Постанова

від 25.07.2024 по справі 200/760/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року справа №200/760/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Геращенко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області та Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 200/760/24 (головуючий І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України, Богуславського районного суду Київської області, третя особа Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

В лютому 2024 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила про те, що в період з 01.11.2023 по 31.01.2024 розмір нарахованої та виплаченої їй суддівської винагороди обчислено, виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" та статтею 7 Закону України Про Державний бюджет на 2024 рік.

Вважає неправомірними дії відповідача ТУ ДСУ України в Київській області з тих підстав, що відповідно до приписів спеціального законодавства суддівська винагорода підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 в розмірі 2684 грн. та на 01.01.2024 в розмірі 3028 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 200/760/24 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.01.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 у розмірі 2684 грн., з 01.01.2024 у розмірі 3028 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.01.2024 включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684 грн., на 01.01.2024 складає 3028 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.01.2024 включно, розрахованих виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2 684,00 грн, на 01.01.2024 3028,00грн. з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Відповідачі не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних скарг зазначено, що відповідно до статті 7 ЗУ Про Державний бюджет України на 2023 рік, статті 7 ЗУ Про Державний бюджет України на 2024 рік встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, тобто залишився на рівні 2020 року. Прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, у розмірі 2684 грн та 3028 грн (абзац 5 статті 7 ЗУ Про Державний бюджет України на 2023 рік, абзац 4 статті 7 ЗУ Про Державний бюджет України на 2024 рік) не застосовувалась як розрахункова величина для подальшого виділення коштів ДСА України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди у 2023 та 2024 роках. Положення статті 7 ЗУ Про Державний бюджет України на 2023 рік, статті 7 ЗУ Про Державний бюджет України на 2024 рік не визнавались неконституційними, а отже, на думку відповідачів, підлягають обов`язковому виконанню.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 .

Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання місцем реєстрації позивача є: АДРЕСА_1 .

Указом Президента України № 265/2020 від 02.07.2020 позивач призначена на посаду судді Краматорського міського суду Донецької області.

Наказом в.о.голови Краматорського міського Донецької області від 07.07.2020 № 30-К та наказом в.о. голови Краматорського міського суду Донецької області від 30.07.2020 року № 37-К про внесення змін да доповнень до наказу № 30-К від 07.07.2020 року ОСОБА_1 зарахована до штату суду.

Наказом в.о. голови Краматорського міського Донецької області від 28.07.2020 № 34-К ОСОБА_1 встановлена щомісячна доплата за вислугу років з 28.07.2020 року у розмірі 20 відсотків посадового окладу.

Рішенням Голови Верховного суду від 20.07.2022 № 298/о/149-22 ОСОБА_1 відряджена для здійснення правосуддя до Богуславського районного суду Київської області з 25.07.2022 року.

Наказом голови Богуславського районного суду Київської області від 26.07.2022 № 11/к ОСОБА_1 вважається такою, що приступила до виконання повноважень судді Богуславського районного суду Київської області з 26 липня 2022 року.

Із розрахункових листів про виплату суддівської винагороди за листопад 2023, грудень 2023, січень 2024, довідки про розмір суддівської винагороди з листопада 2023 по грудень 2023 №45 від 16.02.2024, штатного розпису Богуславського районного суду Київської області на 2024 рік встановлено, що розмір посадового окладу позивача становив 63060 грн.

Безспірною є та обставина, що при обчисленні розміру посадового окладу відповідачем застосовано базову величину 2102 грн. (2102 х 30 = 63060).

Нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди здійснює ТУ ДСА в Київській області.

Обчислення суддівської винагороди позивачу з 01.11.2023 по 31.01.2024 проведено у відповідності до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Позивач такі дії ТУ ДСА в Київській області вважає протиправними з тих підстав, що відповідно до норм спеціального законодавства суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 2684 грн., на 01.01.2024 3028 грн.

Відтак, ключовим питанням цього спору є те, чи можна вважати правомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 у розмірі 2102 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст.135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України №2710-IX установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 2684 грн.; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн.

Статтею 7 Закону України №3460-IX установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 грн.; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн.

Судом встановлено, що позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі приписів ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. Ця обставина підтверджується поданими відповідачем розрахунковими листами.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, ст.130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ст.135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні ч.2 ст. 130 Конституції України.

Пунктом 1 ч.3 та п.1 ч.4 ст.135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до ст.1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

Судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість ст.7 Законів України №2710-IX, №3460-IX, разом із встановленням на 01 січня 2023, 2024 років прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684 грн., 3028 грн. відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено ст.135 Закону №1402-VIII.

Суд зауважує, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України №2710-IX та Закону України №3460-IX.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закони України №2710-IX, №3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII.

Закони України №2710-IX, №3460-IX не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач 1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 у розмірі 2684 грн., на 01.01.2024 у розмірі 3028 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. у період з 01.11.2023 по 31.01.2024, на підставі абз.5 ст.7 Законів України №2710-IX та №3460-IX була неправомірною.

Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 в справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 02.08.2023 у справі №560/5597/22.

Підсумовуючи суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено ст.135 Закону №1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684 грн., на 01.01.2024 складає 3028 грн.

Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №820/1853/17 то така не береться до уваги, оскільки прийнята у інших правовідносинах, яка не є подібними із тими, що є спірними в цій справі.

У справі №820/1853/17 ключовим питанням спору було те, яка величина підлягає застосуванню при обчисленні суддівської винагороди мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум.

Натомість до 2021 року спорів тотожних цьому, який виник між позивачем та ТУ ДСА в Київській області, ДСА України не виникало, оскільки для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року.

Тому релевантними висновками Верховного Суду, які підлягають врахування при ухваленні цього рішення є ті, що викладені в постановах від 10.11.2021 в справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 02.08.2023 у справі №560/5597/22 де поставало аналогічне питання щодо правомірності застосування при обчисленні суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн.

Позовні вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Київській області щодо не нарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.01.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 у розмірі 2684 грн., з 01.01.2024 у розмірі 3028 грн. та похідні від них вимоги про зобов`язання ТУ ДСА України в Київській області вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.

Згідно норм ч.3, 4 ст.148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до ст.149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу ч. 1-2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

П. 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (п. 2 Положення).

П.3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення ст.148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.1,2,5 ст.22, ч.1ст.23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області є територіальним органом ДСА України та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2023, 2024).

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; ст.148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа № 280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди" яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Із урахуванням зазначеного висновку Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб: зобов`язати Державну судову адміністрацію України (місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.01.2024 включно, розрахованих виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2 684,00 грн, на 01.01.2024 3028,00грн. з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області та Державної судової адміністрації України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 200/760/24 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 200/760/24 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 25 липня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Геращенко