Постанова

від 25.07.2024 по справі 280/12808/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

м. Київ

справа № 280/12808/21

адміністративне провадження № К/990/12123/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів - Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2023 року (головуючий суддя - Іванов С.М., судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.)

у справі №280/12808/21

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

I. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. директора Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА Сергія Карпія №84-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи (виконання робіт) державного службовця, головного спеціаліста відділу якості повітря, моніторингу та дозвільної діяльності та оцінки впливу на довкілля Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року і до усунення причин, що його зумовили;

- поновити на посаді головного спеціаліста відділу якості повітря, моніторингу та дозвільної діяльності та оцінки впливу на довкілля Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року і до моменту фактичного поновлення на посаді;

- стягнути моральну шкоду в сумі 39 000 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним наказом її відсторонено від роботи (виконання робіт) через відмову від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 або відмову у наданні висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. У зв`язку із цим уважає, що оскаржуваним наказом порушене її право на працю та нерозголошення інформації про стан її здоров`я. Вважає що підстави для її відсторонення, визначені статтею 46 КЗпП України та статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також Законом України «Про державну службу», відсутні, а тому має бути поновлена на посаді.

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним наказ Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА від 08 листопада 2021 року №84-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ».

Стягнуто з Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року в розмірі 47 023,90 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2023 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

5. Не погодившись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 липня 2024 року для розгляду справи №280/12808/21 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білак М.В., суддів Губської О.А., Мацедонської В.Е.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Наказом в.о. директора Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА від 30 вересня 2021 року №76-К призначено ОСОБА_1 з 01 жовтня 2021 року на посаду головного спеціаліста відділу якості повітря, моніторингу та дозвільної діяльності управління дозвільної діяльності та оцінки впливу на довкілля Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА в порядку переведення з Департаменту агропромислового розвитку Запорізької ОДА (7 ранг державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби).

9. 08 листопада 2021 року складено акт №2 про відмову ОСОБА_1 від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, у якому зазначено, що відповідно до статті 46 та частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких відлягають обов`язковим профілактичним щепленням» ОСОБА_1 запропоновано пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Від проведення запропонованих щеплень відмовилась.

10. З актом позивач була ознайомлена та виклала свої заперечення, відповідно до яких відмовилась надавати за місцем роботи будь-яку інформацію про наявність або відсутність профілактичних щеплень від COVID-19, а також діагноз, який дає підстави для абсолютних протипоказань, відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.

11. Наказом в.о. директора Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА від 08 листопада 2021 року №84-К відсторонено від роботи (виконання робіт) з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 у зв`язку із відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, які визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких відлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Встановлено строк відсторонення - до усунення причин, що його зумовили.

12. Того ж дня позивача ознайомлено із наказом та вона висловила незгоду із ним.

13. Наказом в.о. директора Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА від 04 березня 2022 року №6-К відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153», з метою допуску відсторонених осіб до виконання завдань за посадою до завершення воєнного стану в Україні, наказ від 08 листопада 2021 року №84-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » вважати таким, що втратив чинність з 01 березня 2022 року.

14. Наказом в.о. директора Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА від 07 березня 2022 року №7-К для працівників Департаменту захисту довкілля облдержадміністрації встановлено початок простою з 01 березня 2022 року до припинення чи скасування воєнного стану в Україні. Наказ доведений до відома позивача 07 березня 2022 року.

15. Не погодившись з правомірністю прийняття наказу від 08 листопада 2021 року №84-к, позивач звернулася до суду.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття оскаржуваного наказу відповідачем не була додержана процедура, встановлена статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відповідною посадовою особою державної санітарно-епідемічної служби не приймалось рішення про проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, факт відмови чи ухилення позивача від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 не зафіксований відповідним лікарем, відсутнє подання посадової особи державної санітарно-епідемічної служби про відсторонення позивача від роботи.

17. Суд апеляційної інстанції не погодився із такими висновками суду першої інстанції та вказав про те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

18. У відповідний період Україна разом з іншими державами зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у 2021 році стала другою за частотою причиною смертей українців (12%) після серцево-судинних захворювань (60,2%), що зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

19. З огляду на факт належності посади позивача до посад, на яких працівники підлягають щепленню від SARS-CoV-2, кількість її соціальних контактів на робочому місці та в установі, з урахуванням відмови від проведення щеплення від SARS-CoV-2, попередження про наслідки такої відмови та неданання медичного висновку про неможливість за станом здоров`я пройти відповідне щеплення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність спірного наказу та відсутність підстав для його скасування.

20. При цьому, також судом було враховано те, що втручання у право позивача на приватне життя мало об`єктивні підстави, тобто було передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті (стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), а суспільні інтереси в такому випадку превалюють над особистими.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. Позивач у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України вказує на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, щодо встановлення чи було відсторонення від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в право на повагу до приватного життя.

22. Так, у вказаній постанові Суд зауважив, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання наявності підстав для відсторонення особи від роботи необхідно перевіряти чи була можливість досягнути поставлену легітимну мету шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів.

23. На переконання касатора через неправильне застосування норм матеріального і процесуального права суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваного наказу про відсторонення її від виконання службових обов`язків та припинення виплати заробітку.

24. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

25. На переконання відповідача оскаржуване рішення відповідає вимогам законодавства України у сфері охорони здоров`я, що у свою чергу виправдовує деякі засоби, застосовані до позивача з метою захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, в саме для запобігання подальшому поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19 з одночасною мінімізацією серед них кількості летальних випадків. Отже, деякі норми статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод превалюють в інтересах суспільства над особистими. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

26. Уважає, що не було порушено законодавства щодо відсторонення позивача від виконання роботи на строк - до усунення причин, що його зумовили, а акт про відмову ОСОБА_1 від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 складений з дотриманням законодавства України.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

28. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Відповідно до частин першої-третьої статті 30 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

30. Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

31. Положеннями статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

32. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

33. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

34. Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, наказом Міністерством охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

35. Згідно з цим Переліком обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

36. Статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» делеговано Кабінету Міністрів України встановлювати та відміняти карантин.

37. Частиною другою статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

38. Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

39. Постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20 жовтня 2021 року доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року, зокрема, пунктом 41-6, відповідно до якого зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

40. Приписами частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

41. Відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

42. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, досліджуючи питання відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на підставі закону, дійшла висновку про те, що обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

43. Суд зауважив, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

44. Надаючи відповідь на питання чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до її приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників, як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

45. Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

46. Досліджуючи питання, чи було відсторонення позивачки від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя, Велика Палата Верховного Суду у справі № 130/3548/21 дійшла висновку про те, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

47. Зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

48. Як висновок Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста відділу якості повітря, моніторингу та дозвільної діяльності управління дозвільної діяльності та оцінки впливу на довкілля Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА.

50. Формально вона належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

51. Водночас з обсягу встановлених обставин справи вбачається неврахування судом апеляційної інстанції того, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності особистого контакту з іншими людьми або неможливість встановлення іншої форми організації праці.

52. Верховний Суд зауважує на тому, що судом апеляційної інстанції не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, і докази протилежного відповідач не надав.

53. Натомість суд першої інстанції указав на те, що лише 02 листопада 2021 року наказом Міністерством охорони здоров`я України №2394 затверджено форму №028-1/о «Висновок щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та інструкцію щодо її заповнення, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08 листопада 2022 року за №1449/37071, тобто станом на 08 листопада 2021 року така форми ще не могла бути надана позивачем, проте це не позбавляло її права надати такий висновок відповідачу в подальшому, після одержання у лікаря.

54. Зі змісту форми Висновку щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вбачається, що в цій формі не відображається інформація про діагноз особи чи підстави для протипоказань у особи, якій вона видається.

55. Відтак, суд першої інстанції констатував що відсторонення позивача від роботи є втручанням у її право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, без додержання передбаченого чинним законодавством України порядку.

56. Також у цій справі відповідач не стверджував, що позивач, обіймаючи посаду головного спеціаліста відділу якості повітря, моніторингу та дозвільної діяльності управління дозвільної діяльності та оцінки впливу на довкілля Департаменту захисту довкілля Запорізької ОДА, могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників відділу чи іншим чином створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавлення її заробітку.

57. ОСОБА_1 відсторонили від роботи та позбавили на час відсторонення заробітку, лише у зв`язку з тим, що вона працювала в Департаменті захисту довкілля Запорізької ОДА, усі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19.

58. Проте таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

59. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відсутність порушення права позивача на працю, а отже про правомірність і законність її відсторонення від роботи, оскільки дії відповідача як роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

60. Аналіз обставин справи і наведених правових норм дають підстави для висновку про те, що суд першої інстанції правильно та повно встановив фактичні обставини стосовно відсторонення позивача та ухвалив правильне судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

61. Доводи касаційної скарги з урахуванням правової позиції у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, дають підстави для висновку про те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без додержання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

62. Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

63. У зв`язку з наведеним, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2023 року у справі №280/12808/21 скасувати, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду