Постанова

від 23.07.2024 по справі 337/5244/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 23.07.2024 Справа № 337/5244/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/5244/23

Провадження №22-ц/807/1084/24

Головуючий в 1-й інстанції Бредун Д.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Трофимової Д.А., Полякова О.З.,секретарКамалова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 04 березня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області про встановлення факту спільного проживання і визнання права власності у порядку спадкування за заповітом,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період часу з жовтня 2020 року і до моменту її смерті; визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 13,7574га, розташовану в Михайлівській селищній раді Михайлівського району Запорізької області, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

РішеннямХортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2024 року, відмовлено повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Територіальної громади в особі Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області(ЄДРПОУ25214512,адреса:Запорізька область,Михайлівський район,смт.Михайлівка,вул.Центральна,буд.22) про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в яких посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарг є те, що позивачем надано всі докази , які перебували у неї в наявності для підтвердження своїх позовних вимог. Надання інших доказів, є неможливим, через окупацію м. Дніпрорудне Запорізької області.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 84 роки у м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис №350).

Згідно заповіту від 10 жовтня 2005 року, ОСОБА_2 , належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 13,7574 га, яка розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, заповіла ОСОБА_1 .

До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 звернулася лише 16 червня 2023 року.

13 вересня 2023 року приватний нотаріус ЗМНО ОСОБА_3 відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на пропуск строку подання заяви про прийняття спадщини.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона проживала разом із ОСОБА_2 з жовтня 2020 року по 30 жовтня 2021 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у розглянутій справі були відсутні неупереджені свідки (в тому числі сусіди померлої ОСОБА_2 чи інші), які б підтвердили викладені у позові обставини. Так, першочергово заявлений як сусід ОСОБА_4 , в ході судового допиту пояснив, що проживав по АДРЕСА_2 , в той час як ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 . В квартирі, де проживала ОСОБА_2 , свідок був один-два рази. В 2021 році свідок переїхав жити до іншого міста, де перебував також і на момент смерті ОСОБА_2 . Також не було надано жодного документального підтвердження факту такого проживання, в тому числі актів про проживання, актів обстеження квартири, зазначення адреси у м.Дніпрорудне позивачкою як свого місця проживання в будь-яких документах, зокрема офіційних, того періоду, квитанціях, замовленнях, тощо. При цьому, пояснення самих лише свідків, не можуть підмінити собою всі інші докази, виходячи з положень ч.2 ст. 78 ЦПК України. Також жодними доказами належними доказами не підтверджено, що ОСОБА_2 хворіла і за станом свого здоров`я потребувала сторонньої допомоги та догляду. Крім того в судовому засіданні не виявилось за можливе з`ясувати своєчасне прийняття спадщини іншими спадкоємцями першої черги дітьми ОСОБА_2 , що жили у м. Дніпрорудне, і теоретично могли проживати із померлою, оскільки наявність таких спадкоємців позивачка у позові приховала, і про їх існування стало відомо лише після допиту свідка ОСОБА_5 . Таким чином, позивачка ОСОБА_1 не довела свій факт проживання разом з померлою ОСОБА_2 , а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до правового висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду від 10.01.2019 року у справі №484/747/17, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

У ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Позивач у справі ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 14.02.2020 року (а.с.86) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.02.2020 року (а.с.80-81).

Місцем смерті ОСОБА_2 є м. Дніпрорудне, Василівського району, Запорізької області, відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 (а.с.31 зв).

Згідно заповіту від 10 жовтня 2005 року, ОСОБА_2 , належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 13,7574 га, яка розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, заповіла ОСОБА_1 (а.с.32).

Згідно копії спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , інші спадкоємці, окрім позивачки, у встановлені законом строки за прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_2 не зверталися (а.с.30-45).

Показами свідка ОСОБА_5 підтверджується факт проживання спадкодавця ОСОБА_2 та спадкоємця ОСОБА_1 за однією адресою - АДРЕСА_5 на час смерті ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_4 підтвердив факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за однією адресою у період з 2019 по 2021 рік.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем у справі належними та достовірними доказами, та можливими за даних обставин, доведено факт проживання зі спадкодавцем за однією адресою на момент її смерті та наявність підстав для визнання права власності за заповітом на земельну ділянку.

Висновки суду першої інстанції, щодо ненадання позивачем достатніх доказів на підтвердження своїх вимог, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними, оскільки ті докази, на які посилається суд першої інстанції, як на такі, що на його думку, могли б свідчити про підставність вимог позову, неможливо надати або витребувати, через тимчасову окупацію м. Дніпрорудне, Василівського району, Запорізької області.

Зважуючи на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2024 рок у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області про встановлення факту спільного проживання і визнання права власності у порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Встановити фактпостійного проживанняОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП НОМЕР_1 , зі спадкодавцем - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , у період часу з жовтня 2020 року і до моменту її смерті.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП НОМЕР_1 право власності на земельну ділянку площею 13,7574 га, розташовану на території Михайлівської селищної ради, Михайлівського району Запорізької області у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 25 липня 2024 року.

Судді: С. В. Кухар

Д.А. Трофимова

О.З. Поляков