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Інститут постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку перебуває у стані трансформації.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) наголосив, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод. Конституція України закріпила рівність суб`єктів права власності перед законом, гарантії права власності та обов`язки власників, положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (статті 13, 41 Конституції України).
Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Також Конституційний суд України зазначив, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;
- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
Саме по собі право постійного користування належить до майнових прав, а отже його реалізація повинна відбуватись на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес" АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 910/422/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 923/700/17.
Для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.
При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано належним чином.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц.
Відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2019 року № 910/9278/18)
При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У виді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення. (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року по справі № 906/824/17)
Відповідно до доводів, викладених в позовній заяві та доданих до неї доказів відсутній зв`язок між розміром збитків, які витікають з самовільного зайняття земельної ділянки, розрахованим Білгород-Дністровською КЕЧ району, та сумою упущеної вигоди, яку міг би отримати позивач, самостійно користуючись земельною ділянкою в розумінні наведених вище доводів.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, земельну ділянку було передано у постійне користування для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, а не для використання у господарській діяльності, що за відсутності інших доказів, які б свідчили про фактичне здійснення позивачем комерційної діяльності із залученням цієї земельної ділянки, спростовує доводи позивача про можливість отримання відповідного доходу, розмір якого може бути підставою для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.
Позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів у розмірі 917422,00 грн від користування спірною земельною ділянкою, а також вжиття кредитором заходів для їх одержання, що є необхідним при заявленні до стягнення упущеної вигоди.
Більш того, Білгород-Дністровська КЕЧ району сама за текстом апеляційної скарги підтверджує, що позбавлена можливості самостійно визначити розмір збитків.
Окрім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування збитків з підстав фактичного користування відповідачем земельними ділянками без укладеного договору. Тобто позивач зазначає про протиправність поведінки відповідача у вигляді користування майном (землею) Білгород-Дністровської КЕЧ району без належної правової підстави.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі №6-88ц-13, постанова ВПВС у справі №587/430/16-ц, №629/4628/16-ц від 23.05.2018, №922/3412/17 від 20.11.2018, №917/1739/17 від 04.12.2019).
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі №922/207/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17, постанов Верховного Суду від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 21.01.2019 у справі №902/794/17).
Відтак, можливим є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем), втім не сплачених відповідачем, що пов`язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).
Білгород-Дністровська КЕЧ району, посилаючись у позовній заяві на необхідність сплати за користування земельною ділянкою, а саме, суми у розмірі 53966,00 грн у календарний місяць, нараховує суму збитків як плату за продовження відповідачем діяльності з вирощування сільськогосподарських культур за період з вересня 2022 року по січень 2024 року, тобто за 17 місяців у сумі 917422,00 грн.
Отже, позивач фактично розраховує суму збитків як неотриману у спірний період плату, розмір та порядок внесення якої визначені відповідно до пункту 5.1, пункту 5.2 договору від 05.02.2015 № 2-2015.
Отже, з позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що предметом заявленої вимоги позивача у даній справі є стягнення збитків, внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою, разом з тим як вірно встановлено судом, борг відповідача, який позивач вважає збитками у вигляді неодержаних доходів, є повністю сплаченим СФГ «Колос», що визнається та підтверджується самим позивачем.
Таким чином, позивачем не обґрунтовано та не доведено наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для стягнення збитків, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ) району з Селянського (фермерського) господарства «Колос» збитків в сумі 917422,00 грн за користування земельною ділянкою площею 290,4 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, у період з вересня 2022 року по січень 2024 року без належної правової підстави.
Інші доводи апеляційної скарги позивача жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Приймаючи дане рішення, суд відповідно до ст. 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 по справі №916/5284/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024 по справі №916/35284/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги залишенню без задоволення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційні скарги Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району та Селянського (фермерського) господарства ,,Колос" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2024р. у справі №916/5284/23 без змін.
Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.
Повний текст постанови складено
та підписано „25" липня 2024 року
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Н.С. Богацька
Суддя Я.Ф. Савицький
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 24.07.2024 |
Оприлюднено | 29.07.2024 |
Номер документу | 120597956 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо усунення перешкод у користуванні майном |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Колоколов С.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні