Рішення

від 19.07.2024 по справі 340/2563/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/2563/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду її клопотання про викуп земельної ділянки від 18.01.2024, шляхом надання дозволу на продаж земельної ділянки з кадастровим номером 3524082400:02:000:1799, площею 47,2935 га;

2) зобов`язати відповідача, після набрання рішенням суду законної сили, на найближчій сесії розглянути її клопотання від 18.01.2024 про надання дозволу на продаж земельної ділянки з кадастровим номером 3524082400:02:000:1799, площею 47,2935 га, яка перебуває у неї на праві постійного користування землею від 04.06.1997, серія КР №176, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №111.

Ухвалою суду від 26.04.2024 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження /а.с.29/.

Представник відповідача правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що розпорядженням Новоукраїнської РДА Кіровоградської області від 24.04.1997 №327-р надано ОСОБА_1 у постійне користування земельну ділянку площею 50 га.

На підставі вказаного розпорядження, ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею від 04.06.1997 (серія КР №176), відповідно до якого позивачці надано у постійне користування земельну ділянку площею 50 га в межах, згідно з планом, що розташована на території Комишуватської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.12).

В подальшому, на підставі Технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земель, 24.10.2023 присвоєно кадастровий номер земельної ділянки, що підтверджено Витягом з Державного земельного реєстру про земельну ділянку (а.с.13-16).

Право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3524082400:02:000:1799 площею в розмірі 47,2935 га зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 08.09.2022 (а.с.20-22)

18.01.2024 позивач звернулась до голови Рівнянської ОТГ з клопотанням про викуп земельної ділянки, відповідно до якого просила надати дозвіл на продаж земельної ділянки з кадастровим номером 3524082400:02:000:1799.

На вказане вище клопотання, позивач отримала протокол 31 сесії Рівнянської сільської ради 8 скликання від 01.03.2024, з якого встановлено, що рішення щодо продажу позивачці вищевказаної земельної ділянки не прийнято (а.с.23-24).

Позивач, не погодившись з такою бездіяльністю, звернулася з зазначеним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з вимогами статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом частини першої статті 127 Земельного кодексу України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 128 Земельного кодексу України:

- органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом (абзац перший частини першої);

- громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу; г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави (частина друга).

- орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (частина третя);

- підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (частина п`ята).

- рішення про відмову продажу земельної ділянки може бути оскаржено в суді (частина десята).

Пунктом 6-1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, а також юридичні особи, яким на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» належало право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, та які відповідно до статті 92 цього Кодексу не можуть набувати земельні ділянки на праві постійного користування, орендарі земельних ділянок, які набули право оренди земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», мають право на купівлю таких земельних ділянок без проведення земельних торгів. Купівля земельних ділянок відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що дорівнює: нормативній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель сільськогосподарського призначення; експертній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель несільськогосподарського призначення.

Громадяни України та юридичні особи, що здійснюють купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до цього пункту, мають відповідати вимогам, визначеним цим Кодексом до набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної чи комунальної власності зберігається за суб`єктом відповідного права, які не здійснили купівлю таких земельних ділянок відповідно до абзацу першого цього пункту.

Аналіз вищенаведених норм права вказує, що, на підставі пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, громадянин України, якому належить право постійного користування земельною ділянкою комунальної власності, має право на купівлю такої земельної ділянки без проведення земельних торгів. Купівля земельної ділянки відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки для земель сільськогосподарського призначення. Таке право громадянин України реалізує шляхом звернення із заявою (клопотанням) до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України. Відповідний орган місцевого самоврядування отримавши заяву (клопотання) про викуп земельної ділянки зобов`язаний у місячний строк таку заяву (клопотання) розглянути та прийняти за результатами її розгляду одне з рішень: 1) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд); 2) про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою, другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Отже, результат розгляду відповідним органом місцевого самоврядування заяви (клопотання) громадянина України про надання дозволу на викуп земельної ділянки повинен оформлятися індивідуальним актом у формі рішення ради, яке повинно бути прийняте на її пленарному засіданні.

Суд встановив, що 18.01.2024 року позивач звернулася із письмовою заявою та необхідними документами до голови Рівнянської ОТГ про надання дозволу на викуп земельної ділянки площею 47,2935 га для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3524082400:02:000:1799 відповідно до вимог п.6-1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці цієї земельної ділянки.

На черговій сесії Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, яка відбулася 01 березня 2024 року, заява позивача про надання дозволу на викуп земельної ділянки була винесена для обговорення та прийняття рішення. Однак за результатами депутатського голосування рішення не було прийнято, що підтверджується протоколом 31-ої сесії Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 01.03.2024 (а.с.23-24).

З огляду на вищевикладене суд висновує, що, з порушенням наведених вище норм Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідач за результатами розгляду заяви позивача від 18.01.2024 року про надання дозволу на викуп земельної ділянки не прийняв жодного рішення з числа тих, які він у силу вимог закону зобов`язаний був прийняти, а саме: про продаж земельної ділянки або ж про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Суд відзначає, що за своєю правовою природою бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій (невиконання обов`язків, завдань), які він зобов`язаний вчинити (виконати) в силу норм чинних законодавчих актів.

Отже, зазначену вище поведінку відповідача суд кваліфікує як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яка порушує права позивача та фактично породжує для нього стан невизначеності у межах спірних правовідносин, позаяк рішення сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, а рішення про відмову в продажу земельної ділянки може бути оскаржено в суді.

Втім жодне з цих рішень у позивача відсутнє.

За таких обставин позивач позбавлений можливості як укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки так і оскарження відмови в продажу по суті (змістовним вираженням якої є відповідне рішення суб`єкта владних повноважень), що безумовно порушує права та інтереси позивача, як користувача земельної ділянки щодо якої ним подано заяву про надання дозволу на викуп.

Підсумовуючи вищевикладене, суд констатує, що заява позивача від 18.01.2024 року про надання дозволу на викуп земельної ділянки була предметом розгляду на сесії сільської ради, однак за результатами її розгляду відповідач з порушенням вимог чинних законодавчих актів, наведених судом вище, не прийняв жодного рішення з числа тих, які він зобов`язаний був прийняти, а саме: про продаж земельної ділянки або ж про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови, чим, як зазначено вище, допустив протиправну бездіяльність.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд також враховує, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 818/985/18 та від 26 грудня 2019 року у справі № 810/637/18.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Пунктом четвертим частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому згідно з абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд повторює, що у межах спірних правовідносин відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які відповідно до закону він зобов`язаний був прийняти, тобто вчинив протиправну бездіяльність.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у цій справі в розмірі 7000,00 грн. суд зазначає наступне.

Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.

Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач надав суду такі докази:

1. Акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 18.04.2024 року.

Згідно з цим актом Адвокат надав правову допомогу ОСОБА_1 відповідно до договору про надання правової допомоги від 16.04.2024 року. Розмір витрат на правову допомогу адвоката становить 7000,00 грн. згідно з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема:

- вивчення та аналіз ситуації клієнта 1 год. 1000 грн.

- підготовка позовної заяви до Кіровоградського ОАС 4 год. 4000 грн.

- роздруківка та засвідчення належним чином копій документів для позовної заяви - 2 год. 2000 грн.

Всього 7000,00 грн.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа, згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України, є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Крім того, на переконання суду, такі види послуг, зазначені в акті приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), як: вивчення та аналіз ситуації клієнта та роздруківка та засвідчення належним чином копій документів, охоплюються однією послугою підготовкою і складенням Адвокатом позовної заяви в суд про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії вартістю 4000 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами (у письмовому провадженні), а також задоволення позову судом, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 4000,00 грн.

Також суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Таким чином, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1211,20грн.

Керуючись ст.ст.77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про викуп земельної ділянки від 18.01.2024, шляхом надання дозволу на продаж земельної ділянки з кадастровим номером 3524082400:02:000:1799, площею 47,2935 га.

Зобов`язати Рівнянську сільську раду Новоукраїнського району Кіровоградської області на найближчій сесії розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.01.2024 про надання дозволу на продаж земельної ділянки з кадастровим номером 3524082400:02:000:1799, площею 47,2935 га, яка перебуває у неї на праві постійного користування землею на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 04.06.1997, серія КР №176, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №111, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. сплаченого судового збору та 4000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

В стягненні решти витрат на правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО