Рішення

від 24.07.2024 по справі 914/99/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2024Справа № 914/99/24Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Львівської міської ради (79008, Львівська обл., місто Львів, ПЛ.РИНОК, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) до за участю проНаціонального банку України (01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІНСТИТУТСЬКА, будинок 9, Ідентифікаційний код юридичної особи 00032106) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача Львівської обласної державної адміністрації (79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛ.ВИННИЧЕНКА, будинок 18) стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 486 904 грн. 97 коп.

Представники:

від Позивача: Гузюк Н.І. (представник в порядку самопредставництва);

від Відповідача: Перевертун В.Г.( представник в порядку самопредставництва);

від Третьої особи: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Львівська міська рада (надалі також - «Позивач») звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Національного банку України (надалі також - «Відповідач») про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 486 904 грн. 97 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за користування земельною ділянкою без правових підстав.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 року позовну заяву Львівської міської ради до Національного банку України про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 486 904 грн. 97 коп. передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 року, справу №914/99/24 передано до розгляду у складі судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №914/99/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

15.02.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

21.02.2024 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.

23.02.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 року залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - Львівську обласну державну адміністрацію (79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛ.ВИННИЧЕНКА, будинок 18). Зобов`язано Позивача направити копію позовної заяви й відповіді на відзив Львівської міської ради з доданими до них документами на адресу Третьої особи, докази чого надати на адресу суду. Зобов`язано Відповідача направити копію відзиву Національного банку України на позовну заяву Львівської міської ради й заперечень з доданими до них документами на адресу Третьої особи, докази чого надати на адресу суду. Встановлено Третій особі строк до п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали для подання письмових пояснень щодо позову або відзиву відповідно до вимог статей 168, 179 ГПК України.

01.03.2024 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про надсилання на адресу Третьої особи позовної заяви й відповіді на відзив з доданими до них документами.

01.03.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про надсилання на адресу Третьої особи відзиву й заперечень з доданими до них документами.

01.03.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

20.03.2024 року через систему «Електронний суд» від Третьої особи надійшли письмові пояснення по суті спору.

25.03.2024 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшли заперечення на клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 року постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.05.2024 року.

03.04.2024 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшли додаткові пояснення по суті спору.

22.04.2024 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції в приміщенні суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 року відмовлено у задоволенні заяви Львівської міської ради про проведення судового засідання у режимі відеоконференції в приміщенні суду.

25.04.2024 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшли додаткові пояснення по суті спору.

01.05.2024 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача та відкладено підготовче судове засідання на 17.05.2024 року.

08.05.2024 року через систему "Електронний суд" від Третьої особи надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 року задоволено клопотання Третьої особи про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 року виправлено описку допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, зобов`язано Відповідача надати належним чином завірені докази розгляду заяви Національного банку України №63-0005/3024 від 12.01.2024 року у строк до п`яти днів з 18.05.2024 року, продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання на 05.06.2024 року.

24.05.2024 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 року, яка занесена до протоколу судового.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання відкладено підготовче судове засідання на 26.06.2024 року.

26.06.2024 року через систему "Електронний суд" від Третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі Представника Львівської обласної державної адміністрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, визнано обов`язковою явку уповноваженого представника Львівської міської ради у судові засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі №914/99/24, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.07.2024 року.

03.07.2024 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Львівської міської ради про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

09.07.2024 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Позивача.

10.07.2024 року через систему "Електронний суд" від Третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Третьої особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Позивача про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Львівської міської ради, у зв`язку із тим, що Судом визнано явку уповноваженого представника Львівської міської ради обов`язковою; задоволено заяву Третьої особи про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Львівської обласної державної адміністрації, відкладено розгляд справи на 24.07.2024 року.

16.07.2024 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

16.07.2024 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції в приміщенні суду.

16.07.2024 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про залишення без розгляду заяви про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 року клопотання Львівської міської ради про проведення судових засідань в режимі відеоконференції в приміщенні суду задоволено.

В судовому засіданні 24 липня 2024 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Третьої особи не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення уповноваженому представнику Третьої особи.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Третя особа про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Приймаючи до уваги, що Третя особа була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 24 липня 2024 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Львівської міської ради від 06.06.2019 № 5105 надано ТОВ «Юрок плюс» земельну ділянку площею 1,6389 га (у тому числі площею 0,0288 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на вул. Жовківській, 63 (кадастровий номер 4610137500:04:003:0001) в оренду терміном на 10 років для обслуговування виробничих будівель (код КВЦПЗ 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

26.09.2019 року між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юрок плюс» було укладено договір оренди землі № Ш-4194, яким надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:04:003:0001 загальною площею 1,6389 га на вул. Жовківській, 63 у м. Львові. Договір зареєстрований у Львівській міській раді 26.09.2019 за № Ш-4194, про що в книзі записів реєстрації Договорів оренди землі Ш-4 внесено запис.

23.08.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, яким засвідчено набуття права власності Національним банком України на будівлю літ. «А-4» площею 7417,0 кв. м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вулиця Жовківська, будинок №63 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18952346101), серія та номер 3379, що зареєстровано в реєстрі №3385. (т.1 а.с.73)

23.08.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я. проведено державну реєстрацію права власності Національного банку України на будівлю літ. «А-4» загальною площею 7417,0 кв. м. за адресою: Львівська область, м. Львів, вулиця Жовківська, будинок №63, форма власності - державна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. (т.1 а.с.74)

Ухвалою Львівської міської ради №2550 від 30.09.2022 року надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Юрок плюс» дозвіл на поділ земельної ділянки площею 1,6389 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0001) на вул. Жовківській, 63 на земельні ділянки: орієнтовною площею 1,1417 га (у тому числі площею 0,0095 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) та орієнтовною площею 0,4972 га (у тому числі площею 0,0161 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень). ТОВ «Гід-Проектбуд» в 2022 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,6389 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0001) на вул. Жовківській, 63. (т.1 а.с.30)

У результаті поділу утворено дві земельні ділянки: земельна ділянка № 1 площею 0,4972 га (у тому числі площею 0,0161 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) з кадастровим номером 4610137500:04:003:0101 та земельна ділянка № 2 площею 1,1417 га (у тому числі площею 0,0095 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) з кадастровим номером 4610137500:04:003:0102, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. 23.12.2022 року державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:04:003:0001 скасована у зв`язку з поділом на дві інші земельні ділянки. (т.1 а.с.19-24)

Згідно з Актом обстеження земельної ділянки №65 від 30.12.2022 року, складеним Управлінням державного контролю з використанням та охороною земель Департаменту містобудування, Товариство з обмеженою відповідальністю «Монокорп» фактично використовує земельну ділянку № 1 площею 0,4972 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0101) для обслуговування будівлі Їдальні (літ. "А-2") на вул. Жовківська,63 у м. Львові за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Національний Банк України фактично використовує земельну ділянку № 2 площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) для обслуговування будівель літ. "А-2", літ. "А'-2", літ. "А-4" на вул. Жовківська,63 у м. Львові за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання її у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. (т.1 а.с.11-16)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначає, що Відповідач у період з 23.12.2022 року по 30.11.2023 року використовував земельну ділянку площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) за адресою: Львівська область, м. Львів, вулиця Жовківська, будинок 63 без оформлення права на неї, а тому недоотримано кошти міським бюджетом з плати за землю. За таких підстав, просить Суд стягнути з Національного банку України на користь Львівської міської ради суму безпідставно збережені кошти у розмірі 486 904 грн. 97 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 1,6389 га, що належала Львівській міській раді на праві комунальної власності, з моменту набуття Національним банком права власності на нерухоме майно (державна власність) відбулася зміна форми власності на земельну ділянку з комунальної на державну. Хоча земельна ділянка належала на праві комунальної власності позивачу, відповідно до ч. 3 ст. 120 ЗК України, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка, площею 1,1417 га, 4610137500:04:003:0102 за Львівською міською радою на праві власності не була зареєстрована.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Львівської міської ради підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно зі статтю 63 Бюджетного кодексу України, місцевий бюджет відповідно до цього Кодексу містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Приписами статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 123, частиною 1 статті 124 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності) Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено Судом, 23.08.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, яким засвідчено набуття права власності Національним банком України на будівлю літ. «А-4» площею 7417,0 кв. м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вулиця Жовківська, будинок №63 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18952346101), серія та номер 3379, що зареєстровано в реєстрі №3385. (т.1 а.с.73)

23.08.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я. проведено державну реєстрацію права власності Національного банку України на будівлю літ. «А-4» загальною площею 7417,0 кв. м. за адресою: Львівська область, м. Львів, вулиця Жовківська, будинок №63, форма власності - державна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. (т.1 а.с.74)

Частиною статті 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Враховуючи вищезазначене, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України.

Правовий механізм переходу права на землю, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті закону норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі зобов`язані: своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт в частини 1 статті 96 ЗК України).

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Водночас, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження належного оформлення Національним банком України права користування земельної ділянки площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) за адресою: Львівська область, м. Львів, вулиця Жовківська, будинок №63, зокрема, укладення відповідних договорів оренди та державної реєстрації такого права.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 1,6389 га, що належала Львівській міській раді на праві комунальної власності, з моменту набуття Національним банком права власності на нерухоме майно (державна власність) відбулася зміна форми власності на земельну ділянку з комунальної на державну.

Відповідно до частини 3 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття державою права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва комунальної власності, розміщений на земельній ділянці комунальної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить до держави без зміни її цільового призначення. У разі якщо у власності територіальної громади перебувала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до держави переходить право власності на таку частку. Вимоги цього абзацу не поширюються на земельні ділянки комунальної власності, які відповідно до закону не можуть передаватися у державну власність.

Національний банк України у відповідності до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом про Національний банк та іншими законами України.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційно-правовою формою Національного банку України є орган державної влади. (т.1 а.с.62-72)

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Таким чином, Національний банк України є органом державної влади.

В той же час, як вбачається з інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102), що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вулиця Жовківська, будинок 63, перебуває у комунальній власності. (т.1 а.с.131-132)

Суд зазначає, що станом на момент розгляду даної справи Відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження перебування земельної ділянки площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) у державній власності, оскільки саме лише посилання на ч.3 ст. 120 Земельного кодексу України без здійснення державної реєстрації такого права не є доказом перебування спірної земельної ділянки у держаній власності, а тому саме Львівська міська рада є належним Позивачем у даній справі. При цьому, Судом враховано, що Позивачем визначено період заборгованості Відповідача з 23.12.2022 року по 30.11.2023 року, тобто за період перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності.

Згідно з Актом обстеження земельної ділянки №65 від 30.12.2022 року, складеним Управлінням державного контролю з використанням та охороною земель Департаменту містобудування, Товариство з обмеженою відповідальністю «Монокорп» фактично використовує земельну ділянку № 1 площею 0,4972 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0101) для обслуговування будівлі Їдальні (літ. "А-2") на вул. Жовківська,63 у м. Львові за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Національний Банк України фактично використовує земельну ділянку № 2 площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) для обслуговування будівель літ. "А-2", літ. "А'-2", літ. "А-4" на вул. Жовківська,63 у м. Львові за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання її у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. (т.1 а.с.11-16)

У відповідності до ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України та ст. 19 Закону України "Про охорону земель" державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Згідно зі ст. 6-1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а саме за виконанням землевласниками та землекористувачами вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України)

Враховуючи викладене, Суд приймає до уваги Акт обстеження земельної ділянки №65 від 30.12.2022 року, складений Управлінням державного контролю з використанням та охороною земель Департаменту містобудування, під час здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель в якості належного, допустимого та достовірного доказу в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження фактичного користування Національним банком України земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання її у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, про що також не заперечував Відповідач у поданих заявах по суті спору.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Такі правові вимоги кореспондуються у ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, якою передбачено що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ст.14.1.125. Податкового кодексу України).

Орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (ст.14.1.136. Податкового кодексу України).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. (ст.288.4.Податкового кодексу України).

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. (ст.288.5.1., 288.5.2. Податкового кодексу України).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18) зробила правовий висновок (п.94), що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Тобто, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Отже, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Таким чином, відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти).

Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного суду від 17.02.2021 у справі № 686/12328/18, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц,від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17,від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18,а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15,від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 29.05.2020 у справі №922/2843/19 в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Згідно з вимогами частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав. Подібні правові висновки викладені у пункті 7.27 постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, пункті 6.8 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.

У даній справі спірна земельна ділянка є сформованою з 23.12.2022 року у розумінні статті 79-1 ЗК України, що підтверджується наявним кадастровим номером земельної ділянки 4610137500:04:003:0102.

За положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Відповідно до частин 1- 2 статті 15, частини 2 статті 18 Закону України "Про оренду земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу, а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати (пункт 6.16 Постанови КГС ВС від 04 березня 2021 року у справі №922/3463/19).

Вказаний висновок також узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі №922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі №922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі №922/3607/18).

Таким чином, нормами Податкового кодексу України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною, для обрахунку необхідно використати коефіцієнт, який визначається з врахуванням даних Державного земельного кадастру.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, що підтверджується витягом з ДЗК.

Матеріали справи містять розрахунок недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) на вул. Жовківській, 63 у м. Львові, здійснений згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, відповідно до якого розмір недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою Національним банком України за період з 23.12.2022 року по 30.11.2023 року складає 486 904 грн. 97 коп. (т.1 а.с.28)

Судом перевірено здійснений Позивачем розрахунок розміру недоотриманих доходів за використання земельної ділянки та встановлено, що є арифметично правильним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства України.

Таким чином, заборгованість Національного банку України перед Львівською міською радою за користування земельною ділянкою площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) на вул. Жовківській, 63 у м. Львові за період з 23.12.2022 року по 30.11.2023 року становить 486 904 грн. 97 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Львівській міській раді в розмірі 486 904 грн. 97 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вимог чинного законодавства України, не здійснив оплату за користування земельною ділянкою площею 1,1417 га (кадастровий номер 4610137500:04:003:0102) на вул. Жовківській, 63 у м. Львові в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 486 904 грн. 97 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Львівської міської ради до Національного банку України про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 486 904 грн. 97 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Львівської міської ради - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Національного банку України (01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІНСТИТУТСЬКА, будинок 9, Ідентифікаційний код юридичної особи 00032106) на користь Львівської міської ради (79008, Львівська обл., місто Львів, ПЛ.РИНОК, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) грошові кошти у розмірі 486 904 (чотириста вісімдесят шість тисяч дев`ятсот чотири) грн. 97 коп. та судовий збір у розмірі 7 303 (сім тисяч триста три) грн. 57 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26 липня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин