Рішення

від 25.07.2024 по справі 903/559/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 липня 2024 року Справа № 903/559/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/559/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТОІЛТРЕЙД до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-консалтингова фірма Агронафтасервіс про стягнення 480965,23 грн,

ВСТАНОВИВ:

07.06.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТОІЛТРЕЙД надіслав на адресу суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-консалтингова фірма Агронафтасервіс про стягнення 480965,23 грн, в т.ч.:356960,00 грн основний борг, 16045,26 грн інфляційні втрати, 46129,78 грн проценти за користування коштами, 61830,19 грн пеня.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем умов договору постачання нафтопродуктів №25/08/1 від 25.08.2023.

Ухвалою суду від 11.06.2024 позовну заяву залишено без руху. Позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме:

-зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), про що повідомити суд;

- вказати щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

- вказати відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

- вказати відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

- зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

- вказати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи;

- письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Позивач ухвалу суду отримав 13.06.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0690241963868.

Отже, строк для усунення недоліків до 24.06.2024.

14.06.2024 представник позивача надіслала до суду заяву про усунення недоліків, якою долучила позовну заяву в новій редакції, з усуненням недоліків, а також долучила докази про наявність електронного кабінету у позивача та представника позивача.

Ухвалою суду від 18.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобов`язано Головне управління ДПС у Волинській області протягом 5 днів з моменту отримання ухвали надати суду інформацію: чи скористалося правом податкового кредиту Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-консалтингова фірма «Агронафтасервіс» (податковий номер 342803012144) за податковою накладною 04092023, порядковий номер 3.

Ухвала суду доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-консалтингова фірма Агронафтасервіс 18.06.2024 о 12:47 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву до 03.07.2024.

Відзив відповідача на адресу суду не находив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

24.07.2024 представник Головного управління ДПС у Волинській області надіслав на електронну адресу сулу лис, в якому повідомив, що за даними ЄРПН податкова накладна №3 складена 04.09.2023 та зареєстрована в ЄРПН 05.10.2023 ТОВ "ВЕСТОІЛТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 44777342, індивідуальний податковий номер (далі - ІПЕІ) 447773403188) в адресу ТзОВ "НАУКОВО-КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА "АГРОНАФТАСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 34280302, ІПН 342803012144) обсягом операцій за ставкою 20% в сумі 380800 грн та сумою ПДВ - 76 160 грн.

Згідно поданих ТзОВ "НАУКОВО-КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА "АГРОНАФТАСЕРВІС" до Луцької ДПІ ГУ ДПС у Волинській області додатків 1 до податкових декларацій з податку на додану вартість за звітні (податкові) періоди вересень 2023 - травень 2024 року (згідно вимог пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 ПКУ граничний термін подання податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2024 року не настав) обсяг постачання (без податку на додану вартість) та суму податку на додану вартість по постачальнику з індивідуальним податковим номером 447773403188 та періодом складання податкової накладної 09.2023 в Таблиці 2.1. Відомості про операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставками 7 % і 14 % Розділу II. Податковий кредит Товариство не декларувало.

Додатково повідомив, уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітні (податкові) періоди, що уточнюються вересень 2023 - травень 2024 року ТзОВ "НАУКОВО-КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА "АГРОНАФТАСЕРВІС" не подавалися.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з доводів позивача, 25.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСТОІЛТРЕЙД» (надалі - Позивач, постачальник) Товариством з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-КОНСАЛТИНГОВА ФІРМА АГРОНАФТАСЕРВІС» (надалі - Відповідач, Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №25/08/1 (надалі - Договір) (а.с.17-20).

Відповідно до 1.1. Договору поставки, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця нафтопродукти (надалі - Товари або Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар Та оплатити його вартість на умовах даного Договору.

У відповідності до п. 1.2. Договору, кількість, асортимент і ціна Товару узгоджується Сторонами додатково та визначається у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.п. 1.3. -1.4 договору, загальна сума договору складає суму всіх підписаних обома сторонами накладних. Ціна Товару може бути погоджена Сторонами у специфікації, яка в такому випадку є додатком до даного Договору, і підлягає застосуванню, якщо Сторони не погодять іншу ціну у видаткових накладних або шляхом виставлення Постачальником рахунку та прийняття його до оплати Покупцем.

У відповідності до п.п.3.1.-3.2. договору, факт передачі Товару у власність Покупця підтверджується підписанням уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної (накладної). Постачальник може здійснювати поставку Товару на будь-якій із наступних умов:

- Товар постачається шляхом перевантаження від Постачальника в автомобільний транспорт Покупця або транспорт транспортної організації, послугами якої користується Покупець;

- Товар постачається шляхом перевантаження від Постачальника в ємкості Покупця за адресою їх місцезнаходження.

Згідно п.п.4.1-4.6 договору, Вартість Товару зазначається з урахуванням ПДВ, паливу та урахуванням транспортних витрат. Постачальник зобов`язується передати Покупцю Товар у власність лише на підставі повної попередньої оплати Товару. У разі несплати Покупцем сто відсотків загальної вартості Товару, Постачальник вправі змінити ціну на Товар у разі зміни ціни на ринку. Оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури Постачальника. До вартості Товару входить вартість послуг з доставки до місця вивантаження нафтопродуктів від Постачальника. Розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривні, шляхом-перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника. Датою сплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника.

Пунктом 4.8. договору, сторонами узгоджено, що у випадку наявності заборгованості Покупця перед Постачальником, Сторони домовились про наступний порядок погашення грошових зобов`язань по даному Договору:

1) пеня;

2) штраф;

3) прострочена сума не сплаченого у строк Товару;

4) оплата, що проводиться в строк.

Звіряння взаєморозрахунків за поставлений Товар Сторони здійснюють не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем, в якому здійснювалась поставка, про що складається Акт звіряння взаєморозрахунків (п.4.8. договору).

Згідно п.6.2 договору, при здійсненні Сторонами розрахунків на умовах відстрочки платежу, в разі прострочки Покупцем строків розрахунків, зазначених у додаткових умовах або специфікаціях, а також невиконанні умов щодо своєчасної оплати за Товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості Товару за кожен день прострочення виконання зобов`язань за весь період прострочення.

Пунктом 6.3 договору, узгоджено, що сторони прийшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки і встановлюють її в розмірі 30 % річних від несплаченої вартості товару до дня повної оплати.

З дня закінчення строків сплати за цим Договором вважається, що Постачальником пред`явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу Постачальник має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а Покупець зобов`язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів (п.6.4 договору).

Згідно п.8.1. договору, договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2023, в частині взаєморозрахунків - до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим Договором.

Поставка та прийняття продукції підтверджується видатковою накладною №ВО-0000756 від 04.09.2023, товарно-транспортною накладною від 04.09.2023 (а.с.24-25).

Однак, вказані документи не підписані уповноваженою особою з боку Відповідача.

Разом з цим, позивачем був виставлений рахунок №ВО-0000622 від 28.08.2023 (а.с.21).

Також даний факт підтверджується акцизною накладною форми «П» від 04.09.2023, податковою накладною 04092023, порядковий номер 3 (а.с.26-29).

ТОВ Науково-консалтингова фірма Агронафтасервіс перерахувало на рахунок ТОВ ВЕСТОІЛТРЕЙД грошові кошти згідно Договору №25/08/1 від 25.08.2023, рах.№ВО-0000622 від 28.08.2023 частково на суму 100000,00 грн., в результаті чого у Відповідача утворилася заборгованість за Договором у розмірі 356960 грн. (а.с.22-23).

Позивач доводить, що оскільки зобов`язання станом на 25.10.2023 не були виконані, заявником направлено боржнику Лист-претензія щодо сплати заборгованості за поставлений Товар. Відповідно до треку відстеження листа, рекомендоване повідомлення вручено 26.10.2023 (а.с.30-31).

Разом з цим, в матеріалах справи відсутній Лист-претензія щодо сплати заборгованості, долучено тільки опис вкладення та рекомендоване повідомлення.

Отже, з вище викладеного слідує, що відповідачем не підписано договір, видаткову накладну та ТТН.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №914/1131/18, від 26.02.2019р. у справі №914/385/18, від 10.04.2019р. у справі №904/6455/17, від 05.11.2019р. у справі №915/641/18, від 13.01.2020р. у справі №908/510/19.

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

За змістом ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Пунктами 1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, у ч.1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Частини 1, 3 статті 639 ЦК України встановлюють, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

При цьому зауважується, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №674/461/16-ц та від 19.08.2020 у справі №385/344/16-ц здійснено висновки відповідно до котрих "підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Встановивши, що особа договір не підписувала, відповідно, істотні умови цього договору не погоджувала, суд зробив обґрунтований висновок, що у цієї особи було відсутнє волевиявлення на укладення спірного договору.

Разом з цим, у постанові від 16 червня 2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини".

Отже, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

З врахуванням вище викладене, суд приходить до висновку, що договір поставки нафтопродуктів №25/08/1 від 25.0807.2023 не укладений.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до позовної заяви додано копію рахунку - фактури №ВО-0000622 від 28.08.2023, відповідно до змісту якого постачальником є ТОВ «Вестоілтрейд», одержувачем ТОВ Науково-консалтингова фірма Агронафтасервіс. Товаром поставки відповідно вказаного рахунку є паливо дизельне (а.с.21).

Відповідно до платіжних інструкцій №2484 від 25.10.2023 та №2583 від 03.012.024 відповідачем оплачено 100000,00 грн з призначенням платежу: « часткова оплата за паливо дизельне згідно Договору №25/08/1 від 25.08.2023, рах.№ВО-0000622 від 28.08.2023».

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки.

Відповідно до частини першої статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу частини першої та другої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною першою та другою статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 17.12.2018 року у справі №912/1883/17, від 19.12.2019 року у справі №904/5542/18.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відтак, враховуючи вищенаведене, оскільки до договору поставки ЦКУ не встановлена спеціальна форма (письмова, усна, нотаріальна), то сторони вправі укладати так і у тій формі, в який вони домовились це зробити.

Таким чином, відсутність письмового договору не спростовують укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Позивач, надіславши позивачу рахунок на оплату із зазначенням опису товару, його вартості, способу оплати, здійснив пропозицію позивачу укласти господарський договір поставки.

Відповідач, здійснивши оплату у сумі 100000,00 грн. за період з 25.10.2023 по 03.01.2024, вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції. Сплата відповідачем коштів позивачу є попередньою оплатою товару, відповідно до статті 693 ЦК України.

Отже, суд приходить до висновку, що з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати товару) відповідачем між сторонами укладено господарський договір поставки.

Відповідно до частини першої статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На підставі досліджених судом письмових доказів, суд доходить висновку про доведеність позивачем обставин виникнення між позивачем та відповідачем господарського зобов`язання на підставі договору поставки у спрощений спосіб та його порушення відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами першою та другою статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

В силу статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої-третьої статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

У разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано у постанові ВП ВС від 29.06.2021 у справі №910/23097/17 У постанові ОП КГС ВС від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, зазначила, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення

ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Отже, з врахуванням вищевикладеного, оскільки договір укладено у спрощений спосіб, відповідач здійснював платежі протягом тривалого часу (чотирьох місяців), тому його поведінка щодо несплати коштів в розмірі 356960,00 грн є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Щодо нарахування пені, судом встановлено наступне.

Позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 61830,19 грн.

Як встановлено вище, поставка товару здійснювалась за договором, укладеним у спрощений спосіб.

Оскільки сторонами укладено договір у спрощений спосіб, що не передбачає умови нарахування пені за порушення зобов`язання з оплати за поставлений товар, та такий вид забезпечення виконання зобов`язання законом до спірних правовідносин також не визначений, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 61830,19 грн задоволенню не підлягають.

Беручи до уваги наведене, в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 61830,19 грн слід відмовити.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено наступне.

У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 15% річних в сумі 46129,78 грн та інфляційні втрати в розмірі 16045,26 грн.

Разом з цим, оскільки сторонами укладено договір у спрощений спосіб, то строк оплати за товар сторонами не встановлено.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутній лист-претензія, на яку посилається позивач, а отже лист-претензія не є належним та допустимим доказом у справі, а з долучених опису вкладення та рекомендованого повідомлення (а.с.30-31) не можливо встановити зміст самого листа-претензії.

Отже, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 356960,00 грн основний борг. В решті позову слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 5354,40 грн. (356960*7214,48/480965,23) відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-консалтингова фірма Агронафтасервіс (вулиця Івана Фрагнка,31, місто Луцьк, 43016, код ЄДРПОУ 34280302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТОІЛТРЕЙД (вулиця Данила Галицького,14, місто Луцьк, 43016, код ЄДРПОУ 44777342) 356960,00 грн (триста п`ятдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят гривень) заборгованості та 5354,40 грн (п`ять тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 40 коп.) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. В решті позову відмовити

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяІ. О. Гарбар