Постанова

від 25.07.2024 по справі 291/650/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №291/650/24 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 101 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 276/1255/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області, ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року, постановлену під головуванням судді Митюк О.В. у смт. Ружині

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеною заявою, в якій просив встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно одноособово виховує та утримує дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обгрунтування заяви зазначав, що шлюб між сторонами було розірвано рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16.11.2023, а доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишено на виховання та проживання батьку.

ОСОБА_2 ще до розірвання шлюбу в березні 2022 року виїхала за кордон, діти залишилися з ним та його батьками. Дотепер ОСОБА_2 проживає та працює за кордоном, має своє особисте життя і повертатися в Україну на постійне проживання не збирається.

Через повну відсутність матері в житті доньок у батька, який самотужки опікується дітьми, в процесі забезпечення їх прав та інтересів виникає ряд питань, які потрібно мати можливість вирішувати одноособово без узгодження з матір?ю. ОСОБА_2 життям дітей не цікавиться, участі у матеріальному забезпеченні дітей не бере.

Враховуючи те, що у позасудовому порядку неможливо підтвердити факт самостійного виховання дітей батьком, просив задовольнити заяву для отримання можливості подачі заяви до відповідних органів ТЦК та СП про надання відстрочки від мобілізації, оскільки одноособово виховує та утримує дітей.

Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що звернувся з цією заявою до суду з метою вирішення питання забезпечення дітям належного дотримання їх прав та інтересів, та вирішення питання уточнення своїх облікових даних через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов?язаного, резервіста, або у територіальному центру комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження (відповідно до ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

В першу чергу він хоче захистити права та інтереси своїх дітей.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Мати дітей проживає за кордоном і не збирається повертатися в Україну, або забирати дітей з собою, тому він, як єдина особа, яка повністю опікується дітьми, не має можливості вступити до лав ЗСУ і має право скористатися відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Відповідно, для отримання права скористатися передбаченою законодавством відстрочкою необхідно надати визначені документи, серед яких є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. В разі якщо буде не додано повний пакет необхідних документів, відповідна установа, організація, підприємство відмовить у здобутті права, наданні пільги, здійсненні виплати тощо. Для того щоб подати усі документи, які вимагає чинне законодавство, він і звернувся до суду.

Зазначає, що вказівка суду на, начебто, необхідність звернення до суду в позовному провадженні є неприпустимим, адже вказані відносини регулюються різними, окремими нормами права, як матеріального, так і процесуального. Ним не піднімається питання ухилення матері від виконання батьківських обов?язків, як встановлення такого факту, який дійсно підлягає встановленню у порядку розгляду питання позбавлення батьківських прав. Натомість, він висунув вимогу про встановлення факту того, що самостійно виховує дітей і такий факт ніким не оспорюється та необхідність його встановлення передбачена Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.

Представник Служби у справах дітей Ружинської селищної ради надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника заінтересованої особи.

ОСОБА_2 повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, причини неявки не повідомила.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах норм статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (а.с.8 -8 зворот ).

Відповідно до рішення Корольовського районного суду м. Житомира. від 16.11.2023 розірвано шлюб, зареєстрований 20 квітня 2010 року, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис № 352. Дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишено на виховання та проживання батьку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6-7).

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції зазначив, що саме по собі встановлення судом факту, який просить заявник, не може породжувати для нього юридичних наслідків, тобто від його встановлення не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього. Враховуючи зміст вимог про визнання факту самостійного виконання заявником батьківських обов`язків стосовно неповнолітньої дитини, свідчить про наявність спору про право, який внормовується Сімейним кодексом України, Цивільним кодексом України, тощо, відтак такі вимоги не підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження на підставі ст. ст. 293, 315 ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За змістом ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст.315 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права. Спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.

Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Встановлено, що в обґрунтування поданої заяви окрім іншого, ОСОБА_1 вказує, що йому необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання дітей для реалізації його права, передбаченого п.4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, за змістом п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

З врахуванням викладеного вбачається спір про право, зокрема, право заявника на відстрочку від призову під час мобілізації, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Водночас, встановлено, що відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки до участі у справі ОСОБА_1 не залучено.

Окрім того, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей та зазначаючи матір дітей ОСОБА_2 та Службу у справах дітей заінтересованими особами, заявник вказав, що ОСОБА_2 ще до розірвання шлюбу в березні 2022 року виїхала за кордон, діти залишилися з ним та його батьками. Дотепер ОСОБА_2 проживає та працює за кордоном, має своє особисте життя і повертатися в Україну на постійне проживання не збирається. Мати дітей ОСОБА_2 повністю відсутня у житті доньок, життям дітей не цікавиться, участі у матеріальному забезпеченні дітей не бере. Мати свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками щодо забезпечення дітям належного розвитку, догляду та матеріального утримання.

Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

У відповідності до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, неприйняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом (позовному провадженні).

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Обов`язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

З огляду на обставини справи слід зробити висновок про те, що вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій (бездіяльності) матері дитини, оскільки вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про позбавлення особи батьківських прав, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.

Тобто, зазначені заявником обставини дають підстави вважати, що його вимога фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона чи він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо.

Інститут окремого провадження та встановлення у цьому провадженні юридичного факту не передбачені для того аби вирішити (допомогти вирішити) будь-який спір про право.

За встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, заявлені ОСОБА_1 вимоги не є вимогами, які пов`язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Заявник не довів обставин, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.07.2024.

Головуючий Судді: