Ухвала

від 07.10.2024 по справі 291/650/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 291/650/24

провадження № 61-12617ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Галагуз Дарина Миколаївна, на ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області,

ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт того, що ОСОБА_1 самостійно, одноособово виховує та утримує дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви зазначав, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2023 року, а дочок Діану та Аніту залишено на виховання та проживання батьку.

ОСОБА_2 ще до розірвання шлюбу в березні 2022 року виїхала за кордон, діти залишилися з ним та його батьками. Дотепер ОСОБА_2 проживає та працює

за кордоном, влаштовує особисте життя і повертатися до України на постійне проживання не збирається.

Через відсутність матері в житті дочок у батька, який самотужки опікується дітьми, в процесі забезпечення їх прав та інтересів, виникає ряд питань, які необхідно вирішувати одноособово без узгодження з матір?ю.

Вказував, що ОСОБА_2 життям дітей не цікавиться, участі у матеріальному забезпеченні дітей не бере.

Враховуючи те, що у позасудовому порядку неможливо підтвердити факт самостійного виховання дітей батьком, просив задовольнити заяву для отримання можливості подачі заяви до відповідних органів ТЦК та СП про надання відстрочки від мобілізації, оскільки одноособово виховує та утримує дітей.

Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня

2024 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду

від 25 липня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області, ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що саме по собі встановлення судом факту, про який просив заявник, не може породжувати для нього юридичних наслідків, тобто від його встановлення не буде залежати виникнення, зміна

або припинення особистих чи майнових прав останнього. Враховуючи зміст вимог про визнання факту самостійного виконання заявником батьківських обов`язків стосовно неповнолітніх дітей, це свідчить про наявність спору про право, який внормовується Сімейним кодексом України, Цивільним кодексом України, тощо, відтак такі вимоги не підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.

28 серпня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Галагуз Д. М., засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою

на ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня

2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2024 року

у цій справі, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга на вищевказані судові рішення надійшла з пропуском строку

на касаційне оскарження, передбаченого статтею 390 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки копію постанови Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2024 року, представник заявника отримала 06 серпня 2024 року,

що підтверджується доданими до касаційної скарги документами. Касаційна скарга здана до поштового відділення 28 серпня 2024 року.

Відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення,

має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали,

суд вважає, що наявні підстави для поновлення цього строку, оскільки касаційна подана протягом тридцяти днів з дня вручення представнику заявника такого судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження ухвали Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Галагуз Д. М., зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ним до справи долучено докази, які свідчать про відсутність спору про право, зокрема акт органу опіки та піклування щодо обстеження умов проживання дітей з батьком, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком, нотаріально посвідчену заяву матері, в якій вона стверджує про відсутність її участі у забезпеченні та вихованні дітей, яких самостійно утримує та виховує батько, довідки з місць навчання

та медичного обліку дітей. Фактично спору про право у цьому випадку немає, оскільки ніким не оспорюється той факт, що він самостійно виховує двох дітей

без участі матері.

Крім того, зазначає, що для отримання права скористатися передбаченою законодавством відстрочкою від мобілізації, він повинен надати визначені документи, серед яких є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

При цьому зауважує, що встановлення цього факту необхідне не для використання в будь-якій іншій судовій справі, не для звільнення від доказування в інших справах, а тому його встановлення не суперечить завданням цивільного судочинства.

Питання щодо необхідності додаткового залучення до участі у справі в якості заінтересованих осіб відповідного ТЦК та СП не є підставою для відмови

у відкритті провадження у справі і таке питання може в подальшому бути вирішено під час розгляду заяви по суті як за ініціативою суду, так і за ініціативою заявника.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку

про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

За змістом положень частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову

у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Суди встановили, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

що підтверджується свідоцтвами про народження дітей серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .

Відповідно до рішення Корольовського районного суду м. Житомира

від 16 листопада 2023 року розірвано шлюб, зареєстрований 20 квітня 2010 року,

між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис

№ 352. Дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено на виховання та проживання батьку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду

за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає

в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно

для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна

або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом

не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих

чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни

або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього

між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року

у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) викладено висновок, за яким

«у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення,

зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту

не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать

до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто

від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ,

який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом

із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того,

що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено

із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

З таких самих критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку

і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18),

від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий

і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дітей. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного правового статусу батька, який самостійно виховує дітей. Внаслідок встановлення факту самостійного виховання дітей заявником, останній зможе належним чином підтвердити

цей факт під час реалізації його права, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором)

між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися

з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування

з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому

з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь

у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо

від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини,

на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних

дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані

з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини

є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується

або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права

та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів

(дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один

з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків

від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою

для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дітей, потребує дослідження й врахування інтересів дітей.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися

з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою

цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на викладене ця справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дітей та/або ухилення

від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей.

Доведення факту самостійного виховання дітей батьком пов`язане

із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним

з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає

на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дітей одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дітей, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить

про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини,

то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів

з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що подана заявником заява про встановлення факту,

що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. За встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні дітей.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дітей, вимоги, заявлені заявником у цій справі в порядку окремого провадження, не можуть з`ясовуватися безвідносно до дій другого

з батьків та можуть вирішуватися у межах відповідного спору про право

між батьками дітей у позовному провадженні (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 363/4834/23, провадження № 61-7565св24).

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє

у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту,

що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання дітей батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку

з чим суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої та апеляційної інстанцій положень частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними,

не спростовують висновків місцевого та апеляційного суду і не дають підстав

для скасування оскаржених судових рішень.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати

від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги

до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE,

№ 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE

v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить,

що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав

у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Галагуз Дарина Миколаївна, про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Галагуз Дарина Миколаївна, строк на касаційне оскарження ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2024 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Галагуз Дарина Миколаївна, на ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області

від 04 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 25 липня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області, ОСОБА_2 ,

про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська