Постанова

від 25.07.2024 по справі 620/3573/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/3573/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Бородавкіна С.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Аліменка В.О., Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Костюченка Владислава Костянтиновича на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року (розглянута у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 30 квітня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення, сім`ї та праці Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2024 року, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення, сім`ї та праці Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області (далі - Управління, відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати йому грошової компенсації за 2023 рік у розмірі середньої вартості путівки на санаторно-курортне лікування в Україні;

- зобов`язати відповідача виплатити йому грошову компенсацію за 2023 рік у розмірі середньої вартості путівки на санаторно-курортне лікування в Україні.

Позов мотивовано тим, що враховуючи наявний у позивача статус, він має право на позачергове щорічне безоплатне забезпечення санаторно-курортними путівками шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам. При цьому, попри чинність певних положень Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік", у спірних правовідносинах підлягають застосуванню безпосередньо стаття 46 Конституції України та норми спеціальних законів України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_1 . Також позивач є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

07.02.2024 ОСОБА_1 звернувся, у тому числі до Управління, із заявою з питання надання у 2023 році грошової компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку, у якій просив повідомити: 1) причину та обставини, які унеможливили в 2023 році його санаторно-курортне лікування як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та інваліда 2 групи; 2) розмір середньої вартості сан-курортної путівки у 2023 році та вжити відповідні заходи реагування щодо питання виплати йому грошової компенсації за невикористану путівку. Заява мотивована положеннями частини четвертої статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". До заяви додано ксерокопії посвідчень позивача.

Листом від 27.02.2024 за №04-05/327 Управління повідомило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням як особа, постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, але бюджетною програмою на 2023 рік фінансування оплати санаторно-курортного лікування громадянам, віднесеним до категорії 1 та дітей-інвалідів, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, та виплату грошової компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку не було передбачено.

У зв`язку з наведеним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до Преамбули Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ) цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно із вимогами статті 20 Закону №796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги:

1) безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;

2) безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я);

3) першочергове обслуговування у лікувально-профілактичних закладах та аптеках;

4) позачергове щорічне безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні;

право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю чи закладу відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та, за бажанням, здійснення доплати за надання додаткових послуг за рахунок власних коштів у разі недостатності суми щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок на санаторно-курортне лікування чи відпочинок у вибраному закладі. Санаторно-курортні заклади незалежно від форми власності зобов`язані надавати санаторно-курортні та оздоровчі послуги шляхом безготівкових розрахунків.

Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Механізм надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості санаторно-курортних путівок або путівок на відпочинок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам та закладам відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, здійснення громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, доплати за надання додаткових послуг за рахунок власних коштів у разі недостатності суми грошової допомоги, а також виплати зазначеним громадянам грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні визначає Порядок надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок санаторно-курортним закладам та закладам відпочинку, здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 №854 (надалі - Порядок №854).

Пунктом 3 Порядку №854 визначено, що безоплатними санаторно-курортними путівками або путівками на відпочинок (далі - путівки) шляхом надання грошової допомоги забезпечуються громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема громадяни, віднесені до категорії 1, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - громадяни, віднесені до категорії 1).

Безоплатне забезпечення путівками громадян, віднесених до категорії 1, та дітей з інвалідністю проводиться шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам та закладам відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - заклади), за надання послуг із санаторно-курортного лікування або відпочинку (пункт 6 Порядку №854).

Згідно із частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Спір у цій справі стосується наявності підстав для отримання позивачем компенсації вартості путівки на санаторно-курортне лікування, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС 1 категорії, у 2023 році.

Вирішуючи спір, суд враховує, що Президент України 24.02.2022 прийняв Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, яким запроваджено воєнний стан на всій території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі строк запровадження воєнного стану неодноразово продовжувався та триває у зараз.

Абзацом 20 пункту 3 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Держаний бюджет України на 2023 рік", який набрав чинності 01.01.2023, установлено зупинити на 2023 рік дію пункту 4 частини першої статті 20, пункту 10 частини третьої статті 30 Закону №796-ХІІ.

У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VІІІ "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частина друга статті 20 Закону №389 передбачає, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

Так, частиною другою статті 64 Конституції України установлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Водночас, правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, яка не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на запровадження в Україні воєнного стану та для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації, виходячи з наявних/обмежених фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування зупинення дії деяких положень законодавства, зокрема що стосується позачергового щорічного безплатного забезпечення санаторно-курортними путівками, ніяким чином не може розцінюватися, як звуження права на соціальний захист, таке рішення покликане, передусім, фінансово забезпечити заходи правового режиму воєнного стану в Україні та заходи загальної мобілізації.

При цьому, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із позицією відповідача, що компенсація за санаторно-курортне лікування не є основним джерелом його існування.

Таким чином, відмова Управління у позачерговому щорічному безплатному забезпеченні санаторно-курортними путівками шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні у 2023 році, є правомірною.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що наявні правові підстави для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Костюченка Владислава Костянтиновича - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: В.О. Аліменко

В.П. Мельничук