Постанова

від 25.07.2024 по справі 826/1546/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

м. Київ

справа № 826/1546/17

адміністративне провадження № К/9901/6613/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідачки - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київсільелектро» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року (суддя: Огурцов О. П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року (головуючий суддя - Кучма А. Ю., судді: Аліменко В. О., Безименна Н. В.) у справі № 826/1546/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київсільелектро» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «Київсільелектро» (далі - ПАТ «Київсільелектро», Позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, Відповідач), в якому просить суд скасувати:

1) податкове повідомлення-рішення від 07.11.2016 № 0021791404, яким застосовано суму штрафних санкцій за порушення норм про регулювання обігу готівки в розмірі 56 950,80 грн, в частині щодо застосування штрафних санкцій на суму 56 145,80 грн;

2) податкове повідомлення-рішення від 18.01.2017 № 312615141, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 68 013,00 грн, з якої за податковим зобов`язанням - 54 410,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 603,00 грн;

3) податкове повідомлення-рішення від 07.11.2016 № 5572615141, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 3 901,00 грн;

4) податкове повідомлення-рішення від 07.11.2016 № 0005541401, яким збільшено суму грошового зобов`язання на суму 44 677,21 грн, з якої за податковим зобов`язанням - 35 741,77 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8 935,44 грн;

5) податкове повідомлення-рішення від 18.01.2017 № 0059140303, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 112 641,73 грн, з якої за податковим зобов`язанням - 90 113,38 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 22 528,35 грн.

На обґрунтування своїх вимог Позивач послався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки визначення податкових зобов`язань і застосування штрафних санкцій здійснено Відповідачем безпідставно.

У відзиві ГУ ДФС у м. Києві зазначає про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки Позивачем порушено вимоги чинного законодавства України.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17.10.2018 позовні вимоги задовольнив частково:

- визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 07.11.2016 № 0021791404 в частині суми 56 145,80 грн;

- визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 18.01.2017 № 312615141 в частині суми 27 391,25 грн (податкове зобов`язання - 21 913,00 грн, штрафна санкція 25% - 5 478,25 грн);

- визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 18.01.2017 № 0059140303 в частині суми 81 395,01 грн (податкове зобов`язання - 65 116,01 грн, штрафна санкція 25% - 16 279,00 грн).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06.02.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2018 скасував в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0059140303 від 18.01.2017 в частині суми 81 395,01 грн (податкове зобов`язання - 65 116,01 грн, штрафна санкція 25% - 16 279 грн).

Ухвалив у цій частині нову постанову, якою визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0059140303 від 18.01.2017 у повному обсязі на загальну суму

112641,73 грн (податкове зобов`язання - 90 113,38 грн, штрафна санкція 25% - 22 528,35 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив в силі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень:

- від 18.01.2017 № 312615141, в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 28 278, 00 грн;

- від 07.11.2016 № 5572615141, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 3 901,00 грн;

- від 07.11.2016 № 0005541401, яким збільшено суму грошового зобов`язання на суму 44 677,21 грн, з якої за податковим зобов`язанням - 35 741,77 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8 935,44 грн.

На обґрунтування касаційної скарги Позивач зазначає, що податкове повідомлення - рішення від 07.11.2016 № 5572615141, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 3 901,00 грн та податкове повідомлення - рішення від 18.01.2017 № 312615141,

в частині заниження податкових зобов`язань внаслідок заниження бази оподаткування за операціями оренди житла у 2015 та 2016 роках, є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки твердження Відповідача, що у відносинах оренди житла базою оподаткування є сума амортизаційних відрахувань, а не ціна оренди, є хибним та не відповідає положенням Податкового кодексу України (далі - ПК України, тут і далі, якщо не зазначено іншого - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Також Позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.11.2016 № 0005541401, яким збільшено суму грошового зобов`язання на суму 44 677,21 грн, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували того, що правовідносини оренди є суто господарськими, при цьому єдиною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку законодавство визначає ціну оренди, вказану у договорі оренди, а, отже, застосування ставки орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки є протиправним.

Від Відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ГУ ДФС у м. Києві просить відмовити ПАТ «Київсільелектро» у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що в період з 22.08.2016 по 12.10.2016 ГУ ДФС у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Київсільелектро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2016, за результатами якої складено акт від 20.10.2016 № 326/26-15-1401-03/00132457.

На підставі вказаного акта перевірки, відповіді на заперечення від 02.11.2016 № 23307/10/26-15-14-01-03 та рішення ДФС України за результатами адміністративного оскарження від 16.01.2017 № 622/99-99-11-01-01-25 Відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення, зокрема:

- від 07.11.2016 № 5572615141, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 3 901 грн;

- від 07.11.2016 № 0021791404, яким застосовано суму штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм обігу готівки та застосування реєстраторів в розмірі 56950,8 грн;

- від 07.11.2016 № 0005541401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 44 677,21 грн, з якої за податковим зобов`язанням - 35 741,77 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8 935,44 грн;

- від 18.01.2017 № 0059140303, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 120 641,73 грн., з якої за податковим зобов`язанням - 90 113,38 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 22 528,35 грн;

- від 18.01.2017 № 312615141, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 68 013,00 грн, з якої за податковим зобов`язанням - 54 410,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 603,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, Позивач звернувся до суду з цим позовом.

За приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Податкові повідомлення-рішення від 07.11.2016 № 5572615141, від 18.01.2017 № 312615141 прийняті за порушення Позивачем п.188.1 ст. 188, п.п. 192.1.1 п. 192.1, п. 192.3 ст. 192, п. 201.10 ст. 201 ПК України.

Судами встановлено, що під час проведення перевірки податковим органом встановлено заниження Позивачем податкових зобов`язань, зокрема, внаслідок заниження бази оподаткування за операціями оренди житла у 2015 році на суму 15 602,00 грн та у 2016 році на суму 7 801,00 грн, всього відхилення суми ПДВ становило 23 403,00 грн.

Відповідно до акту перевірки ПАТ «Київсільелектро» надавало послуги оренди власних основних засобів (квартир) для фізичних осіб, при цьому в бухгалтерському обліку суми наданих послуг оренди відображено за кредитом субрахунку 713 «Дохід від операційної оренди».

Відповідно до наданих до перевірки обігово-сальдових відомостей по субрахунку 311 «Знос основних засобів» встановлено, що ПАТ «Київсільелектро» здійснювало нарахування амортизації основних засобів (квартир) за період з 01.01.2014 по 30.06.2016.

Відповідно до висновку в акті перевірки, різниця між отриманим доходом ПАТ «Київсільелектро» за надання в оренду власних основних засобів (квартир) та нарахованими сумами амортизаційних відрахувань основних засобів (квартир) склала у загальній сумі 167 417,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди виходили з того, що собівартість складається з витрат, які включають в себе амортизаційні відрахування, а отже Позивачем було занижено базу оподаткування за операціями доходу від операційної оренди житла у 2015 році на суму 15 602,00 грн та у 2016 році на суму 7 801,00 грн.

Колегія суддів КАС ВС погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 ПК України амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

У розумінні пункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачанням послуг є будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

За визначенням, наведеним у пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 ПК України продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

Положення пункту 23.1 статті 23 ПК України передбачають, що базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Відповідно до пп. б) п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Стаття 188 ПК України встановлює порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг, згідно з якою, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку».

Відповідно до ст. 194 ПК України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. Податок становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Згідно з приписами п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2000 року за №487/4708 (далі - П(с)БО 14 «Оренда») вартість і нарахування амортизації об`єкта операційної оренди відображається орендодавцем на рахунках бухгалтерського обліку класу 1 «Необоротні активи».

Відповідно до п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248 (далі - П(с)БО 16 «Витрати») собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Згідно з пунктом 14 П(с)БО 16 «Витрати» до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

Отже, операції з надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди) у податковому обліку віднесено до операцій з продажу послуг (підпункт 14.1.203 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Виходячи з положень п. 188.1 ст. 188 та ст.194 ПК України базою для оподаткування орендної послуги є її договірна вартість без урахування ПДВ. При цьому положення абзацу другого пункту 188.1 статті 188 ПК України містять застереження, що зазначена договірна вартість не може бути нижчою її собівартості.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 822/42/16.

З огляду на викладене, та враховуючи, що Позивачем занижено податкові зобов`язання з ПДВ внаслідок заниження бази оподаткування за операціями оренди житла у 2015 - 2016 роках, то податкові повідомлення - рішення від 07.11.2016 № 5572615141, від 18.01.2017 № 312615141 є правомірними та скасуванню не підлягають.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 07.11.2016 № 0005541401, слід зазначити таке.

Судами встановлено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 18.08.2005 № 72-6-00307 Позивач приймає в оренду земельну ділянку площею 0,1776 га за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 59-а, річна орендна плата встановлюється у розмірі 1,5% від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з витягом із технічної документації 3Ю-34607/2012 про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 26.01.2012 № 21 нормативно грошова оцінка складає 2 382 782,75 грн.

При цьому в податковій декларації від 10.02.2014 № 9005369018 по орендній платі за 2014 рік, яка подавалась ПАТ «Київсільелектро» задекларовано суму по орендній платі за землю в розмірі 35 741,71 грн, в той час, як за даними перевірки орендна плата повинна становить 71 483,48 грн (2 382 782,75 грн х 3%), тобто сума відхилення, (заниження) складає 35 741,77 грн.

Положеннями ст. 14 ПК України визначено, що власники земельних ділянок - це юридичні та фізичні особи (резиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно, а землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підпунктом 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України встановлено обов`язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України передбачено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01.04.2014, п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності для цілей оподаткування, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, з набранням чинності Податкового кодексу України, тобто з 01 січня 2011 року, мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Аналогічний висновок щодо висновок щодо застосування вказаних правових норм викладено у

постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 818/3334/14, 25.01.2019 у справі № 818/8707/13-а, від 06.10.2020 у справі № 814/2366/15, від 31.03.2021 у справі № 816/422/17, від 11.11.2021 у справі № 802/1355/17-а.

З огляду на викладене правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що ПАТ «Київсільелектро» занижено зобов`язання по орендній платі за землю в період, що перевірявся, в розмірі 35 741,71 грн, що свідчить про правомірність податкового повідомлення-рішення від 07.11.2016 № 0005541401.

Касаційна скарга не містить доводів та доказів, які б спростовували помилковість встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи або їх неправильної оцінки.

Обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, наведеним Позивачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, і зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

Відповідно до положень ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року у його незміненій частині та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київсільелектро» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка: І. Л. Желтобрюх

Судді: О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська