Постанова

від 24.07.2024 по справі 149/1221/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/1221/23

Провадження № 22-ц/801/1401/2024

Категорія: 32

Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 рокуСправа № 149/1221/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Сопруна В.В.,

за участі секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ФГ "АГРОГОЛД" Приленського І.Г., розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" до ФГ "АГРОГОЛД", ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що 25 січня 2023 року Фермерське господарство «ПОДІЛЛЯ Н» з інформації, наявної у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дізналось про те, що 30 грудня 2022 року між ОСОБА_2 і Фермерським господарством «АГРОГОЛД» було укладено договір оренди земельної ділянки. Фермерське господарство «ПОДІЛЛЯ Н» вважає вказаний договір таким, що підлягає визнанню недійсним, з огляду на наступне.

26 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 і Фермерським господарством «ПОДІЛЛЯ Н» було укладено договір оренди землі, відповідно до п.1. якого, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 0524883500:03:001:0058, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кустовецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Відповідно до п. 8 даного Договору, договір укладено на 7 (сім) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжии його дію.

Відповідно до акту прийому-передачі об?єкта оренди (земельної ділянки) від 26 жовтня 2015 року, орендодавець передав земельну ділянку, а Орендар прийняв її в оренду відповідно до умов договору. 26 жовтня 2015 року речові права на земельну ділянку було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом від 26.10.2015 року.

Дія договору оренди землі укладеного між позивачем та Відповідачем-2 закінчувався 26 жовтня 2022 року.

Зважаючи на приписи пп. «а» пп. 1 п. 27 Розділу «Перехідні положення» Земельного кодексу України, договір оренди землі від 26.10.2015 року, укладений між ФГ «ПОДІЛЛЯ Н» та ОСОБА_2 вважається поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто до 26 жовтня 2023 року, оскільки у країні введено воєнний стан.

Проте під час дії первісного договору 30 грудня 2022 року між відповідачами було укладено договір оренди земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача, що, як вважає позивач, є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Рішенням Хмільницького міськрайонногосуду Вінницькоїобласті від16квітня 2024року взадоволенні позовнихвимог ФГ"ПоділляН"про визнаннянедійсним договоруоренди землівідмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ФГ "ПОДІЛЛЯН" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні заяви задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" зазначив, що договір оренди землі від 30.12.2022 року, укладений між ФГ "АГРОГОЛД" та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним, оскільки вчинений під час чинного договору оренди землі, укладеного 26.10.2015 року між ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" та ОСОБА_2 .

Скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції, що оспорюваний договір фактично є недійсним, однак необхідно відмовити у задоволенні позову, оскільки на момент ухвалення рішення у справі у позивача вже сплинуло право оренди земельної ділянки.

Скаржник вважає, що таке право оренди було наявне у позивача на момент подачі позову та звертає увагу суду, що з боку відповідача ФГ "АГРОГОЛД" мало місце затягування розгляду даної справи, що підтверджується застосуванням заходів процесуального примусу до ФГ "АГРОГОЛД" у виді штрафів.

Представник ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" вказує, що судовий розгляд відбувався не в розумні строки, що спричинило уникненню юридичної відповідальності за укладення незаконного договору.

Крім того, скаржник звертає увагу суду, що ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" та ОСОБА_2 дійшли усної домовленості про бажання укласти договір оренди землі на новий термін.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась,про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, при цьому, від її представника надійшла заява про розгляд справи без участі ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка учасників справи, які належним чином повідомленні про місце, час та дату судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК Українипередбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.

Судом встановлено, що згідно з інформації з ДРРПННМ власником земельної ділянки загальною площею 2,4994 га, кадастровий номер 0524883500:03:001:0058 є ОСОБА_2 (копія а.с. 14).

26.10.2015 між ОСОБА_2 та ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" в особі голови Носова О.Г., укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524883500:03:001:0058 строком дії -7 років (копія а.с 15-18, 149-155).

Згідно витягу з ДРРПННМ 26.10.2015 за позивачем зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524883500:03:001:0058( копія а.с. 19-20).

30.12.2022 між ФГ "АГРОГОЛД" та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524883500:03:001:0058 строком дії -10 років ( а.с 161-163).

На підставі заяви позивача було сформовано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.01.2023 згідно якої 30.12.2022 було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524883500:03:001:0058 за ФГ "АГРОГОЛД"(а.с. 13-14).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав під час дії договору оренди укладеного 26.10.2015, тому спірний договір оренди від 30.12.2022 порушував права орендаря.

Однак, на момент ухвалення рішення суду, визначений законом термін дії первинного договору оренди закінчився, тому визнання недійсним оскаржуваного договору не поновить порушенні права позивача, оскільки суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. Аналогічний висновок викладено у Постанові ВП ВС від 01.04.2020 №610/1030/18.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 01 червня 2014 року) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

У частинах першій, четвертій статті 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Згідно зі статтями 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення договору оренди від 01.06.2014) було визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

05 грудня 2019 року ЗакономУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності

16 січня 2020 року№ 340-IX частину першу статті 19 Закону України «Про оренду землі» доповнено вимогою, що дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення, а право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

У частині третій статті 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

У частині п`ятій статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.10.2015 між ОСОБА_2 та ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" в особі голови Носова О.Г., укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524883500:03:001:0058 строком дії на 7 років.

Згідно з витягом з ДРРПННМ 26.10.2015 за позивачем зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524883500:03:001:0058.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм, у разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди, оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним.

07 квітня 2022 року набув чинності ЗУ № 2145 від 24 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану».

Зазначеним законом було внесено зміни до п. 27 Розділу Х Перехідних положень ЗК України, а саме було вказано, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіції, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності.

19 листопада 2022 року набув чинності ЗУ № 2698, яким автоматичне поновлення договорів скасовано.

Отже, законодавцем чітко було встановлено, що в період часу з 07 квітня 2022 року по 19 листопада 2022 року діяла норма закону про те, що договір оренди вважається автоматично продовженим на один рік. Така процедура врегулювання договірних відносин стосувалася лише тих договорів, термін дії оренди яких закінчився в проміжок часу після 07 квітня 2022 року і до 19 листопада 2022 року включно.

Верховний Суд у своїй постанові від 29 березня 2023 року за наслідками розгляду справи № 563/376/22 надав судам роз`яснення та висловив свою позицію з приводу того, що аналіз положень ЗК України на думку Верховного Суду, дає підстави для висновку, що у період з 07 квітня 2022 року (дати набрання чинності ЗУ № 2145-ІХ від 24 березня 2022 року) до 19 листопада 2022 року дати набрання чинності ЗУ № 2698-ІХ від 09 жовтня 2022 року) договори оренди земельною ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу (тобто визначено чіткий період дії відповідної автоматичної пролонгації із 07 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року). Верховний суд зазначив, що Законом прямо визначено юридичний факт, з яким Закон пов`язує поновлення дії договорів саме без волевиявлення сторін.

Враховуючи наведене, оскільки строк дії спірного договору оренди закінчувався 26 жовтня 2022 року, то, відповідно до п. 27 розд. X «Перехідні положення» ЗК України, він вважається поновленим на один рік без волевиявлення сторін, тобто до 26 жовтня 2023 року.

Відтак, враховуючи, що на час підписання спірного договору оренди земельної ділянки та реєстрації права оренди земельної ділянки був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний раніше і зареєстрований, відтак є підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (частина перша статті 203 ЦК України), зокрема, приписам абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі».

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 та у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі № 584/722/18,від 21 червня 2023 року у справі № 357/9051/18.

При цьому, суд першої інстанції послався на правову позицію, висловлену у постанові ВП ВС від 01 квітня 2020 року № 610/1030/18, вказавши на те, що на момент ухвалення рішення суду, визначений законом термін дії первинного договору оренди закінчився, тому визнання недійсним оскаржуваного договору не поновить порушенні права позивача, оскільки суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проте з таким висновком апеляційний суд не може погодитися, виходячи з наступного.

Для врахування висновків Верховного Суду недостатньо самого лише зазначення постанов Верховного Суду, в яких викладені висновки про застосування норм права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах подібні. Подібність правовідносин означає подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Отже, не підлягають врахуванню при вирішенні цієї справи висновки ВП ВС, сформовані у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, оскільки обставини справ (подібність) відрізняються, враховуючи, що вищевказаний висновок стосується правовідносин, які виникли до 01 січня 2013 року (до цієї дати реєстрація договорів оренди землі відбувалася в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) після настання цієї дати не зареєструвала своє право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Натомість, у справі яка розглядається, ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" 26 жовтня 2015 року зареєструвало право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524883500:03:001:0058 .

Разом зтим,з позовомдо судуза захистомсвоїх праворендар ФГ"ПОДІЛЛЯН" звернулося за довго до закінчення строку дії первинного договору оренди землі у квітні 2023 року.

Варто зазначити, що тривалий розгляд справи судом першої інстанції, з огляду на встановлену чинним цивільним процесуальним законодавством процедуру розгляду цивільних справ, не може бути підставою для висновку про відсутність у позивача права на захист його прав. Вказані висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22 листопада 2023 року у справі №357/8305/19.

Апеляційний суд вважає, що саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав, тому що існування спірного договору позбавляє його можливості претендувати на земельну ділянку, враховуючи, що ОСОБА_2 виявила бажання укласти новий договір оренди земельної ділянки із ФГ "ПОДІЛЛЯ Н", що підтверджується її заявою, поданою до суду першої інстанції через свого представника, від 16.04.2024 року (а.с. 207), в якій, водночас, вона визнає позовні вимоги.

Колегія суддів наголошує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів зауважує, що незважаючи на наявність у позивача ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" законного права оренди земельної ділянки відповідно до чинного договору оренди землі, ОСОБА_2 , усупереч положенням п. 27 розд. X «Перехідні положення» ЗК України, ігноруючи право позивача, уклала новий договір про оренду спірної земельної ділянки із ФГ "АГРОГОЛД".

Наявність порушеного права позивача на оренду земельної ділянки й укладення нового договору ОСОБА_2 із іншим контрагентом ФГ "АГРОГОЛД", підтверджує наявність підстав для визнання вказаного договору оренди землі недійсним, оскільки саме цим правочином порушується право позивача на оренду спірної земельної ділянки.

Отже, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову, оскільки укладений між сторонами первісний договір оренди земельної ділянки на підставі положень пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України пролонговано до 26 жовтня 2023 року, а тому орендодавець до закінчення вказаного терміну не мав права укладати новий договір щодо цієї самої земельної ділянки з іншим орендарем, а відтак рішення суду підлягає скасуванню як таке, що постановлене при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом обставини і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким позовні вимоги необхідно задовольнити.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" задовольнити.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" до ФГ "АГРОГОЛД", ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524883500:03:001:0058, укладений між ОСОБА_2 і Фермерським господарством «АГРОГОЛД» від 30 грудня 2022 року.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1368, 84 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 2013 грн.

Стягнути із ФГ "АГРОГОЛД" на користь ФГ "ПОДІЛЛЯ Н" судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1368, 84 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 2013 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та виготовлено 24 липня 2024 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

В.В. Сопрун