Постанова

від 23.07.2024 по справі 420/2697/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2024 р. Категорія: 106020000м. ОдесаСправа № 420/2697/24Перша інстанція: суддя Радчук А.А.,

час і місце ухвалення: спрощене провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Семенюка Г.В.,

суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної ради про визнання неправомірними дій та стягнення коштів, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Білгород-Дністровської районної ради, у якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд: - визнати неправомірними дії Білгород-Дністровської районної ради по затримці виплати кінцевого розрахунку у зв`язку із звільненням; - стягнути з Білгород-Дністровської районної ради Одеської області (ЄДРПОУ: 21017996 на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 - суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82 948 (вісімдесят дві тисячі дев`ятсот сорок вісім) грн. 44 коп.; - стягнути з Білгород-Дністровської районної ради Одеської області (ЄДРПОУ: 21017996 на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_2 судові витрати по справі, а саме 15 000 гривень - сума витрат на правничу допомогу, мотивуючи його тим, що всупереч вимог ст. 116 КЗпП України, у день звільнення з ним не проведено повного розрахунку, а розрахунок позивач отримав тільки 24.10.2023 року, що підтверджується випискою з рахунку банку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги позивача у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції не врахував, що за затримку повного розрахунку при звільненні для роботодавця ст. 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, з цих підстав, як вважає позивач, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.08.2023 року по 24.10.2023 року, розрахованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року № 100, невиплата якої стала підставою звернення до суду із цим позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач ОСОБА_1 у період з 01.12.2022 року по 18.08.2023 року працював на посаді керуючого справами Білгород-Дністровської районної ради, що підтверджується записами №№41-42 у Трудовій книжці НОМЕР_3 (а.с. 5-6, 50).

Розпорядженням голови Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 04.08.2023 року №04-р/к-2023, ОСОБА_1 звільнено з посади керуючого справами Білгород-Дністровської районної ради з 18 серпня 2023 року, за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України (а.с. 69 зворот.стор.).

24.10.2023 року на банківський рахунок позивача з рахунків Білгород-Дністровської районної ради Одеської області було перераховано належну йому суму розрахунку при звільненні.

Сторонами вказані обставини справи визнаються.

01.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я голови Білгород-Дністровської районної ради, у якій просив нарахувати та сплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку, відповідно до ст.ст. 116-117 КЗпП України, оскільки кінцевий розрахунок від роботодавця отримав 24.10.2023 року (а.с. 12, 49).

Листом Білгород-Дністровської районної ради від 14.11.2023 року вих. №03-08/275 за результатам розгляду заяви від 01.11.2023 року позивачу повідомлено наступне. Станом на 18.08.2023 року голову Білгород-Дністровської районної ради Одеської області ОСОБА_2 було відсторонено від посади згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2023 року (справа №947/24941/23), що унеможливило здійснення виплати в день звільнення усіх сум з незалежних від Білгород-Дністровської районної ради Одеської області причин, тобто не з вини роботодавця. Про вказані обставини заявника було проінформовано Білгород-Дністровською районною радою Одеської області листом за вих.№03-08/202 від 22.08.2023 року. У подальшому 10 жовтня 2023 року Білгород-Дністровською районною радою Одеської воласті було прийнято рішення Про надання права першого підпису №265- ЩЦ. Після виконання вказаного рішення в межах чинного законодавства, належні заявнику суми були одразу ж виплачені Білгород-Дністровською районною радою Одеської області. Таким чином з 14 серпня 2023 року до фактичної виплати належних сум у Білгород-Дністровській районній раді Одеської області були відсутні посадові особи, які мали право першого підпису на банківських, касових, бухгалтерських та інших фінансових документах і договорах (угодах), що й унеможливило виплату (а.с. 42-43).

З огляду на вищевикладені обставини, відповідач вважає, що відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за спірний період.

Позивач вважає, що відповідно до ст. 117 КЗпП України наявні правові підстави для виплати йому середнього заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 18 серпня 2023 року по 24 жовтня 2023 року.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що в контексті ст. 116 КЗпП України (речення друге), враховуючи перебування позивача на лікарняному у день звільнення (18.08.2023 року) та не пред`явлення ним вимоги про розрахунок (у період з 18.08.2023 року по 24.10.2023 року), затримка розрахунку при звільненні, що передбачає настання відповідальності для відповідача, передбаченої ст. 117 КЗпП України, не виникла.

П`ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

На момент виникнення спірних правовідносин набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, а саме з 19.07.2022 року, яким внесені зміни до статті 116 та викладено у новій редакції ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції від 19.07.2022 року, чинній на час звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції від 19.07.2022 року), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, у зв`язку зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, з 19.07.2022 року змінився підхід до правозастосування указаної норми, який передбачає обмеження компенсації (середній заробіток за період затримки) шестимісячним строком.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

Судом встановлено, що позивач звільнений з посади керуючого справами Білгород-Дністровської районної ради з 18 серпня 2023 року, згідно Розпорядження голови Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 04.08.2023 року № 04-р/к-2023.

24.10.2023 року на банківський рахунок позивача з рахунків Білгород-Дністровської районної ради Одеської області було перераховано належну йому суму розрахунку, що не заперечує і сам позивач.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведений 24.10.2023 року. З огляду на викладені обставини справи, період з 18.08.2023 року по 24.10.2023 року становить час затримки розрахунку з позивачем при звільненні.

Щодо наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Так, судом встановлено, що у період з 14 по 18 серпня 2023 року позивач перебував на лікарняному (лист непрацездатності № 8627899-2016287576-1, номер випадку непрацездатності 8627899) та, як наслідок, у день звільнення не працював (а.с. 68 зворот.стор.).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції від 19.07.2022 року, чинній на час звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що у період з 18 серпня 2023 року по 24 жовтня 2023 року (день повного розрахунку) позивач до Білгород-Дністровської районної ради з вимогами про розрахунок в порядку статті 116 КЗпП України не звертався. Позивач доказів зворотного суду не надав.

01.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я голови Білгород-Дністровської районної ради, у якій просив нарахувати та сплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку, відповідно до ст.ст. 116-117 КЗпП України, оскільки кінцевий розрахунок від роботодавця отримав 24.10.2023 року (а.с. 12, 49).

Тобто, позивач звернувся до відповідача вже після проведення остаточного розрахунку із ним для отримання компенсації за час затримки розрахунку.

Натомість, вимогу про розрахунок у період з 18.08.2023 року по 24.10.2023 року не пред`являв.

Окрім того, на спірні правовідносини мали вплив наступні обставини.

У період з 18 серпня 2023 року до фактичної виплати позивачеві всіх належних йому сум 24 жовтня 2023 року у Білгород-Дністровській районній раді Одеської області були відсутні посадові особи, які мали право першого підпису на банківських, касових, бухгалтерських та інших фінансових документах і договорах (угодах), що унеможливлювало виплату позивачеві в цей період усіх сум з незалежних від Білгород-Дністровської районної ради Одеської області причин. При цьому, про вказані обставини позивача було проінформовано Білгород-Дністровською районною радою Одеської області листом за вих. №03-08/202 від 22.08.2023 року.

Тобто, позивачу було відомо про затримку розрахунку, однак він в порядку ст. 116 КЗпП України (речення друге) вимогу про розрахунок не пред`являв (у період з 18.08.2023 року по 24.10.2023 року).

Отже, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що в контексті ст. 116 КЗпП України (речення друге), враховуючи перебування позивача на лікарняному у день звільнення (18.08.2023 року) та не пред`явлення ним вимоги про розрахунок (у період з 18.08.2023 року по 24.10.2023 року), затримка розрахунку при звільненні, що передбачає настання відповідальності для відповідача, передбаченої ст. 117 КЗпП України, не виникла.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року по справі № 420/2697/24, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. СеменюкСудді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький