Постанова

від 22.07.2024 по справі 158/3500/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 158/3500/23 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В. Провадження № 22-ц/802/738/24 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Власюк О. С.,

з участю представника позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати, інфляційних втрат та 3 % річних, за апеляційною скаргою відповідача Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» на заочне рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

06 листопада 2023 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 02.08.2016 між нею та ФГ «АЙ-ЕВ» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідачу передано у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,5082 га з кадастровим номером 0721886600:08:000:1036, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області (раніше територія Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області).

Земельна ділянка належить їй на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 310972, виданого Ківерцівською районною державною адміністрацією Волинської області 12.12.2006.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано державним реєстратором Ківерцівської районної державної адміністрації 22.08.2016 за № 16058727.

У п. 4 договору оренди землі визначено нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 10 254,13 грн.

Пунктами 8 11 договору визначено, що орендна плата, яку орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, становить 4 % без врахування податку з доходів фізичних осіб. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься не пізніше 31 грудня поточного року.

Таким чином, грошовий розмір орендної плати у вигляді 4 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки становить 410,17 грн (10 254,13 х 4 %) без врахування податку з доходів фізичних осіб.

З першого року дії договору оренди землі відповідач поводив себе недобросовісно та порушував умови договору, зокрема не виплачував належним чином орендну плату у строки, зазначені в договорі.

За весь період дії договору оренди відповідач лише один раз виплатив орендну плату у вересні 2020 року за 2017, 2018 і 2019 роки у розмірі 1 230 грн, тобто по 410 грн за кожен рік.

21.04.2023 вона направила відповідачу листа про розірвання договору оренди земельної ділянки за згодою сторін, до якого приєднала два екземпляри відповідної угоди, який відповідачем отримано і залишено без відповіді.

Із наявних у Головному управлінні ДПС у Волинській області даних вона дізналася, що відповідач у своїх звітах відобразив нарахування і виплату їй орендної плати у 4 кварталі 2020 року за 2020 рік, у листопаді 2021 року за 2021 рік, у грудні 2022 року за 2022 рік.

Однак, вона орендну плату за вказані роки не отримувала.

Ураховуючи умови договору оренди та норми законодавства, розмір орендної плати за передану нею земельну ділянку повинен здійснюватися з урахуванням індексації. Індексація проводиться орендарем шляхом множення розміру орендної плати, визначеного в договорі, на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується плата за користування.

Таким чином, орендна плата з урахуванням індексації, яка підлягала виплаті за весь період користування земельною ділянкою орендарем становить: за 2016 рік 572,51 грн; 2017 рік 579,18 грн; 2018 рік 559,35 грн; 2019 рік 530,19 грн; 2020 рік 534,97 грн; 2021 рік 560,56 грн; 2022 рік 645,08 грн.

Оскільки орендна плата за договором оренди за період з 2017 року по 2019 рік виплачена не у повному розмірі, а за 2016 рік, 2020-2022 роки не виплачувалася взагалі, то утворилася заборгованість по її виплаті у розмірі 2 751,84 грн.

Крім того, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, за порушення грошового зобов`язання відповідач має їй сплатити інфляційні втрати у загальному розмірі 1 310,40 грн, а також 3 % річних у загальному розмірі 333,26 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед нею за договором оренди землі становить 4 395,50 грн.

Підстави розірвання договору оренди землі передбачено у п. 36 договору, а також визначено у ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та ст. 141 ЗК України.

За умовами договору орендна плата вноситься щороку до 31 грудня.

Їй взагалі не виплачено орендну плату за 2016, 2020-2022 роки та несвоєчасно виплачено орендну плату за 2017-2019 роки.

Таким чином, відповідач допускав систематичне невиконання умов договору щодо своєчасної сплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди землі.

Ураховуючи наведене, просила:

- розірвати договір оренди землі від 02.08.2016, укладений між нею та ФГ «АЙ-ЕВ»;

- стягнути з відповідача на її користь 4 395,50 грн, з яких: 2 751, 84 грн заборгованість з орендної плати за 2016-2022 роки; 1 310,40 грн інфляційні втрати; 333,26 грн 3% річних;

- стягнути з відповідача 2 147,20 грн судового збору і 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Заочним рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Розірвано договір оренди землі від 02 серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «АЙ-ЕВ» щодо земельної ділянки загальною площею 1,5082 га з кадастровим номером 0721886600:08:000:1036, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області (раніше територія Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області), право оренди на яку зареєстровано 22 серпня 2016 року державним реєстратором Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області Кохновіч Т. Ю., номер запису про інше речове право 16058727.

Стягнуто з Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» на користь ОСОБА_3 заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою у розмірі 1 152 грн 60 коп, з яких: 574 грн 16 коп орендна плата, 480 грн 67 коп інфляційні втрати та 97 грн 77 коп 3 % річних за прострочення внесення орендної плати.

Стягнуто з Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» на користь ОСОБА_3 1 355 грн 09 коп судового збору і 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ФГ «АЙ-ЕВ», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення в частині задоволення позову та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 від імені позивачки ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.

Позивачка та її представник апеляційну скаргу заперечили і просять залишити її без задоволення.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не сплатив позивачці орендну плату за 2016 рік та несвоєчасно і частково сплатив орендну плату за 2017, 2018, 2019 рік, а тому в цій частині вимоги необхідно задовольнити, стягнувши орендну плату з урахуванням індексації у вигляді сукупного індексу інфляції за 2016 рік у розмірі 460,87 грн, а також достягнути за 2017 рік 56,23 грн, за 2018 рік 40,27 грн і за 2019 рік 16,79 грн, що в сукупності становить 574,16 грн.

Крім того, у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання за ці періоди, необхідно частково задовольнити позов щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, загальний розмір яких відповідно становить 480,67 грн і 97,77 грн.

У зв`язку із систематичним порушенням відповідачем умов договору оренди землі також наявні підстави для розірвання договору.

Щодо вимог позивачки про стягнення орендної плати, інфляційних втрат і 3% річних за 2020, 2021 і 2022 роки, то суд дійшов висновку про відмову у цих вимогах у зв`язку із наявністю доказів про своєчасну виплату відповідачем орендної плати за ці періоди.

Рішення суду в частині відмови у позові сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом і не переглядається.

Проте, висновки суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову про стягнення орендної плати, інфляційних втрат і 3 % річних за 2016, 2017, 2018 і 2019 роки зроблені помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому в цій частині рішення суду необхідно змінити з таких підстав.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до положень пункту 289.2 статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно, залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізм їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України). Більше того, різні числові показники індексації нормативної грошової оцінки та індексу споживчих цін за 2016, 2017, 2018 роки підтверджують відмінність цих двох показників.

Пунктами 288.5.1., 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що мінімальна орендна плата встановлена у розмірі трьох відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Положеннями пункту 2 частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Судом встановлено, що 02.08.2016 між ОСОБА_3 і ФГ «АЙ-ЕВ» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого позивачка передала відповідачу у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,5082 га з кадастровим номером 0721886600:08:000:1036, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області (раніше територія Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області) (а.с.11-12).

У п. 4 договору оренди землі визначено нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 10 254,13 грн.

Пунктами 8 11 договору визначено, що орендна плата, яку орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, становить 4 % без врахування податку з доходів фізичних осіб. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься не пізніше 31 грудня поточного року.

У пункті 13 договору сторони узгодили, що умови про розмір орендної плати можуть переглядатися за згодою сторін раз на 2 роки, що оформляється додатковою угодою до цього договору на підставах, визначених відповідним чинним законодавством.

Судом встановлено, що позивачка даних про зміну нормативно грошової оцінки належної їй земельної ділянки відповідачу не подавала, а також не ініціювала питання про перегляд розміру орендної плати.

Згідно з відомостями Держгеокадастру про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік, які розміщено у вільному доступі на сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/derzhheokadastr-povidomliaie-pro-indeksatsiiu-normatyvnoi-hroshovoi-otsinky-zemel-za-2021-rik/) встановлено, що у 2016, 2017, 2018 роках індексація нормативно грошової оцінки землі проводилась.

Відповідно до інформації, наданої Державною службою статистики України, індекс споживчих цін за 2021 рік становив 110%.

Пунктом 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 30 листопада 2021 року № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень») встановлено, що індекс споживчих цін, який використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, застосовується із значенням 100 відсотків, зокрема за 2017-2022 роки для сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів).

Відповідно значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок становлять:

- для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) за період за 2017 - 2022 роки 1,0;

- для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) за 2016 рік 1,0.

Тобто, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення у період з 2016 - 2021 роки не змінювався та становив 1,0 %, що не впливало на визначений договором від 02 серпня 2016 року розмір орендної плати.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 732/1705/16-ц (провадження № 61-29685св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 618/1078/19-ц (провадження № 61-12935св20), від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19 (провадження № 61-3451св22).

Відповідно до підпункту 170.1,1 пункту 170.1 статті 170 ПК України, податковим агентом платника податку орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку у відсотку, визначену статтею 167 ПК України, і ставку військового збору 1,5 відсотки, встановлену підпунктом 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Із наявних у справі відомостей про виплату грошей вбачається, що орендодавцю ОСОБА_3 орендна плата за 2016 рік не виплачена взагалі, а орендна плата за 2017, 2018 і 2019 роки виплачена 03.09.2020 у розмірі 1230 грн, тобто по 410 грн за кожен рік за мінусом податків (а.с.16).

Положеннями статті 287.1. ПК України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Укладений між сторонами 02.08.2016 договір оренди землі зареєстровано державним реєстратором 22.08.2016, тобто право користування земельною ділянкою та обов`язок сплати орендної плати виник у відповідача за 4 місяці 2016 року.

Оскільки за рік орендна плата становить 410,17 грн, то за 4 місяці 2016 року цей розмір становить 136,72 грн, який і необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки.

Визначаючи розмір орендної плати, яку мав виплатити відповідач позивачці за 2017-2019 роки, суд першої інстанції залишив поза увагою, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка землі, яка розраховується, виходячи із індексу споживчих цін за попередній рік за формулою, визначеною статтею 289 ПК України, тому висновки суду про те, що позивачу нараховувалася орендна плата без урахування індексу інфляції є помилковими, оскільки відповідач сплачував орендну плату з урахуванням індексації нормативно грошової оцінки землі, яка у свою чергу розраховується на базі індексу споживчих цін, що за вказаний період становив 1,0 %.

Умовами укладеного між сторонами договору оренди передбачено обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності з урахуванням індексації, тобто індексації нормативно грошової оцінки землі (пункт 10 договору оренди), що дає суду право застосувати положення статті 21 Закону України «Про оренду землі» у поєднанні зі статтею 289 ПК України.

Оскільки за умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачено внесення орендної плати із урахуванням індексу інфляції, за встановленими обставинами орендна плата вносилася відповідачем відповідно до умов договору із урахуванням індексації нормативно грошової оцінки (стаття 289 ПК України), тому висновки суду першої інстанції про необхідність сплати відповідачем орендної плати з урахуванням індексації у вигляді сукупного індексу інфляції є помилковими.

Порушень у нарахуванні орендної плати (тобто у невірному розмірі) позивачці за період 2017-2019 років не встановлено, тому позов у частині стягнення заборгованості за орендною платою за ці роки задоволенню не підлягає.

Разом із тим, у зв`язку із невиплатою орендної плати за 2016 рік та несвоєчасною виплатою орендної плати за 2017-2019 роки, з відповідача на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України необхідно стягнути інфляційні втрати та 3 % річних за час прострочення.

Час прострочення по орендній платі за 2016 рік розраховується з 01.01.2017 по 06.11.2023 (дата звернення з позовом).

Оскільки не виплачено орендну плату у розмірі 136,72 грн, то інфляційні втрати становлять 270,10 грн (137 х 1,97154339 - 137), а 3% річних становить 28,04 грн.

Час прострочення по орендній платі за 2017 рік розраховується з 01.01.2018 по 03.09.2020 (дата виплати).

Оскільки своєчасно не виплачено орендну плату у розмірі 410 грн, то інфляційні втрати становлять 63,94 грн (410 х 1,15594966 - 410), а 3% річних становить 32,90 грн.

Час прострочення по орендній платі за 2018 рік розраховується з 01.01.2019 по 03.09.2020 (дата виплати).

Оскільки своєчасно не виплачено орендну плату у розмірі 410 грн, то інфляційні втрати становлять 21,73 грн (410 х 1,05299705 - 410), а 3% річних становить 20,60 грн.

Час прострочення по орендній платі за 2019 рік розраховується з 01.01.2020 по 03.09.2020 (дата виплати).

Оскільки своєчасно не виплачено орендну плату у розмірі 410 грн, то інфляційні втрати становлять 4,91 грн (410 х 1,01197440 - 410), а 3% річних становить 8,29 грн.

Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат за зазначені періоди становить 360,68 грн (270,10 + 63,94 + 21,73 + 4,91), а 3% річних становить 89,83 грн (28,04 + 32,90 + 20,60 + 8,29), які і необхідно стягнути із відповідача на користь позивачки.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з системного аналізу зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних із орендою землі, зокрема, положення ЦК України, необхідно дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічний висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18).

Ураховуючи наведене, умови укладеного сторонами договору та ту обставину, що відповідач за 2016 рік не сплатив орендну плату взагалі, а за 2017, 2018, 2019 роки сплатив несвоєчасно, тобто допустив систематичне невиконання/неналежне виконання умов договору, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування позовної давності при вирішенні вимог про стягнення судами орендної плати, інфляційних втрат і 3% річних відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач у суді першої інстанції представляв свої інтереси через представника, що стверджується відповідним ордером адвоката (а.с.73).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Представник відповідача подавав у справі письмові заяви про відкладення розгляду справи та про розгляд справи без участі представника (а.с.72, 86, 105).

Ні відзиву на позовну заяву, ні окремої заяви про застосування позовної давності судом першої інстанції до винесення ним рішення відповідач не подавав.

Таким чином, відсутні підстави для застосування позовної давності по спірних вимогах.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що докази щодо надіслання відповідачу вимоги про розірвання договору оренди землі є неналежними з тих підстав, що розписка про вручення листа містить зазначення прізвища ОСОБА_4 , що не є підписом керівника ФГ «АЙ-ЕВ» і дата листа не відповідає даті проставленого поштового штемпеля відхиляються апеляційним судом, оскільки відповідачем не надано доказів про оскарження дій працівників Укрпошти, які, на думку відповідача, неналежно вручали листа, адресованого ФГ «АЙ-ЕВ» і проставляли прізвище особи, якій його вручено, або ж про те, що такий лист взагалі не вручався адресату працівниками пошти.

Щодо різних дат, то суд апеляційної інстанції доходить висновку, що у даному випадку вчинено описку при друкуванні числового значення місяця у листі.

Разом із тим, зазначена обставина не впливає на правильність оскаржуваного рішення в частині вирішення вимог про розірвання договору оренди землі.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення орендної плати, інфляційних втрат та 3 % річних за 2016-2019 роки зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду в цій частині.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).

Позивачкою подано позов у 2023 році і заявлено одну вимогу немайнового характеру (про розірвання договору) і одну вимогу майнового характеру (про стягнення коштів), кожна з яких підлягала оплаті судовим збором фізичною особою у розмірі по 1073,60 грн.

Вимогу немайнового характеру задоволено, а тому сплачений по ній судовий збір підлягає відшкодуванню повністю.

Оскільки із заявленої по майновій вимозі ціни позову 4 395,50 грн задоволено лише 587,23 грн, що становить 13,36 %, то з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 143,43 грн.

Таким чином, загальний розмір відшкодування судового збору відповідачем становить 1217,03 грн (1073,60 + 143,43).

Оскільки апеляційну скаргу в частині оскарженої майнової вимоги задоволено на 50,94 % від стягнутих судом першої інстанції коштів, то позивачем відповідачу підлягає відшкодуванню 177,05 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Ураховуючи наведене, з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути різницю у судових витратах, а саме 1 039,98 грн (1217,03 177,05), звільнивши позивачку від відшкодування судового збору відповідачу.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2023 року між адвокатом Крючковим В. О. та позивачкою ОСОБА_3 було укладено договір б/н про надання правової допомоги, у розділі 4 якого сторони обумовили вартість послуг і порядок розрахунків (а.с.42-44).

Для підтвердження понесених витрат подано рахунок фактуру № 332 від 30.10.2023, акт приймання передачі наданих послуг № 332 від 30.10.2023, попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу № 30/10-1 від 30.10.2023 та квитанцію про оплату № 322-к від 30.10.2023 (а.с.45-48).

Жодних заперечень суду першої інстанції щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач не заявляв.

Оскільки заявлено дві окремі позовні вимоги, то і витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню окремо за 2 позовні вимоги.

Розмір таких витрат становить 8 000 грн, тобто по 4 000 грн за кожну вимогу.

Ураховуючи вимоги про пропорційність відшкодування витрат, на користь позивача необхідно стягнути 4 534,40 грн витрат на професійну правничу допомогу (4 000 + 534,40 /13,36% від задоволених майнових вимог/).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» задовольнити частково.

Заочне рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року в оскаржуваній частині щодо часткового задоволення вимог про стягнення орендної плати, інфляційних втрат та 3 % річних змінити, виклавши мотивувальну і резолютивну частину по цих вимогах у редакції цієї постанови.

Стягнути з Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» на користь ОСОБА_3 136 (сто тридцять шість) грн 72 коп. орендну плату за 2016 рік; 360 (триста шістдесят) грн 68 коп. інфляційні втрати і 89 (вісімдесят дев`ять) грн 83 коп. 3 % річних.

Заочне рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року в частині задоволення вимог про розірвання договору оренди землі залишити без змін.

Стягнути з Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» на користь ОСОБА_3 1039 (одну тисячу тридцять дев`ять) грн 98 коп. судового збору і 4 534 (чотири тисячі п`ятсот тридцять чотири) грн 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді