Постанова

від 25.07.2024 по справі 320/9616/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/9616/22 Головуючий у 1 інстанції - Панова Г.В.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пристоличної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Пристоличної сільської Бориспільського району Київської області №1068-7-VIII від 07.09.2021 про відмову ОСОБА_1 у передачі у власність земельної ділянки кадастровий номер 3220888000:03:002:006, площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства у с. Проліски;

- зобов`язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 3220888000:03:002:006, площею 0, 50 га для ведення особистого селянського господарства у с. Проліски Бориспільського району Київської області.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулась до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України Серії НОМЕР_1 .

22.07.2021 ОСОБА_1 звернулась до Пристоличної сільської ради з клопотанням про надання у власність земельної ділянки площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства в с. Проліски Бориспільського району Київської області. Земельна ділянка з кадастровим номером 3220888000:03:002:0006 сформована відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України та внесена до Державного земельного кадастру.

До вказаного клопотання позивачем у додатках зазначено: копія паспорта; копія ідентифікаційного коду, схема розташування земельної ділянки кадастровий номер 3220888000:03:002:0006.

Згідно відомостей відбитку штемпелю на копії вказаного клопотання наявного у матеріалах справи, останнє було отримане та зареєстроване Пристоличною сільською радою Бориспільського району Київської області 27.07.2021 вхідний номер 02-11/1538.

За результатами розгляду вказаного клопотання позивача Пристоличною сільською радою Бориспільського району Київської області прийнято рішення від 07.09.2021 № 1068-7-VІІІ «Про відмову гр. ОСОБА_1 у передачі у власність земельної ділянки площею 0, 50 га для ведення особистого селянського господарства в с. Проліски», яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у передачі у власність земельної ділянки площею 0,50 га кадастровий номер 3220888000:03:002:0006, для ведення особистого селянського господарства в с. Проліски на підставі невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не було дотримано процедури безоплатного отримання земельної ділянки у власність, з огляду на ту обставину, що етапу передачі земельної ділянки у власність повинні передувати етап отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. За його твердженнями спірне рішення не є належним чином мотивованим оскільки не містить посилання на докази невідповідності місця розташування земельної ділянки, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу у власність земельної ділянки. Зауважив, що висновки суду першої інстанції про неможливість передачі обраної ним земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки така знаходиться в межах лісогосподарських територій та території виробничої забудови є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи документами, за якими обрана земельна ділянка за цільовим призначенням визначена для ведення особистого селянського господарства, за чим власне і звертався позивач. Крім того, відповідач як орган місцевого самоврядування та розпорядник інформації, був зобов`язаний здійснити оприлюднення проекту спірного рішення не пізніше як за 20 робочих днів до дати його розгляду.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення прав на землю громадян регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, а саме громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Тобто, ч.6 ст.118 ЗК України передбачено відповідний перелік документів, що має бути поданий до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме: клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені ст.118 ЗК України.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №815/6942/17.

Частиною 7 ст.118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.

У постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Проте, в оспорюваному рішенні Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області №1068-7-VIII від 07.09.2021 відсутні посилання на докази невідповідності місця розташування земельних ділянок, не наведено жодного обмеження використання такої землі всупереч містобудівної документації.

Відтак, Пристолична сільська рада, приймаючи рішення №1068-7-VIII від 07.09.2021, лише процитувала положення ч.7 ст.118 ЗК України, так і не зазначивши дійсної підстави позбавлення позивача його законного права на очікування в отримання земельної ділянки на законних підставах.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220888000:03:002:006 знаходиться в межах лісогосподарських територій та територій виробничої забудови, то це не відповідає дійсності, оскільки згідно публічної кадастрової карти стосовно вказаної земельної ділянок зазначено: власність - комунальна власність; використання - для ведення селянського (фермерського) господарства; призначення - 01.02 Для ведення фермерського господарства; категорія - землі сільськогосподарського призначення (https://kadastr.live/parcel/4623686400:02:000:0645).

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що зазначення нової підстави для відмови позивачу у передачі земельних ділянок суперечить вищенаведеній сталій практиці Верховного Суду, викладеній в постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а.

В той же час, у постанові від 28.10.2020 Велика Палата Верховного Суду у справі №240/8547/19 вказала про те, що у кожній конкретній справі судами надається оцінка правомірної чи неправомірної поведінки органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений передавати у власність чи користування земельні ділянку.

Саме у цій справі №240/8547/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала критерії, які можуть кваліфікуватися як недобросовісна поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

Враховуючи зазначене, рішення Пристоличної сільської ради №1068-7-VIII від 07.09.2021 взагалі не містить вмотивованої відмови у передачі позивачу земельної ділянки з кадастровим номером 3220888000:03:002:006, яка є сформованою згідно ст.79-1 Земельного кодексу України та внесена до Державного земельного кадастру.

Більше того, вказуючи на нібито невідповідність місцю розташування спірної земельної ділянки містобудівній документації, сам же відповідач ігнорує ту обставину, що ще попереднім рішенням №704-4-VІІІ від 30.06.2021 вирішив зареєструвати право комунальної власності на сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3220888000:03:002:006 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства.

Вказане свідчить про те, що відповідач в даному випадку діяв недобросовісно, формально лише задля безпідставного прийняття рішень про відмову у передачі позивачам земельних ділянок, що не може розцінюватись судом як вмотивована відмова.

Сільська рада фактично перевірила відповідність земельної ділянки з кадастровим номером 3220888000:03:002:006 вимогам ЗК України та іншій документації, оскільки своїм же рішенням №704-4-VІІІ від 30.06.2021 вирішила оформити право комунальної власності, у зв`язку з чим і зобов`язана була прийняти позитивне рішення на користь позивача за результатами розгляду його заяви від 22.07.2021 за вх. №02-11/1531.

Окрім встановленого, колегія суддів погоджується з твердженнями апелянта, що Пристолична сільська рада не виконала обов`язкові приписи Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки проект спірного рішення не був оприлюднений на офіційному веб-сайті Пристоличної сільської ради, що підтверджується даними сайту https://schaslyve-rada.gov.ua.

Виключно було оприлюднене вже результати голосування четвертої сесії восьмого скликання за адресою посилання: https://schaslyve-rada.gov.ua/docs/935565/

Отже, спірне рішення було прийнято Пристоличною сільською радою 07.09.2021, проте проекти вказаних рішень не були оприлюднені на офіційному веб-сайті Пристоличної сільської ради, що свідчить про недотримання відповідачем процедури оприлюднення проектів спірних рішень.

Таким чином, вказані обставини свідчать про те, що відповідачем не було дотримано вимог ч.11 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч.3 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Дані порушення, у свою чергу, позбавили позивача можливості бути обізнаним про розгляд даних проектів рішень, які безумовно зачіпають його права та інтереси як особи, яка звернулась до сільської ради для вирішення питання про передачу земельної ділянки, а також завчасно повідомити орган місцевого самоврядування про дотримання позивачем всіх вимог, передбачених ч.6 ст.118 ЗК України, з метою попередження незаконної відмови у вирішенні заяви позивача.

При цьому, недотримання органом місцевого самоврядування зазначених норм та не здійснення оприлюднення проекту рішення за 20 робочих днів до дати його розгляду є підставою для скасування такого рішення, прийнятого з порушенням встановленої процедури.

Така правова позиція, викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 08.08.2019 у справі №500/6108/16-а, у постанові від 21.09.2018 у справі №337/2530/17, у постанові від 28.02.2018 у справі №200/11264/16-а.

Більше того, ч.ч.7, 8 ст.25 Регламенту визначено, що рішення про скликання чергової сесії Ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 (десять) днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд Ради.

Інформація про скликання сесії Ради оприлюднюється на офіційному веб-сайті Ради.

Водночас, на офіційному веб-сайті Пристоличної сільської ради (адреса посилання: https://schaslyve-rada.gov.ua/docs/947284/) лише 27.09.2021 оприлюднено повідомлення про сесії №8 «Про скликання пленарного засідання восьмої сесії Пристоличної сільської ради», що також є порушенням ст.25 Регламенту і не забезпечує відкритості, доступності діяльності органу місцевого самоврядування, до якої навіть не включено спірного питання.

Відповідно до ст.2 Регламенту встановлюється порядок скликання сесій ради, підготовки і розгляду нею питань, проведення засідань, прийняття рішень ради, загальні умови формування та організації роботи постійних та інших комісій ради, виконавчих органів ради, здійснення депутатської діяльності, обрання і затвердження посадових осіб місцевого самоврядування та інші процедури, які випливають з повноважень ради, встановлених Конституцією та законами України (ст. 2 Регламенту).

Відповідно до ч.1 ст.28 Регламенту проект порядку денного сесії ради, не пізніш як за 10 (десять) днів до дати початку сесії ради, формує Пристоличний сільський голова на основі: 1) плану роботи ради; 2) пропозицій секретаря ради; 3) пропозицій депутатів ради; 4) пропозицій постійних та інших комісій ради; 5) пропозицій, поданих громадою в порядку місцевої ініціативи; 6) пропозицій виконавчого комітету; 7) пропозицій старост. 8) пропозицій членів територіальної громади, поданих у порядку місцевої ініціативи або електронної петиції

Статтею 37 Регламенту визначено порядок оголошення початку розгляду питання порядку денного. Зокрема, перехід до розгляду чергового питання порядку денного оголошується головуючим на засіданні.

Головуючий оголошує номер питання, що розглядається відповідно до порядку денного, повідомляє про назви і редакції проектів документів (в тому числі й альтернативних), які підлягають розгляду, та про прогнозований порядок розгляду питання відповідно до цього регламенту.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.38 Регламенту розгляд питання порядку денного включає: доповідь, співдоповідь, запитання та відповіді доповідачеві, обговорення та заключне слово доповідача.

Для доповіді надається час тривалістю до 5 хвилин, співдоповіді - до 3 хвилин, постановку запитання - до 1 хвилини, відповіді на запитання - до 1 хвилин, час на запитання та відповіді доповідачеві - до 5 хвилин і заключного слова - до 2 хвилин.

Отже, з вищевказаних приписів вбачається, що у кожного питання, яке включається в порядок денний сесії сільської ради та ставиться на голосування депутатів, має бути обов`язково ініціатор питання, тобто особа чи орган (комісія, комітет тощо), які внесли певну пропозицію.

Проте, зі змісту рішення Пристоличної сільської ради №704-4-VІІІ від 30.06.2021 «Про реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки», яким спірну земельну ділянку зареєстровано в комунальну власність за відповідачем, не вбачається жодного ініціатора внесення такої пропозиції, що є порушенням ст.28 Регламенту.

Більше того, зазначене рішення про реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки, зокрема земельної ділянки з кадастровими номерами 3220888000:03:002:006, взагалі не змінює речового права органу місцевого самоврядування щодо володіння, користування та розпорядження такою землею, яка в силу ст.83 ЗК України є землею комунальної власності.

Частинами 1, 2 ст.83 ЗУ України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, опублікованих на Публічній кадастровій карті України, сформована земельна ділянка з кадастровим номером 3220888000:03:002:006 перебуває у комунальній власності.

Таким чином, відсутня будь-яка необхідність у реєстрації комунальної власності на земельну ділянку з кадастровими номерами 3220888000:03:002:006, яка в силу ст.83 ЗК України належать до комунальної власності.

Отже, рішення «Про реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки» №704-4-VІІІ від 30.06.2021 не створює та не змінює статус спірної землі комунальної власності, а слугувало у подальшому формальною підставою для відмови позивачу у передачі відповідної землі.

Положення ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.12, 118, 122 ЗК України не надають право сільській раді вирішувати долю земель комунальної власності, не вирішивши при цьому заяви позивача про передачу у власність земельної ділянки із земель комунальної власності.

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Оскільки Пристолична сільська рада є виборним органом і представляє інтереси жителів села і територіальної громади (ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а тому й такий орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями свавільно, всупереч правам та інтересам жителів, порушувати норми законодавства стосовно черговості вирішення питань про відведення земельних ділянок у власність, чим протиправно обмежено доступ позивачів до позитивного прийняття відповідачем рішень про відведення у власність земельних ділянок.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області № 1068-7-VIII від 07.09.2021 про відмову ОСОБА_2 у передачі у власність земельної ділянки кадастровий номер 3220888000:03:002:006, площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства у с. Проліски прийняте всупереч ст.19 Конституції України, ч.7 ст.118 ЗК України, адже відсутня належна вмотивована відмова у відведенні земельних ділянок, а дії сільської ради свідчать про недобросовісну поведінку під час розгляду заяв позивачів.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області № 1068-7-VIII від 07.09.2021 про відмову ОСОБА_2 у передачі у власність земельної ділянки кадастровий номер 3220888000:03:002:006, площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства у с. Проліски, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 3220888000:03:002:006, площею 0, 50 га для ведення особистого селянського господарства у с. Проліски Бориспільського району Київської області, колегія суддів зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що під ефективним засобом (способом) захисту порушеного права слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а також бути адекватним наявним обставинам.

Відновлення становища, яке існувало до порушення, в позовних вимогах поєднується з припиненням дії, яка порушує право, та може знаходити свій прояв у вимогах, зокрема, про зобов`язання вчинити певну дію, таким чином відновлює становище, яке існувало до порушення.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до ч. ч.ч.2, 3 ст.152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно ч.2 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

Водночас, суд звертає увагу, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: за наявності поважних причин орган вправі надати, у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити, рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам… тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Так, відповідно до ст.118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 13.05.2020 у справі №450/555/14-а, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких органи приймають одне з відповідних рішень.

Наведені норми права свідчать про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Як вже було зазначено судом, відповідно до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, серед інших, вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно положень ст.ст.12, 116, 118, 122 ЗК України питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким у даному випадку є Пристолична сільська рада Бориспільського району Київської області.

Натомість, у даній справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Зобов`язання судом відповідача передати у власність земельну ділянку може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність підстав для відмови у такі передачі, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в межах цієї справи належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов`язання Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 3220888000:03:002:006, площею 0, 50 га для ведення особистого селянського господарства у с. Проліски Бориспільського району Київської області.

Однак, в контексті вказаного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, який продовжений та залишається діючим.

Отже, на дату прийняття постанови у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.

В свою чергу, відповідно до п.п.5 п.27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Вказане унеможливлює виконання відповідачем рішення суду в частині повторного розгляду заяви позивача про передачу у власність земельної ділянки та прийняття відповідного рішення за результатом такого розгляду про надання дозволу, а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану, що відповідає положенням п.4 ст.245 КАС України та є найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права.

Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням висновків викладених у цій постанові суду апеляційної інстанції.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід».

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наявних в матеріалах справи квитанцій вбачається, що позивачем сплачено судовий збір: за подачу адміністративного позову в розмірі 1 984, 80 грн.; за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 488, 60 грн., які слід стягнути з Пристоличної сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Пристоличної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області №1068-7-VIII від 07.09.2021 про відмову ОСОБА_1 у передачі у власність земельної ділянки кадастровий номер 3220888000:03:002:006, площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства у с. Проліски.

Зобов`язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 3220888000:03:002:006, площею 0, 50 га для ведення особистого селянського господарства у с. Проліски Бориспільського району Київської області.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути з Пристоличної сільської ради (місцезнаходження: вул. Фестивальна, буд.39, с. Щасливе, Київська обл., 08325, код ЄДРПОУ 04527520) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 3 473, 40 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.